АУШВIЦ і укра­їн­ська по­лі­ти­ка пам’яті

Ми спо­сте­рі­га­є­мо мо­но­по­лі­за­цію ро­сій­сько­го по­гля­ду на істо­рію Дру­гої сві­то­вої вій­ни. І на при­кла­ді ме­мо­рі­аль­но­го му­зею в Освен­ці­мі це яскра­во по­мі­тно

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Іван АНТИПЕНКО, «День», фото ав­то­ра

Кіль­ка днів то­му вда­ло­ся від­ві­да­ти один із най­біль­ших кон­цен­тра­цій­них та­бо­рів на­ци­стів — Ау­швіц, що по­бли­зу м. Освен­цім у Поль­щі. Мі­сце, що вра­жає сво­є­ю­про­ду­ма­но­ю­жор­сто­кі­стю , ви­ві­ре­но­ю­си­сте­мо­ю­ма­со­вих убивств і ка­ту­вань. І — мас­шта­бом усьо­го цьо­го жа­ху. Не­про­сто пі­ді­бра­ти сло­ва, аби пе­ре­да­ти атмо­сфе­ру кон­цта­бо­ру. Всі во­ни зда­ю­ться дрі­бни­ми або за­над­то па­фо­сни­ми. Втім, одно­зна­чно, для лю­дей будь яко­го со­ці­аль­но­го ста­ну, про­фе­сій та ін­те­ре­сів це мі­сце з роз­ря­ду must see.

Кіль­кість жертв, за­ка­то­ва­них у та­бо­рах Ау­шві­цу ( І, II і III), від­рі­зня­є­ться у рі­зних дже­ре­лах. Най­ча­сті­ше свід­чать, що тут за­ги­ну­ло від 1 до 2 міль­йо­нів в’ язнів, біль­шість із яких бу­ли єв­ре­я­ми.

ВРАЖЕННЯ З ПЕР­ШО­ГО КРОКУ

Сьо­го­дні мі­сто Освен­цім не ви­рі­зня­є­ться ні­чим осо­бли­вим. Ні­чим, окрім «фа­бри­ки смер­ті», на за­ли­шки якої що­ро­ку при­їздять по­ди­ви­ти­ся со­тні ти­сяч ту­ри­стів з усьо­го сві­ту. Якщо йти пі­шки, до­ро­га від за­лі­зни­чно­го вок­за­лу до ко­ли­шньої адмі­ні­стра­ції кон­цта­бо­ру (Ау­швіц 1) за­ймає хви­лин 15 — 20. На­віть не зна­ю­чи до­ро­ги, мо­жна здо­га­да­ти­ся, де ни­ні зна­хо­ди­ться ме­мо­рі­аль­ний му­зей. Май­же всі па­са­жи­ри еле­ктри­чки з Кра­ко­ва, яко­ю­ми при­їха­ли в Освен­цім, ру­ха­ли­ся в одно­му на­прям­ку. Ми­мо про­їжджа­ють ав­то­бу­си з ту­ри­ста­ми.

Усі зу­пи­ня­ю­ться бі­ля го­лов­них во­ріт Ау­швіц 1. Arbeit macht frei — за­лі­зни­ми лі­те­ра­ми зу­стрі­чає вхі­дна ар­ка кон­цта­бо­ру. З ні­ме­цької на­пис пе­ре­кла­да­є­ться «Пра­ця звіль­няє». Одра­зу зга­ду­єш, що цей на­пис ба­чив не один раз: мо­жли­во, у філь­мах, а мо­же, в істо­ри­чних ста­т­тях про Дру­гу сві­то­ву.

Від­чу­т­тя не­зро­зумі­ло­го дис­ком­фор­ту і ні­би не­жи­во­го по­ві­тря під­си­лю­є­ться, ко­ли йдеш ву­ли­ця­ми по­між ба­ра­ків. Са­мі бло­ки з чер­во­ної це­гли на­кру­чу­ють у пам’яті но­ві кар­ти­ни з во­єн­них філь­мів. Зда­є­ться, що все це від­бу­ва­ло­ся кіль­ка ти­жнів то­му — на­стіль­ки до­бре від­нов­ле­ні й збе­ре­же­ні всі ма­те­рі­аль­ні пам’ятки: ви­шко­ле­ні стов­пи з ко­лю­чим дро­том, по яко­му пу­ска­ли ви­со­ку на­пру­гу, спо­сте­ре­жні ве­жі, ши­бе­ни­ця, плац, га­зо­ва ка­ме­ра, кре­ма­то­рій...

РОСІЙСЬКИЙ ПО­ГЛЯД НА УКРА­ЇН­СЬКУ ІСТО­РІЮ КОН­ЦТА­БО­РУ

Чи­ма­ло ба­ра­ків на те­ри­то­рії Ау­швіц 1 обла­дна­ні як му­зеї на­ціо­наль­ної пам’яті. Кра­ї­ни, чиї ме­шкан­ці бу­ли в’язня­ми кон­цен­тра­цій­но­го та­бо­ру, по­тур­бу­ва­ли­ся, аби про істо­рі­ю­на­цист­ських зло­чи­нів про­ти їхніх спів­гро­ма­дян ді­знав­ся увесь світ. Окре­мо пред­став­ле­ні му­зей зни­ще­н­ня єв­рей­сько­го на­се­ле­н­ня, поль­ський му­зей, ром­ський, гол­ланд­ський, сло­ва­цький, угор­ський, російський. Одра­зу по­ду­мав, що має бу­ти й укра­їн­ський, але йо­го там не­має. І за­йшов­ши в «російський» ба­рак, зро­зу­мів — чо­му.

На від­мі­ну від єв­рей­ської ви­став­ки, яка прой­ня­та лю­дя­ні­стю і пам’ят­тю­про жертв, ро­сій­ські істо­ри­ки, пра­ців­ни­ки ар­хі­вів ФСБ та му­зей­ни­ки, які пра­цю­ва­ли над ство­ре­н­ням сво­єї екс­по­зи­ції, пред­ста­ви­ли її у тра­ди­цій­но­му ра­дян­сько­му ге­ро­ї­чно­му сти­лі. За хро­ні­ка­ми бо­йо­вих дій, кар­ко­лом­них на­сту­пів Чер­во­ної ар­мії і стра­те­гі­чни­ми ді­я­ми ра­дян­сько­го вій­сько­во­го ко­ман­ду­ва­н­ня ду­же ма­ло по­мі­тні про­сті жит­тє­ві істо­рії.

Та най­біль­ше при­вер­ну­ли ува­гу на­зви укра­їн­ських міст та дже­ре­ла, до яких звер­та­ю­ться ро­сій­ські істо­ри­ки. Во­ни без­по­се­ре­дньо сто­су­ю­ться Укра­ї­ни, але пі­ді­бра­ні (бо ж па­віль­йон російський!), що­най­мен­ше, ци­ні­чно і вкрай тен­ден­цій­но.

Мо­жли­во, ро­ків п’ять то­му на це не звер­нув би аж та­кої ува­ги. Але сьо­го­дні ро­зу­мі­єш, на­скіль­ки гли­бо­ко і ши­ро­ко в Єв­ро­пі пред­став­ле­но ім­пер­сько-російський по­гляд на істо­рію. На укра­їн­ську істо­рію. Ко­ли ба­чиш та­кий стенд, швид­ко фор­му­є­ться про­ста сми­сло­ва фор­му­ла: «укра­їн­ська мо­ва = оку­па­цій­ний на­цист­ський ре­жим». І да­лі — по на­ка­та­ній ро­сій­ській ко­лії про су­ча­сних укра­їн­ських фа­ши­стів, на­ціо­на­лі­стів, ка­ра­те­лів.

ПРО ЩО НАМ Є РОЗ­ПО­ВІ­СТИ

Пі­сля від­ві­дин кон­цта­бо­ру і пе­ре­жи­тих вра­жень по­чи­тав і про укра­їн­ських по­ло­не­них у кон­цта­бо­рі. Ви­я­ви­ло­ся, Укра­ї­ні є про що роз­по­ві­сти у сво­є­му ме­мо­рі­аль­но­му па­віль­йо­ні, якщо та­кий ко­ли-не­будь ство­рять. У стат­ті Ві­та­лія Чер­во­нен­ка «Укра­їн­ські жер­тви і ви­зво­ли­те­лі Ау­шві­ца» для Бі-Бі-Сі Укра­ї­на йде­ться про те, що близь­ко 110 ти­сяч в’язнів Ау­шві­цу бу­ли ви­хід­ця­ми з Укра­ї­ни. «До ци­фри 110 ти­сяч в’язнів та­бо­ру з Укра­ї­ни, згі­дно з да­ни­ми Ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті, за­ра­хо­ву­ють 95 ти­сяч єв­ре­їв За­кар­па­т­тя, які по­тра­пи­ли ту­ди під кі­нець вій­ни. Ін­ші — це вій­сько­во­по­ло­не­ні чер­во­но­ар­мій­ці, чле­ни на­ціо­на­лі­сти­чно­го під­пі­л­ля ОУН та ви­ве­зе­на на ро­бо­ти до Ні­меч­чи­ни мо­лодь», — пи­ше ав­тор.

Окрім то­го, істо­ри­чно під­твер­дже­ним фа­ктом є ви­зво­ле­н­ня в’язнів Ау­шві­цу са­ме укра­їн­ця­ми. Пер­ши­ми бра­му го­лов­но­го та­бо­ру від­кри­ли сол­да­ти 100-ї Львів­ської ди­ві­зії з ба­таль­йо­ну пол­тав­ча­ни­на єв­рей­сько­го по­хо­дже­н­ня Ана­то­лія Ша­пі­ро. Ця, а та­кож 322-га ди­ві­зія, які звіль­ня­ли та­бір, на­ле­жа­ли до 1-го Укра­їн­сько­го фрон­ту.

«За під­ра­хун­ка­ми на­у­ков­ців, близь­ко 40% осо­бо­во­го скла­ду під­роз­ді­лів 1-го Укра­їн­сько­го фрон­ту скла­да­ли укра­їн­ці, адже під­роз­ді­ли по­пов­ню­ва­ли­ся мо­бі­лі­зо­ва­ни­ми в Укра­ї­ні», — за­зна­чив Бі-Бі-Сі Укра­ї­на ди­ре­ктор Ін­сти­ту­ту на­ціо­наль­ної пам’яті Во­ло­ди­мир В’ятро­вич.

Бе­зу­мов­но, у звіль­нен­ні Єв­ро­пи від військ Вер­ма­хту і їхніх со­ю­зни­ків бра­ла участь то­ді єди­на Чер­во­на ар­мія, у скла­ді якої бу­ли пред­став­ни­ки рі­зних на­ціо­наль­но­стей. Однак ни­ні ми спо­сте­рі­га­є­мо мо­но­по­лі­за­ці­ю­ро­сій­сько­го по­гля­ду на істо­рі­ю­Дру­гої сві­то­вої вій­ни. І на при­кла­ді му­зе­юв Ау­шві­ці це яскра­во по­мі­тно.

Я да­ле­кий від ме­ти ви­окрем­лю­ва­ти осо­бли­ву роль укра­їн­ців в істо­рії цьо­го кон­цта­бо­ру та вій­ни за­га­лом. Мо­жли­во, цьо­го й не вар­то ро­би­ти, а мо­же, роз­би­ра­ти­ся в цьо­му ма­ють істо­ри­ки. Однак є фа­кти, які не мо­жна не уза­галь­ню­ва­ти, якщо ми го­во­ри­мо про те, що в Єв­ро­пі зна­ють про Укра­ї­ну. Пе­ре­ко­на­ний, Укра­ї­на має пред­ста­ви­ти свої істо­ри­чні ма­те­рі­а­ли і свій по­гляд на істо­рі­ю­с­про­ти­ву укра­їн­ців у та­ко­му все­сві­тньо ві­до­мо­му мі­сці, як кон­цта­бір Ау­швіц. По­ки що за нас це зро­би­ла Ро­сія.

Зва­жа­ю­чи на гі­бри­дну вій­ну з РФ, чи мо­же­мо ми до­зво­ли­ти, щоб від на­шо­го іме­ні го­во­ри­ли ро­сій­ські му­зей­ни­ки, ар­хі­ва­рі­у­си і фе­ес­бе­шни­ки, які ство­рю­ва­ли цю ви­став­ку?

З ЧО­ГО МО­ЖНА ПОЧАТИ

Ство­ре­н­ня окре­мо­го му­зею пам’яті укра­їн­сько­го спро­ти­ву в Ау­шві­ці — ро­бо­та три­ва­ла і, пе­ре­ко­на­ний, бу­де ма­ти опір з бо­ку Ро­сії (мо­ва йти­ме про єди­ний СРСР, одну ар­мію). Однак почати мо­жна з ма­лень­ких кро­ків. На­при­клад, пред­ста­ви­ти лі­те­ра­ту­ру укра­їн­сько­ю­мо­во­юв кни­гар­ні, що роз­та­шо­ва­на на те­ри­то­рії му­зею. Адже та­ких кни­жок там не ви­дно, а від­ві­ду­ва­чів з Укра­ї­ни — чи­ма­ло. Для цьо­го не тре­ба зу­стрі­чей ди­пло­ма­тів на ви­що­му рів­ні. Пе­вен, до­ста­тньо ли­ста від Мі­ні­стер­ства куль­ту­ри до ди­ре­кції му­зе­юз про­ха­н­ням прийня­ти в по­да­ру­нок кіль­ка істо­ри­чних кни­жок, на­пи­са­них або пе­ре­кла­де­них укра­їн­ською.

І пер­шим із та­ких ви­дань на дум­ку спа­да­ють «Аква­ре­лі» Лі­дії Оста­лов­ської. Укра­їн­сько­ю­мо­во­ю­книж­ку пе­ре­клав ві­до­мий су­ча­сний пи­сьмен­ник Ан­дрій Люб­ка. «Аква­ре­лі» — не­ймо­вір­на істо­рія жи­т­тя че­ської єв­рей­ки Ді­ни Ґо­тлі­бо­вої, яка ма­лю­ва­ла порт­ре­ти ро­мів, яких бра­ли для про­ве­де­н­ня до­слі­джень ні­ме­цьки­ми лі­ка­ря­ми що­до ко­льо­ру шкі­ри і очей. Ця книж­ка та­кож роз­по­від­ає про ге­но­цид ро­мів — ві­до­му, але не­до­ста­тньо до­слі­дже­ну те­му. В ар­хі­вах му­зе­ю­Ау­швіц збе­рі­га­ю­ться кар­ти­ни Ді­ни Ґо­тлі­бо­вої, окре­мі з яких і ни­ні пред­став­ле­ні в екс­по­зи­ції.

Ще один при­клад — книж­ка поль­сько­го ав­то­ра Та­де­у­ша Бо­ров­сько­го «У нас, в Ау­шві­ці...». Укра­їн­сько­ю­мо­во­ю­ви­да­н­ня по­ба­чи­ло світ у 2014 ро­ці. Пе­ре­клад — Олександра Бой­чен­ка. Ця книж­ка мі­стить уні­каль­ні згад­ки в’язня про бу­дні в кон­цта­бо­рі, які осо­би­сто пе­ре­жив ав­тор.

На те­ри­то­рії адмі­ні­стра­ції ко­ли­шньо­го кон­цта­бо­ру (Ау­швіц І) то­чно від­тво­ре­ні ма­те­рі­аль­ні пам’ятки. Ни­ні­шній му­зей вра­жає мо­то­ро­шною атмо­сфе­рою, яку важ­ко пе­ре­да­ти сло­ва­ми

Під час ві­зи­ту до Ау­шві­цу ІІ (Бір­ке­нау) зу­стрі­лась гру­па від­ві­ду­ва­чів з Ізра­ї­лю. Йду­чи між ба­ра­ка­ми, во­ни ти­хо спів­а­ли гімн сво­єї дер­жа­ви

Га­зо­ва ка­ме­ра і кре­ма­то­рій — кін­це­вий пункт на те­ри­то­рії «фа­бри­ки смер­ті». За рі­зни­ми оцін­ка­ми, на­ци­сти спа­ли­ли тут до 70 ти­сяч в’язнів

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.