Тра­ге­дія у шко­лі...

У Хер­сон­ській гім­на­зії №1 по­мер­ла вчи­тель­ка пі­сля з’ясу­ва­н­ня кон­флі­кту між ба­тька­ми учня і адмі­ні­стра­ці­єю

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

16бе­ре­зня у Хер­сон­ській гім­на­зії №1 від­був­ся ін­ци­дент, який на­був ши­ро­ко­го роз­го­ло­су се­ред осві­тян мі­ста. На­пе­ре­до­дні в 6-В кла­сі під час уро­ку фіз­куль­ту­ри одно­му з учнів одно­кла­сни­ки по­шко­ди­ли мо­біль­ний те­ле­фон. На­сту­пно­го дня до шко­ли при­йшли роз­би­ра­ти­ся ма­ти і ті­тка ці­єї ди­ти­ни. За від­су­тно­сті ди­ре­кто­ра гім­на­зії кон­флі­ктом за­йма­ли­ся за­сту­пни­ки. Під час су­пе­ре­чки в учи­тель­ській, ку­ди ви­кли­ка­ли кла­сно­го ке­рів­ни­ка 6-В На­та­лію Мам­рен­ко, жін­ці ста­ло зле. Не­за­ба­ром їй ви­кли­ка­ли «швид­ку». Лі­ка­рі ді­а­гно­сту­ва­ли ін­сульт. Пі­сля двох діб пе­ре­бу­ва­н­ня у ко­мі На­та­ля Мам­рен­ко не при­йшла до тя­ми і по­мер­ла 18 бе­ре­зня.

Ін­ци дент три ва лий час не по - трап ляв у по ле зо ру ЗМІ. Однак рід ні по мер лої на да ли цій те мі роз­го­ло­су, зви­ну­ва­тив­ши адмі­ні­стра­цію шко­ли у то­му, що во­ни до­ве ли ко ле гу до стре су. Що ста ло при чи ною нер во во го зри ву і, як на­слі­док, смер­ті На­та­лії Мам­рен­ко? Чи ма­ло мі­сце до­ве­де­н­ня жін­ки до ста­ну пе­ре­на­пру­же­н­ня її ко­ле­га­ми? Вза­га­лі чи мо­жна го­во­ри­ти про чи­юсь пря­му ви­ну? На ці за­пи­та­н­ня на­ра­зі шу­кає від­по­віді по­лі­ція. Ми ж спро­бу­ва­ли зі­бра­ти ко­мен­та­рі при­че­тних до кон­флі­кту лю­дей та ін­ших осві­тян, скла­сти об’ єк тив не ба чен ня си ту а ції, що на­бу­ла су­спіль­но­го ре­зо­нан­су, та по­ди­ви­ти­ся на це з по­гля­ду за­галь­них про­блем у си­сте­мі осві­ти.

РІДНІ ЗВИНУВАЧУЮТЬ ШКОЛУ

Ли­ше че­рез два ти­жні пі­сля смер­ті На­та­лії Мам­рен­ко у мі­сце­вих ЗМІ з’яви­ло­ся звер­не­н­ня си­на по­мер­лої Ма­кси­ма Мам­рен­ка з про­ха­н­ням до жур­на­лі­стів і гро­мад­сько­сті до­по­мог­ти по­ка­ра­ти, на йо­го дум­ку, вин­них у смер­ті ма­те­рі.

«Адмі­ні­стра­ція ( шко­ли. — Ред.) не змо­гла вжи­ти за­хо­дів що­до ви­рі­ше­н­ня кон­флі­кту, по­ру­ши­ла всі нор ма тив но-пра во ві до ку - мен ти ( По ло жен ня про за галь но - ос віт ній на вчаль ний за клад, ін - струк ції з охо ро ни пра ці, ста тут шко­ли, ко­ле­ктив­ний до­го­вір, по­са до ві ін струк ції, кон т ракт, ЗУ « Про осві ту » , ЗУ « Про за галь ну се ред ню осві ту » ) , мо раль ні та ети­чні нор­ми, зі­рвав­ши на­вчаль - но-ви­хов­ний про­цес, що при­зве­ло до смер­ті Мам­рен­ко Н.В.», — за­явив Ма­ксим Мам­рен­ко.

У ко­мен­та­рі «Дню» Ма­ксим під­твер­джує свої сло­ва і на­го­ло­шує, що у шко­лі на­ма­га­ли­ся «зам’яти» ін­ци­дент та від­ку­пи­ти­ся, аби не роз­го­ло­шу­ва­ти про кон­флікт. Він та­кож звер­нув­ся до пра­во­охо­рон­них ор­га­нів та в Мі­ні­стер­ство осві­ти і на­у­ки Укра­ї­ни. Син по­мер­лої ви­ма­гає «по­ка­ра­ти всіх уча­сни­ків кон­флі­кту», вклю­чно з ди­ре­кто­ром, яка в той час бу­ла від­су­тня, та ке­рів­ни­ком мі­сько­го управ­лі­н­ня осві­ти, який не до­ру­чив про­ве­сти роз­слі­ду­ва­н­ня ін­ци­ден­ту.

ЩО ГО­ВО­РЯТЬ ОЧЕВИДЦІ

В адмі­ні­стра­ції гім­на­зії №1 за­пев­ня­ють, що спів­пра­цю ють зі слід­ством і від­кри­ті до ко­мен­та­рів для ЗМІ, які за­ці­ка­ви­ли­ся ін­ци­ден­том. При­найм­ні ав­то­ру без пе­ре­шкод вда­ло­ся по­го­во­ри­ти з уча­сни­цею ті­єї роз­мо­ви в учи­тель­ській, за­сту­пни­ком ди­ре­кто­ра гім­на­зії Оле­ною Рав­кі­ною.

За її сло­ва­ми, то­го дня дій­сно від­бу­ла­ся роз­мо­ва на під­ви­ще­них то­нах. «Ба­тьки зви­ну­ва­чу­ва­ли адмі­ні­стра­цію шко­ли, що не до­гле­ді­ли і допу­сти­ли та­кий кон­флікт, ви­ма­га­ли не­гай­но ро­зі­бра­ти­ся. Хо­ча за день до то­го кон­флікт був ви­чер­па­ний, і ба­тьки ті­єї ди­ти­ни, яка ні­би­то по­шко­ди­ла те­ле­фон, го­то­ві бу­ли опла­ти­ти ре­монт. До то­го ж ми по­ясню­ва­ли, що шко­ла не не- се від­по­від­аль­но­сті за ма­те­рі­аль­ні цін­но­сті ді­тей. Та й рі­зних по­ді­бних ви­пад­ків, як і в будь-якій шко­лі, бу­ває ба­га­то. Ми цей кон­флікт уже ви­чер­па­ли», — го­во­рить Оле­на Рав­кі­на.

Ще до роз­мо­ви в учи­тель­ській На­та­лії Мам­рен­ко бу­ло не­до­бре, у неї бо­лі­ла го­ло­ва, до­дає Оле­на Рав­кі­на. Ко­ли ба­тьки пі­шли, На­та­лія Ва­си­лів­на по­про­си­ла пе­ре­по­чи­ти і не по­вер­та­ти­ся на урок. «Пі­сля цьо­го ви­кли­ка­ли «швид­ку», На­та­лію Ва­си­лів­ну за­бра­ли в ре­а­ні­ма­цію, — про­дов­жує Оле­на Рав­кі­на. — Я ро­зу­мію по­чу­т­тя рі­дних, які втра­ти­ли до­ро­гу, най­ближ­чу лю­ди­ну. Спо­ді­ва­ю­ся, ми всі до­че­ка­є­мо­ся ре­зуль­та­тів роз­слі­ду­ва­н­ня і ні­хто не бу­де са­мо­стій­но ни­зи­ва­ти вин­них. Зі сво­го бо­ку, я ро­зу­мію їхню тра­ге­дію, адже до­бре зна­ла На­та­лію Ва­си­лів­ну, дов­го з нею пра­цю­ва­ла. Але я роз­гля­даю цей ін­ци­дент як не­ща­сний ви­па­док... Ко­ли На­та­лію Ва­си­лів­ну шпи­та­лі­зу­ва­ли, ми зі­бра­ли де­які ко­шти на до­по­мо­гу в лі­ку­ван­ні, за­про­по­ну­ва­ли її си­но­ві при свід­ках, але Ма­ксим від­мо­вив­ся їх бра­ти». Та­ку ж вер­сію по­дій озву­чу­ють й ін­ші при­су­тні під час кон­флі­ктної роз­мо­ви в учи­тель­ській 16 бе­ре­зня.

На­чаль­ник мі­сько­го управ­лі­н­ня осві­ти Юрій Ні­ко­нов у ко­мен­та­рі «Дню» за­зна­чив, що сто­сов­но цьо­го ви­пад­ку слід­ство про­во­дить На­цпо­лі­ція, а та­кож ко­мі­сія, ство­ре­на при держ­слу­жбі з пи­тань пра­ці. «Ми бу­де­мо опи­ра­ти­ся на ви­снов­ки роз­слі­ду­ва­н­ня ці­єї ко­мі­сії та по­лі­ції. І вже пі­сля них прийме­мо рі­ше­н­ня, чи тре­ба ко­гось по­ка­ра­ти», — за­зна­чив Юрій Ні­ко­нов.

СТРЕСОСТІЙКІСТЬ І ДОСТОЙНА ОПЛАТА ПРА­ЦІ

Без­пе­ре­чно, те, що ста­ло­ся, — тра­ге­дія. Тра­ге­дія для рі­дних На­та­лії Мам­рен­ко, для ба­га­тьох ко­лег і учнів. Усі во­ни в один го­лос го­во­рять про ви­со­кий рі­вень про­фе­сій­них яко­стей по­кій­ної, про її лю­дя­ність, лю­бов до ді­тей і від­по­від­аль­ність на ро­бо­ті.

Во­дно­час цей ін­ци­дент яв­но де­мон­струє про­бле­му умов пра­ці і на­ван­та­же­н­ня су­ча­сних пе­да­го­гів. Не­рід­ко вчи­те­лі пра­цю­ють по­над­нор­мо­во. Та ж На­та­лія Мам­рен­ко ма­ла май­же дві пов­ні став­ки ма­те­ма­ти­ка... У шко­лі збе­ре­гла­ся за­ява На­та­лії Ва­си­лів­ни про збіль­ше­н­ня на­ван­та­же­н­ня. Во­че­видь, не від хо­ро­шо­го жи­т­тя пе­да­гог хо­ті­ла до­да­ти со­бі біль­ше ро­бо­ти, аби, від­по­від­но, за­ро­би­ти ще якусь ко­пій­ку. Знов-та­ки по­стає пи­та­н­ня про до­стой­ну опла­ту пра­ці вчи­те­ля, яку на­віть пі­сля не­що­дав­ньо­го під­ви­ще­н­ня «мі­ні­мал­ки» важ­ко на­зва­ти та­кою. І якщо во­на на­віть справ­ля­ла­ся з цим на­ван­та­же­н­ням, во­но все одно бу­ло по­над­нор­мо­вим. Не­да­рем­но ж існує ви­зна­че­на кіль­кість ака­де­мі­чних го­дин, роз­ра­хо­ва­на на одно­го вчи­те­ля.

Однак і тут до­ве­ло­ся по­чу­ти кіль­ка ду­мок що­до про­фе­сій­но­го ви­го­ра­н­ня. Та ж Оле­на Рав­кі­на го­во­рить, що про­фе­сія вчи­те­ля сьо­го­дні не­мо­жли­ва без ви­со­кої стре­со­стій­ко­сті. «Слаб­кі ви­бу­ва­ють на стар­ті, — вва­жає Оле­на Рав­кі­на. — Без ен­ту­зі­а­стів, без від­чу­т­тя атмо­сфе­ри шко­ли, ро­зу­мі­н­ня ді­тей, їх про­блем і осо­бли­во­стей у шко­лі ро­би­ти ні­чо­го. На­та­лія Ва­си­лів­на про­пра­цю­ва­ла у шко­лі 26 ро­ків. І цей до­свід уже свід­чить, що во­на бу­ла силь­ним про­фе­сіо­на­лом».

По­ді­бної по­зи­ції при­три­му­є­ться на­чаль­ник управ­лі­н­ня осві­ти Ка­хов­ської мі­ськра­ди Ми­хай­ло Гон­чар. На йо­го дум­ку, вчи­те­лі зна­ють, ку­ди во­ни ідуть, за­зда­ле­гідь. А від­так жа­лі­ти­ся на по­над­нор­мо­ві на­ван­та­же­н­ня не вар­то. На­то­мість, го­во­рить Гон­чар, тре­ба пра­виль­но ор­га­ні­зу­ва­ти ро­бо­чий день, не тя­гну­ти ро­бо­ту до­до­му. Та й пі­сля під­ви­ще­н­ня мі­ні­маль­ної за­ро­бі­тної пла­ти, вва­жає чи­нов­ник, учи­те­лі на­віть із не­ве­ли­ким до­сві­дом уже отри­му­ють не­по­га­ну зар­пла­ту.

«ЧО­МУ ВЧИ­ТЕЛЬ МАЄ ВІД­ПО­ВІД­А­ТИ ЗА ВСЕ І ВО­ДНО­ЧАС?»

Та біль­шість спів­ро­змов­ни­ків, осо­бли­во се­ред мо­ло­дих актив­них вчи те лів, не по ді ляє дум ки Ми - хай­ла Гон­ча­ра. Спра­цьо вує прин­цип: що біль­ше мо­жеш, то біль­ше на ван та жу ють, го во рять во ни. Тоб­то ко­ли адмі­ні­стра­ція ба­чить, що ти «і ма­лю­єш, і тан­цю­єш», на те бе ві ша ють з де ся ток на прям - ків, які ма­ють бу­ти ви­ко­на­ні іде­аль­но, аби шко­ла ма­ла ви­со­ке мі­сце в рей тин гу. І як що ди рек ція ма рить пер ши ми міс ця ми в усіх кон кур сах і зма га­н­нях, на вча ти­ся стає про­сто ні­ко­ли.

«Шкіль­не жи­т­тя не від­пу­скає ні вдо­ма, ні у ви­хі­дні. Бе­зліч по­за­кла­сних за­хо­дів, олім­пі­а­ди, пе­ре­вір­ка зо­ши­тів, до­да­тко­ві за­ня­т­тя зі слаб­ки­ми учня­ми, кон­суль­та­ції з ді­тьми у со­цме­ре­жах, під­го­тов­ка до ЗНО, хоч якась на­у­ко­ва ро­бо­та. Ча су на нор маль ний сон за лед ве ви ста чає, не ка жу чи про пов но - цін­ний від­по­чи­нок і осо­би­сте жи­т­тя, — ко мен тує од на з хер сонсь - ких пе­да­го­гів, яка про­сить не на­зи­ва­ти її ім’я, аби в шко­лі не бу­ло про­блем. — А якщо ти ще й кла­сний ке­рів­ник, то це вза­га­лі важ­ко опи са ти. На то бі ку па па пе ро вої ро­бо­ти, ви­хов­ні за­хо­ди, рей­тин­ги, пед ра ди, жур нал, під го тов ка до осо бис тих учи тель сь ких кон кур - сів, спіл ку ван ня з бать ка ми, на - гляд за хар чу ван ням... У кла сі в се­ре­дньо­му 30 ді­тей, і ко­жен хо­че тво­єї ува­ги. Іно­ді ду­ма­єш, що ще тро­хи — і по­їде дах. А ко­ли го­ту­ва­ти­ся, вла­сне, до уро­ків? До уро­ків, на які тре ба, окрім кон с пек - ту, роз дат ко вий ма те рі ал, на оч - ність, якусь ори гі­наль­ність до­да­ти, а не про­сто пе­ре­пи­са­ти зі збір­ни­ка. І все це за свої гро­ші, бо на кан це ля рію ніх то до дат ко во не ви ді ляє. В да но му ви пад ку я не скар жу ся, а го во рю про ре алії. Так, вчи­тель знає, на що йде. Але чо му вчи тель має від по ві да ти за все і вод но час? Іно ді ди ву єш ся про гра мам, які го ту ють у мі ніс - тер ст ві. Зда єть ся, що ці лю ди не ма ють ні чо го спіль но го з ре аль - ною шко­лою. Так, нам усім тре­ба рос ти, впро вад жу ва ти но ві ме то - ди, фор­ми ро­бо­ти. Та не­мо­жли­во все ро­би­ти в один мо­мент. То­ді гу­бить ся од не з го лов них за вдань шко­ли — да­ти ґрун­тов­ні зна­н­ня».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.