Та­єм­ни­ці Ки­ри­лів­ської цер­кви

«День» по­бу­вав на не­за­бу­тній екс­кур­сії, яку для нас спе­ці­аль­но про­ве­ла істо­рик Іри­на Мар­го­лі­на

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ган­на ПАРОВАТКІНА Фо­то на­да­но Іри­ною МАРГОЛІНОЮ

Ки­ри­лів­ська цер­ква ХІІ ст. (свя­тих Ки­ри­ла і Афа­на­сія Оле­ксан­дрій­ських) — одна з най­ви­зна­чні­ших пам’яток на­ціо­наль­ної куль­ту­ри Укра­ї­ни, а істо­рик-ме­ді­є­віст Іри­на Мар­го­лі­на, яка вже впро­довж 36 ро­ків пра­цює у На­ціо­наль­но­му за­по­від­ни­ку «Со­фія Ки­їв­ська», — це один із най­ві­до­мі­ших у сві­ті до­слі­дни­ків ці­єї цер­кви-фор­те­ці. Во­на — ав­тор 7 на­у­ко­вих мо­но­гра­фій і що­най­мен­ше 200 ста­тей на те­му ві­тчи­зня­но­го Се­ре­дньо­віч­чя. По­бу­вав­ши не­що­дав­но на ав­тор­ській екс­кур­сії Іри­ни Єв­ге­ні­їв­ни, ми зро­зумі­ли: від­кла­да­ти роз­мо­ву про та­єм­ни­ці Ки­ри­лів­ської і на­да­лі — не­мо­жли­во! Про­сто ду­же шко­да, що фан­та­сти­чно ці­ка­ві ре­чі, про які роз­по­від­ає па­ні Мар­го­лі­на сьо­го­дні (та на­віть пи­ше у книж­ках), не в змо­зі по­чу­ти най­шир­ше ко­ло укра­їн­ців. І зай­вий раз за­ча­ру­ва­ти­ся істо­рі­єю на­шої кра­ї­ни — дав­ньою та на­віть но­ві­тньою.

«В ІСТО­РІЇ, НА­ВІТЬ НЕ ТА­КІЙ ВЖЕ Й ДАЛЕКІЙ, ЩЕ ДУ­ЖЕ БА­ГА­ТО БІ­ЛИХ ПЛЯМ»

— Про­пра­цю­вав­ши у Ки­ри­лів­ській цер­кві ду­же ба­га­то ро­ків, я зро­зумі­ла одне: до­слі­джу­ва­ти її мо­жна без­кі­не­чно! Адже в її істо­рії, на­віть не та­кій вже й далекій, ще ду­же ба­га­то бі­лих плям, — роз­ка­зує І. МАР­ГО­ЛІ­НА. — Хто са­ме по­бу­ду­вав Ки­ри­лів­ську цер­кву? На­віть з цьо­го при­во­ду існує дві дум­ки. Мен­ша ча­сти­на до­слі­дни­ків вва­жає, що це був князь Все­во­лод Оль­го­вич. Біль­шість же впев­не­на, що бу­дів­ни­цтво здій­сни­ла йо­го дру­жи­на Ма­рія Мсти­сла­вів­на.

— А ви як вва­жа­є­те?

— Лі­то­пи­си по­ві­дом­ля­ють одне. Але са­ма пам’ятка іно­ді «про­мов­ляє» зов­сім ін­ше! Про­ана­лі­зу­вав­ши лі­то­пи­сні текс­ти і, най­го­лов­ні­ше, до­слі­див­ши істо­рію й жи­во­пис пам’ятки, ді­йшла ви­снов­ку, що князь Все­во­лод Оль­го­вич не про­сто брав участь у бу­дів­ни­цтві Ки­ри­лів­ської — він осо­би­сто за­клав її і звів. І був ще й «ди­кта­то­ром» са­мих роз­пи­сів, яки­ми при­кра­ше­но цер­кву. Окре­мі жи­во­пи­сні ком­по­зи­ції і зо­бра­же­н­ня від­дзер­ка­лю­ють са­ме йо­го впо­до­ба­н­ня й по­ба­жа­н­ня. Все­во­лод-по­лі­тик на­ма­гав­ся кон­со­лі­ду­ва­ти Ки­їв­ську дер­жа­ву. Він хо­тів на­бу­ти вла­ди, по­ді­бної вла­ді ві­зан­тій­сько­го ім­пе­ра­то­ра. То­му у фре­сках вів­та­ря на­ка­зав зо­бра­зи­ти се­бе у ви­гля­ді ві­зан­тій­сько­го ім­пе­ра­то­ра.

— Роз­ка­жіть ко­ро­тко бо­дай про кіль­ка ва­ших від­крит­тів.

— До остан­ніх ча­сів за­ли­ша­ло­ся ду­же ба­га­то не­роз­ши­фро­ва­них ком­по­зи­цій у хра­мі. Що са­ме зо­бра­же­но на тій чи ін­ший фре­сці? Так і по­зна­ча­ли: «Не­ві­до­мий сю­жет». За­для то­го, аби ста­ро­вин­ні роз­пи­си «за­го­во­ри­ли», я ви­вча­ла жит­тє­пис Ки­ри­ла і Афа­на­сія Оле­ксан­дрій­ських, на честь яких на­зва­но цер­кву. Ба­га­то ро­ків до­слі­джу­ва­ла лі­то­пи­сні згад­ки що­до кня­зя Все­во­ло­да Оль­го­ви­ча та йо­го ро­ди­чів. І без­ліч ін­ших дже­рел. Ка­жуть, хто сту­кає — то­му й від­кри­ва­є­ться: на сьо­го­дні я впев­не­на, що ме­ні дій­сно вда­ло­ся про­ясни­ти зміст кіль­кох фре­сок ХІІ ст. Ось, на­при­клад, на одній із фре­сок пів­ден­ної апси­ди ми ба­чи­мо зо­бра­же­н­ня ві­зан­тій­сько­го ім­пе­ра­то­ра, що си­дить на ім­пе­ра­тор­сько­му стіль­ці. По­ряд із ним — чо­вен з лю­ди­ною у нім­бі, що пли­ве у якійсь аква­то­рії. Один із пер­ших до­слі­дни­ків Ки­ри­лів­ської цер­кви, Адрі­ан Пра­хов, ду­же обе­ре­жно за­ува­жив: мов­ляв, тут, у чов­ні, зо­бра­же­но «свя­ти­те­ля». До­кла­дні­ше, хто і що са­ме зо­бра­же­но, він ви­зна­ча­ти не взяв­ся. Так, Олен­ка Пев­на — су­ча­сна аме­ри­кан­ська до­слі­дни­ця (і мій по­стій­ний опо­нент, ми весь час дис­ку­ту­є­мо у на­ших на­у­ко­вих ро­бо­тах) — вва­жає, що пли­ве у чов­ні Ки­ри­ло Оле­ксан­дрій­ський. Ко­лись цей свя­ти­тель і справ­ді мо­рем ді­ста­вав­ся до Оле­ксан­дрії, на Все­лен­ський со­бор, але... Чов­на­ми ж мо­ря ні­хто не до­лає! До­слі­джу­ю­чи біо­гра­фію свя­то­го Афа­на­сія Оле­ксан­дрій­сько­го, я ді­зна­ла­ся про ду­же ці­ка­вий факт. Ко­ли пре­стол Ві­зан­тії по­сів ім­пе­ра­тор Юлі­ан Від­сту­пник і по­чав го­ні­н­ня на хри­сти­ян, пе­ред­усім він на­ка­зав зна­йти та вби­ти ар­хі­єпис­ко­па Афа­на­сія. Аби вря­ту­ва­ти сво­го ду­ше­па­сти­ря, ві­ру­ю­чі по­са­ди­ли йо­го в чо­вен. І Ні­лом (адже Оле­ксан­дрія роз­та­шо­ва­на са­ме на цій рі­чці) свя­тий му­сив вті­ка­ти від пе­ре­слі­ду­ва­чів. Бу­ли су­тін­ки. Не ро­зі­брав­ши, із ким ма­ють спра­ву, пе­ре­слі­ду­ва­чі за­пи­та­ли в са­мо­го ж Афа­на­сія: «А чи не

ба­чи­ли ви єпис­ко­па, що втік?». Афа­на­сій, не від­по­від­а­ю­чи, вка­зав на­пря­мок ру­кою, мов­ляв, ту­ди пли­віть! Пе­ре­слі­ду­ва­чі по­плив­ли. Так зав­дя­ки ви­на­хі­дли­во­сті св. Афа­на­сій вря­ту­вав­ся.

От­же, на зо­бра­же­ній у Ки­ри­лів­ській цер­кві сце­ні ми ба­чи­мо: ім­пе­ра­тор, що си­дить спи­ною до гля­да­ча у крі­слі, не має нім­ба. Так зо­бра­жа­ли ли­ше Юлі­а­на — че­рез від­сту­пни­цтво. Нав­про­ти Юлі­а­на — якісь лю­ди, вій­сько­ві. Тоб­то їм він до­ру­чає роз­шу­ка­ти і вби­ти Афа­на­сія! Так крок за кро­ком бу­ло роз­ши­фро­ва­но «не­ві­до­му» фре­ску, яку те­пер мо­жна атри­бу­ту­ва­ти як «Свя­тий Афа­на­сій у чов­ні».

БАЛКОНЧИК «У ПО­ВІ­ТРІ» І НІШІ-АРКАСОЛІ

— Ви роз­по­від­а­ли про див­ний балкончик, що ко­лись був пря­мо по­над сті­но­пи­сом із Ки­ри­лом та Афа­на­сі­єм...

— У пів­ден­ній апси­ді, пря­мо у тов­щі сті­ни, є две­рі, за яки­ми схо­ва­ли­ся кру­ті схо­ди при­бли­зно на 4-5 м до­го­ри. З них від­кри­ва­є­ться ви­хід під ар­ку. З ар­ки — ви­хід на не- ве­ли­чкий балкончик. Де­які до­слі­дни­ки вва­жа­ли, що на ньо­му сто­яв хор. Але бал­кон роз­ра­хо­ва­ний на одну, ма­кси­мум дві лю­ди­ни. Та й пре­це­ден­тів, щоб хор у пра­во­слав­ній цер­кві сто­яв «у по­ві­трі» у вів­та­рі на 5-ме­тро­вій ви­со­ті, не бу­ло: або на дру­го­му по­вер­сі (хо­рах), або бі­ля іко­но­ста­са, пра­во­руч. Один до­слі­дник ви­су­нув гі­по­те­зу, що на бал­кон на ніч ви­став­ля­ли до­мо­ви­ни чен­ців. Але яким чи­ном це мо­жна бу­ло зро­би­ти? До­мо­ви­ну на­віть фі­зи­чно не­мо­жли­во під­ня­ти кру­ти­ми та за­вузь­ки­ми схо­да­ми. Та й на­що? Олен­ка Пев­на пи­ше, що, ма­буть, на узвиш­ші сто­я­ла скри­ня з яки­мись ре­лі­кві­я­ми, мо­ща­ми то­що. Та у пра­во­слав­них по­ді­бні свя­ті пре­дме­ти ви­став­ля­ють так, щоб до них мо­жна бу­ло тор­кну­ти­ся.

Пря­мих ана­ло­гій та­ко­го бал­ко­на не­має ні­де у сві­ті! Ро­зду­ми на­да­ли мо­жли­вість зро­би­ти при­пу­ще­н­ня, що бал­кон спе­ці­аль­но для се­бе на­ка­зав збу­ду­ва­ти князь Все­во­лод Оль­го­вич. Сто­я­чи на узвиш­ші під час лі­тур­гії, він ще й сим­во­лі­чно упо­ді­бню­вав се­бе ві­зан­тій­сько­му ім­пе­ра­то­ро­ві.

— Князь не бо­яв­ся «те­ра­ктів»? Що йо­го мо­жуть впо­лю­ва­ти з лу­ка або вці­ли­ти дро­ти­ком?

— То­ді та­ких від­вер­тих вбивств у сті­нах цер­ков не бу­ло. Пра­кти­ку­ва­ли або отру­ту, або «за­лі­зо»...

— Та хі­ба ж отро­ків Бо­ри­са і Глі­ба не під­сту­пно вби­ли?

— Їх дій­сно вби­ли під­сту­пно! То­ді то­чи­ла­ся бо­роть­ба між Яро­сла­вом Му­дрим, Бо­ри­сом і Глі­бом та Свя­то­пол­ком. На сьо­го­дні на­у­ков­ці пе­ре­кон­ли­во до­ве­ли, що їхнім вбив­цею був князь Ярослав, який бо­ров­ся за ки­їв­ський стіл. Що ж до Все­во­ло­да Оль­го­ви­ча, то він схо­див на балкончик, сто­яв облич­чям до па­ра­фі­ян, які вкло­ня­ли­ся не ли­ше свя­ще­ни­кам, не ли­ше Бо­го­ві, а й сво­є­му кня­зю Все­во­ло­ду. А ко­ли по­вер­тав­ся спи­ною до па­ра­фі­ян, нав­про­ти ба­чив жи­во­пи­сну сце­ну «Ки­ри­ло по­вчає ца­ря», де в обра­зі ца­ря, швид­ше за все, бу­ло зо­бра­же­но са­мо­го Все­во­ло­да.

— За­раз ви осо­би­сто до­слі­джу­є­те вже не­кро­поль Ки­ри­лів­ської цер­кви?

— Так, там ду­же ці­ка­ві по­хо­ва­н­ня! Оль­го­ви­чів — у ні­шах-ар­ка­со­лях. Бі­ля вхо­ду на хо­ри — ро­ди­ни свя­ти­те­ля Дми­тра Ро­стов­сько­го. Наш, укра­їн­ський свя­ти­тель, сам спо­чи­ває у Ро­сто­ві, а тут, бі­ля вхо­ду на хо­ри, ле­жать йо­го ба­тьки, се­стри, пле­мін­ник. Се­стри бу­ли ігу­ме­ня­ми, а ба­тько — со­тни­ком вій­ська Бо­г­да­на Хмель­ни­цько­го, до­жив до 103 ро­ків і за­ли­шав­ся кти­то­ром Свя­то-Ки­ри­лів­сько­го мо­на­сти­ря. До­слі­дже­н­ня на­да­ли ін­фор­ма­цію, що над ци­ми по­хо­ва­н­ня­ми сво­го ча­су бу­ло вста­нов­ле­но порт­рет-іко­ну са­мо­го Дми­тра Ро­стов­сько­го. За­раз здій­снюю по­шу­ки ці­єї ре­лі­квії.

— По­хо­ва­н­ня ж бу­ли і у зна­ме­ни­тих пе­че­рах по­під Ки­ри­лів­ською цер­квою. У яко­му ста­ні ці пе­че­ри за­раз?

— У 1950- х, ко­ли з’ ясу­ва­ло­ся, що по­ро­жни­ни по­під Ки­ри­лів­ською зав­да­ють їй шко­ди (на бу­дів­лі на­віть з’яви­ла­ся шпа­ри­на), ті з пе­чер, які від­на­йшли, за­бе­то­ну­ва­ли.

— Я по­ми­ля­ю­ся чи на­справ­ді там уся го­ра зри­та пе­че­ра­ми? Най­ві­до­мі­шою є, зда­є­ться, Змі­є­ва. Їх до­слі­джу­ва­ли?

— Офі­цій­них зві­тів чи на­віть зві­тів про до­слі­дже­н­ня ама­то­ра­ми на сьо­го­дні не існує. То­му ми мо­же­мо ли­шень уяв­ля­ти, що там бу­ло і як. По­ро­жни­ни від­на­йшли (і по­тім звер­ху під ти­ском за­ка­ча­ли у них бе­тон) під пів­ні­чною ча­сти­ною цер­кви. Офі­цій­них зві­тів не від­най­де­но. Єди­на згад­ка, що там бу­ло усе­ре­ди­ні, на­ле­жить до­слі­дни­ко­ві Зі­мі­ну. Ще на по­ча­тку ХХ ст. він пи­сав, що на­ма­гав­ся зай­ти до пе­че­ри, що бі­ля пів­ні­чно­го вхо­ду. Але бу­ло за­кри­то. Зі­мін до­че­кав­ся цер­ков­но­го служ­ку, яко­гось Ку­лі­ша, який са­ме був на яр­мар­ку. Удвох во­ни про­йшли униз і по­ба­чи­ли «схре­ще­ні бал­ки», які під­пи­ра­ли скле­пі­н­ня. «Да­лі ми йти не на­ва­жи­ли­ся», — за­зна­чив до­слі­дник. І до­дав, що Ку­ліш йо­му роз­ка­зав, мов­ляв, ще за 20 ро­ків до то­го він про­хо­див і да­лі. Там сто­я­ли гро­би, «як у Лав­рі», але не вздовж стін, а по­пе­рек про­хо­ду. Уя­віть, якої ши­ри­ни бу­ли ці пе­чер­ні ко­ри­до­ри!..

— Чи прав­да, що ле­ген­дар­ні пе­че­ри до­слі­джу­ва­ли екс­тра­сен­си?

— У 1990-ті бу­ла ша­ле­на мо­да на екс­тра­сен­со­ри­ку. А в нас у Ки­є­ві існу­ва­ла гру­па Сте­цен­ка. Во­ни за до­по­мо­гою ра­мок до­слі­ди­ли і Со­фію, і Ки­ри­лів­ську цер­кву, скла­ли кар­ту під­зем­них хо­дів. Тоб­то де, на їхню дум­ку, ті хо­ди, пе­че­ри є.

— Хтось пе­ре­ві­ряв, на­скіль­ки пра­виль­ни­ми ви­яви­ли­ся ті здо­гад­ки?

— Ну як вам ска­за­ти? Не всі. На про­бу бу­ри­ли, але... Втім, я впев­не­на: під­зем­на ча­сти­на Ки­ри­лів­ської цер­кви яв­ляє со­бою на­стіль­ки ці­ка­вий і цін­ний для на­у­ки об’єкт, що ра­но чи пі­зно її бу­де до­слі­дже­но! Від­по­від­на те­хні­ка існує і сьо­го­дні. До­че­ка­є­мо­ся ко­штів на до­слі­дже­н­ня — і, пе­ре­ко­на­на, від­кри­ю­ться чи­слен­ні не­спо­ді­ван­ки і та­єм­ни­ці. Ки­ри­лів­ська цер­ква че­кає!

ФО­ТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

М. Вру­бель «Бо­го­ма­тір із не­мов­лям» (1885 р.)

«Ки­ри­ло учить ца­ря», фре­ска XII ст.

ФО­ТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.