Пі­сля лю­ди­ни...

Що від­бу­ва­є­ться з ро­сли­на­ми і тва­ри­на­ми у зо­ні від­чу­же­н­ня Чор­но­биль­ської атом­ної еле­ктро­стан­ції

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ма­рія ПРО­КО­ПЕН­КО, фо­то Артема СЛІПАЧУКА, «День»

На сті­ні бу­дин­ку в Прип’яті на­ма­льо­ва­но ве­дме­ди­цю з ве­дме­жам. По­руч — гра­фі­ті з ро­ди­ною оле­нів. Це май­же всі тва­ри­ни, яких нам вда­ло­ся зу­стрі­ти в зо­ні від­чу­же­н­ня, якщо не ра­ху­ва­ти ме­те­ли­ків, ін­ших ко­ма­шок і чор­но­го дя­тла, який про­ле­тів у ви­со­чи­ні. Про­те вче­ні, які пра­цю­ють у зо­ні від­чу­же­н­ня, ствер­джу­ють, що тут мо­жна зу­стрі­ти чи­ма­ло ви­дів тва­рин, зокре­ма чер­во­но­кни­жних. Їхні сло­ва під­твер­джу­ють да­ні, отри­ма­ні зав­дя­ки фо­то­пас­ткам.

«Пі­сля ава­рії при­ро­да в зо­ні від­чу­же­н­ня змі­ни­ла­ся ду­же силь­но —й у по­зи­тив­ний бік. Від­су­тність лю­ди­ни, го­спо­дар­ської ді­яль­но­сті при­ве­ли до від­нов­ле­н­ня при­ро­дних ком­пле­ксів По­ліс­ся, ха­ра­ктер­них для ці­єї те­ри­то­рії у XVII — XVIII сто­лі­т­тях», — роз­по­від­ає Де­нис Ви­шнев­ський, на­чаль­ник гру­пи ра­ді­а­цій­но-еко­ло­гі­чно­го мо­ні­то­рин­гу дер­жав­но­го спе­ці­а­лі­зо­ва­но­го під­при­єм­ства «Еко­центр». У зо­ні від­чу­же­н­ня Де­нис пра­цює 16 ро­ків. На йо­го дум­ку, най­вда­лі­ший спо­сіб ви­ко­ри­ста­н­ня ці­єї те­ри­то­рії — ство­ре­н­ня стру­кту­ри на кшталт за­по­від­ни­ка за­ра­ди збе­ре­же­н­ня та ви­вче­н­ня мі­сце­во­го біо­ро­зма­ї­т­тя.

Вла­сне, це й бу­ло зро­бле­но то­рік. 26 кві­тня 2016 ро­ку Пре­зи­дент Пе­тро По­ро­шен­ко під­пи­сав указ про ство­ре­н­ня Чор­но­биль­сько­го ра­ді­а­цій­но-еко­ло­гі­чно­го біо­сфер­но­го за­по­від­ни­ка. Про­тя­гом ро­ку узго­джу­ва­ли па­пе­ри, й 30 бе­ре­зня об’єкт на­ре­шті за­ре­є­стру­ва­ли. «День» по­бу­вав у зо­ні від­чу­же­н­ня і ді­знав­ся, чим во­на за­ці­ка­вить від­ві­ду­ва­чів і на що пе­ре­тво­рю­є­ться те­ри­то­рія по­руч із ре­акто­ром.

УСЕ БУ­ДЕ ЛІС!

Жур­на­лі­сти об­сту­пи­ли Де­ни­са Ви­шнев­сько­го в цен­трі фут­боль­но­го по­ля на ста­діо­ні в Прип’яті. За­раз це мі­сце біль­ше ски­да­є­ться на за­не­ха­я­ну пар­ко­ву алею. «Ко­ли з’яви­ло­ся мі­сто Прип’ять, ро­слин­но­сті тут май­же не бу­ло. За­раз во­но за­ро­сло де­ре­ва­ми, які швид­ко ро­стуть: кле­ном, то­по­лею, бе­ре­зою. Це — а не тер­мо­ядер­на зброя — сти­ра­ти­ме з облич­чя Зем­лі мі­ста, ко­ли лю­ди там ще­знуть. На­зва­ні ро­сли­ни спри­чи­ня­ють біо­руй­ну­ва­н­ня. Во­ни вко­рі­ню­ю­ться на да­хах, фун­да­мен­тах і, роз­ро­ста­ю­чись, ла­ма­ють це­мент і бе­тон. Де­які бу­дів­лі в Прип’яті вже обва­ли­ли­ся, де­які ма­ють озна­ки цьо­го», — говорить Де­нис.

Куль­тур­ні ро­сли­ни без лю­ди­ни, зві­сно, змі­ню­ю­ться, але не обов’ яз­ко­во ги­нуть. Так, тро­ян­ди пе­ре­ро­ди­ли­ся в ши­пши­ну і чай­ні тро­ян­ди, бі­лі та ро­же­ві. Де­нис зга­дує: «Якось у 20-х чи­слах кві­тня при­їхав у се­ло Че­ре­вач ( пі­сля ава­рії на ЧАЕС бу­ло від­се­ле­не вна­слі­док за­бру­дне­н­ня. — Авт.). Під­хо­джу до бу­дин­ку, де ко­лись дав­но жи­ли лю­ди. Сті­ни по­ко­си­ли­ся, дах за­ва­лив­ся, але пе­ред ві­кном — кра­си­вий-кра­си­вий ряд нар­ци­сів. Тюль­па­ни і нар­ци­си кві­тнуть що­ве­сни, хо­ча ми­лу­ва­ти­ся ни­ми вже не­має ко­му».

Най­більш не­га­тив­ний вплив ава­рії на ро­сли­ни був 1986 ро­ку — йде­ться про так зва­ний ру­дий ліс, який за­ги­нув че­рез ви­кид ра­діо­актив­но­го пи­лу. « На ін­ших ді­лян­ках зо­ни від­чу­же­н­ня не фі­ксу­є­мо яв­них не­га­тив­них змін ро­слин­но­го по­кри­ву, — про­дов­жує Де­нис Ви­шнев­ський. — Є ви­пад­ки, пов’ яза­ні з ін­ши­ми чин­ни­ка­ми. Так, на те­ри­то­рії «ру­до­го лі­су» со­сна ги­ну­ла один раз че­рез під­то­пле­н­ня, ін­ший — че­рез по­же­жу».

За­га­лом ліс скла­дає 70% зо­ни від­чу­же­н­ня. Че­рез по­же­жу 2013 ро­ку тут по­стра­жда­ла те­ри­то­рія у 15 ти­сяч га. Цьо­го ро­ку в зо­ні від­чу­же­н­ня від­тво­рю­ва­ти­муть ліс на пло­щі у 400 га. На 197 га ви­са­дять по­над 1,5 міль­йо­на сі­ян­ців, на­сам­пе­ред со­сни. На ін­шій те­ри­то­рії до­по­ма­га­ти­муть по­нов­лен­ню лі­су при­ро­дним шля­хом.

Се­ред чер­во­но­кни­жних ро­слин у зо­ні від­чу­же­н­ня вче­ні ба­чи­ли чи­ма­ло ор­хі­дних. Сер­гій Га­щак, за­сту­пник ди­ре­кто­ра Мі­жна­ро­дної ра­діо­еко­ло­гі­чної ла­бо­ра­то- рії з на­у­ки, на­чаль­ник від­ді­лу ра­діо­еко­ло­гі­чних до­слі­джень Чор­но­биль­сько­го цен­тру з про­блем ядер­ної без­пе­ки, ра­діо­актив­них від­хо­дів і ра­діо­еко­ло­гії, по­яснює: « Та­кі ро­сли­ни да­ле­ко не ко­жен рік на­віть по­ка­зу­ю­ться на по­верх­ні. Мо­жуть раз на де­сять ро­ків з’ яви­ти­ся — і до­бре, якщо вче­ний це по­ба­чить. Імо­вір­но, від­су­тність ху­до­би, ви­то­пту­ва­н­ня, ора­н­ня й оброб­ки хі­мі­чни­ми за­со­ба­ми час­тко­во по­с­при­я­ли то­му, що во­ни по­ча­ли біль­ше осво­ю­ва­ти те­ри­то­рію зо­ни » .

ПО­ВЕР­НЕ­Н­НЯ РИСЕЙ

Чор­но­биль­ські вов­ки з п’ятьма хво­ста­ми і ка­ба­ни з дво­ма го­ло­ва­ми жи­вуть ли­ше в бай­ках. «Одра­зу пі­сля ава­рії її на­слід­ки ви­ра­жа­ли­ся і за­ги­бе­л­лю, і хво­ро­ба­ми, і по­ру­ше­н­ня­ми від­тво­ре­н­ня і роз­ви­тку тва­рин. Але біль­шість ор­га­ні­змів, для яких це ма­ло жит­тє­во ва­жли­ву роль, ги­ну­ли так ра­но, що до рук вче­них во­ни май­же не по­тра­пля­ли. Вза­га­лі про пер­ші ро­ки пі­сля ава­рії ві­до­мо не ду­же ба­га­то. За­раз, якщо су­ди­мо про якісь ви­ди­мі на­слід­ки, йде­ться про де­ре­ва, на­при­клад, со­сни, бе­ре­зи з по­ру­ше­н­ня­ми роз­ви­тку го­лок і гі­лок», — ка­же Сер­гій Га­щак.

Сер­гій упер­ше по­тра­пив до зо­ни від­чу­же­н­ня 1986 ро­ку, пра­цює тут з 1990- го. Че­рез йо­го ру­ки про­йшли ти­ся­чі ми­шей, ве­ли­че­зна кіль­кість пта­хів і жаб. Та­ке, щоб три­мав тва­ри­ну і ба­чив, що во­на має про­бле­ми, пев­но, бу­ло тіль­ки раз — тра­пи­лась ми­шка з ра­ком гру­ди­ни. «Ін­ші бу­ли нор­маль­ні — зов­ні­шньо. Але ко­ли вче­ні до­слі­джу­ють кров, ге­ни, тка­ни­ни тва­ри­ни, їм від­кри­ва­є­ться ши­ро­кий спектр рі­зних ефе­ктів. Во­ни не зав­жди при­зво­дять до смер­ті, але ство­рю­ють пев­ні про­бле­ми, — про­дов­жує ра­діо­еко­лог. — Ор­га­ні­зми жи­вуть у стре­сі й бо­рю­ться з ним. Де­які при­сто­со­ву­ю­ться до цьо­го. Про­те по­ки що не­має да­них про те, що в нас з’яви­ли­ся ор­га­ні­зми з уні­каль­ною стій­кі­стю до ра­ді­а­ції. Ви­яв­ля­ю­ться за­кла­де­ні в клі­ти­нах вла­сти­во­сті».

За кіль­ка де­ся­ти­літь пі­сля ава­рії в зо­ні від­чу­же­н­ня з’яви­ли­ся тва­ри­ни, які до цьо­го зу­стрі­ча­ли­ся тут ба­га­то де­ся­ти­літь або на-

віть со­тні ро­ків то­му. На­при­клад, рись, яка пра­кти­чно ще­зла на цій те­ри­то­рії в се­ре­ди­ні ХХ сто­лі­т­тя. За сло­ва­ми Сер­гія Га­ща­ка, на по­ча­тку 1990-х по­ча­ли­ся ви­пад­ки ре­є­стра­ції цих тва­рин. У се­ре­ди­ні 1990-х слі­ди ри­сі по­ба­чи­ли на­віть у «ру­до­му лі­сі». За­раз тут, в одній із най­більш за­бру­дне­них ді­ля­нок, вста­нов­ле­но 21 фо­то­пас­тку, й у по­над по­ло­ви­ні то­чок ре­є­стру­ва­ли і мо­лодь, і до­ро­слих осо­бин цих хи­жа­ків.

Ті, хто пра­цює в зо­ні від­чу­же­н­ня, з тва­рин най­ча­сті­ше зу­стрі­ча­ють ди­ких сви­ней. Їх тут чи­ма­ло, і во­ни май­же не бо­я­ться лю­ди­ни. Де­нис Ви­шнев­ський три­чі ба­чив вов­ка — в зо­ні жи­ве п’ять-сім ро­дин цих хи­жа­ків. По­рів­ня­но ба­га­то, близь­ко 600 осо­бин ко­жно­го ви­ду, тут оле­нів, ло­сів, ко­зуль. Усе це фо­но­ві для те­ри­то­рії ви­ди.

Із чер­во­но­кни­жних тва­рин у зо­ні від­чу­же­н­ня ба­чи­ли чор­но­го ле­ле­ку, хо­ча гні­зду­є­ться тут він на­вряд чи. З ін­ших рід­кі­сних ви­дів — змія мі­дян­ка, ор­лан-бі­ло­хвіст, два ви­ди під­ор­ли­ка, при­чо­му один із них, ве­ли­кий під­ор­лик, рід­ко зу­стрі­ча­є­ться в усій Єв­ро­пі, сі­рий жу­ра­вель, те­те­рев, ряб­чик. Та­кож тут ба­чи­ли сов, пу­га­чів, си­чи­ка-го­роб­ця. «Біль­ша ча­сти­на чер­во­но­кни­жних ви­дів бу­ла на цій те­ри­то­рії ще до ава­рії, про­сто у зна­чно мен­шій мі­рі, — кон­ста­тує Сер­гій Га­щак. — Про­тя­гом остан­ніх двад­ця­тип’яти ро­ків, ко­ли змен­шив­ся прес лю­ди­ни на ди­ку при­ро­ду, во­ни від­чу­ли во­лю й по­ча­ли за­йма­ти всі мі­сця про­жи­ва­н­ня, що для них при­ня­тні».

Олена Бур­до, мо­лод­ший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Ін­сти­ту­ту ядер­них до­слі­джень НАН Укра­ї­ни, з 2008 ро­ку до­слі­джує по­пу­ля­ції ми­шо­ви­дних гри­зу­нів, які жи­вуть у Чор­но­биль­ській зо­ні від­чу­же­н­ня. «Основ­ний результат на­ших до­слі­джень у то­му, що 30 ро­ків по то­му ми все ще спо­сте­рі­га­є­мо ефе­кти, які мо­жна кла­си­фі­ку­ва­ти як ви­кли­ка­ні іо­ні­зу­ю­чим ви­про­мі­ню­ва­н­ням. Ско­ріш за все, во­ни спо­сте­рі­га­ти­му­ться й у подаль­шо­му. Ці ефе­кти — на рів­ні клі­тин кіс­тко­во­го моз­ку, ор­га­нів то­що. Мор­фо­ло­гі­чно ви цьо­го не по­ба­чи­те», — акцен­тує Олена.

КО­НІ ПРЖЕВАЛЬСЬКОГО ОСВОЮЮТЬ ЗАРОСТІ

1998 ро­ку до зо­ни від­чу­же­н­ня за­ве­зли ко­ней Пржевальського. Ін­тро­ду­кція від­бу­ла­ся за про­гра­мою ство­ре­н­ня віль­ної по­пу­ля­ції, роз­ро­бле­ною спе­ці­а­лі­ста­ми за­по­від­ни­ка «Аска­нія-Но­ва». За ме­ту по­ста­ви­ли ство­ри­ти віль­ну по­пу­ля­цію цьо­го ви­ду.

Ко­ні обжи­ли­ся не­по­га­но, хо­ча їхній облік про­хо­дить важ­ку­ва­то. 1999 ро­ку в зо­ні від­чу­же­н­ня ме­шка­ло 27 осо­бин, 2013-го — близь­ко 60. «За­раз їх тут по­над 50, але, на­пев­но, мен­ше, ніж 100, — за­ува­жує Де­нис Ви­шнев­ський. — Ко­ли сю­ди за­ве­зли ко­ней, бу­ло два ве­ли­кі ста­да, і що­квар­та­лу ми їх ра­ху­ва­ли. Те­пер ста­ло ба­га­то дрі­бних стад. Ко­ли 2003 ро­ку по­ста­ло пи­та­н­ня, скіль­ки тут ко­ней, ми по­ра­ху­ва­ли їх з вер­то­льо­та. На ма­ши­ні по­ба­чиш ма­ло — те­ри­то­рія ве­ли­ка. Ро­ки чо­ти­ри то­чно­го облі­ку ко­ней не бу­ло. У ме­не та­ке вра­же­н­ня, що в нас від­бу­ва­є­ться по­стій­ний то­таль­ний не­до­облік цих тва­рин. Дня­ми огля­дав одне ста­до — там троє ло­шат і дві ва­гі­тні ко­би­ли. Тоб­то ін­тен­сив­ність роз­мно­же­н­ня до­бра » . До ре­чі, хо­ча вза­га­лі цей вид жи­ве у на­пів­пу­сте­лі чи сте­пу, в зо­ні від­чу­же­н­ня ко­ні Пржевальського освоюють лі­со­ві ма­си­ви.

ВІД­ВІ­ДУ­ВА­ЧІВ БІЛЬШАЄ, ІНТЕРЕС НЕ ОБМЕЖУВАТИМУТЬ

Те­ри­то­рію зо­ни від­чу­же­н­ня, яка скла­дає 30 кі­ло­ме­трів нав­ко­ло ЧАЕС, ді­ли­ти­муть на дві ча­сти­ни. Ві­та­лій Пе­трук, го­ло­ва Дер­жав­но­го агент­ства Укра­ї­ни з управ­лі­н­ня зо­ною від­чу­же­н­ня (ДАЗВ), спо­ді­ва­є­ться, що за пер­шою, май­же 10-кі­ло­ме­тро­вою ді­лян­кою нав­ко­ло ЧАЕС, за­ко­ном за­крі­плять ста­тус зо­ни спе­ці­аль­но­го про­ми­сло­во­го ви­ко­ри­ста­н­ня. «Там вдо­ско­на­лю­ва­ти­ме­ться вже чин­на стра­те­гія по­во­дже­н­ня з ра­діо­актив­ни­ми від­хо­да­ми, роз­мі­щу­ва­ти­муть со­ня­чні па­не­лі (у рам­ках про­е­кту Chornobyl Solar. — », — пе­ре­ра­хо­вує Ві­та­лій Пе­трук. Ре­шта те­ри­то­рії, дві тре­ти­ни зо­ни від­чу­же­н­ня, й бу­де зга­да­ним Чор­но­биль­ським ра­ді­а­цій­но-еко­ло­гі­чним біо­сфер­ним за­по­від­ни­ком.

За­по­від­ник за­ре­є­стру­ва­ли 30 бе­ре­зня цьо­го ро­ку — це є від­прав­ною то­чкою, пі­сля якої мо­жна ор­га­ні­зо­ву­ва­ти все на пра­кти­ці. Та­рас Мель­ни­чук, в. о. ке­рів­ни­ка Чор­но­биль­сько­го за­по­від­ни­ка, ни­ні фор­мує йо­го адмі­ні­стра­цію. Та­кож ство­рю­є­ться ко­што­рис і штат об’єкта, по­трі­бно роз­ро­би­ти йо­го зо­ну­ва­н­ня.

«Ще тре­ба вне­сти чи­ма­ло змін до за­ко­но­дав­ства. Є за­кон про пра­во­вий ре­жим у зо­ні від­чу­же­н­ня, основ­на ме­та яко­го — ви­ко­на­н­ня бар’єр­ної фун­кції, не­по­ши­ре­н­ня ра­діо­ну­клі­дів за ме­жі ці­єї те­ри­то­рії. Ме­та за­по­від­ни­ка тро­хи від­рі­зня­є­ться, тож є нор­ма­тив­но-пра­во­ві на­клад­ки», — за­зна­чає Ві­та­лій Пе­трук. А Та­рас Мель­ни­чук до­дає, що цьо­го ро­ку в за­по­від­ни­ка бу­де, по су­ті, пе­ре­хі­дна адмі­ні­стра­ція, яка за­йма­ти­ме­ться тим, щоб з 2018 ро­ку об’єкт за­пра­цю­вав у пов­но­му об­ся­зі.

Ві­чне пи­та­н­ня — ко­шти. Бю­дже­тний за­пит ДАЗВ на 2017 рік для то­го, щоб за­по­від­ник за­пра­цю­вав, скла­дав 110 міль­йо­нів гри­вень. Мі­ні­стер­ство фі­нан­сів ви­ді­ли­ло у 22 ра­зи мен­ше, тоб­то п’ять міль­йо­нів. За­пит на на­сту­пний рік Ві­та­лій Пе­трук знов по­дасть від­по­від­но до по­треб. Мо­жли­во, ко­ли ді­яль­ність об’єкта окре­слять чі­ткі­ше, Мін­фін ста­не ще­дрі­шим.

Ді­яль­ність за­по­від­ни­ка кон­цен­тру­ва­ти­ме­ться на на­у­ці. Вла­сне, те­ри­то­рія зо­ни від­чу­же­н­ня до­сту­пна для до­слі­джень, але з но­вим ста­ту­сом мі­жна­ро­дна спів­пра­ця і ро­бо­та з до­но­ра­ми бу­дуть зру­чні­ши­ми. До ре­чі, в трав­ні цьо­го ро­ку роз­по­чне­ться спіль­ний про­ект із япон­ським Уні­вер­си­те­том Фу­ку­сі­ма в рам­ках Мі­жна­ро­дної до­слі­дни­цької про­гра­ми SATREPS. Ві­зьмуть участь 12 укра­їн­ських і низ­ка япон­ських на­у­ко­вих за­кла­дів.

Ін­ше пи­та­н­ня, ці­ка­ве ба­га­тьом, — чи спро­сти­ться ре­жим до­сту­пу до зо­ни від­чу­же­н­ня. На­ра­зі все за­ли­ша­є­ться, як і до по­яви за­по­від­ни­ка, бо він ство­ре­ний у ме­жах зо­ни від­чу­же­н­ня, а її пра­во­вий ста­тус не змі­ню­вав­ся. «Мо­жли­во, щось змі­ни­ться в май­бу­тньо­му. Пі­зні­ше ро­би­ти­ме­мо акцент на біль­шо­му кон­тро­лі са­ме над зо­ною спе­ці­аль­но­го про­ми­сло­во­го ви­ко­ри­ста­н­ня», — ко­мен­тує Ві­та­лій Пе­трук.

До ре­чі, за 2016 рік кіль­кість від­ві­ду­ва­чів зо­ни від­чу­же­н­ня зро­сла вдві­чі по­рів­ня­но з 2015-м: по­над 32 ти­ся­чі про­ти близь­ко 16 ти­сяч. Го­ло­ва ДАЗВ ре­зю­мує: «Інтерес до цьо­го є, й ми не зби­ра­є­мо­ся йо­го обме­жу­ва­ти».

Зо­на від­чу­же­н­ня — мі­сце жа­хли­вої ка­та­стро­фи, що ста­ло уні­каль­ним об’ єктом до­слі­джень і «па­лом­ни­цтва» від­ві­ду­ва­чів з усьо­го сві­ту. А ще — це чу­до­вий при­клад то­го, на­скіль­ки швид­ко при­ро­да за­бу­ває про лю­дей. І на­скіль­ки не­зле їй без них ве­де­ться.

ФО­ТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.