Но­вий по­гляд на істо­рію,

Або Як нам по­збу­ти­ся ком­пле­ксу жер­тви

Den (Ukrainian) - - Тема «дня» - Ан­дрій БАУМЕЙСТЕР

Упе­ре­дмо­ві до пер­шо­го ви­да­н­ня сво­єї «Істо­рії Укра­ї­ни-Ру­си» (1898) Ми­хай­ло Гру­шев­ський за­ува­жує, що «на­ша істо­рія дає нам пе­ре­ва­жно не­ве­се­лий образ», але су­спіль­ство по­вин­но ма­ти му­жність «поглянути на не­при­кра­ше­ну прав­ду сво­го ми­ну­ло­го», щоб «по­чер­пну­ти в ньо­му си­лу». Укра­їн­ський істо­рик усві­дом­лює но­ви­зну сво­єї пра­ці: ство­ри­ти єди­ний і ці­лі­сний на­ра­тив, який охо­плю­вав би три­ва­лий пе­рі­од від ча­сів Ки­їв­ської Ру­сі до «на­ціо­наль­но­го від­ро­дже­н­ня» на зла­мі XIX—XX сто­літь. Але який сю­жет, на дум­ку Гру­шев­сько­го, мо­же об’єд­на­ти ці рі­зні істо­рії і рі­зні куль­тур­но­по­лі­ти­чні кон­текс­ти в єди­ну опо­відь? Оскіль­ки Укра­ї­на не ма­ла вла­сної дер­жа­ви (з її елі­та­ми, по­лі­ти­чни­ми та пра­во­ви­ми ін­сти­ту­ці­я­ми то­що), то основ­ним аген­том істо­ри­чної по­ві­сті ого­ло­шу­вав­ся укра­їн­ський на­род.

■ Так ви­ни­кла «на­ро­дни­цька» кон­це­пція укра­їн­ської істо­рії, яка май­же ціл­ком пе­ре­ко­чу­ва­ла до ра­дян­ської істо­рі­о­гра­фії (ра­зом із зна­ме­ни­тою фор­му­лою «істо­рія на­ле­жить на­ро­до­ві»). Тіль­ки змі­ни­ли­ся акцен­ти. На­при­клад, ті, що в одній опо­віді на­зи­ва­ли­ся «зра­дни­ка­ми», в ін­шій отри­ма­ли прі­зви­сько «екс­плу­а­та­то­рів». І ці­лі три­ва­ло­го істо­ри­чно­го про­це­су ро­зумі­ли­ся по-рі­зно­му. В обох ви­пад­ках про­по­ну­вав­ся міф «бо­роть­би за сво­бо­ду й ви­хо­ду з раб­ства», але ме­тою ці­єї бо­роть­би в одно­му ви­пад­ку бу­ла дер­жав­на не­за­ле­жність, а в ін­шо­му — «ща­сли­ве» існу­ва­н­ня в сім’ї «бра­тніх на­ро­дів». І на­ро­дни­цький, і ра­дян­ський під­хо­ди мі­сти­ли один істо­тний не­до­лік. З актив­но­го істо­ри­чно­го про­це­су ви­клю­ча­ли­ся елі­ти (шля­хта, цер­ков­ні іє­рар­хи уні­а­ти, а за де­яки­ми кон­це­пці­ям — всі пред­став­ни­ки цер­кви). Але в та­ко­му ви­пад­ку си­ту­а­ція ви­гля­дає на­сту­пним чи­ном: п’ять сто­літь (з XIV до XVIII) на­ро­дні ма­си ін­стин­ктив­но ру­ха­ли­ся у по­трі­бно­му на­прям­ку, а їм про­ти­сто­я­ли по­ло­ні­зо­ва­ні або ру­си­фі­ко­ва­ні елі­ти («зра­дни­ки» або/і «екс­плу­а­та­то­ри»). Ма­си пе­рі­о­ди­чно вла­што­ву­ва­ли пов­ста­н­ня, а елі­ти слу­жи­ли «ко­ло­ні­аль­ній вла­ді». Ли­ше у XIX сто­літ­ті з’яви­ли­ся по­е­ти і пи­сьмен­ни­ки, які ви­сло­ви­ли на­ро­дні спо­ді­ва­н­ня й лі­те­ра­тур­ни­ми за­со­ба­ми ство­ри­ли «на­ціо­наль­ну ідею». І вже на на­при­кін­ці XIX сто­лі­т­тя Ми­хай­ло Гру­шев­ський на­дав по­е­ти­чним ін­ту­ї­ці­ям фор­му на­у­ко­во­го ди­скур­су. В кін­ці 20-х йо­го, що­прав­да, бу­ло ого­ло­ше­но «бур­жу­а­зним на­ціо­на­лі­стом» (тоб­то іде­о­ло­гом «екс­плу­а­та­то­рів»), але на по­ча­тку 90-х він по­вер­нув­ся як без­за­пе­ре­чний ав­то­ри­тет ...

■ На­ро­дни­цька істо­рі­о­гра­фія про­ти­став­ляє елі­ти та на­род (ого­ло­шу­ю­чи елі­ти, по су­ті, амо­раль­ни­ми й при­пи­су­ю­чи на­ро­до­ві мо­раль­ну пра­во­ту пра­кти­чно у всіх йо­го ді­я­н­нях). Та­ке про­ти­став­ле­н­ня зна­чно збі­днює і мар­гі­на­лі­зує на­шу істо­рію. Що­біль­ше, го­лов­ні прин­ци­пи на­ро­дни­цької кон­це­пції мі­стять у со­бі де­стру­ктив­ний по­тен­ці­ал для оцін­ки на­шо­го сьо­го­де­н­ня та май­бу­тньо­го. На­при­клад, для на­ро­дни­цької кон­це­пції Во­ло­ди­мир Вер­над­ський — не ду­же зру­чний пер­со­наж. Та чи на­стіль­ки ба­га­то «на­ро­дно­го» у Гри­го­рії Ско­во­ро­ді? І вза­га­лі, по­ня­т­тя «на­ро­дний» не мо­же слу­гу­ва­ти на­дій­ною під­ста­вою для цін­ні­сних ви­зна­чень. Чи зав­жди на­род має ра­цію? Чи зав­жди істо­рія на йо­го бо­ці?

■ Між на­ро­дни­ми тра­ди­ці­я­ми й до­ся­гне­н­ня­ми в на­у­ці та куль­ту­рі не­має пря­мих і без­по­се­ре­дніх при­чин­них зв’яз­ків. У пев­но­му сен­сі, до XIX сто­лі­т­тя елі­ти — ча­сти­на на­дна­ціо­наль­них ін­сти­ту­цій (мо­нар­хи, цер­ков­на іє­рар­хія, світ­ська ари­сто­кра­тія, на­у­ков­ці то­що). І на­віть ко­ли оста­то­чно скла­да­є­ться по­ня­т­тя «на­ція» в її мо­дер­но­му ро­зу­мін­ні (а це тіль­ки — пі­сля Фран­цузь­кої ре­во­лю­ції 1789 ро­ку), зна­чна ча­сти­на світ­ської ари­сто­кра­тії має рад­ше ко­смо­по- лі­ти­чний, ніж «на­ро­дни­цький» мен­та­лі­тет. То­му на­ро­дни­цька істо­рі­о­гра­фія, з її від­ки­да­н­ням ро­лі й зна­че­н­ня еліт, у пев­но­му сен­сі є гли­бо­ко ан­ти­істо­ри­чною. По су­ті во­на є не­кри­ти­чною іде­о­ло­гі­єю.

■ Укра­їн­ський істо­рик На­та­ля Яко­вен­ко зро­би­ла пер­ший сер­йо­зний крок у ре­а­бі­лі­та­ції укра­їн­ської елі­ти XIV—XVII сто­літь. В ін­терв’ю га­зе­ті «День» (7.04.2017) во­на пе­ре­кон­ли­во по­ка­за­ла, що нам слід пе­ре­о­сми­сли­ти чи­ма­ло сю­же­тів на­шої вла­сної істо­рії. У на­ро­дни­цької істо­рі­о­гра­фії, ка­же На­та­ля Яко­вен­ко, про­сто не бу­ло мі­сця для бла­го­ро­дної елі­ти. Успі­шні кар’єри укра­їн­ської шля­хти то­го ча­су пра­виль­ні­ше тлу­ма­чи­ти не як «зра­ду» сво­го на­ро­ду, а рад­ше як свід­че­н­ня ци­ві­лі­за­цій­но­го й по­лі­ти­чно­го роз­ви­тку укра­їн­сько­го су­спіль­ства.

■ Але тут, без­умов­но, ви­ни­кає ду­же ба­га­то пи­тань. Мір­ку­ва­н­ня істо­ри­ка ма­ють отри­ма­ти подаль­ше осми­сле­н­ня — по­лі­ти­чне, куль­тур­не та фі­ло­соф­ське. В яко­мусь сен­сі тре­ба го­во­ри­ти про не­об­хі­дність мен­таль­них змін. У не­ве­ли­ко­му есеї не­мо­жли­во роз­гля­ну­ти й про­ана­лі­зу­ва­ти всі де­та­лі та ню­ан­си. То­му я обме­жу­ся ко­ро­тки­ми те­за­ми, які, спо­ді­ва­ю­ся, ме­ні вда­сться роз­кри­ти в окре­мих ста­т­тях.

■ На­сам­пе­ред оче­ви­дно, що на­шу істо­рію ми й до­сі ро­зу­мі­є­мо як по­слі­дов­ність тра­гі­чних по­дій: при­гні­че­н­ня, при­ду­ше­н­ня, кри­ва­ві пов­ста­н­ня та вій­ни, тра­ге­дії ХХ сто­лі­т­тя. Зви­чка до тра­гі­чно­го по­гля­ду на істо­рію ство­ри­ла в укра­їн­цях ком­плекс жер­тви. На­віть здо­був­ши не­за­ле­жність, ми не ба­жа­є­мо роз­лу­ча­ти­ся із цим ком­пле­ксом і під­три­му­є­мо йо­го те­о­рі­я­ми змов, кон­це­пці­я­ми вну­трі­шніх і зов­ні­шніх во­ро­гів. Без­умов­но, в на­шо­му ми­ну­ло­му чи­ма­ло тра­гі­чних по­дій. Тіль­ки у ХХ сто­літ­ті Укра­ї­на пе­ре­жи­ла дві сві­то­ві вій­ни, гро­ма­дян­ську вій­ну 1918—1920 ро­ків, Го­ло­до­мор і Чор­но­биль. Але якщо у нас не­має опо­ри в ми­ну­ло­му, нам ду­же важ­ко ста­ви­ти по­зи­тив­ні ці­лі на ося­жне май­бу­тнє. Си­ла при­кла­дів є ду­же ве­ли­кою. Якщо ми­ну­ле не про­по­нує нам на­ди­ха­ю­чих зраз­ків, ми втра­ча­є­мо впев­не­ність. Ви­ни­кає фа­та­лі­сти­чне від­чу­т­тя не­ми­ну­чо­сті про­ва­лу всіх до­брих по­чи­нань. Але на­справ­ді все зов­сім не так, як нам це ма­лює тра­гі­чна уява на­шої тра­ди­цій­ної істо­рі­о­гра­фії. На­ші роз­мо­ви про «мо­ло­ду дер­жа­ву», про те, що укра­їн­ські елі­ти не ма­ють дер­жав­ни­цько­го ми­сле­н­ня (адже в нас ні­ко­ли не бу­ло сво­єї дер­жа­ви), до­сить спри­тно «при­вла­сню­ють» со­бі на ко­ристь ро­сій­ські іде­о­ло­ги. А мо­дні «пос­тко­ло­ні­аль­ні до­слі­дже­н­ня», що при­йшли до нас із За­хо­ду, все­ля­ють нам уяв­ле­н­ня про на­ше май­же ти­ся­чо­лі­тнє ко­ло­ні­аль­не ми­ну­ле. Зви­чай­но, те­о­рія при­гно­бле­н­ня, як і те­о­рія ко­ло­ні­аль­но­го ми­ну­ло­го, лег­ко узго­джу­ю­ться з мі­фом про ви­хід із раб­ства й дов­гим шля­хом до сво­бо­ди. Якою мі­рою від­чу­вав се­бе не­віль­ним укра­їн­ський шля­хтич, уні­вер­си­тет­ський про­фе­сор або мі­стя­нин у XVII сто­літ­ті? На­скіль­ки від­по­від­ає істо­ри­чним фа­ктам твер­дже­н­ня, що укра­їн­ці не ма­ли жо­дно­го по­лі­ти­чно­го до­сві­ду до 1991 ро­ку? Який сенс ми на­да­є­мо тер­мі­ну «дер­жа­ва», ко­ли йде­ться про XIV— XVII сто­лі­т­тя єв­ро­пей­ської істо­рії? Чи не за­над­то лег­ко­ва­жно ми вжи­ва­є­мо по­ня­т­тя «на­ціо­наль­на іден­ти­чність» що­до епо­хи пі­зньо­го се­ре­дньо­віч­чя та ран­ньо­го Мо­дер­ну? Чи не час нам вза­га­лі від­мо­ви­ти­ся від на­ро­дни­цької істо­рі­о­гра­фії (як і від усьо­го вузь­ко-на­ціо­наль­но­го і «тра­ди­цій­но­го») й на­вчи­ти­ся ро­зу­мі­ти Укра­ї­ну, в її ми­ну­ло­му і сьо­го­ден­ні, як ча­сти­ну єв­ро­пей­ської істо­рії?

■ Пе­ре­о­сми­сле­н­ня на­шої істо­рії — це ча­сти­на гло­баль­ні­шої змі­ни всьо­го на­шо­го спосо­бу ми­сле­н­ня. А що­до то­го, що йо­го по­трі­бно змі­ню­ва­ти, я не маю жо­дних сум­ні­вів

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.