Спад­ко­є­ми­ці ро­ду Гу­ла­ків-Ар­те­мов­ських – 90!

Оль­га Шля­хо­ва вря­ту­ва­ла і «ви­би­ла» при­мі­ще­н­ня для му­зею сла­ве­тно­го ком­по­зи­то­ра і спів­а­ка

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Оль­га ОСИПЕНКО, про­від­ний на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник Му­зею С.С. Гу­ла­ка-Ар­те­мов­сько­го м. Го­ро­ди­ще, Чер­ка­ська обл.

Оль­га Шля­хо­ва (в цен­трі) на від­крит­ті му­зею 16 лю­то­го 2010 р. в уро­чи­сту мить пе­ре­да­чі ру­шни­ка, ви­га­пту­ва­но­го ві­до­мою май­стри­нею Оле­ксан­дрою Те­лі­жен­ко, — по­да­рун­ка то­ді­шньо­го го­ло­ви Чер­ка­ської ОДА Оле­ксан­дра Че­рев­ка

Єлю­ди, яким не си­ди­ться. Все їм тре­ба ро­би­ти. Все ні­ко­ли. На­віть ко­ли вже й но­ги не ду­же но­сять. А во­ни ку­дись по­спі­ша­ють, за щось бе­ру­ться...

До та­ких не­бай­ду­жих, яких ще на­зи­ва­ють лі­де­ра­ми, акти­ві­ста- ми, на­ле­жить і жи­тель­ка Го­ро­ди­ща Оль­га Оле­ксі­їв­на Шля­хо­ва — на­ща­док сла­ве­тно­го ро­ду Гу­ла­кі­вАр­те­мов­ських, що дав Укра­ї­ні та сві­то­ві ве­ли­ко­го спів­а­ка і ком­по­зи­то­ра, ав­то­ра пер­шої ві­тчи­зня­ної опе­ри «За­по­ро­жець за Ду­на­єм».

Не мо­гло іна­кше й бу­ти, щоб Оль­гу Оле­ксі­їв­ну не схви­лю­ва­ла до­ля му­зею Се­ме­на Гу­ла­ка- Ар­те­мов­сько­го, що у 90-х ро­ках ХХ сто­лі­т­тя пе­ре­жи­вав не кра­щі ча­си. Зна­ю­чи про це, не мо­гла ця енер­гій­на, не­спо­кій­ної вда­чі Бе­ре­ги­ня за-

ли­ша­ти­ся осто­ронь ми­тар­ства му­зей­но­го за­кла­ду, сла­ва яко­го у 1960—1970 рр. гри­мі­ла да­ле­ко за ме­жа­ми Го­ро­ди­ща. У рі­дне мі­сто вір­но­го си­на сво­го на­ро­ду що­рі­чно при­їзди­ли со­тні й со­тні лю­дей з усіх кін­ців Укра­ї­ни, з ба­га­тьох ку­то­чків Ра­дян­сько­го Со­ю­зу. Аби вкло­ни­ти­ся та­лан­ту, від­да­ти ша­ну ми­тцю...

Та все те за­бу­ло­ся... Му­зей ле­две жи­во­тів, а фа­кти­чно не ді­яв. Бо не мав го­лов­но­го — вла­сно­го при­мі­ще­н­ня.

То­ді, в се­ре­ди­ні 2000-х, Оль­га Оле­ксі­їв­на, як мо­ви­ться, під­ня­ла на но­ги гро­мад­ськість, мі­сце­ву вла­ду, що та­кож не за­ли­ши­ли­ся бай­ду­жи­ми... Пі­сля спіль­них зу­силь му­зей від­но­вив ро­бо­ту у ра­йон­но­му Па­ла­ці куль­ту­ри, де для ньо­го ви­ді­ли­ли про­сто­ру кім­на­ту.

Та ен­ту­зі­ас­тка на цьо­му не зу­пи­ни­ла­ся... Адже ро­зумі­ла, що бу­ти у при­ймах — не­на­дій­но і не­на­дов­го.

За­галь­но ві­до­мо, що смі­лим, пра­цьо­ви­тим і Бог по­ма­гає!.. Так і з О.Шля­хо­вою. Яку зно­ву під­три­ма­ли всі до­брі лю­ди, ко­ли ви­рі­ши­ла до­би­ти­ся пе­ре­да­чі під при­мі­ще­н­ня му­зею оша­тну бу­дів­лю в цен­трі Го­ро­ди­ща. Звід­ки пе­ред тим ви­брав­ся ра­йон­ний суд.

Скіль­ки Оль­зі Оле­ксі­їв­ні, не­зва­жа­ю­чи на лі­та і здо­ров’ я, до­ве­ло­ся ви­дзво­ни­ти, ви­їзди­ти у Чер­ка­си, в Ки­їв — ві­до­мо ли­ше їй...

« Би­тва » за при­мі­ще­н­ня му­зею три­ва­ла не один рік, у О. Шля­хо­вої й ни­ні збе­рі­га­ю­ться аж дві тов­сті па­пки з де­ся­тка­ми ли­стів, до­ку­мен­тів із пе­ча­тка­ми і під­пи­са­ми ба­га­тьох ке­рів­ни­ків у ра­йо­ні, обла­сті, сто­ли­ці.

Зно­ву ж та­ки, зав­дя­ки під­трим­ці справ­жніх па­трі­о­тів, ша­ну­валь­ни­ків рі­дної куль­ту­ри, до­брій во­лі су­до­вої адмі­ні­стра­ції Укра­ї­ни при­мі­ще­н­ня бу­ло пе­ре­да­но му­зею. Який 16 лю­то­го 2010 ро­ку, якраз у день на­ро­дин Се­ме­на Сте­па­но­ви­ча Гу­ла­ка- Ар­те­мов­сько­го, спра­вив тут но­во­сі­л­ля.

Пі­сля дру­го­го на­ро­дже­н­ня му­зею О.Шля­хо­ва ча­сто бу­ва­ла в ньо­му, зу­стрі­ча­ла­ся з ко­ле­кти­вом, бра­ла актив­ну участь у рі­зно­ма­ні­тних за­хо­дах.

Для нас, пра­ців­ни­ків за­кла­ду, зав­жди бу­ло ве­ли­кою че­стю по­спіл­ку­ва­ти­ся з ці­єю ди­во­ви­жною, уні­каль­ною жін­кою, слу­ха­ти її му­дрих по­рад, на­ста­нов... Зав­жди ба­чи­ли в ній пред­став­ни­цю зна­ме­ни­тих Гу­ла­ків, адже во­на на­віть порт­ре­тно схо­жа зі сво­їм ве­ли­ким пред­ком!.. Не ка­жу­чи про ду­хов­ні, мо­раль­ні за­са­ди, ко­ли, по­ді­бно до сво­їх зна­тних по­пе­ре­дни­ків, до остан­ку від­да­ла се­бе слу­жін­ню рі­дній Укра­ї­ні, її на­ро­ду, мі­сту над ти­хою Віль­шан­кою...

У ці ве­сня­ні дні О. Шля­хо­ва зу­стрі­чає по­ва­жний юві­лей — 90- річ­чя від дня на­ро­дже­н­ня. На жаль, зу­стрі­чає не­ду­жою, але, як зав­жди, силь­ною ду­хом і ві­рою у кра­щий зав­тра­шній день, у те, що пам’ять про ве­ли­ких зем­ля­ків — Пе­тра Пе­тро­ви­ча і Се­ме­на Сте­па­но­ви­ча Гу­ла­ків- Ар­те­мов­ських — на­зав­жди за­ли­ши­ться се­ред кра­ян, в усіх по­ко­лі­н­нях укра­їн­ців.

Хо­че­ться по­ба­жа­ти Оль­зі Оле­ксі­їв­ні здо­ров’я, ду­шев­но­го те­пла і зем­них га­ра­здів.

За звер­ше­ні до­брі спра­ви во­на за­слу­жи­ла най­щи­рі­шої по­дя­ки всіх го­ро­ди­щан, їхньої ува­ги й ша­ни.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.