Хто за­пла­тить за кви­ток?

Олена ЄРШОВА: «Ве­ли­ко­го ру­ху на­зу­стріч укра­їн­сько­му кі­но з бо­ку дистриб’юто­рів по­ки що не­має»

Den (Ukrainian) - - Культура - Світлана АГРЕСТ-КОРОТКОВА

Олена Єршова знає, лю­бить і вміє від­чу­ва­ти кі­но. У її про­дю­сер­сько­му ар­хі­ві — не одна успі­шна ро­бо­та в ко­про­ду­кції з ве­ду­чи­ми кі­но­дер­жа­ва­ми сві­ту. На фе­сти­ва­лі DOKUDAYS UA-2017 во­на пред­став­ля­ла но­вий пов­но­ме­тра­жний до­ку­мен­таль­ний фільм «Но­ве жи­т­тя Го­гі­ти» (ко­про­ду­кція Укра­ї­на — Гру­зія — Хор­ва­тія, ре­жи­сер Ле­ван Ко­гу­а­шві­лі). Про цю кар­ти­ну та її ге­роя ми по­го­во­ри­мо най­ближ­чим ча­сом, а сьо­го­дні йти­ме­ться про ін­сти­тут укра­їн­сько­го про­дю­сер­ства, йо­го про­бле­ми, зав­да­н­ня і мо­жли­во­сті.

— Оле­но, ти «на­ро­ди­ла­ся» в кі­но (маю на ува­зі ва­шу кі­но­сім’ю, тво­го ба­тька — чу­до­во­го ре­жи­се­ра Ко­стян­ти­на Єршова). Зро­ста­ла в цій атмо­сфе­рі, ба­га­то і скру­пу­льо­зно вчи­ла­ся, пра­цю­ва­ла «бі­ля кі­но», по­тім у кі­но. І на­ре­шті, на­ва­жи­ла­ся ста­ти ке­рів­ни­ком ви­ро­бни­цтва — ге­не­раль­ним про­дю­се­ром. Про­фе­сій­ні про­бле­ми в це­ху у Єв­ро­пі та сві­ті так чи іна­кше ви­рі­шу­ю­ться на за­ко­но­дав­чо­му рів­ні, на рів­ні нор­ма­тив­них актів. Чи є якась спе­ци­фі­ка в ро­бо­ті укра­їн­сько­го про­дю­се­ра?

— Ще не ви­вчи­ла до­ско­наль­но за­кон про кі­но, не мо­жу ска­за­ти, на­скіль­ки він по­лі­пшить си­ту­а­цію. Де­які ча­сти­ни ме­не ра­ду­ють. На­при­клад, дер­жав­не Агент­ство у спра­вах кі­не­ма­то­гра­фії Укра­ї­ни змо­же те­пер фі­нан­су­ва­ти ар­тха­ус 100%, ін­ші укра­їн­ські про­е­кти — 80%, то­му що на 50%, які існу­ва­ли ра­ні­ше, — ду­же скла­дно і не зав­жди мо­жли­во зна­йти дру­гу по­ло­ви­ну фі­нан­су­ва­н­ня. Це плюс. Не знаю, чи за­ли­ши­ло­ся в остан­ньо­му ва­рі­ан­ті за­ко­ну те, що у про­дю­се­ра має бу­ти ма­те­рі­аль­на ба­за. Єв­ро­пей­ська си­сте­ма, до якої ми те­о­ре­ти­чно пра­гне­мо, ві­до­ма тим, що дер­жа­ва під­три­мує не­за­ле­жних про­дю­се­рів — у них не­має ма­те­рі­аль­ної ба­зи, сво­єї зні­маль­ної або осві­тлю­валь­ної апа­ра­ту­ри, ма­кси­мум — мон­та­жна. Пов­то­рюю, в єв­ро­пей­ській си­сте­мі та­кої нор­ми не­має. Якщо це впро­ва­ди­ти, зна­чить під­рі­за­ти кри­ла роз­ви­тку не­за­ле­жної про­дю­сер­ської си­сте­ми в за­род­ку. Та­ка нор­ма зму­сить не­за­ле­жних про­дю­се­рів йти, «вли­ва­ти­ся» у ве­ли­кі сту­дії, і це пря­ма до­ро­га до цен­зу­ри, оскіль­ки з ве­ли­ки­ми сту­ді­я­ми лег­ко до­мов­ля­ти­ся на рів­ні яки­хось стра­те­гі­чних зав­дань. Най­го­лов­ні­ша про­бле­ма укра­їн­сько­го про­дю­се­ра, як, втім, у всіх нас, — від­су­тність ста­біль­но­сті. Остан­ні два ро­ки у нас спо­сте­рі­га­є­ться пев­ний рух... Пра­ва — теж ве­ли­ка про­бле­ма. Ізра­їль­ський кі­но­фонд, на­при­клад, фі­нан­сує на 100 до­ла­рів і за­би­рає пра­ва на 10. Тоб­то 90 — за­ли­ша­є­ться про­дю­се­ру, що дає йо­му змо­гу роз­ви­ва­ти­ся да­лі і вкла­да­ти в ро­зви­ток но­во­го про­е­кту. У нас дер­жа­ва дає 100 і 100 за­би­рає, при цьо­му не­має ме­ха­ні­зму під­трим­ки роз­ви­тку про­е­кту. — Які про­е­кти сьо­го­дні в ро­бо­ті? — Моя ком­па­нія « ТАТОФІЛЬМ » про­дов­жує ро­бо­ту над філь­мом «Вул­кан» Ро­ми Бон­дар­чу­ка, ре­жи­се­ра «Укра­їн­ських ше­ри­фів». Ду­же сер­йо­зна і лю­дя­на кар­ти­на, яких за­раз не ду­же ба­га- то, з гу­мо­ром, іро­ні­єю, са­мо­і­ро­ні­єю. Ми у ста­дії мон­та­жу. Це ко­про­ду­кція Укра­ї­на — Ні­меч­чи­на. Ми отри­ма­ли під­трим­ку ні­ме­цько­го фон­ду МДМ, і ча­сти­ну пос­т­про­ду­кції бу­де зро­бле­но в Ні­меч­чи­ні. За­кін­чи­ли­ся зйом­ки філь­му «Іній» ре­жи­се­ра Ша­ру­на­са Бар­та­са в Ли­тві. Мон­таж і за­пис зву­ку від­бу­ва­є­ться у Фран­ції. У ньо­му зні­ма­ли­ся Ва­нес­са Па­ра­ді, Ан­джей Хі­ра. Це ко­про­ду­кція — Укра­ї­на, Фран­ція, Ли­тва, Поль­ща.

— На фе­сти­ва­лі Docudays UA-2017 ти пред­став­ля­ла кар­ти­ну з ре­жи­се­ром Ле­ва­ном Ко­гу­а­шві­лі, з яким ви вже успі­шно пра­цю­ва­ли. Ху­до­жній фільм «По­ба­че­н­ня на­о­сліп» був від­зна­че­ний ба­га­тьма на­го­ро­да­ми. Фільм «Но­ве жи­т­тя Го­гі­ти» ду­же лю­дя­ний, все­ляє на­дію. Чи є пла­ни про­дов­жу­ва­ти з Ле­ва­ном спіль­ну ро­бо­ту?

— Так, є спіль­ний про­ект, який на­зи­ва­є­ться «Брай­тон 4», це істо­рія емі­гран­тів у Нью-Йор­ку. Але істо­рія гру­зин­ська. Я за­про­ше­на гру­зин­ською сто­ро­ною. На да­но­му ета­пі вже за­ді­я­ні Гру­зія, Бол­га­рія, ви­яв­ля­ють ці­ка­вість хо­рва­ти і гре­ки. Опе­ра­тор кар­ти­ни — Фе­дон По­то­майкл, який зні­мав «Не­бра­ску» і «Бе­ре­зне­ві Іди» Джор­джа Клу­ні. Ча­сти­на мо­єї ро­бо­ти — зве­сти всю цю ко­про­ду­кцію між чо­тир­ма-п’ятьма кра­ї­на­ми. У ко­жної кра­ї­ни ба­га­то рі­зних зо­бов’язань.

— По­вер­ні­мо­ся до пи­та­н­ня що­до ко­про­ду­кції, що по­трі­бно мі­ня­ти нам?

— По­трі­бно всту­па­ти у «Єв­рі­маж» («Єв­рі­маж» — єв­ро­пей­ський фонд під­трим­ки спіль­но­го кі­но­ви­ро­бни­цтва і про­ка­ту кі­не­ма­то­гра­фі­чних та ау­діо­ві­зу­аль­них ро­біт, ство­ре­ний при Ра­ді Єв­ро­пи 1988 ро­ку. «Єв­рі­маж» за­йма­є­ться до­по­мо­гою у ство­рен­ні ко-про­ду­кції, під­трим­кою кі­но­те­а­траль­но­го по­ка­зу, час­тко­вою ком­пен­са­ці­єю ви­трат на пе­ре­клад. — Авт.).

— Про що «говорять» уже ба­га­то ро­ків...

— З 1998 ро­ку. Тим біль­ше, якщо за­раз у нас дер­жа­ва вкла­дає стіль­ки гро­шей у кі­но, з’яв­ля­є­ться пев­ний по­тік, — це ви­гі­дно. Це ре­аль­ні гро­ші, які про­дю­сер мо­же отри­му­ва­ти. І, зви­чай­но, подаль­ша під­трим­ка дистри­бу­ції.

— У всьо­му ци­ві­лі­зо­ва­но­му сві­ті на рів­ні під­го­тов­ки кар­ти­ни до за­пу­ску від­бу­ва­ю­ться пе­ре­го­во­ри про дистри­бу­цію. Що в цьо­му пла-

ні ро­би­ться в Укра­ї­ні? Яким чи­ном філь­ми під­три­му­ю­ться, про­су­ва­ю­ться в кі­но­те­а­три, до гля­да­ча?

— Якщо ми ма­є­мо спра­ву з пер­ши­ми філь­ма­ми ре­жи­се­рів, то, зві­сно, в жо­дній кра­ї­ні ні­хто за­зда­ле­гідь не під­три­му­ва­ти­ме, то­му що тут, так чи іна­кше, кіт у мі­шку. Пра­кти­ка та­ка: спо­ча­тку пе­ре­гля­да­є­ться кі­но, по­тім при­йма­є­ться рі­ше­н­ня, хто за що ві­зьме­ться і чи ві­зьме­ться вза­га­лі. Ди­стри­бу­ція — ве­ли­ка про­бле­ма, а ар­тха­у­сна ди­стри­бу­ція, крім Де­ни­са Іва­но­ва з йо­го «Ар­тха­ус Тра­фі­ком», в Укра­ї­ні від­су­тня. За­раз з’яви­ло­ся кіль­ка мо­ло­дих ком­па­ній, які на­ма­га­ю­ться цим займатися, але ро­блять усе на чи­сто­му ен­ту­зі­а­змі, то­му що ті 100 ти­сяч, які ін­ко­ли Агент­ство «ви­ді­ляє» на під­трим­ку дистри­бу­ції, ре­аль­но ду­же ма­лень­ка су­ма, і во­на вза­га­лі не оку­па­є­ться. Ко­мер­цій­на ди­стри­бу­ція — істо­рія з філь­мом «По­во­дир» — по­ка­зо­ва в яко­мусь сен­сі, але там був ду­же силь­ний адмі­ні­стра­тив­ний ре­сурс. Усі ці бі­гбор­ди, яки­ми бу­ла за­ві­ша­на кра­ї­на, во­ни ж не бю­дже­ту­ва­ли­ся. Скіль­ки пі­шло на ре­кла­му філь­му і скіль­ки во­ни зі­бра­ли — все одно не бу­ло аде­ква­тно. Чи­сто імі­дже­вий для Укра­ї­ни про­ект. Їх не мо­же бу­ти ба­га­то.

За­раз, на­при­клад, ви­хо­ди­ти­ме фільм «Чер­во­ний», у яко­го є ко­мер­цій­ний по­тен­ці­ал. Щоб зро­зу­мі­ти, на­скіль­ки наш ри­нок мо­же пе­ре­ва­рю­ва­ти на­ціо­наль­ний про­дукт, йо­го по­трі­бно ви­пу­сти­ти та­ким ти­ра­жем, яким ви­пу­ска­є­ться нор­маль­ний аме­ри­кан­ський блок­ба­стер. То­му що ко­ли ви­хо­дить 20 ко­пій або на­віть біль­ше, все одно не мо­жна по­рів­ня­ти: ось укра­їн­ський фільм, йо­го по­ди­ви­лось п’ять осіб, а ось аме­ри­кан­ський — 100, але тут бу­ло 50 ко­пій, а аме­ри­кан­сько­го — 150—300 ко­пій. На жаль, ве­ли­ко­го ру­ху на­зу­стріч укра­їн­сько­му кі­но з бо­ку дистриб’юто­рів по­ки що не­має.

Є пре­кра­сний ізра­їль­ський до­свід: ухва­ле­но за­кон про те, що на на­ціо­наль­ні філь­ми дер­жа­ва до­пла­чує ці­ну кви­тка. Від­по­від­но, я йду в кі­но і ку­пую кви­ток за 10 гри­вень, а 10 гри­вень за ме­не до­пла­чує дер­жа­ва. Це сти­мул для дистриб’юто­рів. Гля­дач по­чи­нає хо­ди­ти на на­ціо­наль­ні філь­ми, і по­чи­нає пра­цю­ва­ти весь цикл. Узя­ти, на­при­клад, ту­ре­цьке кі­но, в яко­му на по­ча­тку 2000 ро­ку зні­ма­ло­ся 15 філь­мів, а за­раз — 100. Єди­на кра­ї­на в Єв­ро­пі, в якій на­ціо­наль­ний Box Office пе­ре­ви­щує іно­зем­ний. Лю­ди див­ля­ться своє кі­но, але їх до цьо­го при­вчи­ли. У нас та­кої зви­чки не­має, во­на ви­ро­бля­є­ться ли­ше еко­но­мі­чни­ми сти­му­ла­ми, оскіль­ки кви­тки до­ро­гі. Пі­дуть пен­сіо­не­ри або сту­ден­ти, лю­ди, які не мо­жуть со­бі до­зво­ли­ти схо­ди­ти дві­чі на мі­сяць у кі­но.

— Ти по­стій­ний гість на рі­зних фе­сти­ва­лях по всьо­му сві­ту. Яке сприйня­т­тя на­шо­го кі­но сві­том? Чи є пер­спе­кти­ви ста­ти не ли­ше зрід­ка ме­ре­хтли­вою зір­кою на не­бо­схи­лі сві­то­во­го кі­но, а мі­цно за­во­ю­ва­ти по­стій­не мі­сце в пер­шій ше­рен­зі?

— Пер­ше мі­сце скла­дно за­во­ю­ва­ти. На­скіль­ки Укра­ї­на мо­же ста­ти «дру­гою Ру­му­ні­єю», або ті­єю ж са­мою Ту­реч­чи­ною, або Ізра­ї­лем? Сьо­го­дні не зна­йде­те фе­сти­ва­лю, щоб там не бу­ло при­су­тнє їхнє кі­но. Шанс є, про­сто для то­го, щоб цей шанс ре­а­лі­зу­ва­ти, — це по­вин­но бу­ти одним із прі­о­ри­те­тів у Агент­ства. І, зви­чай­но, не по­вин­но бу­ти та­ко­го зверх­ньо­го став­ле­н­ня до ар­тха­у­су, бо якщо ми на­ма­га­ти­ме­мо­ся ро­би­ти ли­ше ко­мер­цій­не кі­но, то це шлях для за­во­ю­ва­н­ня ли­ше вла­сно­го гля­да­ча. І ли­ше ав­тор­ським кі­но ми змо­же­мо під­ко­ри­ти світ, фе­сти­ва­лі.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.