Про­би­ти­ся у Дон­бас

Те­ле­ба­че­н­ня мо­же по­ча­ти де­о­ку­па­цію До­неч­чи­ни та Лу­ган­щи­ни

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Анна ХРІПУНКОВА

Во­ку­по­ва­но­му Дон­ба­сі то­чи­ться ба­га­то війн, і одні­єю з най­га­ря­чі­ших (окрім про­ти­сто­я­н­ня ро­сій­ській агре­сії) є бо­роть­ба за дум­ки до­неч­чан, що за­ли­ши­ли­ся в оку­па­ції. Бо­роть­бу цю, на жаль, ве­дуть не дер­жав­ні уста­но­ви Укра­ї­ни, а ли­ше окре­мі « во­ї­ни » , і окре­мим «фрон­том» ви­сту­пає те­ле­ба­че­н­ня. «Не-ро­сій­ська» ін­фор­ма­ція в оку­по­ва­ний Дон­бас про­би­ва­є­ться з ша­ле­ни­ми бо­я­ми. Один із цих бо­їв за­вер­шив­ся успі­шно — на оку­по­ва­ні те­ри­то­рії про­бив­ся те­ле­ка­нал «До Те­Бе», який отри­мав лі­цен­зію на су­пу­тни­ко­ве мов­ле­н­ня. Те­пер до­неч­ча­ни мо­жуть біль­ше не на­ма­га­ти­ся зло­ви­ти йо­го на кім­на­тні ан­те­ни. Си­гнал став більш до­сту­пним, і це вкрай ва­жли­во, бо ство­рю­є­ться цей си­гнал пе­ред­усім для жи­те­лів оку­по­ва­них ча­стин ре­гіо­ну.

Сьо­го­дні до­неч­ча­ни жа­ді­бно лов­лять усі ка­на­ли, які про­би­ва- ються до них з Укра­ї­ни, і ча­сті­ше за все це ве­ли­кі цен­траль­ні ка­на­ли мов­ле­н­ня. Го­лов­ним чи­ном до­по­ма­гає цьо­му су­пу­тник — «та­рі­лок» по­біль­ша­ло, й лю­дей, які від­ва­жу­ю­ться їх ста­ви­ти, теж стає біль­ше. «По су­пу­тни­ку йдуть всі укра­їн­ські ка­на­ли. Мої дру­зі їх див­ля­ться. По ка­бель­но­му, зві­сно ж, від­клю­чи­ли укра­їн­ські, за­мість них — ро­сій­ські та мі­сце­ві. По ан­те­ні сла­бо, але про­би­ва­є­ться «1+1» та СТБ, — роз­по­від­ає «Дню» дон­ча­нин Во­ло­ди­мир.

Те­пер су­пу­тник зба­га­тів ще на один те­ле­ка­нал. До цьо­го мо­мен­ту «До Те­Бе» мо­жна бу­ло зло­ви­ти в До­не­цьку ли­ше в де­яких ра­йо­нах (ча­сті­ше за все — в Бу­дьо­нів­ско­му, і тіль­ки на верх­ніх по­вер­хах). Він був ці­ка­вим для ба­га­тьох, бо якщо цен­траль­ні укра­їн­ські ка­на­ли пе­ре­да­ють за­галь­но­на­ціо­наль­ні но­ви­ни, то «ціл­ком до­не­цький» ка­нал так пря­мо й ка­же: ми пра­цю­є­мо для до­неч­чан, вклю­чно із ти­ми, хто жи­ве в оку­па­ції. Роз­по­від­а­ють про Дон­бас, для Дон­ба­су, та на­віть у єди­но­му «на­строї» з Дон­ба­сом. «До Те­Бе» ро­блять лю­ди, які са­мі ви­їха­ли з оку­по­ва­них те­ри­то­рій і які зна­ють, чим во­ни жи­вуть, що від­чу­ва­ють і як із цим справ­ля­ю­ться. Чо­му цей ка­нал ва­жли­вий? На­віть не то­му, що са­ме він по­ру­шує най­бо­лю­чі­ші теми. А то­му, що са­ме він знає «нер­во­ві то­чки» оку­по­ва­но­го ре­гіо­ну і вміє не да­ви­ти на них, а про­по­ну­ва­ти хо­ча б час­тко­ву «те­ра­пію».

Са­мі до­неч­ча­ни ка­жуть: їм ва­жли­ві са­ме «свої», і не то­му, що во­ни ближ­чі, а то­му, що во­ни да­ють осо­бли­вий кон­тент, вкрай ва­жли­вий для укра­їн­ців в оку­па­ції. На цен­траль­них ка­на­лах ду­же ма­ло но­вин про жи­т­тя оку­по­ва­них те­ри­то­рій — ли­ше су­пер­зна­чу­щі фа­кти (вбив­ство ко­гось, «на­ціо­на­лі­за­ція» під­при­ємств то­що), а іно­ді са­мі дон­ча­ни або лу­ган­ча­ни по­тре­бу­ють зна­ти, що в їхньо­му мі­сті го­рів ри­нок або по­ві­си­ли жов­то­бла­ки­тний пра­пор. Мі­сце­ві ЗМІ то­го не роз­по­від­а­ють. А та­кі но­ви­ни лю­дям в оку­па­ції по­трі­бні не ли­ше за­ра­ди ін­фор­му­ва­н­ня, а й за­ра­ди від­чу­т­тя, що про них не за­бу­ли. По­руч з но­ви­на­ми — ме­се­джі від екс­пер­тів, вла­ди, акти­ві­стів, во­лон­те­рів, вій­сько­вих. Са­ме во­ни й є пер­шим кро­ком до ін­фор­ма­цій­ної де­о­ку­па­ції ре­гіо­ну.

Оку­по­ва­ний Дон­бас, зму­че­ний ро­сій­ським нав’язу­ва­н­ням ін­фор­ма­ції, на­ра­зі не по­тре­бує кон­тр­про­па­ган­ди. Бо це май­же те ж са­ме, що й про­па­ган­да ро­сій­ська: агре­сив­не, нав’язли­ве «ви­прав­ле­н­ня» ду­мок. Ко­жно­му жи­те­лю Дон­ба­су, який че­кає на Укра­ї­ну, по­трі­бно ін­ше. Йо­му сьо­го­дні ва­жли­во по­чу­ти, що про ньо­го пам’ята­ють. Що ро­би­ться щось, що до­по­мо­же йо­го краю по­вер­ну­ти­ся до­до­му. Що йо­го не вва­жа­ють ко­ла­бо­ран­том за те, що він за­ли­шив­ся в оку­па­ції. Що про ньо­го не за­бу­ли вза­га­лі. Що він — не во­рог, і це, ма­буть, най­го­лов­ні­ше.

Укра­ї­ні бу­ла б по­трі­бна про­гра­ма з умов­ною на­звою «Ти — не во­рог», але її ні­хто не про­по­нує. Це ро­блять ли­ше окре­мі жур­на­лі­сти — за вла­сної іні­ці­а­ти­ви. І зу­силь одних те­ле­ка­на­лів не­до­ста­тньо хо­ча б то­му, що не всі мо­жуть їх по­чу­ти.

Су­пу­тник — до­во­лі до­ро­га ігра­шка, і він є не у всіх. Біль­шість до­неч­чан в оку­па­ції ма­ють ду­же се­ре­дній до­ста­ток, то­му їхні те­ле­ві­зо­ри транс­лю­ють «про­па­ган­ду по ка­бе­лю» — це ма­кси­мум, який во­ни мо­жуть со­бі до­зво­ли­ти. Ви­ру­чає ли­ше ін­тер­нет, але й у ньо­му не зна­йдеш усьо­го. «Ох, як­би хо­ча б один ка­нал про­би­вав­ся! Тут їх зов­сім не­має», — ка­же «Дню» дон­чан­ка Ва­ле­рія, в якої не­має «та­ріл­ки». «В ко­го є су­пу­тник — ті, зві­сно, ща­слив­ці. У них лов­лять усі ка­на­ли. Окрім мі­сце­вих. Ми ди­ви­мо­ся че­рез ін­тер­нет, але ли­ше якісь окре­мі про­гра­ми — ча­сті­ше роз­ва­жаль ні. Або но ви ни ( за зви чай «1+1» або СТБ). Во­ни он-лайн кра­ще за все йдуть», — ді­ли­ться во­на.

І Ва­ле­рія до­дає: оку­по­ва­ним те­ри­то­рі­ям по­трі­бні на­віть не стіль­ки якісь кон­кре­тні ка­на­ли, скіль­ки про­сто укра­їн­ське мов­ле­н­ня. «Нам не ви­ста­чає укра­їн­ської мо­ви. Ра­ні­ше во­на зву­ча­ла якось не­нав’язли­во, але зав­жди фо­ном. За­раз її вза­га­лі не­має. Не­що­дав­но сі­ла в та­ксі, а та­ксист роз­мов­ляє укра­їн­ською, і я із ним усю до­ро­гу те­ре­ве­ні­ла!» — роз­по­від­ає Ва­ле­рія.

Для та­ких лю­дей, як во­на (а та­ких лю­дей ба­га­то), по­чу­та кра­єм ву­ха укра­їн­ська мо­ва — це не озна­ка ви­пу­ску но­вин. Це озна­ка то­го, що не все ще втра­че­но, бо якщо те­ле­ві­зор по­чне го­во­ри­ти укра­їн­ською, це ста­не сим­во­лом по­вер­не­н­ня нор­маль­но­го сві­ту.

Як одно­стай­но під­кре­слю­ють до­неч­ча­ни, Мі­ні­стер­ство ін­фор­ма­цій­ної по­лі­ти­ки та вла­да у ці­ло­му не ро­блять ні­чо­го для ін­фор­ма­цій­ної де­о­ку­па­ції, окрім ви­до­бу­тку ма­ло­зро­зумі­лих кон­це­пцій. Кон­це­пції — ва­жли­ва річ. Але сьо­го­дні Дон­ба­су по­трі­бно не пла­ну­ва­н­ня май­бу­тньо­го, яке ще не­ві­до­мо ко­ли при­йде, а ро­бо­та над сьо­го­де­н­ням. Дон­бас по­тре­бує під­трим­ки пря­мо за­раз. Якою во­на має бу­ти? Оку­по­ва­ні ре­гіо­ни вже вто­ми­ли­ся від но­вин, в яких во­ни по­між ряд­ків шу­ка­ють яко­гось по­ясне­н­ня, що з ни­ми бу­де да­лі. Во­ни по­тре­бу­ють цьо­го по­ясне­н­ня тут і за­раз. Про­сти­ми, чі­тки­ми й (ба­жа­но) обна­дій­ли­ви­ми сло­ва­ми. Су­хої мо­ви фа­ктів тут бу­де не­до­ста­тньо, але й лі­ри­ка без фа­ктів ви­кли­ка­ти­ме від­тор­гне­н­ня. І це озна­чає, що по­трі­бен осо­бли­вий зба­лан­со­ва­ний кон­тент, і йо­го ли­ше по­чи­на­ють ви­ро­бля­ти.

Цей кон­тент не му­сить мі­сти­ти ви­хо­ва­н­ня, бо Дон­бас за­раз по­ки що не тре­ба ви­хо­ву­ва­ти. Там не­має мі­сця для нав’язу­ва­н­ня, бо Дон­бас не че­кає, щоб за ньо­го все ви­рі­ши­ли. Він по­тре­бує «те­ра­пев­ти­чно­го кон­тен­ту». Щоб це бу­ло й лі­ку­ва­н­ня від ша­ле­ної про­па­ган­ди, і во­дно­час «ще­пле­н­ня» від іно­ді до­во­лі жорс­тких оці­нок укра­їн­ських ЗМІ, які зву­чать за­раз і ще зву­ча­ти­муть у про­це­сі де­о­ку­па­ції. Щоб ці оцін­ки по­тім не ста­ли хо­ло­дним ду­шем для тих, хто пе­ре­жив оку­па­цію. По­вер­не­н­ня те­ри­то­рій мо­же по­ча­ти­ся з ін­фор­ма­цій­но­го єд­на­н­ня: ко­ли лю­ди­на на­віть у гли­бо­кій оку­па­ції від­чу­ва­ти­ме се­бе ча­сти­ною за­галь­но­го для всіх ви­пу­ску но­вин. І це мо­жна зро­би­ти са­ме «че­рез те­ле­ві­зор». Бо він дає ілю­зію, що оця лю­ди­на в ка­дрі говорить са­ме до те­бе.

Аль­тер­на­тив­на роз­ши­фров­ка абре­ві­а­ту­ри «До­ТБ» — «До Те­Бе»: ка­нал, який про­мов­ляє «для те­бе», для кон­кре­тно­го гля­да­ча. І лю­ди­на, що за­ли­ши­ла­ся сам на сам з оку­пан­том, вар­та то­го, щоб їй так пря­мо й го­во­ри­ли: «Ми ро­би­мо це для те­бе, бо ти не один». Для те­бе — озна­чає, що ти так са­мо, як і ра­ні­ше, ма­єш ду­же ве­ли­ке зна­че­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.