Ро­сія – Бри­та­нії: очі ж бо не від­водь!

Кри­мі­наль­на куль­ту­ра ціл­ком ці­ле­спря­мо­ва­но на­са­джу­є­ться те­ле­ві­зо­ром, а ток-шоу під­но­сять сти­лі­сти­ку го­по­ти до ран­гу офі­ці­о­зу

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ігор ЯКО­ВЕН­КО, Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

Во­фі­цій­ній біо­гра­фії за­сту­пни­ка пред­став­ни­ка Ро­сії в ООН з по­лі­ти­чних пи­тань Во­ло­ди­ми­ра Кар­по­ви­ча Са­фрон­ко­ва від­су­тні да­ні про су­ди­мість і від­бу­т­тя по­ка­ра­н­ня в мі­сцях по­збав­ле­н­ня во­лі. Гро­мад­сько­сті та­кож не­ві­до­мо, чи мав Во­ло­ди­мир Кар­по­вич у ми­ну­ло­му від­но­ше­н­ня до слу­жби ви­ко­на­н­ня по­ка­рань, чи слу­жив охо­рон­цем в одно­му з ба­га­то­чи­сель­них та­бо­рів ві­чно жи­во­го ро­сій­сько­го ГУЛАГу.

■ Ці пи­та­н­ня ста­ли жва­во ці­ка­ви­ти ро­сій­ську та між­на­ро­дну гро­мад­ськість пі­сля яскра­во­го ви­сту­пу Во­ло­ди­ми­ра Са­фрон­ко­ва на за­сі­дан­ні Ра­ди Без­пе­ки ООН, ко­ли там обго­во­рю­ва­ла­ся ре­зо­лю­ція що­до хі­мі­чної ата­ки Аса­да. Ре­зо­лю­ція, вне­се­на кра­ї­на­ми За­хо­ду, бу­ла тра­ди­цій­но за­бло­ко­ва­на Ро­сі­єю. Ха­ра­ктер­но, що ра­зом із Ро­сі­єю про­ти за­су­дже­н­ня ре­жи­му Аса­да го­ло­су­ва­ла ли­ше Бо­лі­вія, а Ки­тай, який за­зви­чай го­ло­сує ра­зом із Ро­сі­єю, цьо­го ра­зу утри­мав­ся. Пред­став­ник Ве­ли­ко­бри­та­нії Ме­тью Рай­крофт що­до цьо­го за­явив, що «Ро­сія злов­жи­ває пра­вом ве­то, під­три­му­ю­чи ре­жим Аса­да та за­сто­су­ва­н­ня хі­мі­чної зброї», а та­кож по­ві­до­мив, що «Мо­сква втра­ти­ла до­ві­ру».

■ Ві­део з від­по­від­дю над­зви­чай­но­го і пов­но­ва­жно­го по­слан­ця 2-го кла­су Са­фрон­ко­ва ста­ли одним із хі­тів у со­ці­аль­них ме­ре­жах, а сам Во­ло­ди­мир Кар­по­вич мит­тє­во пе­ре­тво­рив­ся на зір­ку Юту­бу. «Ви зля­ка­ли­ся, сон втра­ти­ли, що ми спів­пра­цю­ва­ти­ме­мо зі Спо­лу­че­ни­ми Шта­та­ми. Ви цьо­го бо­ї­те­ся. Все ро­би­те для то­го, щоб ця вза­є­мо­дія бу­ла пі­дір­ва­на», — по­сту­по­во на­пи­ра­ю­чи жи­во­том на стіл по­чав свою від­по­відь ан­глій­це­ві Са­фрон­ков.

■ Тут на­ле­жить два сло­ва ска­за­ти про опо­нен­та Са­фрон­ко­ва. Сер Ме­тью Рай­крофт за­кін­чив ко­ледж Мер­тон, один із пер­ших ко­ле­джів Оксфорд­сько­го уні­вер­си­те­ту, за­сно­ва­ний 1264 ро­ку лор­дом-кан­цле­ром Уол­те­ром де Мер­то­ном. Пре­фікс «сер» пе­ред йо­го ім’ям до­ре­чний, оскіль­ки пос­т­пред Бри­та­нії в ООН є ко­ман­до­ром Ор­де­на Бри­тан­ської ім­пе­рії, а у них так за­ве­де­но, якщо ли­цар-ко­ман­дор, так від­ра­зу «сер».

■ Так-от, си­дить, зна­чить, ли­цар-ко­ман­дор сер Ме­тью Рай­крофт на за­сі­дан­ні Сов­бе­зу ООН, спи­ну три­має пря­мо, як учи­ли в Оксфор­ді, облич­чя у ньо­го не­упе­ре­дже­не, як і на­ле­жить уся­ко­му нор­маль­но­му се­ро­ві, а наш Са­фрон­ков йо­му і говорить: «По­ди­ви­ся на ме­не, очі ж бо не від­водь, що ти очі від­во­диш?» Ві­до­мо­стей про те, що Са­фрон­ков із Рай­кро­фтом ра­зом па­сли гу­сей не мі­стить жо­дна з біо­гра­фій цих ди­пло­ма­тів, так що ра­пто­вий пе­ре­хід на «ти», ма­буть, мо­жна по­ясни­ти гли­бо­ким ду­шев­ним хви­лю­ва­н­ням Во­ло­ди­ми­ра Кар­по­ви­ча.

■ Жо­ден му­скул не здри­гнув­ся на облич­чі се­ра Рай­кро­фта, а наш Са­фрон­ков, по­ба­чив­ши, що бри­та­нець не ре­а­гує, все біль­ше роз­па­лю­вав­ся і пе­ре­йшов на крик, на­по­ле­гли­во про­дов­жу­ю­чи «ти­ка­ти» цьо­му се­ро­ві: «Ти сьо­го­дні го­во­рив, па­не Рай­кро­фте, не за по­ряд­ком ден­ним за­сі­да­н­ня, обра­жав Си­рію, Іран, Ту­реч­чи­ну, ін­ші дер­жа­ви!» Пі­сля чо­го, див­ля­чись, що бри­та­нець про­дов­жує си­ді­ти пря­мо, а всі гнів­ні сло­ва від ньо­го від­ска­ку­ють, як те­ні­сні м’ячи­ки від айс­бер­га, ви­рі­шив на­сту­ка­ти на не­при­єм­но­го бри­тан­ця на­чаль­ству: «Па­не го­ло­во, — з ін­то­на­ці­я­ми про­фе­сій­но­го до­но- щи­ка по­ві­дом­ляв Са­фрон­ков, — про­ха­н­ня сте­жи­ти за по­ряд­ком роз­ви­тку за­сі­да­н­ня, якщо де­які без­від­по­від­аль­но, обра­зли­во, зби­ва­ю­чись на сленг, став­ля­ться до сво­го мі­сця в Ра­ді Без­пе­ки ООН». На­я­бе­див­ши на Рай­кро­фта, наш до­бле­сний Са­фрон­ков ви­рі­шив на­о­ста­нок зло­ми­ти во­лю бри­тан­ця і бу­кваль­но про­гар­чав на йо­го адре­су, до­дав­ши сво­є­му го­ло­су за­гроз­ли­ві ін­то­на­ції: «Не смій обра­жа­ти Ро­сію біль­ше!»

■ Що по­вин­но бу­ло ста­ти­ся з ро­сій­ською ди­пло­ма­ті­єю, як­би на одній з її вер­шин по­став ось та­кий Са­фрон­ков? Ін­ші «вер­ши­ни» теж ди­во­ви­жні, ко­жна по-сво­є­му. І Лав­ров зі сво­їм фір­мо­вим ка­шлем, і Ма­рія За­ха­ро­ва, що зба­га­ти­ла не­дав­но мо­ву ди­пло­ма­тії нео­ло­гі­змом «від­пен­та­го­нять і ки­нуть», за­да­ють ціл­ком пев­ний стан­дарт ди­пло­ма­ти­чної ко­му­ні­ка­ції. Але Са­фрон­ков, ма­буть, по­ка­зав якийсь но­вий ру- біж істе­ри­чно­го хам­ства та го­пни­чної ри­то­ри­ки, на яко­му ро­сій­ській ди­пло­ма­тії те­пер, ма­буть, на­ле­жить за­крі­пи­ти­ся.

■ Ди­пло­ма­ти­чний кор­пус, по­пер­ше, — ча­сти­на по­лі­ти­чно­го істе­блі­шмен­ту Ро­сії, а по-дру­ге, на­ле­жить до за­галь­ної куль­тур­ної ро­сій­ської атмо­сфе­ри. Як ча­сти­на по­лі тич но го іс теб ліш мен ту дип кор - пус ви­про­бо­вує дію за­галь­но­го кур­су на по ни жен ня якос ті управ - лінсь ких кад рів, який Ро сія три - має біль­ше пів­то­ра де­ся­тка ро­ків. За чис тка по лі­ти­чно го по ля від опо - зи ції до ін шо го ре зуль та ту при - зве­сти не мо­же.

■ Крім то­го, в Ро­сії по­си­лю­є­ться вплив кри­мі­наль­ної куль­ту­ри. Окрім об’єктив­них чин­ни­ків, пов’яза­них із тим, що ко­жен че­твер­тий муж­чи­на в Ро­сії по­бу­вав за ґра­та­ми, кри­мі­наль­на куль­ту­ра спов­на ці­ле­спря­мо­ва­но на­са­джу­є­ться те­ле­ві­зо­ром, у яко­му не­злі­чен­ні «мур­ки», «зо­ни» й ін­ші «ву­ли­ці роз­би­тих лі­хта­рів» є основ­ною ду­хов­ною їжею, що зго­до­ву­є­ться ро­сі­я­нам, а не менш ба­га­то­чи­сель­ні ток-шоу під­но­сять сти­лі­сти­ку го­по­ти до ран­гу офі­ці­о­зу.

■ В одно­му з остан­ніх та­ких ток-шоу, в про­гра­мі «Ве­чер» із Во­ло­ди­ми­ром Со­лов­йо­вим від 12.04.2017, під час обго­во­ре­н­ня ві­зи­ту держ­се­кре­та­ря США Тіл­лер­со­на, Со­лов­йов по­чав уго­лос мрі­я­ти про те, як би він хо­тів ба­чи­ти май­бу­тню зу­стріч Во­ло­ди­ми­ра Пу­ті­на з До­наль­дом Трам­пом. І вба­ча­ло­ся Со­лов­йо­ву, щоб зу­стріч ця про­хо­ди­ла за сце­на­рі­єм зна­ме­ни­то­го епі­зо­ду філь­му «Брат-2», де го лов ний ге рой, Да ни ло Баг ров, убив­ши ці­лий на­товп ні в чо­му не вин­них аме­ри­кан­ців, роз­мов­ляє з аме ри кансь ким біз нес ме ном про жи­т­тя. І ось, мрі­є­ться Со­лов­йо­ву, щоб і Пу­тін з Трам­пом та­кож по­го­во­рив: «Ска­жи ме­ні аме­ри­кан­цю, в чо­му си­ла. Ось Ку­дрін ка­зав, що у гро­шах. А я ду­маю, що си­ла — в прав­ді». За­хо­плен­ню го­стей со­лов­йов­ської сту­дії від ці­єї сцен­ки-мрії про зу­стріч Пу­ті­на з Трам­пом не бу­ло меж, а сам Со­лов­йов про­сто сві­тив­ся від за­до­во­ле­н­ня, ко­ли уяв­ляв, як би це бу­ло до­бре, як­би Пу­тін ось так ска­зав Трам­пу.

■ Але оскіль­ки ця зу­стріч по­ки за­ли­ша­є­ться ли­ше в уяві гля­да­чів ро­сій­сько­го те­ле­ві­зо­ра, пі­кей­ні жи­ле­ти зму­ше­ні бу­ли об­смо­кту­ва­ти зу­стріч Лав­ро­ва та Пу­ті­на з Тіл­лер­со­ном, а оскіль­ки про зміст ці­єї зу­стрі­чі бу­ло пра­кти­чно ні­чо­го не ві­до­мо, то пі­кей­ні жи­ле­ти як і зав­жди фан­та­зу­ва­ли. І в цих фан­та­зі­ях, Ро­сія, зви­чай­но, отри­ма­ла чер­го­ву ва­жли­ву пе­ре­мо­гу.

■ Пре­дме­том осо­бли­вих гор­до­щів у схо­до­знав­ця Са­та­нов­сько­го бу­ло те, що «ми пе­ре­йшли з Ебо­ли й ІДІЛ у ка­те­го­рію кра­їн». Ця ра­ді­сна звіс­тка бу­ла пов’яза­на з тим, що Оба­ма одно­го ра­зу ввів пу­тін­ську Ро­сію до пе­ре­лі­ку трьох го­лов­них за­гроз люд­ству, ра­зом із ли­хо­ман­кою Ебо­лою та Іслам­ською дер­жа­вою, а те­пер аме­ри­кан­ські ди­пло­ма­ти до­лу­ча­ють Ро­сію до гру­пи кра­їн-ізго­їв ра­зом із Си­рі­єю Аса­да та Іра­ном.

■ Одні­єю з го­лов­них тем обго­во­ре­н­ня бу­ли пер­спе­кти­ви вза­є­мо­від­но­син Ро­сії та США. Спо­ча­тку свій по­гляд на при­чи­ни роз­бі­жно­стей спро­бу­вав ви­сло­ви­ти нев­га­мов­ний Ле­о­нід Го­зман, який по­стій­но хо­дить на ці шоу, де на­ма­га­є­ться ви­ко­ну­ва­ти мі­сію хло­пчи­ка з каз­ки Ан­дер­се­на «Но­ве вбра­н­ня ко­ро­ля». І на цей раз Го­зман устиг кіль­ка ра­зів ви­го­ло­си­ти сло­ва: «Не тре­ба весь час бре­ха­ти», ма­ю­чи на ува­зі, що по­стій­на бре­хня пред­став­ни­ків пу­тін­ської Ро­сії на між­на­ро­дній аре­ні не спри­яє вза­є­мо­ро­зу­мін­ню. Го­зма­ну вда­ло­ся ви­сло­ви­ти цю ідею, пі­сля чо­го по­дії роз­ви­ва­ли­ся не ціл­ком за сце­на­рі­єм ве­ли­ко­го дан­сько­го каз­ка­ря. При­су­тні чо­мусь не під­три­ма­ли ідею Го­зма­на, а нав­па­ки, за­ши­ка­ли та за­то­пта­ли са­мо­тньо­го прав­до­лю­ба, а пі­сля ре­кла­ми Го­зма­на у сту­дії чо­мусь не ви­яви­лось, а на йо­го мі­сці опи­нив­ся про­фе­сій­ний лі­бе­рал Стан­ке­вич, який сво­єю ри­то­ри­кою ма­ло чим від­рі­зняв­ся від усіх ін­ших, і вже, зви­чай­но, та­ких дур­ниць про те, що «не тре­ба бре­ха­ти» не ка­зав.

■ Основ­на ідея, яку зла­го­дже­но під­три­ма­ли всі при­су­тні, по­ля­га­ла в то­му, що Ро­сія та США ма­ють ек­зи­стен­ці­аль­ну не­су­мі­сність, а то­му їх сто­сун­ки ні­ко­ли не мо­жуть бу­ти нор­маль­ни­ми. Що­до цьо­го важ­ко не по­го ди­ти­ся. З одні­єю ли­ше по­прав­кою. Тер­мін ці­єї ек­зи­стен­ці­аль­ної не­су­мі­сно­сті обме­же­ний пе­ре­бу­ва­н­ням у Крем­лі Пу­ті­на, в Ра­дбе­зі ООН — Са­фрон­ко­ва, а в те­ле­ві­зо­рі — Со­лов­йо­ва.

ФО­ТО РЕЙТЕР

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.