Пульс під­сві­до­мо­го

Чим вра­жає но­ва ви­став­ка укра­їн­сько­го на­ї­ву в «Ми­сте­цько­му Ар­се­на­лі»

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ма­рія ПРО­КО­ПЕН­КО, фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

«Уна­їв­но­му ми­сте­цтві не­має агре­сії. Та­кий йо­го світ: все со­лод­ке. І на­шо­му сві­ту цьо­го не ви­ста­чає», — роз­мір­ко

вує Пе­тро ГОНЧАР, один із ку­ра­то­рів

ви­став­ки «Чи­сте ми­сте­цтво» . Про­ект ни­ні три­ває у «Ми­сте­цько­му Ар­се­на­лі», що у Ки­є­ві, на ньо­му пред­ста­ви­ли кіль­ка со­тень ро­біт.

Мас­шта­бна ви­став­ка, за за­ду­мом ор­га­ні­за­то­рів, є спро­бою ви­ве­сти на­їв за ме­жі «етно­гра­фі­чно­го» по­ля і вмі­сти­ти йо­го у шир­ший кон­текст роз­ви­тку укра­їн­ської ху­до­жньої тра­ди­ції. Ви­став­ка про­дов­жує низ­ку про­е­ктів «Ми­сте­цько­го Ар­се­на­лу», та­ких, як «Ві­кна», «Ка­те­ри­на Бі­ло­кур. Хо­чу бу­ти ху­до­жни­ком» і «Ма­рія При­йма­чен­ко. Не­ося­жне». Про­ект ство­рю­вав­ся спіль­но з На­ціо­наль­ним ху­до­жнім му­зе­єм Укра­ї­ни, На­ціо­наль­ним му­зе­єм укра­їн­сько­го на­ро­дно­го де­ко­ра­тив­но­го ми­сте­цтва Укра­ї­ни, На­ціо­наль­ним цен­тром на­ро­дної куль­ту­ри «Му­зей Іва­на Гон­ча­ра» то­що.

« ТІКАЙ, ПЕТРЕ...»

Ек­спо­зи­цію по­ді­ли­ли, хо­ча це до­во­лі умов­но, на п’ять ча­стин: «Ори­гі­нал і ко­пія», «Іме­на», «Пор­трет», «Ар­хе­ти­пи», «Ме­жа». Так, у пер­шо­му роз­ді­лі «Ори­гі­нал і ко­пія» ку­ра­то­ри до­слі­джу­ють, що для на­їв­них мис­тців є ко­пі­єю. По­руч із ро­бо­та­ми ху­до­жни­ків з на­ро­ду — кар­ти­ни укра­їн­ських кла­си­ків Миколи Пи­мо­нен­ка і Ко­стян­ти­на Тру­тов­сько­го, ко­трі ти­ра­жу­ва­ли­ся на ли­стів­ках, і так ста­ва­ли дже­ре­лом на­тхне­н­ня для са­мо­у­ків.

Ві­дбу­ва­є­ться вза­є­мо­вплив: про­фе­сій­ний ху­до­жник бе­ре сю­жет з на­ро­дно­го жи­т­тя чи фоль­кло­ру, а по­тім ама­то­ри ство­рю­ють вла­сні вер­сії ві­до­мої кар ти ни. На прик лад, « Ті кай, Петре, з На­тал­кою, ма­ти іде з ка­чал­кою» — фор­му­ла по­пу­ляр­но­го у на­ро­ді сю­же­ту, який зу­стрі­чав­ся й у ві­до­мих ми­тців. Пе­тро Гончар за­ува­жує: «Май­же у ко­жній ха­ті бу­ла кар­ти­на з та­ким сю­же­том. По су­ті, тут від­обра­же­не став­ле­н­ня укра­їн­ця до ко­ха­н­ня, ро­ди­ни, ба­тьків».

«НАЇВНИЙ» РЕМБРАНДТ

ІЗ САСКІЄЮ

Тво­ри су­ча­сних ху­до­жни­ків су­сі­ду­ють з кар­ти­на­ми на­їв­них ми­тців у роз­ді­лі «Іме­на». Фан­та­сти­чні зві­рі та ди­во-кві­ти Ма­рії При­ма­чен­ко пред­став­ле­ні по­руч із «Ом­ма­жем Ма­рії При­ма­чен­ко» Ар­се­на Са­ва­до­ва. Ви­яв­ля­є­ться, су­ча­сний ху­до­жник не­ма­ло ча­су до­слі­джу­вав твор­чість ле­ген­дар­ної мис­тки­ні.

Ледь не єди­ний пред­став­ник мі­сько­го на­ї­ву на ви­став­ці — оде­сит Ге­ор­гій Ма­ля­він. На кар­тон­ках він ма­лю­вав свої вер­сії все­сві­тньо ві­до­мих кар­тин: «Мо­ни Лі­зи», «Да­наї», порт­ре­та Рем­бранд­та з Саскією на ко­лі­нах, «Дів­чин­ки з пер­си­ка­ми» то­що. Ці ро­бо­ти те­пер ми мо­же­мо оці­ни­ти зав­дя­ки су­ча­сно­му ху­до­жни­ку Оле­ксан­дро­ві Ройт­бур­ду, який дав­но ко­ле­кціо­нує укра­їн­ський на­їв і має до­бір­ку тво­рів Ма­ля­ві­на. До ре­чі, по­руч із ро­бо­та­ми на­їв­но­го ми­тця пред­став­ле­ні кар­ти­ни са­мо­го Ройт­бур­да, у яких мо­жна від­сте­жи­ти вплив на ньо­го на­ї­ву.

ЩАСЛИВА ЗНАХІДКА

Пе­ред від­ві­ду­ва­чем май­же на по­вен зріст по­ста­ють лю­ди з ши­ро­ки­ми облич­чя­ми, ча­сто сер­йо­зні, без усмі­шок. Це га­ле­рея порт­ре­тів, ство­ре­них Па­на­сом Яр­мо­лен­ком і йо­го донь­кою Яки­ли­ною. Від­по­від­но, роз­діл «Пор­трет». «Па­нас пра­цю­вав до вій­ни, донь­ка до­по­ма­га­ла йо­му. Па­нас за­жди під­пи­су­вав свої кар­ти­ни, а Яки­ли­на — ні­ко­ли, — роз­по­від­ає Лі­дія ЛИХАЧ, одна з ку­ра­то­рів про­е­кту «Чис

те ми­сте­цтво» . — Дра­ма на­ї­ву у то­му, що ко­ли ми йо­го не по­ка­зу­є­мо, не пу­блі­ку­є­мо, то ми йо­го і не зна­є­мо. Як­би «Му­зей Іва­на Гон­ча­ра» не зна­йшов Па­на­са Яр­мо­лен­ка, як­би йо­го пра­ців­ни­ки не за­йшли в ха­ту і не остов­пі­ли, по­ба­чив­ши йо­го порт­ре­ти, ми б про­сто не ма­ли цьо­го».

По­руч кар­ти­ни Яко­ва Ющен­ка. На­при­клад, «А ро­ки ле­тять, як пти­ці...», де по­руч си­дять лі­тня ма­ти та її до­ро­сла донь­ка. Про­стий сю­же­ту близь­кий ко­жно­му, і в цьо­му йо­го си­ла.

РАЙ ІЗ БОЛЮ

Не­ймо­вір­ну си­лу має твор­чість По­лі­ни Рай­ко. У «Ми­сте­цько­му Ар­се­на­лі» по­ка­за­ні про­е­кції стін її ха­ти. Свій бу­ди­нок в Оле­шках (ко­ли­шній Цю­ру­пинськ) на Хер­сон­щи­ні мис­тки­ня по­ча­ла роз­пи­су­ва­ти, ко­ли їй бу­ло 69 ро­ків.

По су­ті По­лі­на Рай­ко на­ма­лю­ва­ла у сво­їй ха­ті рай. На сті­нах бу­дин­ку пе­ре­плі­та­ю­ться урив­ки її снів, фра­гмен­ти біо­гра­фії, язи­чни­цькі, хри­сти­ян­ські та ра­дян­ські сим­во­ли. Ко­льо­ри се­лян­ка ви­ко­ри­сто­ву­ва­ла яскра­ві та чи­сті. І ди­ву­є­шся, ко­ли ді­зна­є­шся об­ста­ви­ни, в яких ви­ни­кав цей рай. По­лі­на Рай­ко по ча ла ма лю ва ти рап то во, ко ли у 1990-х ро­ках її донь­ка за­ги­ну­ла в ав­то­ка­та­стро­фі, чо­ло­вік по­мер, а син-п’яни­ця, ко­трий бив ма­тір, по­тра­пив до ко­ло­нії. Ро­би­ла це до смер­ті у 2004-му.

Тем­но­та при­мі­ще­н­ня, де по­ка­зу­ють про­е­кції роз­пи­сів По­лі­ни Рай­ко, асо­ці­ю­є­ться з не­ве­се­лою ре­аль­ні­стю, що її ото­чу­ва­ла. Але бі­ля рай­ських сю­же­тів сві­тло і спо­кій­но. Це на­че по­ту­жний про­тест про­ти болю, що зав­дає жи­т­тя. По­при все, ху­до­жни­ця за­хо­плю­є­ться кра­сою сві­ту, теж тво­рить її і ді­ли­ться нею з лю­дьми. І та­ка па­ра­до­ксаль­ність про­сте­жу­є­ться і в до­лях ін­ших на­їв­них ху­до­жни­ків. У ба­га­тьох — скру­тне жи­т­тя у стра­шну епо­ху, про­те їх ро­бо­ти бу­кваль­но ося­ва­ють лю­дей від­чу­т­тям про­стої ра­до­сті жи­т­тя.

ДУША НА­РО­ДУ

Роз­діл «Ар­хе­ти­пи» за­ці­ка­вить до­слі­дни­ків ко­ле­ктив­но­го не­сві­до­мо­го. На кар­тин­ках ано­нім­них ку­ста­рів пра­дав­ні сим­во­ли впле­те­ні у по­бут. Ар­хе­ти­пни­ми ста­ють і де­я­кі сю­же­ти: па­ра бі­ля ко­ло­дя­зя, дів­чи­на з оле­нем (тоб­то на­ре­че­на і же­них). А ще са­краль­но­го зна­че­н­ня на­бу­ва­ють зо­бра­же­н­ня зна­ко­вих по­ста­тей, істо­ри­чних і ле­ген­дар­них, на­при­клад, Та­ра­са Шев­чен­ка і ко­за­ка Ма­мая. Та­кі ро­бо­ти ку­пу­ва­ли на ба­за­рах, їх мо­жна бу­ло по­ба­чи­ти в ко­жній ха­ті.

«Сіль­ське се­ре­до­ви­ще ви­тво­ри­ло свою куль­ту­ру, яка сфор­му­ва­ла­ся че­рез ба­зар, ри­нок, ко­ли ху­до­жни­ки ма­лю­ва­ли на за­мов­ле­н­ня лю­дей і про­да­ва­ли свої ро­бо­ти. Ци­ми тво­ра­ми при­кра­ша­ли ха­ти, як ру­шни­ка­ми. Те­ми бу­ли ар­хе­ти­пні: дім, ко­ха­н­ня, го­луб­ки, ле­бе­ді, ан­ге­ли-охо­рон­ці. Це все про ду­шу», — роз­мір­ко­вує Пе­тро Гончар.

НАХАБСТВО ВІДКРИВАТИ СВІТ

Ме­жу між на­їв­ним і про­фе­сій­ним ми­сте­цтвом ко­жен ви­зна­чає сам, якщо вза­га­лі вва­жає за по­трі­бне це ро­би­ти. У роз­ді­лі «Ме­жа» ку­ра­то­ри ви­став­ки зі­став­ля­ють на­їв і ро­бо­ти аван­гар­ди­стів, кі­тче­ві кар­тин­ки.

Але ме­жа між на­їв­ним і на­ро­дним ми­сте­цтвом є. На дум­ку Лі­дії Лихач, во­на по­ля­гає у то­му, що на­ро­дне — це тра­ди­ція. Ми­сте­цтво, за­сно­ва­не на ор­на­мен­ті, який ви­ко­ри­сто­ву­ють з по­ко­лі­н­ня в по­ко­лі­н­ня. Від­по­від­но, на­їв­не — це ін­ди­ві­ду­аль­не. І тра­пля­ю­ться пе­ре­хо­ди від тра­ди­цій­но­го до ін­ди­ві­ду­аль­но­го.

Як при­клад — істо­рія Те­тя­ни Па­ти з Пе­три­ків­ки, кіль­ка ро­біт якої є на ви­став­ці. На по­ча­тку ХХ сто­лі­т­тя ху­до­жни­ця ро­би­ла ма­льов­ки з ор­на­мен­та­ми, яки­ми при­кра­ша­ли сті­ни, і про­да­ва­ла їх на ба­за­рі. Якось до се­ли­ща при­їха­ла Єв­ге­нія Евен­бах, про­фе­сій­на ху­до­жни­ця з Пе­тер­бур­га. Во­на по­про­си­ла Те­тя­ну на­ма­лю­ва­ти їй щось. «Га­даю, це вже ін­ший фор­мат, ін­ша тра­ди­ція. Ми­мо­во­лі Те­тя­на ви­йшла з кві­то­чок, які ро­би­ла все жи­т­тя, і ство­ри­ла пре­кра­сні ма­люн­ки», — го­во­рить Лі­дія Лихач.

«Зде­біль­шо­го на­їв­ні мис­тці і не ро­зу­мі­ють, що ро­блять. Вну­трі­шня гар­мо­нія пе­ре­кла­да­є­ться на па­пір зав­дя­ки не­кон­тро­льо­ва­ній сві­до­мо­сті. І цін­ність на­ї­ву у то­му, що тут твор­чість, ми­сле­н­ня і від­чу­т­тя не ма­ли ра­мок, — ствер­джує Пе­тро Гончар. — Про­фе­сій­не ми­сте­цтво обме­же­не кон’юн­кту­рою вмі­н­ня ма­лю­ва­ти, шко­лою. У на­ї­ві цьо­го не­має: ху­до­жник ма­лює, як хо­че. І, бу­ває, ро­бить ди­во­ви­жні від­кри­т­тя! Нахабство на­їв­них ми­тців роз­ши­рює мо­жли­во­сті фор­маль­но­го ба­че­н­ня цьо­го сві­ту».

Ви­став­ка «Чи­сте ми­сте­цтво» три­ває у На­ціо­наль­но­му куль­тур­но-ми­сте­цько­му та му­зей­но­му ком­пле­ксі «Ми­сте­цький Ар­се­нал» до 9 трав­ня.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.