«Дрі­бні чва­ри»

Чи ве­ли­кі про­во­ка­ції?

Den (Ukrainian) - - Подробиці - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

20бе­ре­зня Пре­зи­дент Пе­тро По­ро­шен­ко обі­рвав го­ло­ву пред­став­ни­цтва Єв­ро­пей­сько­го ін­ве­сти­цій­но­го бан­ку в Укра­ї­ні Лі­лію Чер­няв­ську, яка на за­сі­дан­ні Ра­ди ре­гіо­наль­но­го роз­ви­тку в хо­ді сво­єї про­мо­ви кіль­ка ра­зів на­зи­ва­ла си­ту­а­цію на Дон­ба­сі «кон­флі­ктом на схо­ді Укра­ї­ни». По­ро­шен­ко обі­рвав її й за­ува­жив: «Я про­шу ви­ба­че­н­ня, у нас не­має кон­флі­кту на схо­ді, у нас є ро­сій­ська оку­па­ція укра­їн­ської зем­лі». Пі­сля цьо­го го­ло­ва пред­став­ни­цтва Єв­ро­пей­сько­го ін­ве­сти­цій­но­го бан­ку по­про­си­ла ви­ба­че­н­ня. То­ді ж гла­ва Укра­їн­ської дер­жа­ви ре­зю­му­вав: «Ми — у кра­ї­ні, що во­ює».

Ця ко­лі­зія зга­да­ла­ся, ко­ли я озна­йо­мив­ся з ли­стом ге­не­раль­но­го ди­ре­кто­ра Ме­мо­рі­аль­но­го цен­тру Го­ло­ко­сту «Ба­бин Яр» Ма­ре­ка Сі­ве­ця до го­лов­но­го ре­да­кто­ра га­зе­ти «День» Ла­ри­си Ів­ши­ної. Ска­за­не Пе­тром По­ро­шен­ком має без­по­се­ре­дній зв’язок як із тим, про що пи­ше Сі­вець, так і з усі­єю си­ту­а­ці­єю, що ви­ни­кла у зв’яз­ку з іде­єю по­бу­до­ви цьо­го Ме­мо­рі­аль­но­го цен­тру.

Як на ме­не, са­ма ідея по­бу­до­ви та­ко­го ме­мо­рі­а­лу під час вій­ни, ко­ли май­же два міль­йо­ни укра­їн­ських гро­ма­дян пе­ре­тво­ри­ли­ся на бі­жен­ців (хо­ча за ідіо­ти­чни­ми між­на­ро­дни­ми нор­ма­ми й зву­ться «вну­трі­шньо пе­ре­мі­ще­ни­ми осо­ба­ми»), ко­ли за­ги­ну­ло по­над 10 ти­сяч осіб, ко­ли ти­ся­чі ска­лі­че­них вій­ною лю­дей (у то­му чи­слі з єв­рей­ським ко­рі­н­ням) по­тре­бу­ють до­по­мо­ги, є вкрай хи­бною. Її не­о­дмін­ним на­слід­ком ста­не зростання так зва­но­го по­бу­то­во­го ан­ти­се­мі­ти­зму: мов­ляв, лю­ди ги­нуть і бі­ду­ють, не ма­ю­чи най­по­трі­бні­шо­го, а ці пер­со­на­жі при­ва­ти­зу­ва­ли пам’ять Ба­би­но­го Яру й вкла­да­ють ша­ле­ні гро­ші ( не­о­дмін­но до­да­ва­ти­ме­ться — «вкра­де­ні в нас») у свій ме­мо­рі­ал... І жо­дна роз’ясню­валь­на ро­бо­та тут не до­по­мо­же, то­му що та­кі рем­ству­ва­н­ня ма­ти­муть під со­бою ре­аль­не під­ґрун­тя. Як на ме­не, сьо­го­дні ку­ди ва­го­мі­шим по­ша­ну­ва­н­ням жертв Го­ло­ко­сту ста­ло би спо­ру­дже­н­ня су­ча­сних шпи­та­лів, лі­ка­рень, куль­тур­них цен­трів (не та­ких, де ви­став­ля­ти­муть гни­лі тру­пи ко­рів, на­зи­ва­ю­чи це «су­ча­сним ми­сте­цтвом», а та­кі, де роз­ви­ва­ти­муть куль­тур­ні тра­ди­ції всіх етно­сів, етні­чних і су­бе­тні­чних груп Укра­ї­ни; не тре­ба ду­ма­ти тіль­ки, що йти­ме­ться про «ша­ро­вар­щи­ну» — ні, твор­чість Ле­сі Укра­їн­ки, Шо­хом-Алей­хе­ма, Ле­о­поль­да За­хер-Ма­зо­ха, Бру­но Шуль­ца, Оле­ксан­дра Му­ра­шка, Оле­ксан­дри Ек­стер й ін­ших — теж скла­до­ва куль­тур­них тра­ди­цій). Про­те ті, хто зби­ра­є­ться вкла­да­ти гро­ші в Ме­мо­рі­аль­ний центр, ма­ють пра­во роз­по­ря­ди­ти­ся ни­ми на вла­сний роз­суд — от тіль­ки по­стає пи­та­н­ня: хто та­кі ці осо­би, і звід­ки в них справ­ді ве­ли­кі гро­ші?

І тут по­чи­на­є­ться най­ці­ка­ві­ше.

Ма­рек Сі­вець ствер­джує, що Ві­ктор Пін­чук «чи­ма­ло зро­бив для роз­бу­до­ви і під­трим­ки но­вої Укра­ї­ни». Справ­ді, зро­бив. Але якою є та «но­ва Укра­ї­на»? На­справ­ді Пін­чук ра­зом зі сво­їм те­стем Ле­о­ні­дом Ку­чмою зро­бив чи­ма­ло для утвер­дже­н­ня кла­но­во-олі­гар­хі­чно­го ла­ду, який став основ­ною пе­ре­шко­дою для нор­маль­но­го роз­ви­тку Укра­ї­ни. А ще Пін­чук до­кла­дав не­аби­які зу­си­л­ля для ста­нов­ле­н­ня Укра­ї­ни як ча­сти­ни «рус­ско­го ми­ра» (зга­дай­мо, які те­а­три він фі­нан­су­вав і ко­го пе­ре­ва­жно за­про­шу­вав на га­стро­лі до Укра­ї­ни). На жаль, кон­тро­льо­ва­ні ним те­ле­ка­на­ли про­дов­жу­ють цю ро­бо­ту й сьо­го­дні, хоч і не так де­мон­стра­тив­но, як ра­ні­ше. Ма­рек Сі­вець цьо­го мо­же не зна­ти, але до­сте­мен­ним фа­ктом є, ска­жі­мо, те, що, ку­пив­ши те­ле­ка­нал ICTV на­при­кін­ці 1990-х, Ві­ктор Пін­чук не­гай­но пе­ре­вів йо­го — до цьо­го укра­ї­но­мов­ний — на ро­сійсь- ку мо­ву та на транс­ля­цію ро­сій­ської те­ле­про­ду­кції. На по­ча­тку ж 2000-х на цьо­му те­ле­ка­на­лі з’явив­ся за­про­ше­ний із Мо­скви то­ді ще мо­ло­дий, але «та­ла­но­ви­тий» Дмі­трій Ки­се­льов, який від­пра­цьо­ву­вав на укра­їн­ських те­ле­гля­да­чах свої ни­ні­шні про­па­ган­дист­ські те­хно­ло­гії. Так са­мо на по­ча­тку 2000-х там з’яви­ли­ся у ве­ли­кій кіль­ко­сті ро­сій­ські те­ле­се­рі­а­ли, що про­слав­ля­ли від­по­від­ні спец­слу­жби та спе­цназ. І якщо пев­на кіль­кість гро­ма­дян Укра­ї­ни під­три­ма­ла 2014-го «рус­скую ве­сну», то в цьо­му є «за­слу­га» й Пін­чу­ка, хо­тів він цьо­го суб’єктив­но чи про­сто вва­жав усе укра­їн­ське дру­го­ря­дним. Ни­ні ж Пін­чук в очах біль­шо­сті укра­їн­ців украй ском­про­ме­то­ва­ний сво­ї­ми про­по­зи­ці­я­ми фа­кти­чної ка­пі­ту­ля­ції пе­ред Пу­ті­ним...

Утім, ін­ші чле­ни на­гля­до­вої ра­ди ме­мо­рі­а­лу ще ці­ка­ві­ші. Па­вєл, він же Пав­ло Фукс. Сі­вець на­зи­ває йо­го «гро­ма­дя­ни­ном Укра­ї­ни». Сам Фукс про се­бе роз­по­від­ає ін­ше. Мов­ляв, він «три­ва­лий час пра­цю­вав у Ро­сії» й «отри­мав ро­сій­ський па­спорт», але при цьо­му «ні­ко­ли не від­мов­ляв­ся від укра­їн­сько­го гро­ма­дян­ства». Ві­рю. Про­те є та­ка ці­ка­ва річ, як Кон­сти­ту­ція Укра­ї­ни. Її ста­т­тя 4 ствер­джує: «В Укра­ї­ні існує єди­не гро­ма­дян­ство». Тут же ма­є­мо кла­си­чний при­клад по­двій­но­го гро­ма­дян­ства. Чи мо­же за­йма­ти­ся та­кою свя­тою спра­вою, як по­бу­до­ва Ме­мо­рі­аль­но­го цен­тру Го­ло­ко­сту, гру­бий по­ру­шник Кон­сти­ту­ції Укра­ї­ни? Хо­ча... Фукс мо­же до­ве­сти спра­вою (а не гро­ши­ма), що він справ­ді укра­їн­ський гро­ма­дя­нин. У Кон­сти­ту­ції є ще одна при­кме­тна ста­т­тя (65): «За­хист Ві­тчи­зни, не­за­ле­жно­сті та те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті Укра­ї­ни, ша­ну­ва­н­ня її дер­жав­них сим­во­лів є обов’яз­ком гро­ма­дян Укра­ї­ни». Що ж, ав­то­мат у ру­ки — й на Дон­бас, від­би­ва­ти ро­сій­ську агре­сію!

Утім, Па­вєл Фукс за­хи­ща­ти Укра­ї­ну не пі­де, хо­ча й справ­ді на­ро­див­ся у Хар­ко­ві в 1971 ро­ці (ці та ін­ші да­ні про ньо­го лег­ко зна­йти, ска­жі­мо, на сай­ті «Рус­ская ма­фия» http://rumafia.com/ ru/dosje/739-pavel-fux.html). Бо він у 2000-х, пі­сля при­хо­ду до вла­ди Пу­ті­на, з’явив­ся у спи­ску ро­сій­ських міль­йо­не­рів, по­тім муль­ти­міль­йо­не­рів, по­тім мі­льяр­де­рів і про­сто «най­ба­га­тших лю­дей Ро­сії». Хто ж ста­не рі­за­ти вла­сну «зо­ло­ту кур­ку»?

Ці­ка­во, що по­чи­нав свій бі­знес Па­вєл Фукс, як пи­шуть мас-ме­діа, ра­зом із Ген­на­ді­єм Кер­не­сом і Ми­хай­лом Доб­кі­ним, а по­тім пе­ре­їхав до Ро­сії. Кер­нес же, про що не раз пи­са­ли мас-ме­діа, за по­се­ре­дни­цтва сво­го дру­га Фу­кса ви­гі­дно для се­бе «дру­жив» з «Аль­фа-Групп», а та­кож мав спра­ви з Дмі­трі­єм Ме­двє­дє­вим, Але­ксє­єм Міл­ле­ром й ін­ши­ми ке­рів­ни­ка­ми «Газ­про­му». Впа­дає в око, що се­ред чле­нів на­гля­до­вої ра­ди Ме­мо­рі­аль­но­го цен­тру — про­від­ні акціо­не­ри «Аль­фа-Групп» Ми­ха­їл Фрі­дман і Гер­ман Хан. Фрі­дман вхо­дить до де­ся­тки най­ба­га­тших лю­дей Ро­сії (близь­ко $15 млрд), Хан по­сі­дає де­що скром­ні­ші по­зи­ції й фі­гу­рує в пер­шій двад­ця­тці най­ба­га­тших ро­сі­ян (близь­ко $10 млрд). Во­ни всі справ­ді ма­ють бі­знес в Укра­ї­ні. Ре­а­лі­за­ція про­е­кту Ме­мо­рі­а­лу, за по­пе­ре­дні­ми оцін­ка­ми, ко­шту­ва­ти­ме до $100 млн (ре­аль­но ж — біль­ше, ви­хо­дя­чи зі сві­то­во­го до­сві­ду ство­ре­н­ня по­ді­бних ком­пле­ксів). Чи мо­жуть Фукс, Фрі­дман і Хан — на­віть ра­зом із Пін­чу­ком — «ви­тя­гну­ти» за чо­ти­ри ро­ки зі сво­го бі­зне­су в Укра­ї­ні ці 100 з га­ком міль­йо­нів, ще й пла­тя­чи по­да­тки і роз­ви­ва­ю­чи бі­знес? Сум­ні­ва­юсь. Якщо так — во­ни ма­ють на­да­ти гро­мад­сько­сті де­таль­ні роз­ра­хун­ки. А якщо ні, то це озна­ча­ти­ме, що ме­мо­рі­ал бу­ду­ва­ти­ме­ться на пе­ре­ки­ну­ті (не­хай і ле­галь­но) із Ро­сії гро­ші. Тим ча­сом до­бре ві­до­мо, що в Ро­сії олі­гар­ха­ми є «ті, ко­го ми при­зна­чи­ли» (Пу­тін), без сан­кції «крем­лів­ських че­кі­стів» ма­ти ве­ли­кий бі­знес і ве­ли­кі гро­ші сьо­го­дні не­мо­жли­во, а той, хто пла­тить, той і за­мов­ляє му­зи­ку.

До ре­чі: по­над рік то­му жур­на­лі­сти за­фі­ксу­ва­ли про­гу­лян­ку Хар­ко­вом Кер­не­са, Фу­кса та Ві­та­лія Кли­чка. При­чо­му про при­їзд ки­їв­сько­го ме­ра то­ді офіційно не по­ві­дом­ля­ло­ся. Чи не то­ді сто­ли­чний мі­ський го­ло­ва якраз і став пар­тне­ром ро­сій­ських олі­гар­хів у спра­ві ство­ре­н­ня Ме­мо­рі­аль­но­го цен­тру?

Від­так ці­ка­во, вра­хо­ву­ю­чи всі зв’яз­ки ро­сій­ських чле­нів на­гля­до­вої ра­ди та пов’яза­ні з ни­ми скан­даль­ні істо­рії, про які роз­по­від­а­ють ро­сій­ські ж мас-ме­діа, чи пе­ре­ві­ря­ла СБУ та ан­ти­ко­ру­пцій­на про­ку­ра­ту­ра всі по­дро­би­ці бі­зне­су цих « ме­це­на­тів » та їхні зв’яз­ки з пу­тін­ським ото­че­н­ням?

А го­лов­не, не за­бу­вай­мо, що трій­ко ро­сій­ських олі­гар­хів — це гро­ма­дя­ни во­ро­жої дер­жа­ви, яка за­гар­ба­ла Крим й оку­пу­ва­ла зна­чну ча­сти­ну Дон­ба­су, ве­ду­чи про­ти Укра­ї­ни «гі­бри­дну», тоб­то во­дно­час і «га­ря­чу», й «хо­ло­дну», і пси­хо­ло­гі­чну вій­ну. Я ро­зу­мію, що у них мо­жуть бу­ти від­су­тні будь-які мо­раль­ні за­сте­ре­же­н­ня що­до їхньої ке­рів­ної уча­сті в та­ко­му про­е­кті на зем­лі Укра­ї­ни, про­те та­кі за­сте­ре­же­н­ня ма­ли би бу­ти в укра­їн­ських гро­ма­дян, які взя­ли участь у цьо­му про­е­кті. Бо ж ці олі­гар­хи, спла­чу­ю­чи ве­ли­кі по­да­тки до ро­сій­ської скар­бни­ці, тим са­мим фі­нан­су­ють убив­ства укра­їн­ських во­я­ків та ци­віль­них осіб, у то­му чи­слі єв­рей­сько­го по­хо­дже­н­ня.

На­за­гал, як на ме­не, ма­є­мо ши­ро­ко­мас­шта­бну і май­же без­про­гра­шну про­во­ка­цію про­ти Укра­ї­ни. Хоч би що ро­би­ла укра­їн­ська сто­ро­на — все ма­ти­ме не­га­тив­ні на­слід­ки, тіль­ки рі­зно­го мас­шта­бу. Чи ро­зу­міє Ві­та­лій Кли­чко, на чию ма­ріо­не­тку він пе­ре­тво­рив­ся (ра­зом із чу­до­вим спів­а­ком, але аб­со­лю­тно без­гра­мо­тним по­лі­ти­ком Свя­то­сла­вом Ва­кар­чу­ком, про вкрай низь­кий рі­вень істо­ри­чних і фі­ло­соф­ських знань яко­го я вже пи­сав у «Дні»)?

І це вже не пер­ша про­во­ка­ція та­ко­го ґа­тун­ку: зга­дай­мо, як не­за­дов­го до Ре­во­лю­ції Гі­дно­сті пев­ні «ду­же про­гре­сив­ні» по­лі­ти­чні си­ли на­ма­га­ли­ся нав’яза­ти Ки­є­ву спо­ру­дже­н­ня пам’ятни­ка жер­твам ра­си­зму. Мов­ляв, да­вай-да­вай, по­оди­но­кі жер­тви ж бу­ли? Впе­ред, за­фі­ксу­є­мо на­яв­ність не­без­пе­чно­го рів­ня ра­си­зму в укра­їн­ській сто­ли­ці (бо ж та­кі пам’ятни­ки вста­нов­лю­ють ли­ше то­ді, ко­ли йде­ться про су­спіль­но зна­чу­ще яви­ще...). Одні­єю з чіль­них по­лі­ти­чних сил, що ви­сту­па­ла за та­кий пам’ятник, бу­ла пар­тія «Бо­роть­ба», за сло­ва­ми по­ін­фор­мо­ва­но­го по­лі­то­ло­га Юрія Ро­ма­нен­ка, фі­нан­со­ва­на че­рез під­став­ний за­хі­дний фонд (роз­мо­ва про цей фонд — окре­ма те­ма). На ща­стя, «Бо­роть­ба» яскра­во за­сві­ти­ла­ся під час «рус­ской ве­сны» сво­ї­ми спро­ба­ми про­стя­гну­ти лан­цюг «на­ро­дних ре­спу­блік» на схо­ді Укра­ї­ни, тож про­во­ка­ція зі­йшла на пси. Про­те не­гай­но бу­ло скон­стру­йо­ва­но ін­ші — від про­во­ка­ції, пов’яза­ної з Єв­ро­ба­че­н­ням, до спроб при­ва­ти­зу­ва­ти 8 Бе­ре­зня ти­ми, хто не є пред­став­ни­ком за­са­дни­чих ін­те­ре­сів жі­но­цтва й ви­сту­пає з ан­ти­дер­жав­ни­ми га­сла­ми...

«Най­не­при­єм­ні­ше в усій цій спра­ві є те, що, одер­жу­ю­чи над­зви­чай­ну під­трим­ку цьо­го про­е­кту у всьо­му сві­ті, ми весь час по­ста­є­мо пе­ред не­об­хі­дні­стю роз­би­ра­ти­ся у дрі­бних чва­рах, ко­ли мо­ва за­хо­дить про йо­го до­лю тут, в Укра­ї­ні», — пи­ше Ма­рек Сі­вець. Пе­ре­про­шую, це не «дрі­бні чва­ри», а по­тре­ба про­ти­дії про­во­ка­ці­ям «крем­лів­ських че­кі­стів» і за­хист укра­їн­ської на­ціо­наль­ної гі­дно­сті!

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.