Чор­но-бі­ле «пле­ти­во», на­ві­я­не му­зи­кою

У Voloshyn Gallery пред­став­ле­но пер­со­наль­ну ви­став­ку жи­во­пи­су Во­ло­ди­ми­ра Бу­дні­ко­ва «Мі­ри ча­су»

Den (Ukrainian) - - Культура - Ган­на ПАРОВАТКІНА

Під «Мі­ру ча­су (Zeitmasse)» для п’яти де­рев’яних ду­хо­вих Кар­ла Шток­га­у­зе­на в ки­їв­ській Voloshyn Gallery три­ває пер­со­наль­на ви­став­ка жи­во­пи­су одно­го з най­ві­до­мі­ших су­ча­сних укра­їн­ських ху­до­жни­ків Во­ло­ди­ми­ра БУ­ДНІ­КО­ВА. Плин ча­су про­по­нує ви­мі­рю­ва­ти за до­по­мо­гою «ін­тер­ва­лів» жи­во­пи­су. Кар­ти­ни ці­єї се­рії на­га­ду­ють чи то япон­ську ка­лі­гра­фію, чи кли­но­пис. Цикл бу­ло ство­ре­но 2011 ро­ку про­тя­гом одно­го лі­та в Гур­зу­фі, па­ра­лель­но з ро­бо­та­ми над ме­та­ле­ви­ми скуль­пту­ра­ми. Для май­стра Крим, де він про­вів біль­шу ча­сти­ну сво­го жи­т­тя, є ва­жли­вим мо­ти­вом у ми­сте­цтві. Са­ме з цим про­сто­ром ще з ран­ніх 1970-х він пра­цю­вав у жан­рі пей­за­жу, який в йо­го ви­ко­нан­ні роз­ви­вав­ся від ака­де­мі­чно­го до аб­стра­ктно­го.

— Під час ро­бо­ти слу­хав му­зи­ку Шток­га­у­зе­на. От­же, з’яв­ля­ли­ся пев­ні асо­ці­а­ції, — роз­по­від­ає В. Бу­дні­ков.— «Ри­ски» на цих мо­їх кар­ти­нах пов’яза­ні із си­сте­мою «рва­ної» ри­тмі­ки Шток­га­у­зе­на. Ві­ден­ська ком­по­зи­тор­ська шко­ла вза­га­лі ме­ні ду­же близь­ка. Пі­сля ане­ксії Кри­му Во­ло­ди­мир Бу­дні­ков з дру­жи­ною-ху­до­жни­цею Вла­дою Рал­ко на пів­острів не їздять. «Час ру­шив у рі­зних тем­пах...» До ре­чі, це по­друж­жя ми­тців ві­до­ме сво­єю лю­бов’ю до кла­си­чної му­зи­ки і до Кри­му та фі­ло­соф­сько­го те­о­ре­ти­зу­ва­н­ня. Зокре­ма, на те­ми ча­су і твор­чо­сті. Всі три «лю­бо­ві», вла­сне, й по­єд­нав но­вий про­ект.

Ни­ні Бу­дні­ков до­дав до ци­клу кар­тин ма­ло не фі­ло­соф­ський тра­ктат, у яко­му по­яснює, як на ство­ре­н­ня жи­во­пи­сно­го ци­клу йо­го на­дих- ну­ло спо­гля­да­н­ня рі­зних ме­та­ле­вих пре­дме­тів, що на­ко­пи­чи­ли­ся на гур­зуф­ській ме­та­ло­ба­зі — там ху­до­жник брав ма­те­рі­ал для сво­їх скуль­птур. «Одна­ко­ві фор­ми зов­сім не бу­ли на­бо­ром одно­рі­дних зна­чень. Про­сті по­ді­бні фор­ми ні­би яв­ля­ли со­бою низ­ку по­вто­рів із ле­две від­мін­ни­ми гра­да­ці­я­ми. Ко­жна фор- ма по­вто­рю­ва­ла ін­шу май­же то­то­жну, але з ледь по­мі­тним зсу­вом. Спо­гля­да­н­ня мно­жи­ни май­же по­ді­бних еле­мен­тів на­га­ду­ва­ло ме­ні му­зи­чне ба­че­н­ня Што­кха­у­зе­на, йо­го ідею «ста­ти­чно­го» ча­су, де ко­жна ком­по­зи­ція вка­зує на єд­ність одно­ча­сно кіль­кох ча­со­вих пла­нів, де час ру­ха­є­ться в рі­зних тем­пах».

Му­зи­чна па­у­за: не слід плу­та­ти Шток­га­у­зе­на зі Скря­бі­ним. Згад­ка у роз­мо­ві про «ко­льо­ро­му­зи­ку» — а от­же, не­нав­ми­сне по­рів­ня­н­ня Бу­дні­ко­ва з ле­ген­дар­ним ки­їв­ським ми­тцем Фло­рі­а­ном Юр’євим — піо­не­ром цьо­го екс­пе­ри­мен­таль­но­го на прям ку « син те тич но го » ар ту, який все жи­т­тя роз­ви­ває у твор­чо­сті ідеї Скря­бі­на, — зда­є­ться, де­що обра­зи­ли автора жи­во­пи­сних «Мір ча­су». «Син­те­ти­чне ми­сте­цтво» для Во­ло­ди­ми­ра Бу­дні­ко­ва — це жи­во­пис, по­мно­же­ний на фі­ло­со­фію, і зно­ву на жи­во­пис.

Кар­ти­ни ми­тця — гли­бо­кі, як му­зи­ка. І, не­зва­жа­ю­чи на лю­бов автора до «без­пре­дме­тно­сті», му­зи­чної чи то жи­во­пи­сної, — ду­же гар­мо­ній­ні.

Ви­став­ку мо­жна по­ба­чи­ти до 23 кві­тня.

ІЛЮСТРАЦІЮ НАДАНО ОРГАНІЗАТОРАМИ ВЕРНІСАЖУ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.