Про ко­ристь на­вчаль­них по­до­ро­жей

Укра­їн­ська сту­ден­тка Ана­ста­сія То­рос — про вла­сний че­сько-бри­тан­сько-гру­зин­ський до­свід і час «ін­ве­сти­цій у се­бе»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Дми­тро ПЛАХТА, Львів

Усу­ча­сно­му сві­ті для мо­ло­ді, осо­бли­во для сту­ден­тів, є со­тні, ба на­віть ти­ся­чі мо­жли­во­стей, зав­дя­ки яким від­кри­ва­ю­ться всі го­ри­зон­ти. Сти­пен­дії на на­вча­н­ня в про­від­них уні­вер­си­те­тах сві­ту, опла­чу­ва­ні за­кор­дон­ні ста­жу­ва­н­ня... Мо­жли­во­стей чи­ма­ло. Однак в Укра­ї­ні їх ви­ко­ри­сто­ву­ють ли­ше оди­ни­ці. Ана­ста­сія То­рос — одна з них. Їй 24 ро­ки. За фа­хом — пе­да­гог-ре­жи­сер.

Про свій уні­каль­ний до­свід на­вча­н­ня та ро­бо­ти в ін­ших кра­ї­нах дів­чи­на роз­по­ві­ла за гор­ня­тком львів­ської ка­ви. Ця кав’яр­ня якраз у двох кро­ках від фа­куль­те­ту куль­ту­ри та ми­стецтв Фран­ко­во­го уні­вер­си­те­ту. Шквал опле­сків і схваль­них від­гу­ків мо­жна бу­ло по­чу­ти в цих сті­нах ми­ну­ло­го ве­чо­ра. По­став­ле­ний Ана­ста­сі­єю пер­фор­манс про­йшов на ура. Однак про все по по­ряд­ку.

ІЗ ДОЛИНИ В ЛОНДОН

Ана­ста­сія ро­дом із Долини, що в Іва­но-Фран­ків­ській обла­сті. Зро­ста­ла в ро­ди­ні ми­тців. Ма­ма та дядь­ко — ху­до­жни­ки. Не див­но, що в юно­му ві­ці дів­чи­на вже ма­ла за пле­чи­ма за­кін­че­ну ху­до­жню та му­зи­чну шко­лу. Та є ва­жли­вий ню­анс. Ко­ли дів­чин­ці бу­ло п’ять ро­ків, її ма­ти по­їха­ла пра­цю­ва­ти до Че­хії, пла­ну­ю­чи з ча­сом за­бра­ти ту­ди й донь­ку.

За­вер­шив­ши шко­лу, Ана­ста­сія ви­рі­ши­ла здо­бу­ва­ти дві ви­щі осві­ти. У Льво­ві по­ча­ла ви­вча­ти ди­зайн у По­лі­те­хні­чно­му уні­вер­си­те­ті. Па­ра­лель­но по­да­ла до­ку­мен­ти на на­вча­н­ня у че­сько­му мі­сті Пл­зень і не про­йшла. Втім не зда­ла­ся. Апе­ля­ція про пе­ре­гляд ре­зуль­та­ту до­зво­ли­ла На­сті ви­бо­ро­ти ба­жа­не мі­сце в уні­вер­си­те­ті.

Для на­вча­н­ня во­на ви­бра­ла два на­прям­ки — ві­зу­аль­не ми­сте­цтво та дра­ма­ти­чне ви­хо­ва­н­ня. «У Че­хії цей пре­дмет на­зи­ва­є­ться « drama in education». В Укра­ї­ні ана­ло­гу та­кій осві­ті по­ки що не­має. Йде­ться про ви­хо­ва­н­ня за до­по­мо­гою те­а­траль­них те­хнік, які за­сто­со­ву­ю­ться в зви­чай­но­му осві­тньо­му про­це­сі за­для то­го, аби зро­би­ти йо­го більш ці­ка­вим та ін­те­р­актив­ним», — роз­по­від­ає Ана­ста­сія То­рос.

У 20 ро­ків На­стя здо­бу­ла ди­плом ба­ка­лав­ра. На­да­лі ви­рі­ши­ла про­дов­жу­ва­ти за­йма­ти­ся дра­ма­ти­чним ви­хо­ва­н­ням, пров­чив­шись два ро­ки на ма­гі­стра­ту­рі в те­а­траль­ній ака­де­мії у Пра­зі. Крім то­го, пер­спе­ктив­на укра­їн­ська мис­тки­ня па­ра­лель­но ви­вча­ла жи­во­пис. Однак дів­чи­на від­чу­ва­ла, що для неї п’ять ро­ків на­вча­н­ня в Че­хії бу­ло за­ма­ло. Во­на хо­ті­ла ще. То­му по­ча­ла актив­но мо­ні­то­ри­ти сай­ти рі­зних ін­сти­ту­тів в по­шу­ках мо­жли­во­сті по­їха­ти ще ку­дись вчи­ти­ся по обмі­ну. Так на­тра­пи­ла на лон­дон­ський ко­ледж «Ро­уз Бру­форд». По­ста­ви­ла ме­ту ту­ди по­тра­пи­ти і пі­сля вда­ло­го ре­зуль­та­ту кон­кур­су Ана­ста­сія ви­гра­ла та­ку жа­да­ну сти­пен­дію. За про­гра­мою обмі­ну укра­їн­ська сту­ден­тка ма­ла про­бу­ти в сто­ли­ці Ве­ли­кої Бри­та­нії три мі­ся­ці, про­те їй усмі­хну­ла­ся фор­ту­на — об­ста­ви­ни скла­ли­ся так, що їй вда­ло­ся про­бу­ти там ці­лий рік.

Пі­сля по­вер­не­н­ня з Ту­ман­но­го Аль­біо­ну Ана­ста­сія з ще біль­шим зав­зя­т­тям про­дов­жи­ла шу­ка­ти но­ві мо­жли­во­сті для на­вча­н­ня або ста­жу­ва­н­ня в ін­ших кра­ї­нах. Да­лі на на­по­ле­гли­ву дів­чи­ну че­ка­ли ще дві сти­пен­дії. Одна — на X Лі­тню між­на­ро­дну те­а­траль­ну шко­лу в Мо­скві, а ін­ша сти­пен­дія за­ве­ла На­стю до Гру­зії, де пра­цю­ва­ла аси­стен­том ре­жи­се­ра.

Та­кі на­вчаль­ні по­до­ро­жі не­о­дмін­но до­по­ма­га­ють мо­ло­дій лю­ди­ні на­ла­го­ди­ти ме­ре­жу ко­ри­сних кон­та­ктів. Ось зав­дя­ки цьо­му Ана­ста­сії не­вдов­зі на­ді­йшла ці­ка­ва про­по­зи­ція з Лон­до­на — по­їха­ти до шо­тланд­сько- го Един­бур­га на «Фріндж» — най­біль­ший фе­сти­валь те­а­траль­но­го ми­сте­цтва у сві­ті.

ЗІ ЗДОБУТИМ ДО­СВІ­ДОМ НА БАТЬКІВЩИНУ

Для за­вер­ше­н­ня ма­гі­стра­ту­ри в Пра­зі Ана­ста­сії ще не­об­хі­дно зда­ти ди­плом­ну ро­бо­ту. Один із про­е­ктів для сво­го до­слі­дже­н­ня укра­їн­ка ви­рі­ши­ла ре­а­лі­зу­ва­ти на Ба­тьків­щи­ні. «За остан­ні ро­ки ме­ні вда­ло­ся на­ко­пи­чи­ти пев­ні зна­н­ня. Здо­бу­тий до­свід там, в ін­ших кра­ї­нах, я хо­чу при­не­сти до Укра­ї­ни, оскіль­ки тут та­ко­го не­має», — вва­жає Ана­ста­сія.

Дів­чи­на у ве­ре­сні при­їха­ла до Льво­ва та по­ча­ла шу­ка­ти лю­дей, які мо­гли б їй до­по­мог­ти. Це все з її вла­сної іні­ці­а­ти­ви, за її ж кошт (фі­нан­со­во до­по­ма­га­ти з ви­тра­та­ми на до­ро­гу та про­жи­ва­н­ня їй по­ча­ла до­по­ма­га­ти Празь­ка ака­де­мія ли­ше з бе­ре­зня). Хо­ди­ла від ка­бі­не­ту до ка­бі­не­ту, де ви­тра­ча­ти на неї час осо­бли­во ба­жа­н­ням ні­хто не хо­тів. Бла­го, світ не без до­брих та іні­ці­а­тив­них лю­дей, які все-та­ки до­по­мо­гли мо­ло­до­му ре­жи­се­ру­пе­да­го­гу вті­ли­ти в жи­т­тя її за­дум. Так у дів­чи­ни зав’яза­ла­ся спів­пра­ця з фа­куль­те­том куль­ту­ри та ми­стецтв ЛНУ ім. Іва­на Фран­ка. Не­вдов­зі по­ча­ла пра­цю­ва­ти зі сту­ден­та­ми дру­го­го кур­су. Са­ме з ни­ми менш, аніж за три ти­жні, во­на по­ста­ви пер­фор­манс «Так чи ні». «Ця по­ста­нов­ка не ба­зу­є­ться на текс­ті. Це якраз та те­хні­ка, яку ми ви­вча­ли в Лон­до­ні. Ме­тою пер­фор­ман­су бу­ло на­го­ло­си­ти на про­бле­мах су­спіль­ства че­рез роз­кри­т­тя жит­тє­вих істо­рій, про­блем са­мих сту­ден­тів-акто­рів», — роз­по­від­ає Ана­ста­сія То­рос, якій вда­ло­ся успі­шно ре­а­лі­зо­ву­ва­ти свій за­дум. Те­пер Ана­ста­сія го­ту­є­ться пред­ста­ви­ти свій пер­фор­манс для всіх львів’ян, від­тво­рив­ши йо­го пря­мо на ву­ли­цях мі­ста Ле­ва.

ПОРАДИ ДЛЯ СТУ­ДЕН­ТІВ

Ана­ста­сія зі­зна­є­ться, що тіль­ки в Укра­ї­ні мо­же на­бра­ти­ся но­вої енер­гії, аби зго­дом по­їха­ти вчи­ти­ся та пра­цю­ва­ти да­лі. Дів­чи­на вже го­ту­є­ться до но­вих на­вчаль­них по­їздок. Влі­тку пла­нує зно­ву по­їха­ти на два мі­ся­ці до Лон­до­на, аби в «Ро­уз Бру­фор­ді» про­дов­жи­ти до­слі­джу­ва­ти те­а­траль­ні ме­то­ди­ки.

Однак без де­кіль­кох по­рад і лай­фха­ків від­пу­сти­ти Ана­ста­сію з ін­терв’ю бу­ло б по­мил­кою. «Ключ до всіх мо­жли­во­стей — це ан­глій­ська мо­ва, адже без неї ні­ку­ди, — від­зна­чає Ана­ста­сія То­рос. — На­справ­ді є міль­йон сай­тів із пе­ре­лі­ка­ми най­рі­зно­ма­ні­тні­ших мо­жли­во­стей для сту­ден­тів, які ре­гу­ляр­но онов­лю­ю­ться. На по­шук по­трі­бної сти­пен­дії чи то ста­жу­ва­н­ня мо­жуть пі­ти ти­жні. Вам не­об­хі­дно шу­ка­ти ін­фор­ма­цію у від­по­від­них те­ма­ти­чних ру­бри­ках. Ні те­а­тра­ли, ні фі­зи­ки, ні хі­мі­ки, ні сту­ден­ти ін­ших спе­ці­аль­но­стей не бу­дуть обді­ле­ни­ми. Го­лов­не — на­по­ле­гли­во шу­ка­ти і ре­тель­но за­пов­ню­ва­ти ан­ке­ти для уча­сті. Ра­джу по­си­ла­ти бу­кваль­но по де­сять за­явок. Якась із них то­чно не­вдов­зі отри­має зе­ле­не сві­тло. Так, це за­ймає ба­га­то ча­су. Однак це час, який ви ін­ве­сту­є­те в се­бе. У жо­дно­му ра­зі не тре­ба лі­ни­ти­ся та зда­ва­ти­ся. То­му, хто сту­кає, ра­но чи пі­зно від­кри­ють. Пе­ре­ді мною чи­ма­ло ра­зів за­кри­ва­ли­ся две­рі. Втім пі­сля де­кіль­кох «ні» ва­жли­во не втра­ти­ти впев­не­ність і не опу­сти­ти ру­ки.

Ва­жли­ва та­кож ва­ша мо­ти­ва­ція. Моя мо­ти­ва­ція? Це ба­жа­н­ня щось змі­ни­ти в су­спіль­стві на кра­ще. Для ме­не те­атр — це пла­тфор­ма ви­ра­же­н­ня сво­їх ідей. По­ста­нов­ка­ми ми спіл­ку­є­мо­ся з гля­да­ча­ми і ві­рю, що цим ми змі­ню­є­мо су­спіль­ство».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.