Усі в се­лі на­зи­ва­ли йо­го «Мо­ря­чком»

22-рі­чний мор­піх В’яче­слав Чер­не­цький за­ги­нув під час від­би­т­тя во­ро­га бі­ля Во­дя­но­го

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

Гір­ка звіс­тка чор­ною пта­хою увір­ва­ла­ся у ро­ди­ну Чер­не­цьких. За­дзво­нив те­ле­фон. Про­лу­на­ли сло­ва: « Під час від­би­т­тя во­ро­га бі­ля Во­дя­но­го ге­ро­ї­чно за­ги­ну­ли двоє на­ших мор­ських пі­хо­тин­ців, се­ред за­ги­блих був і ваш син — Слав­ко. Спів­чу­ва­є­мо... » . Зем­ля пі­шла з- під ніг у ма­те­рі. Жи­т­тя про­бі­гло пе­ред очи­ма, як мить, — во­на на­ро­ди­ла чо­ти­рьох ді­тей, ви­ро­сти­ла, на­вчи­ла, та смер­тель­ний смерч вій­ни за­брав най­мо­лод­шо­го, 22-рі­чно­го В’яче­сла­ва. «Йо­му б ще жи­ти, лю­би­ти, ді­тей на­ро­джу­ва­ти», — кри­ча­ла на усе по­двір’ я зго­рьо­ва­на ма­ти. Ні­хто не стри­му­вав її кри­ку та пла­чу, не на­ма­гав­ся вті­ши­ти, бо не існує та­ких слів... Вій­на по­се­ли­ла в її очах сму­ток, який не ми­на­ти­ме з ро­ка­ми, жи­ти­ме ві­чно.

В’яче­слав Чер­не­цький на­ро­див­ся 1994 ро­ку у се­лі Му­ра­фа, що на Він­нич­чи­ні, у ба­га­то­ді­тній ро­ди­ні. Мав двох стар­ших бра­тів та одну се­стру. У ро­ди­ні був улю­блен­цем, най­мо­лод­шим си­ном у ма­те­рі. Пі­сля шко­ли нав­чав­ся у Він­ни­цько­му ви­що­му ху­до­жньо­му про­фе­сій­но- те­хні­чно­му учи­ли­щі № 5. А ко­ли за­кін­чив, пі­шов до ар­мії. Ра­дів не­ймо­вір­но. По­над усе він пра­гнув слу­жи­ти у « мор­фло­ті » , ста­ти мор­ським пі­хо­тин­цем, і пі­сля роз­по­ді­лу та­ки по­пав у під­роз­діл Вій­сько­во-мор­ських сил ЗСУ.

« Він був зви­чай­ним хло­пцем — швид­ким, як ві­тер, і сві­тлим, як сон­це. За­хо­плю­вав­ся вій­сько­вою спра­вою зма­ле­чку. Мрі­яв ста­ти мо­ря­ком, че­рез це всі в се­лі на­зи­ва­ли йо­го «Мо­ря­чок», — при­га­дує во­лон­тер­ка Ва­лен­ти­на Вель­ган. — Пі­сля ар­мії він під­пи­сав кон­тракт і за­ли­шив­ся слу­жи­ти у мор­ській пі­хо­ті. Від­ко­ли пі­шов на фронт, ще жо­дно­го ра­зу не при­їздив до­до­му. Ма­ти ка­за­ла, що че­кає сво­го Слав­ка на Ве­лик­день, ні­би ко­ман­дир обі­цяв да­ти від­пус­тку. Та... по­вер­нув­ся наш ге­рой ра­ні­ше, не сво­ї­ми но­га­ми. Шко­да... Слав­ко за­ги­нув ге­ро­ї­чно, на по­лі бою. Укра­ї­на втра­ти­ла ще одно­го ге­роя, а у не­бе­сно­му ле­гіо­ні за­сі­я­ла но­ва зір­ка » .

Дру­зі й одно­кла­сни­ки під час про­ща­н­ня з В’ яче­сла­вом не ску­пи­ли­ся на гар­ні та те­плі сло­ва. Зга­ду­ва­ли шкіль­ні ро­ки, про те, як за­ги­блий лю­бив спра­ве­дли­вість і за бре­хню міг ко­му зав­го­дно «по шиї да­ти». За справ­жність і по­ря­дність ці­ну­ва­ли йо­го й бо­йо­ві по­бра­ти­ми. Щоб від­да­ти свою ша­ну і по­ва­гу за­ги­бло­му ге­рою, мор­ські пі­хо­тин­ці не­сли йо­го до­мо­ви­ну на пле­чах упро­довж трьох кі­ло­ме­трів — від по­ча­тку се­ла й аж до рі­дної ха­ти.

«У скла­ді 36-ї окре­мої бри­га­ди мор­ської пі­хо­ти В’яче­слав ви­ко­ну­вав бо­йо­ве зав­да­н­ня на схо­ді Укра­ї­ни. За­ги­нув 20 бе­ре­зня у бою під се­ли­щем Во­дя­не, що на До­неч­чи­ні. Це бу­ло пря­ме зі­ткне­н­ня із су­про­тив­ни­ком. Слав­ко ба­чив сво­го про­тив­ни­ка, а той ? йо­го. Га­ти­ли з ар­ти­ле­рії, та так, що зем­ля не пе­ре­ста­ва­ла здри­га­ти­ся. Са­ме че­рез щіль­ний об­стріл про­тив­ни­ка ті­ло на­шо­го за­ги­бло­го ге­роя ми змо­гли за­бра­ти з по­ля бою ли­ше че­рез чо­ти­ри до­би, — по­яснює ко­ман­дир ро­ти мор­ської пі­хо­ти Пав­ло Юр­чук. — Те­пер від­да­є­мо ша­ну бій­це­ві на йо­го рі­дній зем­лі. Хло­пці ска­за­ли, що не­сти­муть до­мо­ви­ну на пле­чах, бо Слав­ко за­слу­жив. Він був від­ва­жним бій­цем. Вір­ним при­ся­зі. За­ги­нув за мир­ну Укра­ї­ну » .

Про­щаль­на лі­тур­гія за за­ги­блим ге­ро­єм від­бу­ла­ся у мі­сце­во­му ко­сте­лі. По­тім ба­га­то­лю­дна тра­ур­на про­це­сія у су­про­во­ді вій­сько­во­го ор­ке­стру на­пра­ви­ла­ся до сіль­сько­го кла­до­ви­ща, де за­ги­бло­го ге­роя по­хо­ва­ли. На знак вша­ну­ва­н­ня пам’яті В’яче­сла­ва Чер­не­цько­го По­че­сна вар­та мор­ських пі­хо­тин­ців про­ве­ла вій­сько­вий ри­ту­аль­ний са­лют.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.