За ти­ждень ма­ло бу­ти ве­сі­л­ля

Ку­ля ро­сій­сько­го снай­пе­ра обір­ва­ла жи­т­тя пра­пор­щи­ка 15-ї бри­га­ди транс­порт­ної авіа­ції Руслана Бон­да­ра 20 бе­ре­зня

Den (Ukrainian) - - Суспільство -

«Ге­рої не вми­ра­ють! Ге­рої не вми­ра­ють!» — раз у раз лу­на­ло на го­лов­ній пло­щі Кри­жо­по­ля, що на Він­нич­чи­ні. Шко­ля­рі усте­ля­ли кві­та­ми остан­ню до­ро­гу за­ги­бло­го ге­роя, а одно­сель­ча­ни, про­во­джа­ю­чи йо­го у ві­чність, ста­ва­ли на ко­лі­на. За тру­ною йшли най­рі­дні­ші — зго­рьо­ва­на ма­тір, рі­дний брат та на­ре­че­на. Во­ни не до­че­ка­ли­ся сво­го Ру­слан­чи­ка лі­че­ні дні. За ти­ждень у чо­ло­ві­ка ма­ла бу­ти від­пус­тка, під час якої він пла­ну­вав одру­жи­ти­ся. Та ку­ля ро­сій­сько­го снай­пе­ра обір­ва­ла жи­т­тя пра­пор­щи­ка 15-ї бри­га­ди транс­порт­ної авіа­ції Руслана Бон­да­ра, зруй­ну­вав­ши всі йо­го на­дії в одну мить.

Для Руслана Бон­да­ра по­ря­дність бу­ла одні­єю з най­ва­жли­ві­ших рис. Він міг ба­га­то чо­го про­ба­чи­ти, але бай­ду­жість — ні­ко­ли. То­му, ко­ли в кра­ї­ні роз­по­ча­ла­ся вій­на, змі­нив фах ку­ха­ря на вій­сько­во­го і пі­шов слу­жи­ти у Зброй­ні си­ли Укра­ї­ни. Спер­шу був кур­сан­том 324-ї шко­ли сер­жан­тів у Де­сні, по­тім під­пи­сав кон­тракт і слу­жив у 15-й бри­га­ді транс­порт­ної авіа­ції По­ві­тря­них сил. Із ве­ре­сня 2016 ро­ку — у в/ч В-2731, яка роз­та­шо­ва­на у Но­во­гра­ді-Во­лин­сько­му Жи­то­мир­ської обла­сті. Са­ме у скла­ді ці­єї бри­га­ди він пі­шов во­ю­ва­ти на схід кра­ї­ни із обов’яз­ка­ми те­хні­ка гру­пи.

«Усі свої обов’яз­ки ви­ко­ну­вав вча­сно і сум­лін­но. Ні­ко­го ні­ко­ли не під­во­див, був на­дій­ним то­ва­ри­шем. В умо­вах бо­йо­вих дій по­во­див­ся ви­ва­же­но і, як ка­жуть, із хо­ло­дним ро­зу­мом. Був ува­жним і спо­сте­ре­жли­вим, але від снай­пер­ської ку­лі це не вря­ту­ва­ло, — ка­же вій­сько­во­слу­жбо­вець 15-ї транс­порт­ної бри­га­ди По­ві­тря­них сил ЗСУ На­та­лія Ма­сло­ва. — Ру­слан за­ги­нув мит­тє­во. У по­не­ді­лок, 20 бе­ре­зня, о пів на тре­тю не­по­да­лік се­ли­ща Но­во­тро­ї­цьке Вол­но­ва­сько­го ра­йо­ну До­не­цької обла­сті. Ку­ля ро­сій­сько­го снай­пе­ра обір­ва­ла йо­го жи­т­тя. Йо­му бу­ло ли­ше 38 ро­ків».

На про­ща­н­ня з ге­ро­єм при­йшли со­тні кри­жо­піль­ців. Від­да­ти да­ни­ну сві­тлій пам’яті Руслана та про­ве­сти йо­го в остан­ню путь зі­бра­ли­ся та­кож учні та вчи­те­лі Кри­жо­піль­ської шко­ли №2, яку сво­го ча­су за­кін­чив за­ги­блий ге­рой. Ди­ре­ктор за­кла­ду Ва­лен­ти­на Ча­ба­нюк роз­по­ві­ла, що пі­сля за­кін­че­н­ня 9 кла­сів Ру­слан нав­чав­ся у Ви­що­му про­фе­сій­но-те­хні­чно­му учи­ли­щі се­ла За­бо­ло­тне, де здо­був фах ку­ха­ря. Слу­жив в ар­мії. По­тім пра­цю­вав за про­фе­сі­єю. А ко­ли в кра­ї­ну при­йшла вій­на, не за­ду­му­ю­чись, пі­шов на вій­сько­ву слу­жбу за кон­тра­ктом.

«Не­має та­кої зем­ної си­ли, щоб вга­му­ва­ти біль, зці­ли­ти і під­ня­ти з тру­ни Руслана. Він від­дав за Укра­ї­ну, наш з ва­ми мир, най­цін­ні­ше, що мав — своє жи­т­тя, — ка­же ди­ре­ктор шко­ли. — Ру­слан зав­жди був роз­ва­жли­вим і по­мір­ко­ва­ним. Не ро­бив не обду­ма­них вчин­ків, на­віть на­вча­ю­чись у по­ча­тко­вих кла­сах, ще ди­ти­ною, ді­яв як до­ро­слий. Він був по­ра­дни­ком для сво­їх дру­зів-одно­лі­тків, для мо­лод­шо­го бра­та Ві­та­лія — взір­цем, для ма­те­рі — опо­рою і гор­ді­стю. Ко­ли став до­ро­слим, то на йо­го пле­чах три­ма­ла­ся ро­ди­на, він був її фун­да­мен­том».

По­хо­ва­ли бій­ця у йо­го рі­дно­му Кри­жо­по­лі. Під час це­ре­мо­нії про­ща­н­ня від­був­ся жа­ло­бний мі­тинг-ре­кві­єм та за­у­по­кій­ний мо­ле­бень за за­ги­блим ге­ро­єм АТО. Не­хай зем­ля йо­му бу­де пу­хом...

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.