Кар­мел­ла ЦЕПКОЛЕНКО: «У куль­тур­ній по­лі­ти­ці не­має мі­сця су­ча­сно­му ми­сте­цтву»

Із 22 до 24 кві­тня в Оде­сі від­бу­де­ться 23-й фе­сти­валь «2дні&2но­чі»

Den (Ukrainian) - - Культура - Сві­тла­на АГРЕСТ-КОРОТКОВА

Не лю­би­ти Оде­су не­мо­жли­во. Во­на, не­зва­жа­ю­чи на бу­дья­кі по­тря­сі­н­ня, свя­тко­ва і не­пе­ре­дба­чу­ва­на, вір­на со­бі і прим­хли­ва, го­стин­на і сто­рож­ка, кра­си­ва і не­охай­на. І ду­же по­стій­на в сво­їх упо­до­ба­н­нях. Му­зи­ка — одне з них. Фе­сти­валь но­вої му­зи­ки «2дні&2но­чі» вже 23-й рік по­спіль пе­ре­тво­рює кі­нець кві­тня у цьо­му чу­до­во­му мі­сті на справ­жній зо­ре­пад та­ла­но­ви­тих ком­по­зи­то­рів, му­зи­кан­тів-ви­ко­нав­ців і всіх твор­чих лю­дей, орі­єн­то­ва­них на су­ча­сне, но­ве ми­сте­цтво.

Ком­по­зи­тор, ві­до­мий да­ле­ко за ме­жа­ми Укра­ї­ни, про­фе­сор Му­зи­чної Ака­де­мії ім. А. Не­ж­да­но­вої, Кар­мел­ла Цепколенко бу­ла і за­ли­ша­є­ться ідей­ним та твор­чим на­тхнен­ни­ком цьо­го ди­во­ви­жно­го за сво­ї­ми мас­шта­ба­ми та емо­цій­ною на­пов­не­ні­стю 48-го­дин­но­го ма­ра­фо­ну но­вої му­зи­ки. З ким, як не з нею, є сенс по­го­во­ри­ти на­пе­ре­до­дні від­кри­т­тя чер­го­во­го фе­сти­ва­лю.

— Кар­мел­ло, ви­пов­ню­є­ться вже тре­тє де­ся­ти­лі­т­тя існу­ва­н­ня фе­сти­ва­лю, без па­уз і про­лон­га­цій. Не­зва­жа­ю­чи на всі скла­дно­щі — фі­нан­со­ві, по­бу­то­ві, емо­цій­ні — звід­ки бе­ру­ться си­ли, ідеї та мо­жли­во­сті?

— Фе­сти­валь — моє ді­ти­ще. Ко­жна ма­ти зав­жди зна­йде си­ли для під­трим­ки вла­сної ди­ти­ни. По­стій­но ду­маю, як роз­ви­ну­ти фе­сти­валь, зба­га­ти­ти но­ви­ми іде­я­ми, роз­ши­ри­ти йо­го мо­жли­во­сті. Адже одне з йо­го основ­них зав­дань до­сить ба­га­то­гран­не — участь у сві­то­во­му куль­тур­но­му про­це­сі, в обмі­ні до­сві­дом, до­ся­гне­н­ня­ми, но­ва­ці­я­ми. Весь світ су­ча­сно­го ми­сте­цтва на дві до­би опи­ня­є­ться в Укра­ї­ні, зі сво­ї­ми но­ви­ми іде­я­ми, не­спо­ді­ва­ни­ми кон­це­пці­я­ми, кре­а­тив­ним ми­сле­н­ням. За­ра­ди та­кої зу­стрі­чі вар­то пра­цю­ва­ти ці­лий рік. Зав­жди че­каю фе­сти­валь з не­тер­пі­н­ням, з від­кри­ти­ми по­чу­т­тя­ми, аби уві­бра­ти в се­бе яко­мо­га біль­ше но­во­го і су­ча­сно­го. Ми ма­є­мо йти в но­гу з усім сві­том, а кра­ще, на­віть ви­пе­ре­джа­ти йо­го. Це і дає си­ли. Крім ін­шо­го, наш нон-стоп му­зи­чний ма­ра­фон, «при­ще­пив» сві­то­ві лю­бов і по­ва­гу до укра­їн­ської но­вої му­зи­ки та її твор­ців.

— Які осо­бли­во­сті 23-го фе­сти­ва­лю?

— Те­ма пам’яті. При­свя­че­на двом тра­гі­чним по­ді­ям — ге­ро­ї­чно за­ги­бло­му ві­до­мо­му спів­а­ко­ві, Ге­рою Укра­ї­ни, Ва­си­лю Слі­па­ку — уча­сни­ку на­шо­го пер­шо­го фе­сти­ва­лю, і тра­гі­чно за­ги­блій Юлії Го­мель­ській — ві­до­мо­му укра­їн­сько­му ком­по­зи­то­ро­ві, яка пра­цю­ва­ла в жан­рі су­ча­сно­го ми­сте­цтва.

Те­ма май­бу­тньо­го. Ми про­дов­жу­є­мо тра­ди­цію, яка бу­ла за­сно­ва­на два ро­ки то­му, — по­каз пер­спе­ктив­них укра­їн­ських сту­ден­тів-ком­по­зи­то­рів, пе­ре­мож­ців між­на­ро­дних кон­кур­сів. Про то­рі­шню про­гра­му мі­ні-опер ва­ша га­зе­та де­таль­но пи­са­ла. Зав­дя­ки фе­сти­валь­ній прем’єрі її бу­ло від­зна­че­но ба­га­тьма кра­ї­на­ми і за­про­ше­но до уча­сті у фе­сти­ва­лях цих кра­їн.

Хо­ро­вий спів. Цьо­го ро­ку бе­руть участь у фе­сти­ва­лі три хо­ри.

Але го­лов­на і по­стій­на «осо­бли­вість» — це ве­ли­ка кіль­кість пре­кра­сних му­зи­кан­тів з усіх кін­ців пла­не­ти.

— Мікс ми­стецтв — «фі­шка» «2дні­в2но­чей». Чо­му або зав­дя­ки чо­му те­атр став стер­жнем сьо­го­де­н­ня?

— Не мо­жу ска­за­ти, що в га­лу­зі те­а­тра­лі­за­ції ми­сте­цтва ми — пер­шо­від­кри­ва­чі. По­чи­на­ю­чи з Ва­гне­ра, те­а­траль­ність по­сту­по­во за­во­йо­ву­ва­ла не­те­а­траль­ні му­зи­чні жан­ри. У XX сто­літ­ті ком­по­зи­то­ри вже смі­ли­во за­лу­ча­ють сце­ні­чну дію до ху­до­жньої стру­кту­ри не­те­а­траль­но­го тво­ру, для то­го, аби ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти зо­ро­ве сприйня­т­тя як один зі змі­сто­фор­му­ю­чих пла­стів ху­до­жньо­го за­ду­му. Твор­чої транс­фор­ма­ції за­знав сце­ні­чний про­стір — му­зи­кан­ти в хо­ді ви­ко­на­н­ня тво­ру вста­ва­ли, йшли, ру­ха­ли­ся вглиб сце­ни або до гля­да­цько­го за­лу, ла­ма­ю­чи сте­ре­о­ти­пи, що скла­ли­ся, під­по­ряд­ко­ву­ю­чи сце­ні­чний про­стір ін­ди­ві­ду­аль­ним про­е­ктам тво­рів. Так сце­на втра­ти­ла свою ака­де­мі­чну су­во­рість і пе­ре­тво­ри­ла­ся на про­стір, у яко­му від­бу­ва­є­ться дія. У ви­гля­ді кон­цер­тно­го май­дан­чи­ка по­ча­ли ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти при­мі­ще­н­ня, де пу­блі­ка мо­же роз­та­шо­ву­ва­тись по ко­лу, у ви­гля­ді пів­ко­ла, ото­чу­ю­чи ви­ко­нав­ців і бу­кваль­но ви­сту­па­ю­чи спів­у­ча­сни­ка­ми ви­ко­нав­сько­го про­це­су. Са­му наш фе­сти­валь став про­дов­жу­ва­чем цих те­а­траль­них тра­ди­цій у су­ча­сно­му ака­де­мі­чно­му ми­сте­цтві.

— Яка гео­гра­фія го­стей фе­сти­ва­лю цьо­го ро­ку? По­став вла­сні «по­зна­чки» на най­більш яскра­вих мо­мен­тах.

— Уча­сни­ки — від США до Ав­стра­лії. Важ­ко ви­ді­ли­ти щось, оскіль­ки фе­сти­валь за­пла­но­ва­но як єди­ний твір, який три­ває фа­кти­чно дві до­би. Аби зро­зу­мі­ти твір, йо­го по­трі­бно про­слу­ха­ти від по­ча­тку до кін­ця. По­трі­бно на­ла­шту­ва­ти­ся на ін­ший тип сприйня­т­тя. На під­ста­ві яскра­вих мо­мен­тів не мо­жна скла­сти вра­жен- ня. Адже ко­ли ми бе­ре­мо участь у яко­мусь ви­до­ви­щно­му за­хо­ді, не пов’яза­но­му з ми­сте­цтвом, — на­при­клад, фут­бол, бокс, по­каз мод то­що — на­со­ло­джу­є­мо­ся не ли­ше ви­бра­ни­ми мо­мен­та­ми, а за­га­лом про­це­сом. І са­ме в ньо­му зна­хо­ди­мо за­до­во­ле­н­ня. Так са­мо і фе­сти­валь — ме­ні по­до­ба­ти­ся увесь твір, з йо­го роз­ви­тком, під­йо­ма­ми і спа­да­ми, ди­на­мі­кою, рва­ним ри­тмом, яскра­ви­ми куль­мі­на­ці­я­ми. Я ке­рую про­це­сом. Це жи­ва му­зи­ка, мо­мент твор­чо­сті, яка на­ро­джу­є­ться на очах у гля­да­ча.

— Як вда­є­ться про­дов­жу­ва­ти жи­т­тя фе­сти­ва­лю, не­зва­жа­ю­чи на пов­ну бай­ду­жість дер­жа­ви до куль­ту­ри за­га­лом?

— Не мо­жу по­го­ди­ти­ся з те­зою, що дер­жа­ва бай­ду­жа до куль­ту­ри. Зов­сім ні. Ви­тра­ча­ю­ться ве­ли­че­зні ко­шти на під­трим­ку жит­тє­ді­яль­но­сті рі­зних дер­жав­них ко­ле­кти­вів, те­а­трів, му­зе­їв то­що, але, як ме­ні зда­є­ться, в куль­тур­ній по­лі­ти­ці кра­ї­ни не за­ли­ша­є­ться мі­сця для під­трим­ки су­ча­сно­го ми­сте­цтва. А су­ча­сне ми­сте­цтво — це рух впе­ред, рух до но­во­го, не­ві­до­мо­го. Без ру­ху впе­ред не мо­же бу­ти про­гре­су.

— Яким ба­чиш фе­сти­валь у май­бу­тньо­му?

— Пле­ка­є­мо мрію — про­ве­сти Дні су­ча­сної му­зи­ки в Оде­сі. (За мас­шта­ба­ми це схо­же на Єв­ро­ба­че­н­ня. Але на­пов­не­н­ня — ін­ше). Річ у тім, що я очо­люю асо­ці­а­цію «Но­ва му­зи­ка», що є чле­ном ISCM (Мі­жна­ро­дне спів­то­ва­ри­ство су­ча­сної му­зи­ки) і пред­став­ляє всю Укра­ї­ну в цьо­му спів­то­ва­ри­стві, яке скла­да­є­ться з 48 кра­їн. Згі­дно з йо­го ста­ту­том, ко­жна з кра­їн-чле­нів мо­же про­ве­сти Дні су­ча­сної му­зи­ки. Во­ни про­хо­ди­ли в ба­га­тьох кра­ї­нах — від Ка­на­ди до Ав­стра­лії. Ре­гла­мент — два ти­жні. В Укра­ї­ні по­ки що не зна­хо­дять та­кої мо­жли­во­сті — прийня­ти най­кра­щі ор­ке­стри сві­ту, най­кра­щі ко­ле­кти­ви і ви­ко­нав­ців упро­довж двох ти­жнів. Але мрія у нас є, і на­дія теж. А фе­сти­валь у май­бу­тньо­му має за­ли­ша­ти­ся та­ким, як є — між­на­ро­дною аре­ною су­ча­сної му­зи­ки.

ФОТО ОЛЕКСАНДРА ПЕРЕПЕЛИЦІ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.