Гло­ри­фі­ка­ція вій­ни

У Ро­сії, яка ста­ла спад­ко­є­ми­цею СРСР, ім­пер­ська ло­гі­ка ви­яви­ла­ся силь­ні­шою за гу­ма­ні­сти­чну

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Єв­ген БАДІН, Дні­про

Умої фі­ло­ло­гі­чні уні­вер­си­тет­ські ро­ки обов’яз­ко­вою бу­ла вій­сько­ва під­го­тов­ка. Нас го­ту­ва­ли на ко­ман­ди­рів мо­то­стрі­ле­цьких взво­дів. Се­ред ви­кла­да­чів-від­став­ни­ків осо­бли­вою ша­ною ко­ри­сту­вав­ся під­пол­ков­ник Тем­нен­ко. Є та­кі лю­ди, аб­со­лю­тно ко­жно­му сло­ву яких ві­риш, ось Тем­нен­ко був із та­ких осо­би­сто­стей. Він ні­ко­ли не го­во­рив, а тим біль­ше не по­хва­ляв­ся по­дви­га­ми, але ми зна­ли, що офі­цер-укра­ї­нець — уча­сник Ста­лін­град­ської би­тви.

■ Хоч як ми вмов­ля­ли йо­го роз­по­ві­сти про зна­ме­ни­ту би­тву, ні­чо­го не ви­хо­ди­ло: він тіль­ки від­мов­чу­вав­ся. Вже на п’ято­му кур­сі, під час по­льо­вих та­кти­чних за­нять, ко­ли на лі­со­вій га­ля­ви­ні до нас при­би­ло­ся го­ло­дне бор­су­че­ня і ми зро­би­ли пе­ре­по­чи­нок, що­би да­ти йо­му по­пи­ти і під­го­ду­ва­ти, під­пол­ков­ник Тем­нен­ко, див­ля­чись на без­за­хи­сне зві­ря­тко, від­по­вів на наш чер­го­вий за­пит про все­сві­тньо ві­до­му би­тву.

■ Ми очі­ку­ва­ли ге­ро­ї­чної роз­по­віді, а офі­цер з про­пе­че­ним облич­чям і яко­юсь ві­чною вто­мою на ньо­му сум­но про­мо­вив: «Хло­пці, як­би ми всю вій­ну во­ю­ва­ли так, як під Ста­лін­гра­дом, то ми ще бі до­сі йшли до Бер­лі­на». Ска­зав і за­мовк, і ні­я­ких по­яснень. Ми, при­го­лом­ше­ні не­спо­ді­ва­ним су­дже­н­ням, теж вмов­кли, роз­мір­ко­ву­ю­чи, що озна­ча­ли йо­го сло­ва. В ті бре­жнєв­ські ча­си па­фос вій­сько­вих пе­ре­мог був під­ня­тий на най­ви­щий дер­жав­ний ща­бель, а тут та­кий фейк про най­ві­до­мі­шу пе­ре­мо­гу.

■ Ги­гнув СРСР. Я вже став ста­рі­ше за про­слав­ле­но­го офі­це­ра Тем­нен­ка, і при­йшло ро­зу­мі­н­ня йо­го слів. Для ге­роя вій­ни Тем­нен­ка го­лов­ним бу­ло не мі­лі­тар­ні пе­ре­мо­ги, а мар­ні ве­ли­че­зні люд­ські втра­ти на вій­ні.

■ Не бу­ло жо­дно­го пра­кти­чно­го сен­су три­ма­ти кла­пти­ки зем­лі в мі­сті на Вол­зі, сенс був тіль­ки іде­о­ло­гі­чний: ми не зда­ли Ста­лін­град. І за­ра­ди прим­хи крем­лів­сько­го мон­стра ти­ся­чі лю­дей під ни­щів­ним во­гнем во­ро­га ги­ну­ли і ги­ну­ли на цих кла­птях зем­лі. Не­ймо­вір­на жор­сто­кість ре­жи­му до сво­їх гро­ма­дян про­дов­жу­ва­ла­ся всю вій­ну. Гу­ма­ні­сту Тем­нен­ку не­люд­ське став­ле­н­ня ти­ра­нії до лю­дей бу­ло тим не­за­го­є­ним бо­лем, який су­про­во­джу­вав йо­го все жи­т­тя. Люд­ські втра­ти СРСР у Дру­гій сві­то­вій вій­ні справ­ді жа­ха­ють: си­стем­ний мі­сти­фі­ка­тор Ста­лін за­явив про 7 млн за­ги­блих, Хру­щов — про 20 млн, Бре­жнєв — про 25 млн, остан­ній ген­сек Гор­ба­чов — про 27 млн. І тіль­ки в 2016 ро­ці з’яви­ла­ся оста­то­чна ци­фра — 41 млн 979 тис. за­ги­блих. А нім­ців за­ги­ну­ло тро­хи біль­ше 9 міль­йо­нів. Як же це тре­ба бу­ло без­дар­но во­ю­ва­ти, що­би ма­ти та­кі ко­ло­саль­ні втра­ти?

■ Чер­во­на Ар­мія мен­таль­но є спад­ко­є­ми­цею ро­сій­ської ар­мії. Пи­сьмен­ник В. При­мост у стат­ті «Тя­гар і фейк ім­пе­рії» (ж. «Укра­їн­ський ти­ждень» №18 за 2015 р.) зма­лю­вав ни­щів­ний порт­рет ро­сій­ської ар­мії: « Ар­мія Мо­ско­ві­ї­Ро­сії у вій­ні з Єв­ро­пою пра­кти­чно зав­жди по­сту­па­ла­ся які­стю озбро­є­н­ня та рів­нем ор­га­ні­за­ції, ви­шко­лом сол­да­тів й умі­н­ням ге­не­ра­лів, але зав­жди пе­ре­вер­шу­ва­ла кіль­кі­стю бій­ців і ре­сур­сів. Ро­сій­ських сол­да­тів бу­ло біль­ше, ніж шве­дів, прус­са­ків або фран­цу­зів, а без­краї та каз­ко­во ба­га­ті за­сі­ки Си­бі­ру до­зво­ля­ли лег­ко ні­ве­лю­ва­ти на­слід­ки будь-яких утрат. У ре­зуль­та­ті кров хо­ро­брих ро­сій­ських сол­да­тів при­хо­ву­ва­ла без­дар­ність ге­не­ра­лів...

■ По­над 50 ро­ків то­му Джон Кен­не­ді за­кли­кав: «Люд­ство му­сить упо­ра­ти­ся з вій­ною — або вій­на упо­ра­є­ться з люд­ством».

■ Та, на жаль, в Ро­сії, яка ста­ла спад­ко­є­ми­цею СРСР, ім­пер­ська ло­гі­ка ви­яви­ла­ся силь­ні­шою за гу­ма­ні­сти­чну. Кра­ї­на, яка ні­ко­ли не зна­ла де­мо­кра­тії, зно­ву ско­ти­ла­ся до гло­ри­фі­ка­ції вій­ни. Основ­не свя­то в Ро­сії — 9 трав­ня. Про­па­ган­да не­пе­ре­мо­жно­сті ро­сій­ської ар­мії. Пер­ма­нен­тне на­ро­щу­ва­н­ня і мо­дер­ні­за­ція озбро­є­н­ня. На­ціо­на­лі­сти­чний і ре­ван­шист­ський чад із те­ле­ка­на­лів.

■ Пам’ятаю, як на­ве­сні 2014 ро­ку в Укра­ї­ні вже зов­сім за­па­хло вій­ною з ро­сі­я­на­ми, я був на цен­траль­но­му май­да­ні в Дні­прі, й не­мо­ло­дий гру­зин, ви­му­ше­ний за­ли­ши­ти рі­дну зем­лю, над­са­дно кри­чав: «Укра­їн­ці! Зро­зу­мій­те: де Ро­сія — там вій­на! У вас бу­де з ни­ми вій­на! По­вір­те ме­ні!»

■ Так і ста­ло­ся. Ро­сія в мі­лі­та­рист­сько­му за­па­мо­ро­чен­ні роз­по­ча­ла гі­бри­дну вій­ну з Укра­ї­ною. У ме­не ви­лі­зли очі на ло­ба, ко­ли я по­ба­чив по те­ле­ві­зо­ру, як ви­щий ви­бор­ний ор­ган Мо­ско­вії одно­стай­но го­ло­су­вав за вій­ну. Спо­ча­тку ду­ма­ло­ся, чи не об­ку­ри­ли­ся ма­со­во ці див­ні істо­ти? Ні, не об­ку­ри­ли­ся, ді­я­ли ціл­ком сві­до­мо.

■ В яко­му ж ста­ні має бу­ти ро­сій­ське су­спіль­ство, яке допу­сти­ло це? Псев­до­е­лі­та, роз­жи­рі­ла в пе­рі­од ви­со­ких на­фто­вих цін, не­зни­щен­на адге­зія якої з по­са­до­вим крі­слом є су­т­тю існу­ва­н­ня, піджи­рі­лий ал­ко­голь­ний плебс, за­мо­ро­че­ний мі­лі­тар­но-на­ціо­на­лі­сти­чною про­па­ган­дою, го­то­вий за­ра­ди цар­ка на будь-який зло­чин, — це ж су­спіль­ство Сал­ти­ко­ва-Ще­дрі­на, який пе­ред­ба­чав усе: «Що бу­де че­рез 200 ро­ків у Ро­сії? Ні­чо­го не бу­де: бу­дуть пи­ти і кра­сти».

■ Не зна­йшло­ся жо­дно­го ро­сій­сько­го ве­те­ра­на Дру­гої сві­то­вої вій­ни, який би за­во­лав: «Що ви ро­би­те? Сха­ме­ні­ться! Я ж во­ю­вав за те, що­би вій­ни ні­ко­ли в нас не бу­ло, а ви са­мі скрізь її роз­дму­ху­є­те, чи то в Гру­зії, чи то в Укра­ї­ні». Гань­ба!

■ А укра­ї­нець Тем­нен­ко за­гань­бив би усе це мі­лі­тар­не бісну­ва­н­ня, то­му що на пер­шо­му пла­ні для ньо­го зав­жди сто­я­ла са­мо­цін­ність люд­сько­го жи­т­тя, а не чер­го­ві мі­фи ім­пе­рії.

■ Мов­чить ро­сій­ське су­спіль­ство, за­ско­че­не ган­гре­ною вій­ни.

Але ж і пе­ре­до­ві кра­ї­ни сві­ту да­ли ма­ху: пропу­сти­ли та­кий ґандж, як агре­сив­на ім­пер­ськість Ро­сії, — це тре­ба ж бу­ло вмі­ти! І для чо­го то­ді ООН? Її роль у ви­рі­шен­ні між­на­ро­дних про­блем зве­де­на на­ні­вець, ма­є­мо ре­ін­кар­но­ва­ну Лі­гу На­цій.

■ Сум­но. Агре­сор не вти­хо­ми­рю­є­ться, нав­па­ки, роз­па­лю­є­ться, а йо­му все но­та­ції чи­та­ють про пра­виль­ну по­ве­дін­ку. Дав­но вже агре­со­ра тре­ба по­ста­ви­ти в та­кі умо­ви, аби зму­си­ти по­вер­ну­ти­ся в ци­ві­лі­зо­ва­не рі­чи­ще. Чо­го ж світ че­кає? За­сто­су­ва­н­ня та­кти­чної ядер­ної зброї? За­сто­су­ють ко­ли тре­ба, вже й за­яви­ли про це.

■ Нев­же люд­ство так ні­чо­го й не на­вчи­ло­ся? Нев­же так важ­ко при­скі­пли­во мо­ні­то­ри­ти всі кра­ї­ни Зем­лі на мі­лі­та­ризм і шо­ві­нізм, і тіль­ки хтось за­зі­хне на мир і де­мо­кра­тію, одра­зу по­ви­нен отри­му­ва­ти та­ку від­січ, що­бу­же біль­ше ні­ко­ли не кор­ті­ло по­ру­шу­ва­ти між­на­ро­дні нор­ми спів­жи­т­тя люд­ства? Нев­же по­пе­ре­дже­н­ня Кен­не­ді так і за­ли­ши­ться по­пе­ре­дже­н­ням до са­мо­го апо­ка­лі­пси­су?

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.