БРАТ за БРА­ТА

«Пра­ве­дная ду­ше» — так сим­во­лі­чно зва­ти­ме­ться му­зи­чна ім­пре­за, при­свя­че­на пам’яті Ге­роя Укра­ї­ни Ва­си­ля Слі­па­ка

Den (Ukrainian) - - Ексклюзив - Оль­га ГОЛИНСЬКА, му­зи­ко­зна­вець Фо­то з сі­мей­но­го ар­хі­ву Оре­ста Слі­па­ка

«НИ­НІ НА­ША РО­ДИ­НА РОЗКИДАНА ПО ВСЬО­МУ СВІ­ТУ»

— Оре­сте, роз­ка­жіть про ва­шу сім’ю. — У нас ду­же ве­ли­ка ро­ди­на. Ни­ні во­на розкидана по всьо­му сві­ту: Фран­ція, Ар­ген­ти­на, Ав­стрія, Че­хія, Сло­вач­чи­на, і по ба­тько­вій лі­нії, і по ма­те­ри­ній ми ма­є­мо ба­га­то ко­ре­нів. Ма­ма — ін­же­нер за осві­тою — ду­же че­сний і сум­лін­ний пра­ців­ник. На­ша сім’я щіль­но пов’яза­на зі скля­ним ви­ро­бни­цтвом в Укра­ї­ні. Дядь­ко бу­ду­вав і від­кри­вав пер­ший у Льво­ві цех із ви­ро­бни­цтва ху­до­жньо­го скла при На­ціо­наль­ній ака­де­мії ми­стецтв. Ма­ми­на се­стра пра­цю­ва­ла на скля­но­му під­при­єм­стві ке­рів­ни­ком хі­мі­чної ла­бо­ра­то­рії, а ма­ма — спів­ро­бі­тни­ком кон­стру­ктор­сько­го бю­ро, ба­тько був спе­ці­а­лі­стом ви­ро­бни­чо­го під­роз­ді­лу.

— Тоб­то ви­яв­ля­є­ться, із му­зи­кою ні­хто з ро­ди­ни не­був пов’яза­ний?

— Ма­ма роз­по­від­а­ла, що наш дід Ва­силь, на честь яко­го на­зва­ли бра­та, ду­же до­бре спів­ав, уза­га­лі був ду­же ці­ка­вою лю­ди­ною, то­му вва­жа­є­ться, що та­лант Ва­си­ля — від ньо­го. Ка­жуть, у ньо­го був уні­каль­ний го­лос... — Вас бу­ло двоє бра­тів у сім’ї? — Так. Рі­зни­ця у 6 ро­ків. Я все жи­т­тя пра­цю­вав у фар­ма­цев­ти­чних за­хі­дних ком­па­ні­ях, за осві­тою кар­діо­лог. За­ймав­ся осві­тні­ми про­гра­ма­ми для укра­їн­ських лі­ка­рів. Ми за­про­ва­джу­ва­ли та­кі те­хно­ло­гії лі­ку­ва­н­ня, які в Укра­ї­ні ні­ко­ли не ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли. За­раз пра­цюю як не­за­ле­жний бі­знес-кон­суль­тант у рі­зних сфе­рах.

— В одно­му з ін­терв’ю Ва­силь при­знав­ся, що са­ме­ви від­ве­ли йо­го до хо­ру «Ду­да­рик». Чо­му са­ме­ту­ди?

— То­му що він ве­сьчас спів­ав, і з цим по­трі­бно бу­ло що­сьро­би­ти. Ва­си­лю бу­ло вже 12 ро­ків, і я ка­зав ба­тькам: якщо йо­го за­раз не від­да­ти в на­вча­н­ня, то хло­пчи­на про­па­де. На той час «Ду­да­рик» бу­ла ду­же ви­со­ка план­ка. Хо­ча брат там був пе­ре­рос­тком, але швид­ко ада­пту­вав­ся, лег­ко влив­ся у ко­ле­ктив. — То­ді він спів­ав ди­скан­том? — Так. По­тім став со­лі­стом, ви­сту­пав у кон­цер­тах, зокре­ма з та­ки­ми зна­ме­ни­то­стя­ми, як Дми­тро Гна­тюк, Ні­на Ма­тві­єн­ко та ін­ши­ми зір­ка­ми. Ке­рів­ник ка­пе­ли Ми­ко­ла Ка­цал пов­ні­стю від­да­вав­ся ді­тям, вни­кав у до­лю ко­жно­го. Ка­пе­ла да­ва­ла осві­ту не тіль­ки су­то му­зи­чну, а й за­галь­ну — ді­ти отри­му­ва­ли справ­жній роз­ви­ток.

Пі­сля шко­ли Ва­силь­два ро­ки нав­чав­ся на під­го­тов­чо­му кур­сі у Львів­ській кон­сер­ва­то­рії. В Укра­ї­ні не зна­ли, що ро­би­ти з йо­го кон­тра­те­но­ром, бу­ла ве­ли­ка дис­ку­сія се­ред пе­да­го­гів. До Львів­ської кон­сер­ва­то­рії йо­го не прийня­ли. Але він то­ді ба­га­то ви­сту­пав, га­стро­лю­вав, за­сві­тив­ся й у Ки­є­ві, по­зна­йо­мив­ся з ба­га­тьма му­зи­кан­та­ми, ди­ри­ген­та­ми, ком­по­зи­то­ра­ми — Ми­ро­сла­вом Ско­ри­ком, Во­ло­ди­ми­ром Сі­рен­ком, Іго­рем Ан­дрі­єв­ським, Ар­ту­ром Ми­ки­ткою. Не­що­дав­но я на­тра­пив на ін­терв’ю із ко­ли­шнім ре­кто­ром Ки­їв­ської кон­сер­ва­то­рії Оле­гом Ти­мо­шен­ком, яке транс­лю­ва­ли по ТБ. Про Ва­си­ля був ре­пор­таж, і Олег Се­ме­но­вич роз- ка­зав, що го­то­вий пря­мо за­раз узя­ти на­вча­ти­ся юна­ка з та­ким уні­каль­ним го­ло­сом. Тож Ва­си­ля швид­ко прийня­ли у Львів­ську кон­сер­ва­то­рію. Так пов’яза­ли­ся Київ і Львів...

Ва­силь­став ві­до­мим ще в «Ду­да­ри­ку» пі­сля ви­сту­пу со­ло у «Кар­мі­ні Бу­ра­ні» Кар­ла Ор­фа. По­тім був «П’єро мер­тво­пе­тлює» Оле­ксан­дра Ко­за­рен­ка. Ком­по­зи­тор то­ді писав що­сьфу­ту­ри­сти­чне й ні­як не міг за­кін­чи­ти твір. Але в ко­ри­до­рі Львів­ської кон­сер­ва­то­рії по­чув го­лос Ва­си­ля — той ре­пе­ти­ру­вав у кла­сі. Оле­ксандр за­йшов і зро­зу­мів, що пи­ше са­ме для цьо­го спів­а­ка. Прем’єра від­бу­ла­ся спо­ча­тку у Льво­ві, а по­тім на фе­сти­ва­лях у Ки­є­ві й Оде­сі. Пі­сля то­го всі ве­ли­кі на­ціо­наль­ні фе­сти­ва­лі в Укра­ї­ні без Ва­си­ля не від­бу­ва­ли­ся.

«МА­РІЯ БАЙКО ПРА­ЦЮ­ВА­ЛА ОБЕ­РЕ­ЖНО, ЩОБ НЕ ПОПСУВАТИ ГО­ЛОС БРА­ТА»

— Якось ви ска­за­ли, що Ва­силь му­сив по­їха­ти з Укра­ї­ни. Чо­му?

— Бо тут, по­вто­рюю, не зна­ли, що з ним ро­би­ти. Взя­ла­ся за ньо­го Ма­рія Байко, во­на пра­цю­ва­ла обе­ре­жно, щоб не попсувати го­лос бра­та. І їй вда­ло­ся ве­сти йо­го як кон­тра­те­но­ра, по­тро­ху роз­ви­ва­ю­чи й ба­ри­тон.

По­тім скла­ла­ся ки­їв­сько-львів­ська гру­па: Олег Ти­мо­шен­ко, Сте­фа­нія Пав­ли­шин, Ми­ко­ла Ка­цал, Оле­ксандр Ко­за­рен­ко і ще кіль­ка ві­до­мих осіб. Во­ни по­ка­зу­ва­ли йо­го фа­хів­цям, зокре­ма ві­до­мо­му фо­ні­а­тру Ле­о­ні­ду Три­но­су, ра­ди­ли­ся із за­ру­бі­жни­ми екс­пер­та­ми. І в цей час я по­тра­пив у Фран­цію на ме­ди­чний кон­грес, че­рез рі­зних лю­дей ви­йшов на ком­по­зи­то­ра укра­їн­сько­го по­хо­дже­н­ня Мар’яна Ку­за­на. Я за­ли­шив йо­му ка­се­ту із за­пи­са­ми, що ста­ло при­чи­ною за­про­ше­н­ня Ва­си­ля на фран­цузь­кий фе­сти­валь. На­ша укра­їн­ська гру­па в свою чер­гу ви­йшла на Ку­за­на, і ко­ли той при­їхав до Льво­ва, то був уже ін­фор­ма­цій­но під­го­то­ва­ний. У фон­ді «Від­ро­дже­н­ня» нам до­по­мо­гли з кви­тком і ві­зою. Це був старт кар’єри.

— Я про­чи­та­ла, що Ва­силь віль­но во­ло­дів ві­сьмо­ма мо­ва­ми.

— На­віть біль­ше! Він мав уні­каль­ний дар до мов, бо не му­сив їх учи­ти. Кур­сів жо­дних не за­кін­чу­вав!

— Ну, іта­лій­ська, зро­зумі­ло, її ви­вча­ють усі во­ка­лі­сти, а ін­ші...

— Він при­їхав із Фран­ції і вже го­во­рив фран­цузь­кою. Швид­ко за­сво­ю­вав мо­ву кра­ї­ни, до якої по­тра­пляв, — поль­ська, іспан­ська, ні­ме­цька, ро­сій­ська... Йо­му це ду­же лег­ко да­ва­ло­ся. Він не ви­тра­чав на ви­вче­н­ня мов ча­су, як, при­мі­ром, я. В цьо­му пла­ні я бра­ту за­здрив. При­чо­му він не тіль­ки го­во­рив, а й писав. Фран­цу­зи ду­же хва­ли­ли йо­го фран­цузь­ку мо­ву. Ма­буть, йо­му до­по­ма­гав му­зи­чний слух. Окрім то­го — при­ро­дна хо­ро­ша пам’ять. Звід­си й ши­ро­ке спіл­ку­ва­н­ня, і мо­жли­ві­стькар’єр­но­го зро­ста­н­ня.

— Пев­ний пе­рі­од він одно­ча­сно спів­ав і кон­тра­те­но­ро­ві пар­тії, і ба­со-ба­ри­то­но­ві... Цеж ду­же­скла­дно!

— Так, це бу­ло, але не­дов­го. Обо­ма тем­бра­ми він спів­ав десь­до всту­пу на ро­бо­ту в Па­ризь­ку на­ціо­наль­ну опе­ру. — Ко­го мо­жна на­зва­ти йо­го вчи­те­ля­ми? — Ми­ко­лу Ка­ца­ла, Ма­рію Байко, Жа­наП’єра Блі­ве, Бер­на­ра Лан­те­ля, Ра­ше­ля Яка­ра, Жа­на-П’єра Ло­ре (він при­їде до Льво­ва у черв­ні на Від­кри­тий мі­жна­ро­дний му­зи­чний ма­ра­фон пам’яті Ва­си­ля Слі­па­ка), Юлія Галь­пе­рі­на та ін­ших.

— Тож мо­жна ска­за­ти, що Ва­силь на­ма­гав­ся учи­ти­ся скрізь, де­міг?

— Зна­є­те, він по­стій­но вчив­ся. На­ві­тьу свої 42 брав уро­ки. Не со­ро­мив­ся, ро­бив це ме­то­ди­чно, не вва­жа­ю­чи се­бе зір­кою, яка мо­же спо­чи­ва­ти на лав­рах. Мав по­тре­бу са­мов­до­ско­на­ле­н­ня.

«ВА­СИЛЬ ПРОБУВАВ УСЕ!»

— По­вер­та­ю­ся до те­ми вій­ни. Ви ка­за­ли, що брат їздив в Укра­ї­ну, по­вер­тав­ся на кон­цер­ти, по­тім зно­ву їхав... А як в та­ко­му ра­зі він три­мав во­каль­ну фор­му? Адже­му­зи­кант має по­стій­но ре­пе­ти­ру­ва­ти, щось вчи­ти, пра­цю­ва­ти над тво­ра­ми з кон­церт­мей­сте­ром то­що. На­вряд чи на фрон­ті у Ва­си­ля бу­ла та­ка мо­жли­вість.

— Остан­ній рік жи­т­тя він ду­же актив­но пра­цю­вав. Усі від­зна­ча­ють, що у 2016-му Ва­силь­був на пі­ку кар’єри! З ве­ре­сня 2015го до трав­ня 2016-го мав ве­ли­че­зну кіль­кі­стькон­цер­тів.

— Я із по­ди­вом про­чи­та­ла, що в остан­ню по­їзд­ку він мав за­три­ма­ти­ся в Укра­ї­ні ма­ло не­на пів­ро­ку. Як во­ка­ліст мо­же­ро­би­ти та­ку пе­ре­р­ву?

— Це най­скла­дні­ше за­пи­та­н­ня. Якщо че­сно, він не ду­же ба­га­то роз­по­від­ав нам про фронт. Я ба­га­то про що здо­га­ду­вав­ся, але до­сте­мен­но не знаю. Він го­во­рив, що за­йма­є­ться гу­ма­ні­тар­ною до­по­мо­гою, як во­лон­тер під­три­мує лю­дей із рі­зни­ми по­тре­ба­ми. Але я ро­зу­мію, що це бу­ло да­ле­ко не так. Він не хо­тів обго­во­рю­ва­ти зі мною де­та­лі по­їздок, ко­мен­ту­ва­ти своє став­ле­н­ня до сто­рін і сил кон­флі­кту на схо­ді Укра­ї­ни. Ка­зав: «Я там, де мої дру­зі — лю­ди, яким я до­ві­ряю». Ли­ше за шев­ро­на­ми мо­жна бу­ло здо­га­ду­ва­ти­ся, ку­ди він їздив.

Як під­три­му­вав во­каль­ну фор­му? Вза­га­лі Ва­силь­був ду­же здо­ро­вим фі­зи­чно. Мав від при­ро­ди мі­цний ор­га­нізм. Вель­ми швид­ко все вчив, міг за сти­слий тер­мін увійти у будь-яку роль. За­раз ми на­ра­ху­ва­ли бі­ля со­ро­ка йо­го актив­них опер­них обра­зів. Але він та­кож ви­ко­ну­вав чи­ма­ло пар­тій у мас­шта­бних во­каль­но-сим­фо­ні­чних по­ло­тнах.

— Який вид ді­яль­но­сті Ва­си­ле­ві був ближ­чим: опе­ра, кон­цер­тна пра­кти­ка, ка­мер­на му­зи­ка?

— У ньо­го бу­ли рі­зні пе­рі­о­ди. У Льво­ві, на­при­клад, він на­ки­нув­ся на су­ча­сну му­зи­ку — Ко­за­рен­ка, Ла­ню­ка й ін­ших. Це то­ді для ньо­го бу­ло щось но­ве. В опе­рі він се­бе ду­же ком­фор­тно по­чу­вав. У во­каль­но-сим­фо­ні­чно­му жан­рі та­кож був ща­сли­вий. Ко­ро­ткий пе­рі­од за­хо­плю­вав­ся ро­ком — спів­ав у рок-гру­пі. Ва­силь­про­бу­вав усе, але основ­ним на­прям­ком для ньо­го все-та­ки бу­ла кла­си­ка. На­ро­дну му­зи­ку спів­ав ма­ло. Хі­ба що в остан­ній пе­рі­од, ко­ли був біль­ше ін­те­гро­ва­ний з Укра­ї­ною.

«КО­ЛИ РОЗ­ПО­ЧА­ЛА­СЯ ВІЙ­НА НА СХО­ДІ, В НЬО­МУ ЩОСЬ ПЕРЕВЕРНУЛОСЯ»

— Я знаю, що він за кор­до­ном про­па­гу­вав му­зи­ку укра­їн­ських ком­по­зи­то­рів.

— На фе­сти­валь­до Фран­ції Ва­силь­по­їхав із тво­ра­ми Ли­сен­ка, Ре­ву­цько­го, Ко­лес­си, Люд­ке­ви­ча та ін­ших укра­їн­ських ком­по­зи­то­рів. По­тім, ко­ли уві­йшов у світ во­каль­ної кон’юн­кту­ри, з’яви­ли­ся про­дю­се­ри, аген­ти, які ди­кту­ю­тьсвої умо­ви. Але він усе одно на­ма­гав­ся спів­а­ти укра­їн­ську му­зи­ку.

За­раз го­во­рять: Ва­силь Слі­пак — па­трі­от, укра­ї­нець, на­ціо­на­ліст... По­за сум­ні­вом, але не в то­му тра­кту­ван­ні, яке до­мі­нує у на­шо­му со­ці­у­мі! Я ні­ко­ли не чув від ньо­го яко­го­сь­упе­ре­дже­но­го став­ле­н­ня до ін­ших на­ро­дів. Це бу­ло б аб­сур­дно по­чу­ти з йо­го вуст. Він був єв­ро­пей­ською лю­ди­ною, ви­сту­пав у Афри­ці, Єв­ро­пі, і скрі­зь­йо­го спри­йма­ли і при­йма­ли до­бре.

— Ві­до­мо, що до­по­ма­га­ти лю­дям ви з Ва­си­лем по­ча­ли ма­ло не з 1990-х ро­ків. Ма­буть, ду­ша пра­гну­ла під­три­ма­ти тих, хто цьо­го по­тре­бує?

— Є та­кий сві­то­вий рух. Я і за­раз до­по­ма­гаю по­ра­да­ми у Льво­ві з фа­хо­вої під­трим­ки ді­тям із фі­зи­чни­ми чи пси­хо­ло­гі­чни­ми про­бле­ма­ми. То­ді, у 1990-ті, ми бу­ли піо­не­ра­ми. Лю­ди не ро­зумі­ли, як лю­ди­на у віз­ку бе­ре уча­стьу жит­ті су­спіль­ства. Ді­ти «гни­ли» на до­ма­шніх ди­ва­нах. Ми ви­тя­гу­ва­ли їх із хат. Те­пер цим уже ні­ко­го не зди­ву­єш, по­ча­ла пра­цю­ва­ти в то­му на­прям­ку дер­жа­ва, й це ду­же ва­жли­во! То бу­ла бла­го­дій­на ді­яль­ність, сло­ва «во­лон­тер» у нас то­ді ще не зна­ли. Це за­ня­т­тя нас за­хо­плю­ва­ло. Ми щи­ро ра­ді­ли ре­зуль­та­там.

Ко­ли Ва­си­льо­сів у Фран­ції, я йо­му ра­див пі­ти до цер­кви, гур­ту­ва­ти­ся з укра­їн­ця­ми, однак він не ду­же то­го хо­тів. Але ко­ли роз­по­ча­ла­ся вій­на на схо­ді, в ньо­му щось перевернулося. Він зав­жди був па­трі­о­том, але це не до­мі­ну­ва­ло. Яке­сьв­ну­трі­шнє від­чу­т­тя спра­цю­ва­ло, ко­ли в Укра­ї­ні ста­ла­ся бі­да. Він прийняв це ду­же гли­бо­ко.

Де­сьза мі­ся­цьдо йо­го остан­ньої по­їзд­ки на фронт усі дру­зі по­мі­ти­ли, що він ду­же змі­нив­ся: пе­ре­став го­во­ри­ти про по­дії в Укра­ї­ні, став спо­кій­ним, урів­но­ва­же­ним, він для се­бе ви­рі­шив, що має ро­би­ти...

«Я НЕ СТРИМУЮ ПО­ТІК КРЕАТИВНИХІДЕЙ»

— Як ви га­да­є­те, у йо­го до­лі бу­ло біль­ше ви­пад­ко­во­стей чи за­ко­но­мір­но­стей?

— Ду­маю, що це бу­ла яка­сь­про­пи­са­на дорога. Ре­чі, що від­бу­ва­ли­ся, по­чи­на­ю­чи з ди­тин­ства, — який­сьзбіг об­ста­вин, і він ішов-ішов-ішов... Це ілю­стра­ція жи­т­тя за 42 ро­ки — та­ка со­бі ен­ци­кло­пе­дія. Ва­силь не стра­ждав що­до кар’єри, усе спри­ймав, як на­ле­жить, був спо­кій­ним до ви­кли­ків до­лі, ви­ва­же­ним і чем­ним. Ча­сом міг ста­ва­ти жорс­тким, від­сто­ю­вав свою по­зи­цію. Але, як на ме­не, усе де­сьзвер­ху на­ма­льо­ва­но. Лег­ше ска­за­ти, що це Бо­жа во­ля... (29 черв­ня 2016 р. снай­пер­ська ку­ля обір­ва­ла жи­т­тя В. Слі­па­ка, бій­ця-до­бро­воль­ця АТО з по­зив­ним «Міф». — О.Г.) — Роз­ка­жіть про Фонд Ва­си­ля Слі­па­ка, який ви ор­га­ні­зу­ва­ли?

— То бу­ла спон­тан­на ідея, яка ви­ни­кла де­сьза ти­жде­ньпі­сля смер­ті Ва­си­ля. Отри­му­ю­чи ма­со­вий по­тік ін­фор­ма­ції (по 300— 400 ли­стів на день), я, щоб не збо­же­во­лі­ти, за­кли­кав дру­зів бра­та — пред­став­ни­ків рі­зних кра­їн сві­ту — що­сьро­би­ти йо­го пам’яті. Во­ни актив­но до­лу­чи­ли­ся. Це в основ­но­му лю­ди йо­го ко­ла спіл­ку­ва­н­ня: во­ка­лі­сти, ком­по­зи­то­ри, ди­ри­ген­ти з Фран­ції, Аме­ри­ки, Поль­щі, Іта­лії... При­єд­на­ли­ся по­тім ті, ко­го я на­ві­тьне знав осо­би­сто. На­гля­до­ва ра­да фон­ду — 30 осіб. Ми хо­че­мо дба­ти про те, що з Ва­си­лем і йо­го іме­нем ро­би­ти­муть да­лі, тоб­то не ба­жа­є­мо, щоб йо­го по­ста­тьі ді­яль­ність спо­тво­рю­ва­ли. Це одне із завдань. Зро­бле­но вже ба­га­то. Ми зі­бра­ли ар­хів у Львів­сько­му істо­ри­чно­му му­зеї. На­ціо­наль­ний істо­ри­чний му­зей і На­ціо­наль­ний му­зей істо­рії Укра­ї­ни у Дру­гій сві­то­вій вій­ні та­кож за­ці­ка­ви­ли­ся ма­те­рі­а­ла­ми про Ва­си­ля. Да­лі ми ор­га­ні­зу­є­мо на­у­ко­ву гру­пу. 29 черв­ня від­бу­де­ться пер­ша на­у­ко­ва кон­фе­рен­ція у Льво­ві, під час якої пла­ну­є­мо про­ве­сти ми­сте­цький ма­ра­фон пам’яті Ва­си­ля Слі­па­ка.

До ре­чі, ни­ні зні­ма­ю­тьфіль ми про бра­та. Одна до­ку­мен­таль­на стрі­чка є, і вже май­же зро­бле­на ху­до­жня кар­ти­на. Є й ін­ші ідеї, але я це не пе­да­люю.

— Не бо­ї­те­ся спе­ку­ля­цій на іме­ні ва­шо­го бра­та?

— Є та­ке, але я не стримую по­тік кре­а­тив­них ідей. У Льво­ві бу­де му­зи­чний ма­ра­фон. Осо­бли­во хо­чу по­дя­ку­ва­ти ге­не­раль­но­му ди­ре­кто­ро­ві, ди­ри­ген­ту Львів­ської фі­лар­мо­нії Во­ло­ди­ми­ру Си­во­хі­пу за під­трим­ку. Пла­ну­ю­ть­про­ве­сти кон­курс во­ка­лі­стів 15—20 гру­дня цьо­го ро­ку. По­ки ми ви­рі­ши­ли зро­би­ти йо­го все­укра­їн­ським, але за­лу­ча­є­мо до цьо­го й між­на­ро­дних фа­хів­ців.

На жаль, у на­шій кра­ї­ні па­нує став­ле­н­ня до укра­їн­сько­го про­ду­кту, ство­ре­не ще Йо­си­пом Ста­лі­ним. І, по­при 25 ро­ків не­за­ле­жно­сті, ми жи­ве­мо в цих по­ня­т­тях. Ми тро­хи змі­ни­ли об­кла­дин­ку, але все ін­ше за­ли­ша­є­ться тим са­мим, бо основ­на ма­са лю­дей ви­хо­ва­на ще в ті ра­дян­ські ча­си. Все не мо­же пе­ре­вер­ну­ти­ся за один день. Мой­сей во­див свій на­род пу­сте­лею 40 ро­ків! У ме­не від­чу­т­тя, що ми йде­мо тра­ди­цій­ною до­ро­гою. 25 ро­ків ми­ну­ло, за­ли­ши­ло­ся 15. То­ді, я ві­рю, ми бу­де­мо пу­пом Єв­ро­пи.

Лю­ди, які ро­зу­мі­ю­ться на цьо­му, за­раз до нас при­їжджа­ю­тьі ба­ча­тьтут ве­ли­кий по­тен­ці­ал. Ви­яви­ло­ся, що 60 від­со­тків на­шо­го на­се­ле­н­ня про­во­ди­тьдо­зві­л­ля із те­ле­ві­зо­ром. Ве­ли­ка ро­бо­та ми­тців — ві­ді­рва­ти на­род від зом­бо­я­щи­ків...

Тре­ба, щоб мо­жно­влад­ці по­дба­ли, аби на­ші гро­ма­дя­ни не їха­ли з Укра­ї­ни, а пра­гну­ли ре­а­лі­зу­ва­ти­ся на Ба­тьків­щи­ні.

Ко­ли роз­по­ча­ла­ся вій­на на схо­ді, спів­ак по­чав за­йма­ти­ся во­лон­тер­ством, за­лу­ча­ю­чи укра­їн­ську ді­а­спо­ру, зби­ра­ю­чи до­по­мо­гу для укра­їн­ської ар­мії, а по­тім за­пи­сав­ся до­бро­воль­цем у АТО

По­над 19 ро­ків Ва­силь Слі­пак про­жив у Фран­ції

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.