Ле­нін­ська про­сто­та

На­дна­силь­ство, на­дна­хаб­ство і на­дбре­хня — ось три ба­зо­ві прин­ци­пи, по­кла­де­ні в осно­ву ра­дян­ської дер­жа­ви

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ігор ЯКОВЕНКО, Мо­сква, спе­ці­аль­но для «Дня»

Остан­нє опи­ту­ва­н­ня Ле­ва­да­цен­тру за­свід­чи­ло не­у­хиль­не зро­ста­н­ня сим­па­тій ро­сі­ян до ді­яль­но­сті Ле­ні­на. Та­кі опи­ту­ва­н­ня со­ціо­ло­ги про­во­дять ре­гу­ляр­но на­пе­ре­до­дні дня на­ро­дже­н­ня во­ждя сві­то­во­го про­ле­та­рі­а­ту. Оскіль­ки Ле­нін на­ро­див­ся 147 ро­ків то­му, а по­мер 93 ро­ки то­му, ймо­вір­ність то­го, що до ви­бір­ки со­ціо­ло­гів по­тра­пив хтось із тих, хто у сво­їй оцін­ці йо­го ді­яль­но­сті спи­ра­є­ться на осо­би­сті спо­сте­ре­же­н­ня, до­рів­нює ну­лю. Тоб­то ми ма­є­мо спра­ву з ре­зуль­та­та­ми дії ме­дій­но­го се­ре­до­ви­ща. Ось во­но.

■ У кві­тні 2017 по­зи­тив­но оці­ни­ли роль Ле­ні­на в істо­рії кра­ї­ни 56% опи­та­них, не­га­тив­но — 22%, ре­шті важ­ко від­по­ві­сти. Ось ди­на­мі­ка за остан­ніх 11 ро­ків. 2006 рік — 40% по­зи­тив­них оці­нок про­ти 36% не­га­тив­них: май­же по­рів­ну. 2012 рік — 49% по­зи­тив­них про­ти 30% не­га­тив­них: пе­ре­ви­ще­н­ня по­зи­ти­ву над не­га­ти­вом більш ніж у пів­то­ра ра­зу. І 2016-го вже май­же дво­ра­зо­ве пе­ре­ви­ще­н­ня по­зи­тив­них оці­нок над не­га­тив­ни­ми: 53% про­ти 27%. І, на­ре­шті, ни­ні­шня кар­ти­на: у 2,5 ра­зу біль­ше тих, хто в Ро­сії схва­лює те, що зро­бив Ле­нін, ніж тих, хто вва­жає, що він ро­бив щось не те й не так.

■ У Ро­сії близь­ко 1800 пам’ятни­ків Ле­ні­ну, при­бли­зно 20 ти­сяч бю­стів, по­над 5 ти­сяч ву­лиць ро­сій­ських міст но­сять йо­го ім’я. Ле­нін до­мі­нує в ар­хі­те­ктур­но­му про­сто­рі ро­сій­ських міст. Цим са­мим змі­цню­є­ться дум­ка, що не мо­же бу­ти по­га­ною лю­ди­на, чиї пам’ятни­ки ви­со­чать усю­ди, чи­їм ім’ям на­зва­но ву­ли­цю, на якій ти ви­ріс. У то­му ж опи­ту­ван­ні ста­ви­ло­ся за­пи­та­н­ня про зне­се­н­ня пам’ятни­ків Ле­ні­ну. Зго­дні з тим, що це тре­ба зро­би­ти, 14%, не зго­дні 79%, ре­шті одна­ко­во.

■ У про­гра­мі «Ве­чер» Во­ло­ди­ми­ра Со­лов­йо­ва від 19.04.2017 р. Ле­ні­на обго­во­рю­ва­ли дов­го і зде­біль­шо­го з при­ди­хом. «Ге­ні­аль­ний», «най­ве­ли­чні­ший», а ще «Ісус Хри­стос і Ле­нін, а хто ще в істо­рії тре­тій? Адже не­має!». Остан­нє — це від «еко­но­мі­ста» Ми­хай­ла Де­ля­гі­на, який, ко­ри­сту­ю­чись від­су­тні­стю шта­тних на­ві­же­них, за­хо­пив май­дан­чик і за­дав усьо­му обго­во­рен­ню тон, який мо­жна ви­зна­чи­ти як бісну­ва­н­ня. «Як­би не Ле­нін, у нас за­раз..., — тут «еко­но­міст» Ми­хай­ло Де­ля­гін тро­хи за­пи­на­є­ться, яв­но на­ма­га­ю­чись пі­ді­бра­ти най­стра­шні­ший при­клад з усі­єї істо­рії люд­ства, який би на­слі­ду­ва­ла Ро­сія, як­би її не вря­ту­вав Ле­нін, — у нас бу­ло б за­раз, як в Укра­ї­ні». Ви­го­ло­сив­ши ці стра­шні сло­ва, «еко­но­міст» Ми­хай­ло Де­ля­гін від­ки­нув­ся на стіль­ці і су­во­ро обвів по­гля­дом сту­дію, щоб по­ди­ви­ти­ся, чи всі при­го­лом­ше­ні тим су­ціль­ним пе­клом, в яке по­ри­ну­ла б Ро­сія, як­би не Ле­нін. Біль­шість «екс­пер­тів» бу­ли при­го­лом­ше­ні.

■ Не при­го­лом­ше­ні бу­ли двоє, актор Ан­дріс Лі­є­лайс (Ла­твія) і «яблу­чник» Ми­ко­ла Ри­ба­ков. Актор Лі­є­лайс ска­зав, що ко­ли він ба­чить у Ро­сії по­ро­жні се­ла, то це на­слі­док ре­а­лі­за­ції ле­нін­ської ідеї ко­ле­ктив­но­го го­спо­дар­ства. Ко­ли сло­во, на­ре­шті, да­ли «яблу­чни­ку» Ри­ба­ко­ву, він встиг ска­за­ти, що Ле­нін ство­рив дер­жа­ву, в якій не бу­ло мі­сця лю­ди­ні, а на до­каз не­лю­дя­но­сті Ле­ні­на по­слав­ся на йо­го за­кли­ки до роз­стрі­лів.

■ Ко­жен, хто хоч раз ба­чив со­лов­йов­ські ша­ба­ші, мо­же з упев­не­ні­стю ска­за­ти, що пі­сля цих слів «яблу­чни­ка» Ри­ба­ко­ва про­сто ма­ли б за­то­пта­ти. І справ­ді — за­то­пта­ли. Осо­бли­во ста­ра­ли­ся «еко­но­міст» Де­ля­гін і «по­лі­то­лог» Кур­гі­нян, які гур­том ви­гу­ку­ва­ли: «Де? По­ка­жіть? Звід­ки ви це взя­ли?!».

■ Со­лов­йов до­свід­че­ний ма­ні­пу­ля­тор. То­му він май­же зав­жди доби­рає уча­сни­ків так, щоб по­трі­бну йо му по зи­цію пред став ля­ли кіль­ка па­ра­но­ї­ків із гар­ною ре­а­кці­єю, швид­ким, екс­пре­сив­ним мо­во­ви­пу­ска­н­ням, з гар­ною до­ктри­нер­ською під­го­тов­кою, що дає змо­гу упев­не­но за­ки­да­ти опо­нен­та ма­сою ві­до­мо­стей, цифр та ци­тат. До то­го ж аб­со­лю­тно не­ва­жли­во, є ці ві­до­мо­сті, ци­та­ти та ци­фри справ­жні­ми чи хи­бни­ми — спро­буй пе­ре­вір, си­дя­чи у сту­дії! — го­лов­не, що во­ни ви­го­ло­шу­ю­ться го­ло­сно й упев­не­но. Як опо- нен­тів, що пред­став­ля­ють ту по­зи­цію, яку Со­лов­йо­ву тре­ба пу­блі­чно роз­да­ви­ти, по­ка­зав­ши всім її ціл­ко­ви­ту ні­кчем­ність (це зав­жди по­зи­ція лі­бе­раль­на чи по­зи­ція ін­ших кра­їн — Укра­ї­ни, США, Єв­ро­пи), оби­ра­ють лю­дей, ча­сто-гу­сто щи­рих, але не ціл­ком під­го­тов­ле­них.

■ Ось і в да­но­му ра­зі у сту­дії не зна­йшло­ся ні­ко­го, хто міг би спо­кій­но й ме­то­ди­чно, з фа­кта­ми та ци­та­та­ми в ру­ках по­ка­за­ти, що та­ке на­справ­ді Во­ло­ди­мир Іл­ліч Улья­нов (Ле­нін). До­сить бу­ло б кіль­кох ци­тат із ро­біт і ли­стів Ле­ні­на із за­зна­че­н­ням да­ти та дже­ре­ла, аби у гля­да­чів пі­сля пе­ре­да­чі за­ли­ши­ло­ся ін­ший пі­сля­смак. Ось, при­мі­ром, чу­до­вий лист Дзер­жін­сько­му від 1.05.1919 р.: «По­пів слід за­а­ре­што­ву­ва­ти як контр­ре­во­лю­ціо­не­рів і са­бо­та­жни­ків, роз­стрі­лю­ва­ти не­ща­дно і по­всю­дно і яко­мо­га біль­ше». Або чу­до­ва дис­ку­сія з тим-та­ки Дзер­жін­ським про те, як са­ме слід бра­ти за­ру­чни­ків. Фе­лікс Едмун­до­вич вва­жає, що за­ру­чни­ків по­трі­бно «узя­ти і від­пра­ви­ти до кон­цта­бо­рів», а Во­ло­ди­мир Іл­ліч, нав­па­ки, вва­жає, що їх по­трі­бно не «взя­ти», а «при­зна­ча­ти по­і­мен­но». А по­тім «по­ві­си­ти, (не­о­дмін­но по­ві­си­ти!) так, щоб усі ба­чи­ли». Ще 1905 ро­ку мо­ло­дий то­ді Ле­нін за­кли­кав із Швей­ца­рії пі­тер­ську мо­лодь «обли­ва­ти ки­сло­тою по­лі­ці­ян­тів у на­тов­пі, ли­ти окріп на го­ло­ви сол­да­тів, за­ки­да­ти ву­ли­ці ру­чни­ми бом­ба­ми».

■ 1920 рік: Ле­нін ре­ко­мен­дує ско­ри­ста­ти­ся про­ни­кне­н­ням банд «зе­ле­них» на кор­до­ні з Есто­ні­єю та Ла­тві­єю, з яки­ми Ра­дян­ська Ро­сія ма­ла мир­ний до­го­вір: «Під ви­гля­дом «зе­ле­них» (ми по­тім на них і зва­ли­мо) прой­де­мо на 10-20 верст і пе­ре­ві­ша­є­мо кур­ку­лів, по­пів, по­мі­щи­ків. Пре­мія: 100 000 р. за по­ві­ше­но­го».

■ З істо­рії Кри­му — роз­стріл тих, хто до­бро­віль­но здав­ся в по­лон і офі­цій­но по­ми­лу­ва­них (!) ти­сяч бі­лих офі­це­рів.

■ До пи­та­н­ня про ви­то­ки ми­лих зви­чок су­ча­сної ро­сій­ської ди­пло­ма­тії. Пі­сля вбив­ства цар­ської сім’ї, про роз­стріл Ми­ко­ли Ро­ма­но­ва бу­ло ого­ло­ше­но, а про ца­риць і ца­рі­вен бре­ха­ли, що їх по­ми­лу­ва­ли і схо­ва­ли в без­пе­чно­му мі­сці. Ди­пло­ма­там в Єв­ро­пі, зві­сно, ста­ви­ли за­пи­та­н­ня. Ле­нін ра­дить що­до А. Йоф­фе, який пе­ре­бу­вав то­ді з ди­пло­ма­ти­чною мі­сі­єю в Бер­лі­ні: «Не­хай Йоф­фе ні­чо­го не знає, йо­му там, в Бер­лі­ні, лег­ше бре­ха­ти бу­де». Ці­ка­ви­те­ся, звід­ки взя­ли­ся Лав­ров і За­ха­ро­ва із Са­фрон- ко­вим? Чи­тай­те ле­нін­ську ін­стру­кцію в ли­сті Чи­че­рі­ну від 25.02.1922 ро­ку про пе­ре­мо­ви­ни із За­хо­дом: «Справ­жнє вра­же­н­ня мо­жна спра­ви­ти ли­ше на­дна­хаб­ством».

■ На­дна­силь­ство, на­дна­хаб­ство і на­дбре­хня — ось три ба­зо­ві прин­ци­пи ле­нін­ської по­лі­ти­ки, по­кла­де­ні ним в осно­ву ра­дян­ської дер­жа­ви. «Сво­бо­да сло­ва? — Ми са­мо­губ­ством за­кін­чу­ва­ти на­мі­ру не ма­є­мо», — писав Ле­нін, по­ясню­ю­чи зни­ще­н­ня пре­си і за­про­ва­дже­н­ня одні­єї з най­лю­ті­ших цен­зур у XX сто­літ­ті.

■ Є ще че­твер­тий прин­цип — над­про­сто­та. Ще Пле­ха­нов на­зи­вав Ле­ні­на «ге­ні­єм спро­ще­н­ня». Зве­сти всю скла­дність бу­т­тя до про­стої чор­но-бі­лої схе­ми, а все зай­ве від­рі­за­ти, зни­щи­ти. Є два кла­си: про­ле­та­рі­ат і бур­жу­а­зія. Один має жи­ти, дру­гий під­ля­гає зни­щен­ню ра­зом з усі­ма су­пу­тні­ми за­ви­ту­шка­ми, на зра­зок ін­те­лі­ген­ції, се­лян­ства, ко­за­цтва і ду­хів­ни­цтва.

■ У сьо­го­дні­шній пу­тін­ській Ро­сії фун­да­мен­том слу­жать ті са­мі ле­нін­ські прин­ци­пи. На­дна­силь­ство в Си­рії й Укра­ї­ні. На­дна­хаб­ство при кра­діж­ці Кри­му і в ООН. На­дбре­хня пу­тін­сько­го те­ле­ві­зо­ра. І над­про­сто­та у всіх по­лі­ти­чних рі­ше­н­нях. Що­прав­да, в осо­би­сто­му жит­ті у ни­ні­шніх по­слі­дов­ни­ків Ле­ні­на слав­но­зві­сної ле­нін­ської про­сто­ти в по­бу­ті не спо­сте­рі­га­є­ться. Її за­мі­ни­ли над­кра­діж­ка і на­дзба­га­че­н­ня. Це і є, пев­но, твор­чий роз­ви­ток ле­ні­ні­зму.

■ По­би­та фор­му­ла «Укра­ї­на — не Ро­сія» стає з ро­ка­ми де­да­лі оче­ви­дні­шою. Одним з го­лов­них чин­ни­ків тра­є­кто­рій роз­ви­тку двох кра­їн, що де­да­лі більш роз­хо­дя­ться, ста­ла де­ле­ні­ні­за­ція Укра­ї­ни, зне­се­н­ня істу­ка­нів і пе­ре­йме­ну­ва­н­ня гео­гра­фі­чних назв, за­бо­ро­на Ком­пар­тії Укра­ї­ни. Ни­ні­шня пу­тін­ська вла­да чі­пля­є­ться за Ле­ні­на, оскіль­ки ро­зу­міє, що звіль­не­н­ня від ле­ні­ні­зму в го­ло­вах і в ар­хі­те­кту­рі і звіль­не­н­ня від пу­ті­ні­зму, при вла­ді, це, по су­ті, один про­цес.

МА­ЛЮ­НОК ВІ­КТО­РА БОГОРАДА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.