То­ле­ран­тний ін­тер­нет?

Спе­ці­аль­но для Дон­ба­су

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - По­ча­ток на 25-й стор.

Ко­ло «до­не­цьких» сай­тів — це «Острів» (http://www.ostro.org, сайт 62.ua (http://www.62.ua/), сайт га­зе­ти « Дон­бас » ( http:// donbass.ua/), «До­не­цкие но­во­сти» (http://novosti.dn.ua/), DonPress (https://donpress.com/). «Острів» був най­по­пу­ляр­ні­шим на­ві­тьдо оку­па­ції й не силь­но втра­тив свої по­зи­ції пі­сля її по­ча­тку. А от 62.ua « під­ріс » у рей­тин­гу, бо якщо «Острів» дає як до­не­цькі та лу­ган­ські, так і за­галь­но­укра­їн­ські но­ви­ни, він на­ма­га­є­ться охо­пи­ти одра­зу все, то 62.ua пу­блі­кує пе­ре­ва­жно опе­ра­тив­ні но­ви­ни про жи­т­тя оку­по­ва­ної До­неч­чи­ни. За ци­ми ж но­ви­на­ми пиль­нує DonPress — ре­сурс, який з’явив­ся ли­ше за ча­сів вій­ни і ста­ви­тьна ме­ті ін­фор­му­ва­н­ня са­ме оку­по­ва­них те­ри­то­рій. Остан­ні два сай­ти не про­сто да­ють ін­фор­ма­цію, во­ни пра­цю­ю­тьяк сай­ти-на­ко­пи­чу­ва­чі: жур­на­лі­сти від­слід­ко­ву­ю­тьсо­ці­аль ні ме­ре­жі що­хви­ли­ни, і це до­по­ма­гає отри­ма­ти всі да­ні, на­ві­тьті, що по­ки цир­ку­лю­ю­тьна рів­ні чу­ток.

Про плі­тки вар­то го­во­ри­ти окре­мо. Вза­га­лі-то во­ни не є ін­фор­ма­цій­ним при­во­дом, якщо їх не мо­жна пе­ре­ві­ри­ти. Але не у да­но­му ра­зі. Да­ле­ко не все, що від­бу­ва­є­ться в оку­па­ції, сьо­го­дні мо­жна пе­ре­ві­ри­ти. То­му зав­да­н­ня ін­тер­нет-ЗМІ — по­стій­не «по­лю­ва­н­ня» на ге­тьу­се, що є в ме­ре­жі: дум­ки, по­чу­т­тя, вла­сні спо­сте­ре­же­н­ня лю­дей, що стра­жда­ю­тьвід оку­па­ції. Це по­трі­бно «спі­йма­ти», щоб опе­ра­тив­но ви­не­сти у но­ви­ни. Це вкрай ва­жли­во, бо не про­сто ін­фор­мує лю­дей, а до­по­ма­гає їм ко­ре­гу­ва­ти жи­т­тя в оку­па­ції з огля­ду на вла­сну без­пе­ку. Ска­жі­мо, чу­тки про те, що який­сьра­йон До­не­цька чи Лу­ган­ська оче­пи­ли ав­то­ма­тни­ки, або про те, що де­сьна ву­ли­цях пе­ре­ві­ря­ю­тьпа­спор­ти, мо­жу­тьдо­по­мог­ти ско­ре­гу­ва­ти мар­шру­ти й за­хи­сти­ти лю­дей. Тож про це вар­то пи­са­ти.

Ін­тер­нет-ЗМІ у да­но­му сен­сі — не як «швид­ка до­по­мо­га», а як тер­мі­но­ва кон­суль­та­ція «лі­ка­ря». Тоб­то во­ни мо­жу­тьй не до­по­ма­га­ти на­пря­му, але зав­жди на зв’яз­ку, во­ни слід­ку­ю­тьза усім і зда­тні іно­ді да­ти слу­шну по­ра­ду. Ні­чні об­стрі­ли, по­стра­жда­лі ра­йо­ни, роз­тро­ще­ні бу­дин­ки, зі­ткне­н­ня ав­то­мо­бі­лів на до­ро­гах, зго­рі­лі бу­дів­лі, акти­ві­за­ція бо­йо­ви­ків у пев­них ра­йо­нах мі­ста, «по­шук» чер­го­вої «ДРГ» — все це, якщо опу­блі­ко­ва­но вча­сно, до­зво­ляє ко­жній лю­ди­ні в оку­па­ції зав­жди три­ма­ти «ру­ку на пуль­сі». Мо­жли­во, це не ря­тує жи­т­тя. Але це то­чно до­по­ма­гає одра­зу зна­ти те, що по­тра­пи­тьу зве­де­н­ня ли­ше на­сту­пно­го дня або на­ві­тьне по­тра­пи­тьту­ди вза­га­лі. Бо біль­шість по­дій, які від­бу­ва­ю­ться на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях, бо­йо­ви­ки про­сто за­мов­чу­ють. Вбив­ства пе­до­фі­ла­ми ді­тей, на­па­ди на жі­нок, кра­діж­ки та ін­ші зло­чи­ни — це все по­за ува­гою, мі­сце­ві ЗМІ не пи­шу­ть­про та­ке вза­га­лі, бо це псує «облич­чя ре­спу­блік». Уся ін­фор­ма­ція — про те, як со­лод­ко жи­ти в «ЛНР/ДНР». І са­ме «про­дон­ба­ські» сай­ти з віль­ної Укра­ї­ни роз­по­від­а­ю­ть­про те, що ді­є­ться на­справ­ді.

Але ва­жли­вою є ще емо­цій­на скла­до­ва. Ко­ли жи­те­лі оку­по­ва­них те­ри­то­рій втра­ча­ю­тьна­дію, по­тре­бу­ю­тьроз’ясне­н­ня, під­трим­ки або про­сто роз­по­віді про те, що від­бу­ва­є­ться, са­ме ін­тер­нет дає ін­фор­ма­цію якнай­швид­ше. І ду­же ва­жли­во ро­би­ти це... пра­виль­но.

«На мій по­гляд, у сво­їй ін­фор­ма­цій­ній по­лі­ти­ці для оку­по­ва­них те­ри­то­рій Укра­ї­на по­вин­на до­три­му­ва­ти­ся трьох прин­ци­пів — то­ле­ран­тно­сті до мир­но­го на­се­ле­н­ня, прав­ди­во­сті й аде­ква­тно­сті ін­фор­ма­ції, що по­да­є­ться, акту­аль­но­сті її для ме­шкан­ців не­під­кон­троль­них Укра­ї­ні те­ри­то­рій», — ка­же жур­на­ліст з Гор­лів­ки Ми­ки­та Си­ні­цин, який на­ра­зі ви­їхав з оку­па­ції. У сво­є­му Facebook він по­стій­но ін­фор­мує ве­ли­ку кіль­кість фо­ло­ве­рів про по­дії у Гор­лів­ці та су­сі­дніх мі­стах (Єна­кі­є­во­му, Де­баль­це­во­му, іно­ді — До­не­цьку).

Ми­ки­та Си­ні­цин на­га­дує: на оку­по­ва­них те­ри­то­рі­ях жи­вуть міль­йо­ни лю­дей, біль­шість з яких — не бо­йо­ви­ки, не актив­ні спіль­ни­ки НЗФ, не ко­ла­бо­ран­ти. Так, во­ни за­ли­ша­ю­ться мов­ча­зни­ми спо­сте­рі­га­ча­ми, а іно­ді на­ві­тьви­му­ше­ні при­ки­да­ти­ся «при­хиль­ни­ка­ми» «ДНР» або «ЛНР». Але на­справ­ді во­ни че­ка­ю­тьна Укра­ї­ну, і са­ме їм по­трі­бна зва­же­на ін­фор­ма­ція. Агре­сив­не нав’язу­ва­н­ня, тиск не­при­пу­сти­мі, бо це бу­де спри­йма­ти­ся як та­ка ж са­ма ро­сій­ська про­па­ган­да й мо­же від­вер­ну­ти ба­га­тьох лю­дей від Укра­ї­ни. Бо якщо її ЗМІ опу­ска­ю­ться до ро­сій­сько­го рів­ня, то чим во­ни кра­щі?

«Агре­сив­на ри­то­ри­ка по­ча­тку 2014 ро­ку, що су­про­во­джу­ва­ла­ся кар­тин­кою рі­зних груп, вку­пі з гра­мо­тною про­па­ган­дою ЗМІ Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, силь­но впли­ну­ла на зро­ста­н­ня про­те­стних на­стро­їв у ре­гіо­ні. Не­до­ві­ру до укра­їн­ських ЗМІ, що там існує, під­бу­рю­ють не­прав­ди­ві та пов­ні­стю по­збав­ле­ні ре­аль­но­сті репортажі де­яких жур­на­лі­стів. Лю­ди, що там за­ли­ша­ю­ться, ба­га­то ба­чать сво­ї­ми очи­ма, і во­ни про­сто не бу­ду­тьдо­ві­ря­ти по­ві­дом­ле­н­ням укра­їн­ських ЗМІ. З ін­шо­го бо­ку, не­об­хі­дно опе­ра­тив­но ре­а­гу­ва­ти на де­з­ін­фор­ма­цію, що її роз­по­всю­джу­ють ЗМІ «ДНР» та «ЛНР» — фа­кта­ми, які спро­сто­ву­ю­тьці по­си­ли», — го­во­ри­тьМи­ки­та Си­ні­цин.

Він на­га­дує: ін­тер­нет-ЗМІ, як, вла­сне, і те­ле­ба­чен­ню, що пра­цю­ю­тьна Дон­бас, ду­же ва­жли­во ві­ді­йти не ли­ше від бре­хні, а й від злов­ті­хи, на­смі­шок, ке­пку­ва­н­ня та при­ни­же­н­ня на­ві­тьво­ро­га. Бо це не ли­ше не спри­яє ін­фор­ма­цій­ній де­о­ку­па­ції та ви­кли­кає не­до­ві­ру, це ще про­во­кує пси­хо­ло­гі­чне від­тор­гне­н­ня. Якщо Укра­ї­на хо­че по­вер­ну­ти Дон­бас, їй вар­то зва­жу­ва­ти емо­ції, але не вар­то від­мов­ля­ти­ся від них вза­га­лі. Осно­ва но­вин — спів­чу­т­тя, ро­зу­мі­н­ня, сві­до­ма від­мо­ва від сти­гма­ти­за­ції, але при цьо­му жорс­ткість до ко­ла­бо­ран­тів та оку­пан­тів. І це є го­лов­ним ін­фор­ма­цій­ним тлом для оку­по­ва­них те­ри­то­рій. Са­ме во­но мо­же ство­ри­ти під­ґрун­тя для звіль­не­н­ня те­ри­то­рій. Бо якщо тло ви­ві­ре­не до дрі­бниць, звіль­не­н­ня, де­о­ку­па­ція бу­ду­ть­про­хо­ди­ти без вну­трі­шньо­го спро­ти­ву та не­га­тив­но­го став­ле­н­ня. Про­сто то­му, що на тер­пи­мість лю­ди, які жи­ли в оку­па­ції й від­чу­ли її у ва­жли­вий пе­рі­од сво­го жи­т­тя, теж від­по­від­а­ти­му­тьтер­пи­мі­стю. На­ві­тьто­ді, ко­ли на неї май­же не за­ли­ша­є­ться сил.

Ан­на ХРІ­ПУН­КО­ВА

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.