Від­вер­то про нас: кни­га, яка від­кри­ває очі

Ви­дав­ни­цтво «Дух і Лі­те­ра» пред­ста­ви­ло пра­цю Кар­ла Шльо­ге­ля «Укра­їн­ський ви­клик»

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Альо­на ШЕСТОПАЛОВА

Ці­лі по­ко­лі­н­ня ні­ме­цьких гро­ма­дян гли­бо­ко від­чу­ва­ють страх та со­ром за їхню Дру­гу сві­то­ву і жи­вуть із мрі­єю про на­ла­го­дже­н­ня... ро­сій­сько-ні­ме­цьких від­но­син. Та­ке на­ціо­наль­не са­мо­зре­че­н­ня, умі­ло піджив­лю­ва­не, зокре­ма ра­дян­ськи­ми впли­ва­ми у Схі­дній Ні­меч­чи­ні, ли­ша­ло за­ма­ло шан­сів уря­ту­ва­ти­ся від від­чу­т­тя при­ни­же­н­ня та по­чу­т­тя про­ви­ни пе­ред уні­фі­ко­ва­ним «ра­дян­ським», а згі­дно із офі­цій­ним кур­сом, — ро­сій­ським на­ро­дом. Ми­ну­ло по­над 70 ро­ків від за­кін­че­н­ня вій­ни, але тіль­ки за­раз — зі шква­лом но­вин з ане­ксо­ва­но­го Кри­му та укра­їн­сько-ро­сій­ською вій­ною, у ба­га­тьох нім­ців, зокре­ма на­у­ков­ців, ви­ни­кло за­пи­та­н­ня: «А що ж та­ке Укра­ї­на?»

По­ді­бні дум­ки з’яви­ли­ся і в істо­ри­ка Схі­дної Єв­ро­пи Кар­ла Шльо­ге­ля — ав­то­ра книж­ки «Укра­їн­ський ви­клик. Від­кри­т­тя єв­ро­пей­ської кра­ї­ни», яку вже кіль­ка мі­ся­ців мо­жна без осо­бли­вих скла­дно­щів зна­йти на по­ли­цях укра­їн­ських кни­га­рень. Її на­пи­сав ні­мець і, в пер­шу чер­гу, са­ме для нім­ців. Однак до­бра її ча­сти­на, на дум­ку са­мо­го ав­то­ра, зна­йде біль­ше ро­зу­мі­н­ня се­ред укра­їн­ських чи­та­чів, тут, в Укра­ї­ні, яка сьо­го­дні, як і ра­ні­ше, є фрон­ти­ром Єв­ро­пи.

Ори­гі­наль­на на­зва книж­ки до­слів­но пе­ре­кла­да­є­ться укра­їн­ською як «Рі­ше­н­ня у Ки­є­ві». Це спо­сіб на­га­да­ти, а ко­мусь, мо­же, й ска­за­ти впер­ше, що Київ як центр не­за­ле­жної дер­жа­ви при­ймає вла­сні рі­ше­н­ня, не­зва­жа­ю­чи на «су­сід­ський» тиск.

Не менш ці­ка­вим є й під­хід, обра­ний для на­зви укра­їн­сько­го ви­да­н­ня, та він ви­ма­гає більш роз­гор­ну­тих роз­ду­мів. Шльо­гель, який усе жи­т­тя ви­вчав та ви­кла­дав істо­рію Схі­дної Єв­ро­пи, зі­зна­є­ться, що до­не­дав­на не осо­бли­во звер­тав ува­гу на на­шу кра- їну. Три­ва­лий час ми ли­ша­ли­ся для ньо­го пе­ри­фе­рі­єю в ті­ні Ра­дян­сько­го Со­ю­зу, а остан­нім ча­сом для ба­га­тьох пе­ре­тво­ри­ли­ся хі­ба що на дже­ре­ло не­спо­кою.

ДО­НЕЦЬК — НАЙ­БІЛЬШ УКРА­ЇН­СЬКИЙ?

Ра­зом із тим уже у пер­шій ча­сти­ні книж­ки ав­тор ді­ли­ться осо­би­сти­ми спо­га­да­ми про шок від ро­сій­ської агре­сії в Укра­ї­ні, яка роз­гор­та­є­ться остан­ні­ми ро­ка­ми. Пи­сьмен­ник по­я­снює, що ці по­дії ви­яви­ли по­тре­бу но­во­го по­гля­ду на на­шу дер­жа­ву як на щось окрім за­двір­ків ім­пе­рії, і це ста­ло справ­жнім «укра­їн­ським ви­кли­ком» для ба­га­тьох нім­ців.

Сам ав­тор упер­ше від­ві­дав Укра­ї­ну, то­ді ще УРСР, у 60-х ро­ках ми­ну­ло­го сто­лі­т­тя, тро­хи пі­зні­ше, на­при­кін­ці 1980-х, бу­ло зро­бле­но ча­сти­ну за­пи­сів, вмі­ще­них у книж­ці. Важ­ко уяви­ти, на­скіль­ки ін­ший світ по­ба­чив Шльо­гель, до при­кла­ду, в цен­трі пі­сля­май­да­нів­сько­го Ки­є­ва, де ще дов­го ли­шав­ся за­пах зго­рі­лих шин, а на Ін­сти­тут­ській «ви­ши­ку­ва­ли­ся» мо­ги­ли за­ги­блих про­те­сту­валь­ни­ків.

Зре­штою, пи­сьмен­ник об’їхав рі­зні ре­гіо­ни Укра­ї­ни, по­бу­вав у ба­га­тьох ва­жли­вих мі­сцях, вклю­чно з то­ді ще на­пів­о­ку­по­ва­ним До­не­цьком. Ча­сом, ко­ли чи­та­єш йо­го книж­ку, сто­рін­ку за сто­рін­кою, скла­да­є­ться вра­же­н­ня, що він, чу­жи­нець, має по­де­ку­ди, об’єм­ні­ші та чі­ткі­ші вра­же­н­ня про на­шу дер­жа­ву, ніж ми са­мі, без­ви­їзно си­дя­чи у сво­їх сто­ли­цях, дон­ба­сах чи га­ли­чи­нах.

По­при те, що книж­ка, на­пи­са­на фа­хо­вим істо­ри­ком, во­на — щось біль­ше, ніж істо­ри­чна пра­ця. Мі­сця­ми це пу­блі­ци­сти­чні фра­гмен­ти з ана­лі­зом су­ча­сної між­на­ро­дної си­ту­а­ції, ча­сом — ре­пор­та­жні но­тки, зі зву­ка­ми та ко­льо­ра­ми укра­їн­ських міст, по­де­ку­ди — спро­би від­вер­то­го са­мо­по­ясне­н­ня, гли­бо­кі по­шу­ки вла­сних мо­ти­вів.

Для зру­чно­сті чи­та­ча книж­ка по­ді­ле­на на по­рів­ня­но не­ве­ли­кі ча­сти­ни — від ав­тор­сько­го ба­че­н­ня су­ча­сної Ро­сії та від­хо­ду від неї, по­сту­по­во­го від­кри­т­тя Укра­ї­ни до ви­ру по­дій, фа­ктів та вра­жень із «стри­жне­вих», на дум­ку ав­то­ра, міст Укра­ї­ни: Ки­є­ва, Оде­си, Ял­ти, Хар­ко­ва, Дні­пра, До­не­цька, Чер­нів­ців (осо­бли­во цін­них ні­ме­цько­му чи­та­че­ві), Льво­ва.

Що­прав­да, не у ко­жно­му з цих міст Шльо­гель зна­йшов мі­сце для укра­їн­сько­го на­ча­ла або при­найм­ні ва­го­мої укра­їн­ської скла­до­вої. Ска­жі­мо, у ча­сти­ні про істо­рію Оде­си, по­між фа­ктів про Ка­те­ри­ну ІІ та ім­пер­ську ве­лич «пер­ли­ни бі­ля мо­ря», укра­їн­ці зга­ду­ю­ться кіль­ка ра­зів і пе­ре­ва­жно як се­ля­ни чи бі­глі крі­па­ки, які ра­зом з ін­ши­ми на­ро­дно­стя­ми скла­да­ли стро­ка­тий ко­ло­рит мі­ста. По­ді­бно —і з Чер­нів­ця­ми. Спів­мір­на си­ту­а­ція і в опи­сі Ял­ти — з па­ла­ца­ми, пе­ре­тво­ре­ни­ми у ра­дян­ські ча­си на са­на­то­рії, Дні­пра — «мі­ста По­тьом­кі­на», ба на­віть Льво­ва, що по­да­є­ться як про­він­ція Ав­стро-Угор­щи­ни зі зна­чним поль­ським слі­дом. Мо­же скла­сти­ся вра­же­н­ня, що най­більш укра­їн­ськи­ми є До­нецьк (у книж­ці опи­су­є­ться, як він по­стра­ждав у ре­пре­сив­но­му 1937-му) та Хар­ків, адже ав­тор опи­сує істо­ри­чні спо­га­ди 1932—1933 рр. про де­ся­тки мер­твих та зне­си­ле­них се­лян на пло­щі бі­ля вок­за­лу, зга­дує те­атр Ле­ся Кур­ба­са і нянь­ку одно­го з опо­від­а­чів, яка спів­а­ла укра­їн­ських пі­сень.

Якщо так по­ба­чи­ла укра­їн­ські мі­ста лю­ди­на, яка знає основ­ні тра­ге­дії ві­тчи­зня­ної істо­рії, щи­ро під­три­мує Укра­ї­ну в на­шій бо­роть­бі про­ти агре­со­ра, нам бу­ло б вар­то по­ду­ма­ти про те, як від­най­ти ту укра­їн­ську скла­до­ву міст і зро­би­ти її гар­мо­ній­ним еле­мен­том на­шо­го са­мо­с­прийня­т­тя.

ПРО СЕ­БЕ, ПРО СВІТ І НА­ШЕ МІ­СЦЕ В НЬО­МУ

По­ряд із ви­кла­дом рі­зно­рі­дних рис та сто­лі­тніх доль зга­да­них міст у ко­жно­му з них ав­тор ро­бить при­найм­ні дві спе­ци­фі­чні зу­пин­ки: шу­ка­ю­чи стер­ту єв­рей­ську істо­рію мі­ста, а та­кож опи­су­ю­чи ні­ме­цьку оку­па­цію ча­сів Дру­гої сві­то­вої. Якщо для нас це, що­най­мен­ше, спо­сіб пиль­ні­ше при­ди­ви­ти­ся до кіль­кох сто­рі­нок укра­їн­ської мі­ської істо­рії, то для нім­ців ці сто­рін­ки — жи­ве та пе­ку­че, по­де­ку­ди пер­ше ро­зу­мі­н­ня гли­би­ни на­не­се­них оку­па­ці­єю ран, від яких са­ме укра­їн­ці, а та­кож бі­ло­ру­си (осо­бли­во мир­ні жи­те­лі) об’єктив­но по­стра­жда­ли біль­ше, ніж будь-які ін­ші на­ро­ди. У той час як на те­ри­то­рії су­ча­сної Ро­сії оку- по­ва­ною бу­ла лі­нія у кіль­ка­сот кі­ло­ме­трів, при­чо­му про­тя­гом най­ко­ро­тшо­го, по­рів­ня­но з ін­ши­ми ре­гіо­на­ми, пе­рі­о­ду, Укра­ї­ну та Бі­ло­русь нім­ці за­хо­пи­ли ще у 1941-му, а за­ли­ши­ли — тіль­ки у 1944 ро­ці.

Хай там як, та на­віть той, хто знає ро­сій­сько-укра­їн­ську вій­ну зсе­ре­ди­ни, осо­би­сто пе­ре­жи­ває ане­ксію Кри­му, чи той, хто де­ся­тки ра­зів бу­вав в усіх опи­са­них Шльо­ге­лем мі­стах, зна­йде у цій книж­ці щось ви­клю­чно для се­бе. Це мо­же бу­ти що зав­го­дно: чи то ра­дість від со­лі­дар­но­сті та під­трим­ки ав­то­ра, по­штовх до глиб­шо­го осми­сле­н­ня Укра­ї­ни, ба­жа­н­ня від­ві­да­ти му­зей Ми­хай­ла Бул­га­ко­ва на По­до­лі, прой­ти­ся По­тьом­кін­ськи­ми схо­да­ми Оде­си чи звер­ну­ти­ся до ви­вче­н­ня тра­гі­чних для Укра­ї­ни пе­рі­о­дів — Го­ло­до­мо­ру 1932—1933-го або ре­пре­сій 1937 р.

Ця книж­ка не за­кли­кає до ре­во­лю­цій, во­на рад­ше спри­яє ти­хим роз­ду­мам: про се­бе, про світ і на­ше мі­сце у ньо­му. Мо­жна не зов­сім по­го­джу­ва­ти­ся з тим, як ав­тор опи­сує мі­ста, кон­кре­тні мі­сця чи по­дії, та йо­го кни­га, без­за­пе­ре­чно, від­кри­ває очі: нім­цям — на кра­ї­ну, якої во­ни іно­ді не хо­ті­ли по­мі­ча­ти; нам — на те, як нас спри­йма­ють, на те, чим є фун­да­мент, на яко­му сьо­го­дні бу­ду­є­ться Укра­ї­на; усім єв­ро­пей­цям — на по­ді­бну до єв­ро­пей­ської укра­їн­ську куль­тур­ну ма­три­цю, а та­кож — на ва­жли­вість та не­ймо­вір­ну близь­кість вій­ни, яка то­чи­ться у двох го­ди­нах по­льо­ту від Бер­лі­на і має зна­чний вплив на усю Єв­ро­пу.

Шльо­гель пи­ше, що від­чу­ває і ща­стя, і де­яке за­не­по­ко­є­н­ня че­рез те, що йо­го книж­ка по­тра­пить до рук укра­їн­ських чи­та­чів, яких він вва­жає най­кри­ти­чні­шою та най­ком­пе­тен­тні­шою для ці­єї книж­ки ау­ди­то­рі­єю, з усіх мо­жли­вих Тож її вар­то про­чи­та­ти, при­найм­ні для то­го, щоб по­ду­ма­ти, на­скіль­ки ми зго­дні з ав­то­ром у то­му, що сто­су­є­ться нас са­мих.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.