Роз­ду­ми над вій­ною про­ти нас

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! -

Окса­на За­буж­ко пред­ста­ви­ла «І знов я влі­заю в танк...»

Три­ває осми­сле­н­ня не ли­ше га­ря­чої фа­зи ро­сій­ської агре­сії про­ти Укра­ї­ни, а й її пе­ред­умов, під­го­тов­чих ета­пів, вла­сне, істо­рії пи­та­н­ня. Одні­єю з та­ких кни­жок ста­ла но­ва збір­ка пу­блі­ци­сти­ки, есе­їсти­ки ві­до­мої пи­сьмен­ни­ці Окса­ни За­буж­ко «І знов я влі­заю в танк...», що з’яви­ла­ся дру­ком у ви­дав­ни­цтві «Ко­мо­ра».

На­зва книж­ки апе­лює до вір­ша са­мої За­буж­ко «Ди­птих 2008 ро­ку», що більш ніж про­мо­ви­сто. Адже ро­сій­сько-гру­зин­ська вій­на са­ме 2008 ро­ку ста­ла тим на­віть не за­сте­ре­же­н­ням, але від­вер­тим зна­ком, яко­го, на жаль, не за­ува­жи­ла зна­чна ча­сти­на укра­їн­сько­го су­спіль­ства, ко­ли не біль­шість. Есеї, стат­ті, ін­терв’ю, ко­лон­ки, ре­плі­ки у бло­гах Окса­ни За­буж­ко по­кли­ка­ні по­ка­за­ти шир­шу си­сте­му, стру­кту­ру та­ких «зна­ків», а че­рез них і те, як ро­ка­ми і сто­лі­т­тя­ми про­ва­ди­ла ім­пер­ська Ро­сія свою агре­сію про­ти су­сі­дніх кра­їн, пе­ред­усім — про­ти нас.

Ця гі­пе­р­акту­аль­на на­ра­зі те­ма (хоч як би ко­мусь хо­ті­ло­ся сьо­го­дні від неї вто­ми­тись і за­бу­тись) стає зрі­зом, що че­рез ньо­го мо­жна по­ка­за­ти й чи­ма­ло ду­же рі­зних тем, ца­рин та сю­же­тів.

Тут і вра­же­н­ня від До­не­цька — одно­го з най­мі­фо­ло­гі­зо­ва­них укра­їн­ських міст (як ві­до­мо, ця мі­фо­ло­гі­за­ція «за­ри­му­ва­ла­ся» тра­ге­ді­єю, роз­по­ча­тою 2014 ро­ку й не за­кін­че­ною до­сі). І гу­чна істо­рія зі зни­ще­н­ням ме­мо­рі­аль­ної до­шки Юрію Ше­ве­льо­ву в Хар­ко­ві (до­сить давня «вій­на пам’яті» — при­га­дую, ще ро­ків за де­сять-два­над­цять до роз­би­т­тя до­шки Ше­ве­льо­ва шпе­тив як «ні­ме­цько­го по­сі­па­ку» один із мо­їх уні­вер­си­тет­ських ви­кла­да­чів). І роз­по­відь про один із ло­каль­них ви­мі­рів роз­гро­му ші­ст­де­ся­тни­ків — го­ні­н­ня на іна­ко­дум­ців у мі­сті Лу­цьку. І есей про ар­хі­те­кто­ра Ва­си­ля Ли­стов­ни­чо­го, ко­трий став про­то­ти­пом Ва­си­лі­си в «Бі­лій гвар­дії» Ми­хай­ла Бул­га­ко­ва.

Зві­сно, у книж­ці ви зна­йде­те чи­ма­ло зраз­ків то­го, як Окса­на За­буж­ко по­я­снює іно­зем­цям суть і ха­ра­ктер по­дій в Укра­ї­ні. А ува­гу укра­їн­ців звер­тає на на­ше ми­ну­ле і на­шу куль­ту­ру, в яких вар­то шу­ка­ти ко­рі­н­ня ни­ні­шніх бід і до­ся­гнень. Або, при­пу­сті­мо, тлу­ма­чить на­шій ін­те­лі­ген­ції, чим си­ту­а­ція в сьо­го­дні­шній Бі­ло­ру­сі (та її ге­не­за) від­рі­зня­є­ться від ста­но­ви­ща в Укра­ї­ні.

В усіх цих та ба­га­тьох ін­ших пи­та­н­нях За­буж­ко зо­се­ре­джу­є­ться на про­я­вах уже зга­да­ної ро­сій­ської агре­сії. Десь у фор­мі спе­цо­пе­ра­цій во­ро­жих спец­служб. Десь — як «м’якої вла­ди». Тут у ло­ба, там — че­рез «ко­ри­сних ідіо­тів». Не за­бу­ва­ю­чи й про за­гру­злий у кри­зі Захід із йо­го тра­ди­цій­ни­ми ро­сій­ськи­ми сен­ти­мен­та­ми та сьо­го­дні­шнім ба­жа­н­ням чу­ти лег­кі від­по­віді на скла­дні за­пи­та­н­ня.

Пи­сьмо книж­ки «І знов я влі­заю в танк...» за­паль­не, тем­пе­ра­мен­тне та пе­ре­кон­ли­ве. Во­но, втім, не ро­бить ці текс­ти не­д­ося­жни­ми для кри­ти­чно­го сприйня­т­тя. До­сить зга­да­ти, скіль­ки су­пе­ре­чок сво­го ча­су ви­кли­ка­ла пер­ша пу­блі­ка­ція зга­да­но­го вже есея про Ли­стов­ни­чо­го. То­чні­ше одно­зна­чно не­га­тив­не зо­бра­же­н­ня в ньо­му Бул­га­ко­ва та акцен­то­ва­но по­лі­ти­чна ло­гі­ка тра­кту­ва­н­ня ро­ма­ну «Бі­ла гвар­дія».

Справ­ді, є мі­сця, де по­шу­ки За­буж­ко «ру­ки Мо­скви» мо­жуть ви­гля­да­ти на­тя­гну­то чи за­над­то пря­мо­лі­ній­но. То­му чи­та­ти її тре­ба вдум­ли­во, ана­лі­ти­чно (одна з ва­жли­вих пе­ре­ваг твор­чо­сті пи­сьмен­ни­ці в ці­ло­му). Але при цьо­му й не за­бу­ва­ти, що в умо­вах вій­ни під­ви­ще­ну пиль­ність на­вряд чи мо­жна на­зва­ти зай­вою. А ще зга­да­ти, що Окса­на За­буж­ко на­ле­жить до тих, хто ще у від­но­сно спо­кій­ні дво­ти­ся­чні ро­ки по­пе­ре­джа­ли про май­бу­тні ка­та­стро­фі­чні по­дії.

Олег КОЦАРЕВ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.