Про жи­т­тя та смерть

Den (Ukrainian) - - Культура -

По­ста­нов­ку п’єси «По­до­рож Алі­си до Швей­ца­рії» Л. Бер­фу­са здій­сне­но в Укра­ї­ні На­ціо­наль­ним те­а­тром ім. І.Фран­ка у спів­пра­ці з Goethe-Institut. Пи­та­н­ня сен­су жи­т­тя, яке не має сен­су, твор­ці ви­ста­ви ви­во­дять на рі­вень дис­ку­сії із твор­цем усьо­го жи­во­го. За вла­сне на­ро­дже­н­ня лю­ди­на має дя­ку­ва­ти Бо­го­ві й ба­тькам. А чи має во­на пра­во цим да­рун­ком роз­по­ря­джа­ти­ся і вре­шті від­мо­ви­ти­ся від ньо­го, ко­ли во­но ста­не по­ка­ра­н­ням? Страх смер­ті, який ко­жен по-сво­є­му, але усі — Оле­ксандр Ло­гі­нов (Джон), Лю­дми­ла Смо­ро­ді­на (Лот­те Гал­ло) та Сві­тла­на Ко­со­ла­по­ва (Ева) — з до­во­лі не­без­пе­чною осо­би­сті­сною від­вер­ті­стю про­жи­ва­ють, жо­дним чи­ном не дис­кре­ди­ту­є­ться де­кла­ру­ва­н­ням му­дро­сті смер­ті до­кто­ром Штро­мом (Сер­гій Ка­лан­тай), мед­се­строю Гал­ло (Те­тя­на Мі­хі­на) та Валь­те­ром, ха­зя­ї­ном при­мі­ще­н­ня клі­ні­ки (Оле­ксандр Пе­че­ри­ця).

Ці обра­зи акто­ри ство­рю­ють те­хно­ло­гі­чно іна­кше, ніж ко­ле­ги. Ефект від­сто­ро­не­н­ня ви­ни­кає че­рез вла­сне став­ле­н­ня до дій пер­со­на­жу. Так ре­жи­сер під­кре­слює зма­га­н­ня емо­цій­ної й ра­ціо­наль­ної до­мі­нант.

Ста­ні­слав Мой­се­єв зі сце­но­гра­фом Ка­те­ри­ною Мар­куш фор­му­лу жи­т­тя ма­те­рі­а­лі­зу­ють дво­ма скля­ни­ми се­кці­я­ми — одна, мен­ша, усю ви­ста­ву не за­ді­я­на — ко­рок жи­т­тя — і дру­га, в якій зна­хо­ди­ться до­бре обла­дна­ний не­за­хи­ще­ний лі­кар­ня­ний про­стір. Ко­ли ге­ро­ї­ня на­ва­жу­є­ться вко­ро­ти­ти му­ку існу­ва­н­ня, ка­псу­ла за­па­ю­є­ться. Во­на стає кон­тей­не­ром бу­т­тя, з яко­го скла­да­є­ться без­ме­жний об­сяг пам’яті не­бу­т­тя.

«Пі­ді­йти впри­тул до смер­ті — це все одно, що пі­ді­йти впри­тул до жи­т­тя. То­му що жи­т­тя — це ні­що», — Ен­ді Вор­гол.

Зви­чай­но, про «бу­ти чи не бу­ти» те­атр го­во­рить спо­кон­ві­ку. Але ні­ко­ли не йшло­ся про при­вла­сне­н­ня да­ру жи­т­тя, про пра­во цим да­ром роз­по­ря­джа­ти­ся слаб­кі­стю сво­го ті­ла або си­лою сво­їх усві­дом­лень.

Рі­зні кра­ї­ни сьо­го­дні ви­рі­шу­ють про­бле­ми ев­та­на­зії у за­ко­но­дав­чо­му по­лі. Дво­бій сер­ця і ро­зу­му в цій ви­ста­ві за­хо­плює гу­чним тре­мо­ло не­спо­кою ду­ші.

Чо­мусь по­ду­ма­ло­ся — а ра­птом ста­не у при­го­ді усві­дом­ле­н­ня ви­ста­ви тим, хто ба­чив її у той ви­рі­шаль­ний мо­мент, що ко­жно­го з жи­вих із на­дії на без­смер­тя при­во­дить до не­від­во­ро­тно­сті за­ко­нів існу­ва­н­ня.

ФО­ТО АР­ТЕ­МА СЛІПАЧУКА / «День»

Сце­на з ви­ста­ви «По­до­рож Алі­си у Швей­ца­рію»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.