Мі­сія Ма­кро­на

Як йо­му по­вер­ну­ти під­трим­ку кон­це­пції єди­ної Єв­ро­пи се­ред 40% фран­цузь­ких ви­бор­ців, які під­три­ма­ли ан­ти­єв­ро­пей­ські ідеї в пер­шо­му ту­рі

Den (Ukrainian) - - День Планети - Га­рольд ДЖЕЙМС Про­ект Син­ди­кат

Успіх цен­три­ста Ем­ма­ну­е­ля Ма­кро­на в пер­шо­му ту­рі пре­зи­дент­ських ви­бо­рів у Фран­ції, ма­буть, до­дасть Єв­ро­пі но­вих сил. На від­мі­ну від ре­шти кан­ди­да­тів, Ма­крон не про­сто ви­знає не­об­хі­дність ра­ди­каль­них змін у Єв­ро­со­ю­зі; він ви­сту­пає за ре­а­лі­за­цію та­ких змін шля­хом змі­цне­н­ня за­галь­но­єв­ро­пей­ської спів­пра­ці. Але пе­ре­ва­га Ма­кро­на за чи­слом по­да­них за ньо­го го­ло­сів ви­яви­лась не­ве­ли­кою, на­ба­га­то біль­ше фран­цузь­ких ви­бор­ців про­де­мон­стру­ва­ли під­трим­ку аб­со­лю­тно ін­ших по­лі­ти­чних по­гля­дів.

Йде­ться про ідеї но­сталь­гії й ізо­ля­ції, з яки­ми ви­сту­пає су­пер­ник Ма­кро­на в дру­го­му ту­рі, — Ма­рін Ле Пен з уль­тра­пра­во­го На­ціо­наль­но­го фрон­ту. Її га­сло — «On est chez nous» («Ми у се­бе вдо­ма») — під­кре­слює її акцент на ізо­ля­ції Фран­ції в на­ціо­наль­но­му ко­ко­ні, що за­хи­щає від «ди­кої гло­ба­лі­за­ції».

Однак Ле Пен ви­сту­па­ла з по­ді­бни­ми іде­я­ми не одна. Уль­тра­лі­вий кан­ди­дат Жан-Люк Ме­лан­шон, який по­сів че­твер­те мі­сце, теж ви­бу­ду­вав свою кам­па­нію на спро­ще­но­му еко­но­мі­чно­му по­пу­лі­змі. На­при­клад, як і Ле Пен, він по­обі­цяв ра­ди­каль­но зни­зи­ти пен­сій­ний вік, не по­ясню­ю­чи, як мо­жна про­фі­нан­су­ва­ти по­ді­бне рі­ше­н­ня.

Обоє за­кли­ка­ли до гер­ма­но­фоб­ських на­стро­їв, скон­цен­тру­вав­ши ува­гу на бор­го­вій кри­зі у Єв­ро­пі та на нав’ яза­ній Ні­меч­чи­ною по­лі­ти­ці ско­ро­че­н­ня дер­жви­трат. Ле Пен зви­ну­ва­чує Ма­кро­на в то­му, що той хо­че ста­ти ві­це-кан­цле­ром Єв­ро­пи в під­по­ряд­ку­ван­ні у ні­ме­цько­го кан­цле­ра Ан­ге­ли Мер­кель, а се­бе при цьо­му з гор­ді­стю про­го­ло­шує кан­ди­да­том « про­ти Мер­кель » . Ме­лан­шон ствер­джує, що дії Ні­меч­чи­ни про­ди­кто­ва­ні ра­ди­каль­ним ін­ди­ві­ду­а­лі­змом, нео­лі­бе­ра­лі­змом та еко­но­мі­чни­ми ін­те­ре­са­ми ста­рі­ю­чо­го на­се­ле­н­ня.

На­віть якщо, як очі­ку­є­ться, Ма­крон ви­грає в дру­го­му ту­рі, йо- му до­ве­де­ться зайня­ти­ся ви­рі­ше­н­ням про­блем, які зму­си­ли по­над 40% фран­цузь­ких ви­бор­ців під­три­ма­ти по­ді­бні ан­ти­єв­ро­пей­ські ідеї в пер­шо­му ту­рі. Якщо він хо­че по­вер­ну­ти під­трим­ку кон­це­пції єди­ної Єв­ро­пи, йо­му до­ве­де­ться за­ми­сли­ти­ся про те, що ро­би­ло Єв­ро­пу при­ва­бли­вою у ми­ну­ло­му і яким чи­ном во­на втра­ти­ла свою при­ва­бли­вість.

У пе­рі­од сво­єї най­біль­шої при­ва­бли­во­сті єди­на Єв­ро­па спри­йма­ла­ся як спо­сіб по­збав­ле­н­ня від усьо­го по­га­но­го і ко­ру­пцій­но­го в на­ціо­наль­них тра­ди­ці­ях. У 1950-х ро­ках, ко­ли двоє ду­же ста­рих лю­дей — ні­ме­цький кан­цлер Кон­рад Аде­на­у­ер і фран­цузь­кий пре­зи­дент Шарль де Голль — за­но­во ство­рю­ва­ли свої кра­ї­ни, їм до­ве­лось ана­лі­зу­ва­ти при­чи­ни, за яки­ми хва­ле­ні тра­ди­ції цих дер­жав ста­ли жер­твою їх вла­сних еліт.

Ні­меч­чи­на бу­ла зруй­но­ва­на на­ци­змом, який, на дум­ку Аде­на­у­е­ра, був нав’яза­ний кра­ї­ні прус­ською ари­сто­кра­ті­єю і мі­лі­та­ри­ста­ми. У Фран­ції, на дум­ку де Го­л­ля, елі­ти осла­блю­ва­ли кра­ї­ну, а пі­сля во­єн­ної по­раз­ки про­го­ло­су­ва­ли за по­ва­ле­н­ня ре­жи­му Ре­спу­блі­ки.

Але, на від­мі­ну від сьо­го­дні­шніх по­дій, пі­сля­во­єн­на не­за­до­во­ле­ність елі­та­ми не під­штов­ху­ва­ла ці кра­ї­ни до са­мо­ізо­ля­ції. Нав­па­ки, де Голль вва­жав, що гли­бо­кі істо­ри­чні ра­ни Фран­ції мо­жна за­лі­ку­ва­ти, ли­ше спів­пра­цю­ю­чи з Ні­меч­чи­ною. Він го­во­рив, що «Ні­меч­чи­на — це ве­ли­ка на­ція, яка до­би­ла­ся трі­ум­фу, а по­тім бу­ла по­вер­же­на. Фран­ція — це ве­ли­ка на­ція, яка бу­ла по­вер­же­на, а по­тім — у Ві­ші — пов’ яза­ла се­бе з трі­ум­фом ін­шої кра­ї­ни». Де Голль вва­жав, що ли- ше він один мо­же при­ми­ри­ти Фран­цію з Ні­меч­чи­ною, оскіль­ки ли­ше він один мо­же « ви­тя­гну­ти Ні­меч­чи­ну зі ста­ну за­не­па­ду».

Утім, у хо­ді кри­зи єв­ро на пер­шо­му пла­ні ви­яви­лись ме­жі цьо­го при­ми­ре­н­ня, а та­кож про­бле­ма на­ціо­наль­но­го за­не­па­ду. Ні­меч­чи­на і Фран­ція яв­но ма­ли по­тре­бу одна в одній, про­те їм ви­яви­лось важ­ко зро­зу­мі­ти одна одну. Пі­сля 2010 ро­ку єв­ро­пей­ська по­лі­ти­ка фа­кти­чно ста­ла спра­вою дво­сто­рон­ніх від­но­син до­мі­ну­ю­чої Фран­ції і ще більш до­мі­ну­ю­чої Ні­меч­чи­ни. Як і по­дії 1940 ро­ку, кри­за єв­ро ста­ла ре­зуль­та­том не­які­сно­го управ­лі­н­ня і по­мил­ко­вих ду­мок. Він по­чав спри­йма­ти­ся як зра­да еліт. Але цьо­го ра­зу про­ви­ну по­ча­ли по­кла­да­ти на єв­ро­пей­ські елі­ти, а та­кож на на­ціо­наль­ні елі­ти, які пе­ре­да­ли їм вла­ду.

У цен­трі де­ба­тів опи­ни­лась єв­ро­зо­на, оскіль­ки во­на нав’язує обме­же­н­ня кра­ї­нам ЄС. У мі­ру роз­ви­тку кри­зи єди­на ва­лю­та по­ча­ла спри­йма­ти­ся як га­мів­на со­ро­чка. Ви­бор­ці по­ча­ли ві­ри­ти, що ви­хід із ці­єї зо­ни до­по­мо­же їм ви­рі­ши­ти про­бле­ми, які з’ яви­ли­ся пі­сля її ство­ре­н­ня.

Ці­ка­во, що по­ді­бні на­строї по­ді­ля­ють як кра­ї­ни-бор­жни­ки, так і кра­ї­ни- кре­ди­то­ри єв­ро­зо­ни. Кра­ї­ни пів­ден­ної Єв­ро­пи, вклю­ча­ю­чи Фран­цію, від­чу­ва­ють, що по­тра­пи­ли у пас­тку низь­кої кон­ку­рен­то­спро­мо­жно­сті з ви­со­ким без­ро­бі­т­тям і ста­гна­ці­єю тем­пів зро­ста­н­ня до­хо­дів. Про­те кра­ї­ни пів­ні­чної Єв­ро­пи, а осо­бли­во Ні­меч­чи­на, теж вва­жа­ють се­бе та­ки­ми, що по­тра­пи­ли в пас­тку.

Ні­меч­чи­ну зма­льо­ву­ють як го­лов­но­го бе­не­фі­ці­а­ра єв­ро­зо­ни, про­те її тор­го­вель­ний ви­граш знач- но мен­ший, ніж вва­жає ба­га­то хто, зокре­ма че­рез те, що пів­ден­ні кра­ї­ни Єв­ро­пи, які пе­ре­жи­ва­ють про­бле­ми, по­ча­ли ім­пор­ту­ва­ти мен­ше ні­ме­цьких то­ва­рів. Нав­па­ки, чи­ма­ло нім­ців ба­чать, як у пла­ті­жній си­сте­мі єв­ро­зо­ни TARGET2 на­ко­пи­чу­ю­ться фі­нан­со­ві ви­мо­ги до кра­їн пів­ден­ної Єв­ро­пи.

У цій си­ту­а­ції оби­дві сто­ро­ни по­чу­ва­ю­ться як у пас­тці. Її мо­жна роз­гля­да­ти як ва­рі­ант зна­ме­ни­тої ді­а­ле­кти­ки ра­ба і па­на у «Фе­но­ме­но­ло­гії ду­ху» Ге­ор­га Ге­ге­ля: оби­дві сто­ро­ни пов’ яза­ні рів­ною мі­рою. Раб не ви­зна­є­ться як пов­но­цін­на лю­ди­на (або як рів­ний сво­є­му па­но­ві), і він не віль­ний. Пан віль­ний, але він не від­чу­ває, що раб вва­жає йо­го лю­ди­ною. Пан по­стій­но за­не­по­ко­є­ний че­рез слаб­кість цих вза­є­мин, і че­рез той факт, що раб ство­рює аль­тер­на­тив­ний все­світ цін­но­стей, у яко­му пан ні­як не пред­став­ле­ний.

У ре­зуль­та­ті зав­да­н­ням пре­зи­ден­та Ма­кро­на має ста­ти до­ся­гне­н­ня своє­рі­дної ге­ге­лів­ської транс­цен­ден­тно­сті че­рез про­цес, ба­га­то в чо­му схо­жий із тим, який де Голль опи­су­вав у 1960-х. Фран­ція по­трі­бна Ні­меч­чи­ні як мо­дель со­ці­аль­но-рин­ко­вої еко­но­мі­ки, зда­тної ство­рю­ва­ти но­ві не­дер­жав­ні ро­бо­чі мі­сця. Ні­меч­чи­ні по­трі­бна Фран­ції, щоб за­твер­ди­ти своє мі­сце у сві­ті, зокре­ма з то­чки зо­ру без­пе­ки.

Про­цес при­ми­ре­н­ня цих ім­пе­ра­ти­вів — у сфе­рі еко­но­мі­ки і без­пе­ки — є хво­ро­бли­вим, то­му що це озна­чає не­об­хі­дність по­до­ла­н­ня не­до­лі­ків і по­ми­лок ми­ну­ло­го про­ти­сто­я­н­ня. Але це не­об­хі­дно. Фран­ція і Ні­меч­чи­на по­вин­ні зно­ву ві­та­ти одна одну «у сво­є­му до­мі» (chez nous). Га­рольд ДЖЕЙМС — про­фе­сор істо­рії і між­на­ро­дних від­но­син у Прін­стон­сько­му уні­вер­си­те­ті, стар­ший на­у­ко­вий спів­ро­бі­тник у цен­трі між­на­ро­дно­го управ­лі­н­ня ін­но­ва­ці­я­ми. Спі­вав­тор но­вої книж­ки « Єв­ро і би­тва ідей » , ав­тор книж­ки « Ство­ре­н­ня і руй­ну­ва­н­ня цін­но­стей: гло­ба­лі­за­цій­ний цикл».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.