Но­ва му­зи­ка. Пам’ять. Оде­са

48-го­дин­ний ма­ра­фон 23-го Між­на­ро­дно­го фе­сти­ва­лю «2дня&2но­чі» при­кра­сив куль­тур­не жи­т­тя всьо­го сві­ту

Den (Ukrainian) - - Культура - Сві­тла­на АГРЕСТ-КОРОТКОВА

Йо­го уча­сни­ки та го­сті роз’їду­ться по до­мів­ках, від­віз­ши із со­бою сві­тлі спо­га­ди, но­ві ідеї, твор­че на­тхне­н­ня, вра­же­н­ня від но­вих і ста­рих імен твор­ців но­во­ї­му­зи­ки, зокре­ма й укра­їн­ських, тво­ри яких тра­ди­цій­но стар­ту­ють зі сце­ни цьо­го фе­сти­ва­лю у ве­ли­кий світ.

Пе­ре­по­від­а­ти му­зи­ку не­має сен­су, але пе­ре­да­ти атмо­сфе­ру че­рез уча­сни­ків фе­сти­ва­лю сенс є. Про за­галь­ні на­стро­їв наш не­ста­біль­ний, спов­не­ний три­вог час ве­де мо­ву не­змін­ний пре­зи­дент цьо­го му­зи­чно­го фо­ру­му Берн­гард ВУЛЬФ — про­фе­сор із Фрай­бур­га (Ні­меч­чи­на):

— За ни­ні­шньо­ї­си­ту­а­ції , ко­ли дер­жа­ви біль­ше за­кло­по­та­ні без­пе­кою сво­їх на­ціо­наль­них кор­до­нів, в цьо­му кон­текс­ті ми­сте­цтво стає не про­сто окра­сою на­шо­го що­ден­но­го жи­т­тя. Во­но, зав­дя­ки сво­їй на­дна­ціо­наль­ній при­ро­ді, (у то­му сен­сі, що ми­сте­цтво ва­жли­ве як для укра­їн­сько­го су­спіль­ства, так і для, при­мі­ром, ні­ме­цько­го), до­по­ма­гає збе­рі­га­ти і при­мно­жу­ва­ти кре­а­тив­ні іде­їв сьо­го­дні­шньо­му сві­ті. Укра­ї­на за­раз пе­ре­жи­ває тяж­кий пе­рі­од, але та­ка ситуація у всьо­му сві­ті. Ми не мо­же­мо за­ли­ши­ти на­ше май­бу­тнє бан­кі­рам та фі­нан­си­стам. Ми­сте­цтво ві­ді­грає і ві­ді­гра­ти­ме ви­зна­чаль­ну роль для май­бу­тніх по­ко­лінь. У За­хі­дній Єв­ро­пі пар­ті­ї­на­ціо­наль­но­го спря­му­ва­н­ня за­раз на­би­ра­ють ва­ги, ста­ють впли­во­вою по­лі­ти­чною си­лою. Я вель­ми спо­ді­ва­ю­ся, що си­ли, які за­раз є по­пу­ляр­ни­ми у Поль­щі, Угор­щи­ні то­що, не ста­нуть ви­зна­чаль­ни­ми в по­лі­ти­ці Фран­ці­ї­та Ні­меч­чи­ни. По­лі­ти­ки зо­бов’яза­ні ми­сте­цтву тим, що во­но до­по­ма­гає їм ро­зу­мі­ти світ кра­ще і ухва­лю­ва­ти гу­ман­ні­ші рі­ше­н­ня. Для цьо­го, зокре­ма, фе­сти­валь в Оде­сі має існу­ва­ти і на­віть ста­ва­ти зна­чу­щі­шим, на­пев­но, ніж він є за­раз. В Укра­ї­ні, на жаль, не так ба­га­то ві­до­мих фе­сти­ва­лів, і Оде­ський міг би ста­ти ві­зи­тів­кою фе­сти­валь­но­го жи­т­тя Укра­ї­ни. В Укра­ї­ні має від­бу­ва­ти­ся біль­ше фе­сти­ва­лів, по­ді­бних до Оде­сько­го. Ми тут усі ра­зом, у до­бро­му гу­мо­рі, і це чу­до­во. Хо­ча фе­сти­валь спов­не­ний сум­них спо­га­дів про яскра­вих осо­би­сто­стей, що за­ли­ши­ли свій слід не ли­ше в укра­їн­ській істо­рії.

У най­пер­шо­му фе­сти­ва­лі, 23 ро­ки то­му, брав участь мо­ло­дий, та­ла­но­ви­тий спів­ак Ва­силь Слі­пак. Він ви­ко­ну­вав пар­тію П’єро у пред­став­ле­ній то­ді у про­гра­мі опе­рі. На згад­ку про тра­гі­чно за­ги­бло­го спів­а­ка і гро­ма­дя­ни­на, Ге­роя Укра­ї­ни Ва­си­ля Слі­па­ка, опе­ра за­зву­ча­ла зно­ву, за­гра­ла но­ви­ми бар­ва­ми, ор­га­ні­чно

пе­ре­плі­та­ю­чись із чу­до­во змон­то­ва­ним ві­део з ті­є­їю, пер­шої прем’єри. Ін­стру­мен­таль­ну ча­сти­ну ви­ко­нав ан­самбль SENZA SFORZANDO, а йо­го не­змін­ний ке­рів­ник Оле­ксандр Пе­ре­пе­ли­ця-мол ще й бли­ску­че змон­ту­вав ві­део. Го­лов­ну во­каль­ну пар­тію ви­ко­нав мо­ло­дий укра­їн­ський спів­ак Ан­дрій МАЛИНИЧ:

— Го­ту­ю­чись до ви­ко­на­н­ня тво­ру Оле­ксан­дра Ко­за­рен­ка, пе­ре­ді мною сто­я­ла сер­йо­зна проблема ін­тер­пре­та­ції, оскіль­ки цей твір («П’єро мер­тво­пе­тлює») уже став, по су­ті, сим­во­лом Ва­си­ля Слі­па­ка. По-пер­ше, ме­ні до­ве­ло­ся зро­би­ти не­ве­ли­чке пе­ре­кла­де­н­ня під се­бе, — твір на­пи­са­но для кон­тр­те­но­ра, і во­каль­ний ря­док так про­сто не ви­лу­чиш че­рез осо­бли­во­сті те­си­ту­ри. Ві­ді­гра­ло ва­жли­ву роль те, що я ви­ко­ну­вав П’єро Ко­за­рен­ко в одно­му бло­ці з «Мі­ся­чним П’єро» Шен­бер­га і сво­їм тво­ром — мі­ні-опе­рою «П’єро і Кра­са». Про­вів­ши му­зи­чний ана­ліз, зна­йшов па­ра­ме­три, на які спи­ра­ти­му­ся. Так з’яви­ли­ся тем­бро­ві пер­со­на­жі: флей­тис­тка — во­на ж Ду­ша П’єро і клар­не­тист (+са­ксо­фон), ко­трий за­мі­ню­вав та­кож тру­бу в на­шо­му ви­ко­нан­ні; він же — Ар­ле­кін, — сим­во­лі­чний образ до­лі, яка як під­но­сить ви­про­бу­ва­н­ня, так і да­рує бла­го­дать. На цій трі­а­ді бу­ло по­бу­до­ва­но кон­це­пцію всьо­го бло­ку. Ме­ні бу­ло над­зви­чай­но ці­ка­во ви­ко­ну­ва­ти Ко­за­рен­ка, на­пев­но, ще і че­рез усві­дом­ле­н­ня атмо­сфе­ри, з на­го­ди чо­го цей твір за­зву­чав зно­ву в ме­жах фе­сти­ва­лю, пі­сля стіль­кох ро­ків. Ці­ка­во бу­ло й те, що гля­да­чі мо­гли оці­ни­ти дві ін­тер­пре­та­ції, — пе­ред на­шим ви­сту­пом по­ка­за­ли ві­део­ряд ви­ко­на­н­ня В.Слі­па­ком. Гля­да­чі спо­сте­рі­га­ли щось по­ді­бне до «змі­ни по­ко­лінь», на­тхнен­ний сим­біоз не про­сто ком­по­зи­то­ра-ви­ко­нав­ця-слу­ха­ча, не про­сто да­ни­ну пам’яті уні­каль­ній лю­ди­ні, а й про­сто­ро­ву по­до­рож з ми­ну­ло­го, че­рез тра­гі­чне сьо­го­де­н­ня, в май­бу­тнє.

Пам’яті тра­гі­чно за­ги­бло­го ком­по­зи­то­ра — Юлі­ї­Го­мель­ської , — не­змін­но­їу­ча­сни­ці ба­га­тьох фе­сти­ва­лів, бу­ло при­свя­че­но ще одну Сце­ну-кон­церт. Га­ли­на ШПАК, хор­мей­стер, ві­до­ма да­ле­ко за ме­жа­ми Оде­си та

Укра­ї­ни, роз­по­від­ає: — Я вдя­чна Кар­мел­лі (арт-ди­ре­ктор фе­сти­ва­лю) за те, що во­на при­свя­ти­ла ці­лий блок Юлі­ним тво­рам. Ми з Юлею зна­йо­мі зі сту­дент­ських ро­ків, ра­зом за­кін­чу­ва­ли кон­сер­ва­то­рію. Але справ­жній твор­чий кон­такт роз­по­чав­ся з 2003 ро­ку. А 2006-го, на кон­кур­сі у Фран­ції, наш хор пред­ста­вив но­вий твір Юлії (прем’єра му­зи­ки укра­їн­сько­го ком­по­зи­то­ра — одна з умов про­гра­ми) і при­віз їй за­слу-

же­ну пе­ре­мо­гу. Твір на­зи­вав­ся «Ше­по­ті­ти, го­во­ри­ти, спів­а­ти». Юлія Го­мель­ська — обда­ро­ва­ний ком­по­зи­тор, че­сна, до­бра лю­ди­на, яка по­стій­но ви­про­бо­ву­ва­ла се­бе на мі­цність. Ду­же ці­ле­спря­мо­ва­на, із за­го­стре­ним по­чу­т­тям спра­ве­дли­во­сті. Сві­тла лю­ди­на. Му­зи­ка для хо­ру в Юлі на­пи­са­на ду­же ці­ка­во, про­фе­сі­йо­наль­но. У сен­сі фа­кту­ри, гар­мо­нії, ри­тмів. Її тво­ри для ме­не — пев­ний ка­мер­тон су­ча­сно­ї­му­зи­ки. Нас об’єд­ну­ють 17 ро­ків спіль­но­ї­твор­чо­ї­ро­бо­ти. Ду­же до­бре пам’ятаю її сло­ва — «ко­жна мить жи­т­тя — на­че до­тик кри­ла пта­шки до кві­тки. Ці ми­ті від­лі­та­ють без­по­во­ро­тно». Пам’ята­є­те пі­сню зі сло­ва­ми — «есть толь­ко миг ме­жду

про­шлым и бу­ду­щим, имен­но он на­зыва­е­тся — жизнь». Ком­по­зи­тор і лю­ди­на Юлія Го­мель­ська за­ли­ши­ла свою ду­же сві­тлу і ду­же яскра­ву мить.

Джо­ні РЕЙНГАЛЬТ (США) — все­світ

ньо ві­до­мий му­зи­кант, який при­їхав до Оде­си впер­ше і став не ли­ше уча­сни­ком фе­сти­ва­лю, а й по­ді­лив­ся сво­ї­ми зна­н­ня­ми на май­стер-кла­сі зі сту­ден­та­ми кон­сер­ва­то­рії:

— Я при­їхав отри­ма­ти і по­ді­ли­ти­ся кре­а­тив­ни­ми іде­я­ми. Ді­ста­ти но­ві вра­же­н­ня і зро­би­ти сві­жі ви­снов­ки. Не пе­ре­стаю го­во­ри­ти са­мо­му со­бі про те, скіль­ки мо­жна всьо­го зро­би­ти, скіль­ки по­трі­бно всьо­го зро­би­ти. І ко­ли є мо­жли­вість по­чу­ти стіль­ки рі­зних ви­ко­нав­ців, но­вих тво­рів, ро­зу­мію, як ба­га­то ще є ці­ка­во­го й не­до­слі­дже­но­го ма­те­рі­а­лу, з яким хо­че­ться пра­цю­ва­ти. Усві­дом­люю, це не­лег­ке зав­да­н­ня, але бу­дую ве­ли­кі пла­ни на май­бу­тнє. Спо­ді­ва­ю­ся як на май­бу­тнє са­ме по со­бі, так і на цих мо­ло­дих лю­дей, яких ми по­чу­ли на цьо­му фе­сти­ва­лі. Вра­же­н­ня від Оде­си, від фе­сти­ва­лю, від ко­лег — каз­ко­ве.

Жо­ден про­ект, жо­дна твор­ча ідея не вті­лю­є­ться в жи­т­тя без фі­нан­со­во­ї­під­трим­ки. Фе­сти­ва­лю до­по­ма­га­ють ба­га­то по­сольств і куль­тур­них цен­трів європейських дер­жав. Де­які ро­блять це по­слі­дов­но, з ро­ку в рік. Ось що ка­же про це пан Елі­ав БЄЛОЦЕРКОВСЬКИЙ, На­дзви­чай­ний і Пов­но­ва­жний По­сол дер­жа­ви Ізра­їль в Укра­ї­ні:

— З фе­сти­ва­лем «2дня&2но­чі Но­во­ї­му­зи­ки» ми спів­пра­цю­є­мо ба­га­то ро­ків. Для по­соль­ства ду­же ва­жли­во, щоб ізра­їль­ські ком­по­зи­то­ри і му­зи­кан­ти бра­ли участь в одно­му зі зна­ко­вих фе­сти­ва­лів су­ча­сної сим­фо­ні­чно­ї­му­зи­ки.

У га­лу­зі куль­ту­ри Ізра­їль та Укра­ї­на за 25 ро­ків ди­пло­ма­ти­чних від­но­син за­кла­ли мі­цний фун­да­мент для роз­ви­тку плі­дної спів­пра­ці. Що­ро­ку в Ки­є­ві та ін­ших мі­стах Укра­ї­ни від­бу­ва­ю­ться ви­сту­пи ізра­їль­ських му­зи­кан­тів, акто­рів, пре­зен­ту­ють свої книж­ки ізра­їль­ські пи­сьмен­ни­ки, про­во­дять май­стер-кла­си ізра­їль­ські ді­я­чі ми­сте­цтва, ви­став­ля­ють сво­ї­ро­бо­ти ізра­їль­ські ху­до­жни­ки.

Але Оде­са і цей фе­сти­валь по­сі­да­ють осо­бли­ве мі­сце, як на кар­ті куль­тур­но­ї­актив­но­сті в Укра­ї­ні, так і в пла­нах по­соль­ства. Що­ро­ку ми че­ка­є­мо з не­тер­пі­н­ням і пла­ну­є­мо на­шу участь у цьо­му чу­до­во­му про­е­кті, і що­ро­ку фе­сти­валь­на про­гра­ма, кон­цер­ти та май­стер-кла­си пе­ре­вер­шу­ють на­ші спо­ді­ва­н­ня.

Хо­чу від щи­ро­го сер­ця по­дя­ку­ва­ти ар­ти­сти­чно­му ди­ре­кто­ро­ві фе­сти­ва­лю па­ні Кар­мел­лі Це­пка­лен­ко, ре­шті ор­га­ні­за­то­рів фе­сти­ва­лю і по­ба­жа­ти їм на­тхне­н­ня і твор­чих успі­хів.

ФОТО ОЛЕГА ВОЛОДИМИРСЬКОГО

23 ро­ки то­му, на пер­шо­му фе­сти­валь твір «П’єро мер­тво­пе­тлює» ви­ко­ну­вав Ва­силь Слі­пак, який ми­ну­ло­го ро­ку за­ги­нув в АТО, а ни­ні у пам’ять про опер­но­го спів­а­ка, во­лон­те­ра і бій­ця-до­бро­воль­ця го­лов­ну пар­тію за­спі­вав Ан­дрій Малинич

ФОТО ВІТАЛІЯ СІВАКА

Впер­ше до Оде­си при­їхав все­сві­тньо ві­до­мий аме­ри­кан­ський му­зи­кант Джон­ні Рейн­гард (фа­гот), який не ли­ше взяв участь у фо­ру­мі, а й про­вів май­стер-клас для сту­ден­тів кон­сер­ва­то­рії

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.