Як це ро­блять ін­ші

Вла­сність на зем­лю і зе­мель­ний ри­нок

Den (Ukrainian) - - Економіка - Сер­гій ГРАБОВСЬКИЙ

При­ва­тна вла­сність на зем­лю, пе­ред­усім на сіль­сько­го­спо­дар­ські угі­д­дя, з яко­гось ди­ва в пев­них ко­лах екс­пер­тів- еко­но­мі­стів і ке­рів­ни­ків між­на­ро­дних фі­нан­со­вих ін­сти­ту­цій є си­но­ні­мом ледь не ци­ві­лі­зо­ва­но­сті ті­є­ї­чи ін­шо­ї­краї ни, при­найм­ні — по­ка­зни­ком роз­ви­тку рин­ко­вих від­но­син, за­галь­но­ї­е­фе­ктив­но­сті еко­но­мі­ки. І це вже для нас не пи­та­н­ня те­о­рії: на­сту­пно­го ро­ку Укра­ї­на, згі­дно з під­пи­са­ним чин­ним уря­дом ме­мо­ран­ду­мом із Мі­жна­ро­дним ва­лю­тним фон­дом, має здій­сни­ти до­ко­рін­ну лі­бе­ра­лі­за­цію рин­ку зем­лі, вклю­ча­ю­чи про­даж сіль­сько­го­спо­дар­ських угідь. Одно­ча­сно кіль­ка до­сить впли­во­вих по­лі­ти­чних сил за­яви­ли про не­об­хі­дність про­дов­же­н­ня мо­ра­то­рію на ку­пів­лю- про­даж зе­мель сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня, ба біль­ше — во­ни ма­ють на­мір іні­ці­ю­ва­ти від­по­від­ний ре­фе­рен­дум. У від­по­відь уряд за­яв­ляє, що зня­т­тя мо­ра­то­рію від­бу­де­ться тіль­ки то­ді, ко­ли ста­не ясно, ко­му до­зво­ля­ти­муть ку­пу­ва­ти зем­лю. Ма­ти­муть та­ку мо­жли­вість, за сло­ва­ми прем’єра Во­ло­ди­ми­ра Грой­сма­на, ли­ше фі­зи­чні осо­би з укра­їн­ським гро­ма­дян­ством. «Мо­ра­то­рій мо­жна зня­ти тіль­ки то­ді, ко­ли бу­де зро­зумі­лою по­зи­ція що­до за­хи­сту вла­сни­ків зем­лі. Те­ма зем­лі є над­зви­чай­но чу­тли­вою для укра­їн­ських гро­ма­дян » , — за­явив, окрім то­го, го­ло­ва уря­ду.

При цьо­му всі ді­ю­чі сто­ро­ни апе­лю­ють до сві­то­во­го до­сві­ду, зна­хо­дя­чи в ньо­му опер­тя вла­сних еко­но­мі­ко-іде­о­ло­гі­чних кон­стру­ктів. Отож по­глянь­мо на де­які зі сві­то­вих норм ко­ри­сту­ва­н­ня сіль­сько­го­спо­дар­ськи­ми угі­д­дя­ми, від са­мо­го по­ча­тку «ви­но­ся­чи за дуж­ки» іде­о­ло­ге­му, на­че ви­клю­чно при­ва­тне зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня та ні­чним не обме­же­ний ри­нок зем­лі є за­по­ру­кою еко­но­мі­чно­го про­цві­та­н­ня — в та­ко­му ра­зі се­ред лі­де­рів тут бу­ла би низ­ка дер­жав Ла­тин­сько­ї­Аме­ри­ки, де па­ну­ва­ли чи й ни­ні па­ну­ють ла­ти­фун­ди­сти...

Га­даю, ні­хто не за­пе­ре­чу­ва­ти­ме, що Скан­ди­нав­ські кра­ї­ни за ба­га­тьма па­ра­ме­тра­ми не про­сто на­ле­жать до най­пе­ре­до­ві­ших еко­но­мі­чно, у них іще й зру­чно та за­ти­шно жи­ти. Сво­го ро­ду « за­ти­шність » ха­ра­кте­ри­зує і зе­мель­ні від­но­си­ни. При­ва­тна вла­сність на зем­лю у Скан­ди­на­ві­ї­по­єд­ну­є­ться з дер­жав­ною і гро­мад­ською (ко­опе­ра­тив­ною, му­ні­ци­паль­ною то­що). При цьо­му про­сто так, «з на­льо­ту » , ку­пи­ти там зем­лю, а тим біль­ше ро­би­ти на ній усе що хо­че­ться, не­мо­жли­во. І не ли­ше ку­пи­ти. У скан­ди­на­вів не вда­сться про­сто так узя­ти в орен­ду, тим біль­ше ви­ку­пи­ти, во­до­йму для роз­ве­де­н­ня в ній ри­би. Щоб отри­ма­ти «до­бро» на та­кий про­ми­сел, не­об­хі­дно ви­ко­на­ти ку­пу по­го­джень, які обов’ яз­ко­во бу­дуть пе­ре­ві­ре­ні дер­жав­ни­ми ін­спе­кто­ра­ми з охо­ро­ни при­ро­ди, тва­рин­но­го і мор­сько­го сві­ту. Зни­щи­ти сво­ї­ми ді­я­ми ( чи без­ді­яль­ні­стю) при­ва­ти­зо­ва­ну чи орен­до­ва­ну во­до­йму жо­дно­му « ха­зя­ї­ну » , « ін­ве­сто­ру » чи « пра­це­дав­цю » жо­дна скан­ди­нав­ська кра­ї­на не до­зво­лить. Так са­мо і ліс, рі­л­лю, лу­ки чи ін­ші при­ро­дні ре­сур­си, ви­ку­пле­ні чи орен­до­ва­ні. Тож при­ва­тна зем­ля там пе­ре­бу­ває під пиль­ним су­спіль­ним кон­тро­лем, так са­мо і дер­жав­на чи гро­мад­ська. Мо­жли­во, ко­мусь та­кий кон­троль ви­да­сться об­тя­жли­вим галь­мом для еко­но­мі­ки, але, пам’ ятаю, ще на­при­кін­ці 1980- х, ко­ли вже мо­жна бу­ло отри­ма­ти об’ єктив­ну ін­фор­ма- цію про За­хід, ме­не вра­зи­ло, що у Шве­ції(кам’яни­сті ґрун­ти, че­рез пів­ніч кра­ї­ни про­хо­дить По­ляр­не ко­ло) се­ре­дня вро­жай­ність кар­то­плі бу­ла на рів­ні пе­ре­до­вих кол­го­спів і ра­дго­спів УРСР. Во­но й не див­но: у цій кра­ї­ні ку­пи­ти ор­ну зем­лю мо­жуть тіль­ки осо­би, які ве­дуть сіль­сько­го­спо­дар­ське ви­ро­бни­цтво та ма­ють не­об­хі­дну фа­хо­ву пі­дго­тов­ку. Є над чим за­ми­сли­ти­ся, чи не так?

У Ка­на­ді ( теж пів­ні­чна око­ли­ця, тіль­ки вже Аме­ри­ки, а не Єв­ро­пи) ли­ше 11% зем­лі пе­ре­бу­ває у при­ва­тній вла­сно­сті. Ін­ші сіль­го­спу­гі­д­дя роз­по­ді­ле­ні між фе­де­раль­ни­ми (41%) і мі­сце­ви­ми зем­ля­ми (48%). Остан­ні за­крі­пле­ні за ко­жним із суб’єктів фе­де­ра­ції— про­він­ці­я­ми. Вна­слі­док ви­со­ко­ї­час­тки в стру­кту­рі зе­мель Ка­на­ди лі­сів, ар­кти­чних пу­стель і те­ри­то­рій ко­рін­но­го на­се­ле­н­ня (ін­ді­ан­ці й іну­ї­ти) ор­ні зем­лі ста­нов­лять ли­ше 6,8% від усі­є­ї­те­ри­то­рії Ка­на­ди. Однак в аб­со­лю­тних ци­фрах це зов­сім не­ма­ло — ор­ні зем­лі Ка­на­ди за пло­щею біль­ші, ніж уся те­ри­то­рія Укра­ї­ни.

По­при да­ле­ко не всю­ди спри­я­тли­вий клі­мат Ка­на­да дає до 16% сві­то­во­ї­про­ду­кці­ї­пше­ни­ці, яка є основ­ною сіль­сько­го­спо­дар­ською куль­ту­рою. Тож Ка­на­да є екс­пор­те­ром зер­на (вклю­ча­ю­чи пше­ни­цю, жи­то, овес, ячмінь, ку­ку­ру­дзу, гре­чку) й одним із про­від­них грав­ців на сві­то­во­му рин­ку зер­на. А во­дно­час тва­рин­ни­цтво ( мо­ло­чне, м’ ясо­шер­стне) та пта­хів­ни­цтво да­ють до 60% вар­то­сті сіль­сько­го­спо­дар­сько­ї­про­ду­кції . Тоб­то основ­на ма­са про­ду­кці­ї­ви­ро­бля­є­ться на при­ва­тній зем­лі, ра­зом із тим зна­чна ча­сти­на, пе­ред­усім про­ду­кці­ї­тва­рин­ни­цтва, й на орен- до­ва­ній. Ри­нок зем­лі пра­кти­чно віль­ний: у всіх про­він­ці­ях, за ви­ня­тком Остро­ва Прин­ца Едвар­да, жи­те­лі в ме­жах сво­єї те­ри­то­рі­ї­не ма­ють лі­мі­ту пло­щі зем­лі, якою во­ни во­ло­ді­ють. Тіль­ки у двох про­він­ці­ях (Кве­бек і зга­да­ний Острів Прин­ца Едвар­да) та­кі обме­же­н­ня є. На­то­мість обме­же­н­ня що­до пло­щі при­дба­но­їу вла­сність зем­лі для іно­зем­ців вста­нов­ле­ні в ше­сти з де­ся­ти про­він­цій.

При цьо­му віль­ні мі­сце­ві зем­лі мо­жуть за­лу­ча­ти для за- охо­че­н­ня по­трі­бних у тій чи ін­шій мі­сце­во­сті ім­мі­гран­тів. Так, у се­ли­щі на остро­ві Кей­пБре­тон у Но­вій Шо­тлан­ді­ї­не ви­ста­чає ро­бо­чих рук, то­му там про­по­ну­ють ро­бо­ту та два акри ( 80 со­ток) зем­лі всім, хто го­то­вий пе­ре­їха­ти ту­ди на по­стій­не мі­сце про­жи­ва­н­ня за умо­ви від­пра­цю­ва­н­ня на про­по­но­ва­но­му мі­сці п’ ять ро­ків. « Ми не змо­же­мо да­ти вам ве­ли­кі гро­ші, але ми мо­же­мо да­ти вам ди­во­ви­жне жи­т­тя, — ска­за­но в ого­ло­шен­ні. — Ми шу­ка­є­мо еко­ло­гі­чно сві­до­мих лю­дей, які хо­чуть бу­ти ча­сти­ною спіль­но­ти і ста­ви­ти­му­ться до бі­зне­су не як до ро- бо­ти, а як до ство­ре­н­ня чо­гось, чим мо­жна пи­ша­ти­ся. Якщо ви по­зи­тив­на лю­ди­на, яка має на­ви­ки в хар­чо­вій про­ми­сло­во­сті або сфе­рі об­слу­го­ву­ва­н­ня, то ви той, ко­го ми шу­ка­є­мо».

На про­ти­ле­жній від Ка­на­ди сто­ро­ні зем­но­ї­ку­лі роз­та­шо­ва­на Ав­стра­лія — та­кож сво­го ча­су бри­тан­ська ко­ло­нія. Там від­чу­тно ін­ші тра­ди­ці­ї­во­ло­ді­н­ня зем­лею та зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня. Ска­жі­мо, до­сі в Ав­стра­лі­ї­за­ли­ша­є­ться в си­лі й має пра­во­ву дію так зва­ний віль­ний ви­бір зе­мель (Free selection), прийня­тий в XIX сто­літ­ті. Згі­дно з цим прин­ци­пом, будь-який гро­ма­дя­нин ці­є­ї­дер­жа­ви мо­же пре­тен­ду­ва­ти на отри­ма­н­ня зе­мель­но­ї­ді­лян­ки пев­но­го роз­мі­ру. Ра­ні­ше її роз­мі­ри ко­ли­ва­ли­ся від 200 до 800 га, за­ле­жно від ро­дю­чо­сті ґрун­ту. За­раз роз­мір ді­ля­нок змен­ше­но, на­то­мість збіль­ше­но зо­бов’яза­н­ня зем­ле­вла­сни­ка. Зокре­ма, вла­сник зем­лі по­ви­нен збу­ду­ва­ти бу­ди­нок, обро­би­ти пев­ну ча­сти­ну зем­лі та осо­би­сто жи­ти на сво­їй ді­лян­ці. По­ряд із про­да­жем ді­ля­нок по­ши­ре­на зда­ча дер­жав­ної зем­лі в орен­ду. Ще у 1892 ро­ці в Ав­стра­лі­ї­бу­ло ухва­ле­ний за­кон, за яким мо­жна зда­ва­ти зем­лю в орен­ду на 99 ро­ків за рі­чну рен­ту в 4% вар­то­сті ці­є­ї­зем­лі. Тоб­то дер­жа­ва не втра­чає пра­ва вла­сно­сті на зем­лю, а во­дно­час за­без­пе­чує со­бі ре­гу­ляр­ний до­хід.

А ще в Ав­стра­лі­їство­ре­ні пра­во­ві за­по­бі­жни­ки про­ти ла­ти­фун­ди­стів. У 1894 ро­ці ухва­ле­но за­кон, який до­зво­ляє в ін­те­ре­сах су­спіль­ства екс­про­прі­а­цію за­ве­ли­ких зем­ле­во­ло­дінь. Осо­бли­ва па­ла­та ви­зна­чає ці­ну зем­ле­во­ло­ді­н­ня, що має за­ве­ли­кі роз­мі­ри, по­тім дер­жа­ва ви­ку­по­вує йо­го і роз­про­дує або здає в орен­ду дрі­бні­ши­ми ді­лян­ка­ми. При цьо­му пе­ре­ва­жна ча­сти­на сіль­го­спу­гідь при­па­дає на го­спо­дар­ства, які ма­ють по­над 1000 га (та­кий роз­мір не вва­жа­є­ться за­ве­ли­ким). Ре­зуль­тат: Ав­стра­лія — один із най­біль­ших у сві­ті ви­ро­бни­ків і екс­пор­те­рів зер­но­вих та про­ду­кці­ї­тва­рин­ни­цтва.

На за­гал, в Ав­стра­лії, ще з ча­сів ко­ло­ні­аль­но­го пе­рі­о­ду, ха­ра­ктер­ним є біль­ше втру­ча­н­ня дер­жа­ви в го­спо­дар­ське управ­лі­н­ня зем­лею, ніж у європейських дер­жа­вах або в Ка­на­ді. Най­біль­шим зе­мель­ним вла­сни­ком в Ав­стра­лі­їє дер­жа­ва. Їй на­ле­жать зем­лі, яки­ми про­кла­де­но за­лі­зни­ці й ав­то­шля­хи, на яких збу­до­ва­ні мор­ські пор­ти та ве­ли­кі за­во­ди. Аграр­не за­ко­но­дав­ство Ав­стра­лії ба­зу­є­ться на то­му, що дер­жа­ва по­вин­на ма­ти зе­мель­ні ре­зер­ви, щоб на­да­ва­ти всіх охо­чим у ко­ри­сту­ва­н­ня стіль­ки зем­лі сіль­сько­го­спо­дар­сько­го при­зна­че­н­ня, скіль­ки їм по­трі­бно, що­би про­го­ду­ва­ти се­бе та сво­ї­сім’ї , але за не­о­дмін­но­їу­мо­ви, щоб ко­ри­сту­ва­чі осо­би­сто ці ґрун­ти обро­бля­ли.

Отож, як ба­чи­мо, в рі­зних кра­ї­нах (я нав­ми­сно не брав за при­кла­ди США, Фран­цію, Ве­ли­ко­бри­та­нію чи Поль­щу, про які чи­та­чам ві­до­мо біль­ше) — рі­зні тра­ди­ці­ї­зем­ле­ко­ри­сту­ва­н­ня та про­да­жу сіль­сько­го­спо­дар­ських ґрун­тів. І це вар­то вра­ху­ва­ти в Укра­ї­ні.

Мо­жуть ска­за­ти: « А як же Ізра­їль?» Це окре­ма те­ма, бо до­свід ці­є­ї­краї ни та­кож є ду­же цін­ним для нас.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.