«СПАСИБI від тан­кі­стів. Бу­ло сма­чно»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Алев­ти­на ДОБРОВОЛЬСЬКА, Ми­ко­ла­їв

Ку­лі­нар­на со­тня в Ми­ко­ла­є­ві вже тре­тій рік пе­ре­дає во­ї­нам час­тку до­ма­шньо­го за­ти­шку

Акти­ві­сти ми­ко­ла­їв­ської Ку­лі­нар­ної со­тні об’ єд­на­ли­ся дов­ко­ла одні­єї ме­ти — да­ру­ва­ти вій­сько­вим спо­га­ди про до­ма­шній за­ти­шок і «за­без­пе­чу­ва­ти на­дій­ний тил». Ко­ор­ди­на­тор Ку­лі­нар­ної со­тні Оль­га До­цен­ко по­ясни­ла, що об’єд­на­н­ня не є ні про­е­ктом, ні гро­мад­ською ор­га­ні­за­ці­єю, Ку­лі­нар­на со­тня — це зі­бра­н­ня одно­дум­ців. Аб­со­лю­тно ко­жна лю­ди­на, яка хоч тро­хи зна­йо­ма з ку­лі­на­рі­єю або хо­че на­вчи­ти­ся го­ту­ва­ти, мо­же при­єд­на­ти­ся.

Акти­віст Ку­лі­нар­ної со­тні Алев­ти­на Аста­шкі­на ка­же, що об’єд­на­н­ня при­пи­нить свою ро­бо­ту то­го дня, ко­ли за­кін­чи­ться вій­на.

Се­ред во­лон­те­рів Ку­лі­нар­ної со­тні но­та­рі­у­си, еко­но­мі­сти, до­цен­ти, бух­гал­те­ри, пе­ре­кла­да­чі іно­зем­ної мо­ви, які у віль­ний від ро­бо­ти час вва­жа­ють сво­їм обов’ яз­ком до­по­ма­га­ти ар­мії. « День » по­спіл­ку­вав­ся з акти­ві­ста­ми про їхню уже більш ніж дво­рі­чну ді­яль­ність.

«МИ ЗОВ­СІМ НЕ ВМІ­ЛИ ПРО­СИ­ТИ...»

— Як ви­ни­кла ідея ство­ри­ти Ку­лі­нар­ну со­тню?

Оль­га ДО­ЦЕН­КО: — 2014 ро­ку бу­ло ба­га­то но­вин на те­ле­ба­чен­ні про ро­бо­ту гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій. Ми по­ба­чи­ли сю­жет про во­лон­те­рів із Хар­ко­ва, які іні­ці­ю­ва­ли акцію «На­го­дуй сол­да­та», зв’яза­ли­ся з ни­ми. Ко­ли сфор­му­ва­ли Ку­лі­нар­ну со­тню (5 гру­дня 2014 ро­ку), нас бу­ло всьо­го троє. По­тім ство­ри­ли без­ліч груп у со­ці­аль­них ме­ре­жах, і че­рез де­який час до нас при­єд­на­ло­ся май­же 40 осіб, які біль­шменш до­по­ма­га­ли нам.

Алев­ти­на АСТА­ШКІ­НА: — Єди­не, ми зов­сім не вмі­ли про­си­ти, для нас це, справ­ді, бу­ло важ­ко. А спо­ча­тку до­во­ди­ло­ся про­си­ти до­по­мо­гу, оскіль­ки фі­нан­су­є­мо ми се­бе са­мі, а гро­шей не зав­жди ви­ста­чає. Ча­сто на про­ха­н­ня про до­по­мо­гу чу­ли: це не на­ша вій­на, ми тут ні при чо­му, не­хай дер­жа­ва до­по­ма­гає. Але ми про­дов­жу­ва­ли шукати кон­та­кти.

— Які основ­ні стра­ви го­тує Ку­лі­нар­на со­тня?

А.А.: — В основ­но­му ми ро­би­мо су­хі на­бо­ри — борщ, суп хар­чо, го­ро­хо­вий, гри­бний (су­хі шам­пінь­йо­ни) і гре­ча­ний су­пи, ра­гу, ово­че­вий суп з ба­кла­жа­на­ми; по­жив­ні енер­ге­ти­чні ба­тон­чи­ки; кон­сер­ва­ції ово­че­ві й аджи­ку.

О.Д.: — До ре­чі, ми пер­ша Ку­лі­нар­на со­тня, яка зва­жи­ла­ся на при­го­ту­ва­н­ня гри­бно­го су­пу, оскіль­ки ба­га­то хто вва­жає, що гри­би — до­сить не­без­пе­чна їжа, і не ко­жен зу­міє пра­виль­но при­го­ту­ва­ти. Але ми бу­ли впев­не­ні, що впо­ра­є­мо­ся. Хло­пцям по­трі­бно ли­ше за­ли­ти су­хий су­по­вий на­бір окро­пом на п’ ять хви­лин — і го­то­во. Це зру­чно, швид­ко і ко­ри­сно. Вій­сько­ві по­ці­ну­ва­ли.

Ми мо­же­мо при­го­ту­ва­ти тер­мі­но­во ви­пі­чку, якщо во­лон­те­ри їдуть на пе­ре­до­ву, ска­жі­мо, за два дні.

«СОЛОДКЕ ЗАВ­ЖДИ ТІШИТЬ»

— Чо­го по­тре­бу­ва­ли бій­ці 2014 ро­ку, і як змі­ни­ли­ся за­пи­ти вій­сько­во­слу­жбов­ців за­раз?

О.Д.: — 2014 ро­ку та­кі по­сил­ки бу­ли на ва­гу зо­ло­та. На по­ча­тку вій­ни ми го­ту­ва­ли для всіх сол­да­тів (зі Слов’ян­ська, Кр­ама­тор­ська, Ки­є­ва, Оде­си, Хер­со­на), то­му що ро­зумі­ли, що ар­мія ли­ше бу­ду­є­ться, і до­по­мо­га во­лон­те­рів по­трі­бна як ні­ко­ли. 2014 ро­ку най­не­об­хі­дні­ше вій­сько­ві бра­ли на пе­ре­до­ву з до­му, то­му що то­ді по­трі­бно бу­ло пра­кти­чно все: ви­дел­ки, лож­ки, ско­во­рід­ки, та­ріл­ки, ков­дри.

А.А.: — На по­ча­тку бо­йо­вих дій ми ча­сто від­прав­ля­ли са­ло на пе­ре­до­ву. Ко­ли тем­пе­ра­ту­ра на­дво­рі бу- ла – 200С, са­ло ду­же за­мер­за­ло. Вій­сько­вим до­во­ди­ло­ся збе­рі­га­ти йо­го у вну­трі­шній ки­ше­ні вій­сько­вої фор­ми, щоб тро­хи ві­ді­грі­ти, роз­по­від­а­ли, що « на­віть со­ки­рою не роз­ру­ба­єш » . По­тім ми ста­ли пе­ре­кру­чу­ва­ти са­ло, щоб хло­пці і в хо­лод мо­гли тро­хи по­їсти. Ко­ли са­ло у ви­гля­ді ба­тон­чи­ка, во­но не так за­мер­зає: хо­чеш — гри­зи, хо­чеш — на хліб ма­сти.

Але за­раз са­ло ми вже не ро­би­мо, то­му що Мі­ні­стер­ство обо­ро­ни спро­мо­жне за­без­пе­чи­ти сол­да­тів про­ду­кта­ми хар­чу­ва­н­ня.

За три ро­ки вій­ни де­я­кі бри­га­ди від­мо­ви­ли­ся від на­шої до­по­мо­ги, то­му що в ба­га­тьох під­роз­ді­лах пра­цює по­льо­ва або ста­ціо­нар­на ку­хня. Але тор­ти­ки, ви­пі­чку або ба­тон­чи­ки ми про­дов­жу­є­мо їм від­прав­ля­ти, солодке зав­жди їх тішить.

О.Д.: — Вій­сько­ві ча­сто про­сять при­си­ла­ти їм аджи­ку та кон­сер­ва­цію. До ре­чі, аджи­ку ве­зуть з усі­єї Укра­ї­ни, але чо­мусь са­ме на­ша, ми­ко­ла­їв­ська, хло­пцям по­до­ба­є­ться най­біль­ше.

«ХЛО­ПЦЯМ ТАМ СТАЄ ТРО­ХИ ПРО­СТІ­ШЕ І ТЕПЛІШЕ, КО­ЛИ ОТРИ­МУ­ЮТЬ НА­ШІ ПО­СИЛ­КИ»

— Що є сти­мул- ре­а­кці­єю для во­лон­те­рів про­дов­жу­ва­ти до­по­ма­га­ти вій­сько­во­слу­жбов­цям?

А.А.: — Ко­ли сол­дат те­ле­фо­нує з « га­ря­чої то­чки » і чує від нас:

«Знай­те, що у вас є на­дій­ний тил», у ньо­го з’яв­ля­ю­ться си­ли. На­ші чо­ло­ві­ки і ді­ти не слу­жать уже, але ми не мо­же­мо за­ли­ши­ти всі тур­бо­ти про вій­сько­вих на пле­чах йо­го ро­ди­ни. Їм по­трі­бно до­по­ма­га­ти. Во­ни по­тре­бу­ють на­шої до­по­мо­ги.

О.Д.: — Для нас ва­жли­во зна­ти, що хло­пцям там стає тро­хи про­сті­ше і тепліше, ко­ли во­ни отри­му­ють на­ші по­сил­ки.

Ми го­ту­є­мо всі­єю ро­ди­ною, і чо­ло­вік до­по­ма­гає, і ді­ти ви­яв­ля­ли ба­жа­н­ня вчи­ти­ся го­ту­ва­ти, ко­ли зро­зумі­ли, на­скіль­ки це ва­жли­во для хло­пців, які за­раз в АТО. Ді­ти не­що­дав­но пе­чи­во са­мі спе­кли.

А.А. ( по­смі

ха­є­ться): — Ба­га­то хто ду­має, що ми тіль­ки те і ро­би­мо, що го­ту­є­мо, а якщо не го­ту­є­мо, то си­ди­мо бі­ля пли­ти і че­ка­є­мо за­мов­лень. Ди­ву­ють те­ле­фон­ні дзвін­ки: «Ми че­рез дві го­ди­ни бу­де­мо у вас, зав­тра їде­мо в АТО». І ось як по­ясни­ти лю­дям, що ми не ли­ше го­ту­ва­н­ням за­йма­є­мо­ся?

— Як ча­сто за­раз від­прав­ля­є­те хло­пцям по­сил­ки?

А.А.: — Мо­же­мо три дні під­ряд го­ту­ва­ти, а по­тім дов­гий час за­тиш­шя. За­зви­чай ми ро­би­мо за­пас на всяк ви­па­док, ра­птом не­пе­ре­дба­че­на си­ту­а­ція ви­ни­кне, але за­раз у нас нуль на­бо­рів. По­ки ро­би­мо 2— 3 від­прав­ки на ти­ждень.

— На­пев­но, за три ро­ки на­ко­пи­чи­ло­ся не­ма­ло ці­ка­вих істо­рій...

О.Д.: — Ко­ли хло­пці впер­ше отри­ма­ли від нас го­стин­ці, з су­ше­них си­ніх ба­кла­жа­нів во­ни ви­рі­ши­ли зва­ри­ти ком­пот — не зро­зумі­ли, що це за на­бір, ду­ма­ли, що фру­кти якісь. Пі­зні­ше ми по­ці­ка­ви­ли­ся, чи спо­до­ба­ло­ся хло­пцям, а во­ни ка­жуть: «До­да­ли цукру, сма­чно бу­ло».

А.А.: — Остан­нім ча­сом у на­бо­ри кла­де­мо свої ві­зи­тки з кон­та­ктни­ми да­ни­ми. Так хло­пці нам по­ча­ли по­ві­дом­ле­н­ня пи­са­ти або дзво­ни­ти. Ось не­що­дав­но на­пи­са­ли: « СПАСИБІ від тан­кі­стів. Бу­ло сма­чно » . Пря­мо­го зв’ яз­ку з вій­сько­ви­ми не­має, а так ін­ко­ли одер­жа­ти лист при­єм­но.

Для всіх, хто ба­жає до­по­мог­ти Ку­лі­нар­ній со­тні, пу­блі­ку­є­мо но­мер кар­ти При­ват­бан­ку, на яку мо­жна пе­ре­ра­ху­ва­ти ко­шти — 5168 7423 4176 9325.

ФОТО НАДАНО ОЛЬГОЮ ДО­ЦЕН­КО

Ми­ко­ла­їв­ський кі­борг з 79-ї ае­ро­мо­біль­ної бри­га­ди Єв­ген «Мар­шал» Жу­ков і ко­ор­ди­на­тор Ку­лі­нар­ної со­тні Оль­га До­цен­ко

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.