Ко­му по­трі­бна книж­ка в Укра­ї­ні?

Ко­стян­тин Ро­дик — про ви­дав­ни­чий ри­нок, лі­те­ра­тур­ні пре­мії та роз­ви­ток бі­бліо­тек

Den (Ukrainian) - - Українці – Читайте! - Лю­дми­ла ТАРАН, фото Артема СЛІПАЧУКА, «День»

Ко­стян­тин Ро­дик — пре­зи­дент Все­укра­їн­сько­го рей­тин­гу «Книж­ка ро­ку». Ця зна­ко­ва книж­ко­ва подія від­бу­ла­ся не­що­дав­но вже уві­сім­над­ця­те. 76 екс­пер­тів оці­ни­ли 1098 ви­дань, до ко­ро­тки­хспи­сків уві­йшли книж­ки 63 ви­дав­ців із 11 міст Укра­ї­ни. Ки­їв пред­став­ле­ний 40 ви­дав­ни­цтва­ми ( 95 кни­жок у шорт-ли­стах), Львів — 6 ви­дав­ництв, 26 кни­жок; Хар­ків — 6 ви­дав­ництв, 22 книж­ки; Чер­нів­ці — три ви­дав­ни­цтва, чо­ти­ри книж­ки; сім міст пред­став­ле­ні по одно­му ви­дав­ни­цтву: Він­ни­ця, Жов­ква, Ір­пінь, Му­ка­че­ве, Сім­фе­ро­поль, Тер­но­піль, Ужго­род.

К. Ро­дик — із ти­хлю­дей, які лег­ко «обро­ста­ють» книж­ка­ми. Ра­зом із дру­жи­ною Га­ли­ною Ро­ді­ною, ко­тра очо­лює Центр рей­тин­го­вих­до­слі­джень «Еліт-Про­фі», гур­ту­ють дов­ко­ла кни­жок екс­пер­тів, які й ви­зна­ча­ють кра­щі із кра­щих.

— Як ви­ник і роз­ви­вав­ся про­ект рей­тин­гу «Книж­ка ро­ку»?

— Пер­ший книж­ко­вий рей­тинг провели 1999-го. Це, вла­сне, бу­ла обо­рон­на та­кти­ка. На­віть у Ки­є­ві, мо­жна ска­за­ти, на то­ді зни­кли кни­гар­ні. Єди­ним мі­сцем, де ку­пу­ва­ли книж­ки, бу­ла Пе­трів­ка, але там зна­йти укра­їн­ські ви­да­н­ня бу­ло май­же не­мо­жли­во. Ми ви­рі­ши­ли до­ве­сти, що книж­ки є і їхчи­та­ють. Та ко­ли за­про­си­ли ви­дав­ців на­да­ва­ти їх­для рей­тин­гу, во­ни сте­на­ли пле­чи­ма: мов­ляв, як і з чим бу­де­те по­рів­ню­ва­ти? — Ру­ки не опу­сти­ли­ся? — Ні. Рей­тинг та­ки від­був­ся, хо­ча кни­жок бу­ло близь­ко чо­ти­рьо­хсот. Фа­кти­чно, на ту по­ру це бу­ли всі укра­їн­ські книж­ки. І ми свід­ки, як си­ту­а­ція змі­ни­ла­ся на кра­ще. То­му й ме­та рей­тин­гу ни­ні ін­ша. Спо­ча­тку це бу­ла під­трим­ка ви­дав­ництв, книж­ки як про­ду­кту. З ча­сом ви­дав­ці укра­їн­ської книж­ки вби­ли­ся в пір’я. Ста­ло оче­ви­дним: ри­нок книж­ко­вий в Укра­ї­ні та­ки існує. — Однак на­рі­ка­є­мо... — Хай наш ри­нок не та­кий, як, при­мі­ром, у Поль­щі, та він роз­ви­ва­є­ться. І рей­тинг став ви­ко­ну­ва­ти ін­шу фун­кцію — за­хи­сту прав спо­жи­ва­чів, чи­та­чів. «Книж­ка ро­ку» по­ка­зує, що?, на дум­ку фа­хів­ців, і справ­ді вар­те ува­ги. На­при­клад, ми­ну­ло­го ро­ку в но­мі­на­ції «За­ру­бі­жна про­за» бу­ло 99 назв — і це не всі пе­ре­кла­де­ні книж­ки, які ви­йшли в Укра­ї­ні. Рей­тинг дає уяв­ле­н­ня про те, на­скіль­ки те чи те ви­да­н­ня вар­те ува­ги лю­ди­ни, ко­тра при­йшла до кни­гар­ні й пе­ре­бу­ває пе­ред ви­бо­ром.

— Тож гро­мад­ська ор­га­ні­за­ція взя­ла на се­бе роль...

— ...по­ді­бну, яку у сві­ті ви­ко­ну­ють ві­до­мі брен­ди. У сві­ті існу­ють два ви­мі­ри по­пу­ляр­но­сті книж­ки: рей­тинг про­да­жів і лі­те­ра­тур­ні пре­мії. В Іспа­нії це пре­мія Сер­ван­те­са, у Фран­ції — Гон­ку­рів, ві­до­мий бри­тан­ський Бу­кер та й Но­бе­лів­ська — все це фор­ми за­хи­сту чи­та­ча від ди­кта­ту рин­ку. Що­до рей­тин­гу ви­дань, то в Укра­ї­ні ма­є­мо по­ді­бну мо­дель до­бо­ру кни­жок у си­сте­мі роз­гля­ду — но­мі­на­цій­ну.

«ПРИНЦИП ВИСУВАННЯ ПРЕТЕНДЕНТІВ — КОРУПЦІЙНИЙ ЗА СВО­ЄЮ СУТТЮ»

— Що­до пре­мій. Най­ви­ща лі­те­ра­тур­на пре­мія в Укра­ї­ні — На­ціо­наль­на іме­ні Шев­чен­ка. Во­на по­ста­ла ще за ра­дян­ських ча­сів. У чо­му, на ва­шу дум­ку, суть на­рі­кань на її не­до­ско­на­лість?

— М’яко ска­за­но! Річ у тім, що принцип висування претендентів — корупційний за сво­єю суттю. Ни­ні, хоч онов­ле­но склад ко­мі­те­ту, та чле­ни жу­рі вти­сну­ті в ті са­мі рам­ки, що й ра­ні­ше. Шев­чен­ків­ська пре­мія так чи іна­кше за­ле­жна від «лі­те­ра­ту­ро­знав­ців у ци­віль­но­му» з адмі­ні­стра­ції пре­зи­ден­та. На­ві­що ви­су­не­н­ня претендентів? Тре­ба охо­плю­ва­ти все, що є на рин­ку. І хай екс­пер­ти ви­зна­ча­ють вузь­ке ко­ло з усьо­го то­го, що ма­є­мо.

— «Книж­ка ро­ку» по­ста­ла фа­кти­чно як при­ва­тна ініціатива. Як дов­го мо­же три­ва­ти це во­лон­тер­ство? На­скіль­ки ви роз­ра­хо­ву­ва­ли на дер­жа­ву?

— Дер­жа­ва вза­га­лі не му­сить ви­хо­ди­ти з іні­ці­а­ти­ва­ми. Її чиновники існу­ють для то­го, щоб зна­йти гро­ші для ре­а­лі­за­ції ідей, які про­по­ну­ють і роз­ро­бля­ють фа­хів­ці. Під­три­му­ва­ти «Книж­ку ро­ку» мо­жна яким чи­ном? За­ку­пів­лею для бі­бліо­тек ти­хкни­жок, які ста­ли пе­ре­мож­ця­ми. Із ці­єю іде­єю я сво­го ча­су хо­див до во­сьми міністрів куль­ту­ри. Єди­ний, хто її під­три­мав — Юрій Бо­гу­цький. Але на шля­ху до ре­а­лі­за­ції ідея за­ви­сла в по­ві­трі.

— За­раз Ін­сти­тут кни­ги зор­га­ні­зо­ва­ний...

— Ту­ди за­кла­де­но та­ку са­му ко­ру­пцій­ну схе­му по­пов­не­н­ня бі­бліо­тек — че­рез за­яв­ки від ви­дав­ництв. Від цьо­го дав­но вар­то від­мо­ви­ти­ся. Ме­та Ін­сти­ту­ту кни­ги — під­трим­ка читання че­рез бі­блі­о­те­ки. Але ж ни­ні са­мі бі­бліо­те­ка­рі ду­же ма­ло зна­ють про книж­ки! От­же, в пер­шу чер­гу тре­ба від­ро­ди­ти бі­блі­о­те­ки як осе­ред­ки, де мо­жна до­від­а­ти­ся про но­вин­ки книж­ко­во­го рин­ку. Як це зро­би­ти? Че­рез про­по­зи­ції ви­дав­ців? Про­бле­ма­ти­чно. Та­ке вра­же­н­ня, що ні­хто ні­чо­го не хо­че змі­ню­ва­ти, а зга­да­ний Ін­сти­тут книж­ки ство­ре­но, щоб скон­цен­тру­ва­ти ко­шти в одни­хру­ках . Тож спів­чу­ваю в.о. ди­ре­кто­ра ці­єї ін­сти­ту­ції Ро­сти­сла­ву Сем­кі­ву — йо­му до­ве­де­ться не­аби­як по­бо­ро­ти­ся.

«КНИ­ЖОК НЕ ЧИ­ТАЄ НА­ВІТЬ ТА ВЕРСТВА, ЯКА УХВАЛЮЄ РІ­ШЕ­Н­НЯ»

— Бі­бліо­те­ка­рям (і не тіль­ки їм) бра­кує ін­фор­ма­цій­них ви­дань про книж­ки. Ре­зуль­та­ти книж­ко­во­го рей­тин­гу ви­сві­тлю­ю­ться у ЗМІ. Але ж та­ких обмаль!

— Так, у сві­ті най­по­ва­жні­ша пре­са має по­стій­ні книж­ко­ві ру­бри­ки. В Укра­ї­ні — май­же ва­ку­ум, і це одра­зу опу­скає нас до ди­ко­сті. Яка за­галь­на куль­ту­ра читання й ін­фор­му­ва­н­ня про но­вин­ки? Кни­жок не чи­тає на­віть та верства, яка ухвалює рі­ше­н­ня. Ба­чи­мо: на За­хо­ді дер­жав­ні топ-ме­не­дже­ри йдуть у рі­зні ав­ди­то­рії і го­во­рять там про рі­зні книж­ки зокре­ма. По­пе­ре­дній пре­зи­дент США ре­ко­мен­ду­вав для обго­во­ре­н­ня про­від­ним чи­нов­ни­кам по­лі­то­ло­гі­чну й фі­ло­соф­ську лі­те­ра­ту­ру — і це спо­ну­ка­ло до від­по­від­них­дер­жав­ни­хрі­шень. А які книж­ки чи­тає наш Пре­зи­дент? Не ма­є­мо про це свід­чень. Як­би чи­та­ли від­по­від­ну ле­кту­ру ті, що ухва­лю­ють рі­ше­н­ня, на­ше за­ві­ко­н­ня бу­ло б ве­се­лі­ше.

— Що ма­є­мо в по­зи­ти­ві? Які ни­ні тен­ден­ції на­пов­не­н­ня книж­ко­во­го рин­ку?

— Якщо на по­ча­тку по­ста­н­ня рей­тин­гу вті­ша­ла бо­дай пев­на кіль­кість кни­жок, те­пер ця кіль­кість на­пру­жує. Ви­дно го­ри­зонт, ко­ли рей­тинг про­во­ди­ти бу­де не­мо­жли­во.

— І ни­ні є пре­тен­зії до зна­чної кіль­ко­сті під­но­мі­на­цій у «Книж­ці ро­ку».

— До­бре те, що все-та­ки якість ви­дань зро­стає, осо­бли­во ко­ли по­рів­ня­ти з тим, що ма­ли кіль­ка ро­ків то­му. То­вар­на якість пе­ред­усім. Уже ви­дав­ці мен­ше еко­ном­лять на ре­да­кто­рах. Ре­зо­нан­сни­ми бу­ли си­ту­а­ції, ко­ли ви­дав­ни­цтво на­віть від­кли­ка­ло з про­да­жу пе­ре­кла­де­ні книж­ки, бо здій­сняв­ся скан­дал що­до їхя­ко­сті.

— Як уза­галь­ни­ти наш книж­ко­вий ри­нок?

— У нас ще не­має пе­ре­ви­ро­бни­цтва то­ва­ру, як на ін­ши­хро­з­ви­не­них рин­ках. Кіль­ка ро­ків то­му на­рі­ка­ли, що від­су­тній нон­фі­кшн — і за­раз си­ту­а­ція ін­ша. На­віть з’яви­ли­ся ви­дав­ни­цтва, які спе­ці­а­лі­зу­ю­ться на цьо­му жан­рі. Хай не в та­ко­му об­ся­зі, як, при­мі­ром, у тій же Поль­щі, та на­ба­га­то біль­ше, ніж пе­ре­сі­чна лю­ди­на зда­тна про­чи­та­ти. Пра­кти­чно в усі­хні­ша­хма­є­мо гар­ні книж­ки. Ма­со­вої книж­ки у нас удо­сталь. Якість, зві­сно, рі­зна.

*** За­кін­чи­ти роз­мо­ву хо­че­ться, пе­ре­фра­зо­ву­ю­чи сло­ва К. Ро­ди­ка з йо­го пе­ред­мо­ви до пун­ктир-ен­ци­кло­пе­дії «Акту­аль­на лі­те­ра­ту­ра»: «Книж­ка ро­ку» по­ка­зує, на­скіль­ки книж­ка вза­га­лі акту­аль­на для су­ча­сної укра­їн­ської лю­ди­ни (пе­ре­про­шую за тав­то­ло­гію) і на­скіль­ки на­ше су­спіль­ство зда­тне осми­слю­ва­ти са­ме се­бе.

ДОВІДКА «Дня»

Ко­стян­тин РО­ДИК — укра­їн­ський лі­те­ра­тур­ний кри­тик і жур­на­ліст. Був го­лов­ним ре­да­кто­ром ти­жне­ви­ка «Друг чи­та­ча» (з 1992 р.) і во­дно­час (з 1993 р.) го­лов­ним ре­да­кто­ром жур­на­лу «Кни­жник-review», з 1993 до 1999 ро­ку вів огля­до­ві для лі­те­ра­ту­ри ру­бри­ки у низ­ці укра­їн­ськи­хі ро­сій­ських пе­рі­о­ди­чни­хви­дань, а та­кож ра­діо— і те­ле­пе­ре­да­чі, при­свя­че­ні лі­те­ра­ту­рі. Ла­у­ре­ат Пре­мії ім. Ва­си­ля Сту­са та ім. О. Бі­ле­цько­го. Ла­у­ре­ат рей­тин­гу «Зо­ло­та фор­ту­на» (2001). Най­кра­щий книж­ко­вий жур­на­ліст Фо­ру­му ви­дав­ців у Льво­ві (2001, 2003). По­че­сна на­го­ро­да НСПУ (2005). Ке­рів­ник рей­тин­гу «Книж­ка ро­ку». Ав­тор чи­слен­ни­ха­на­лі­ти­ко-про­блем­ни­хпу­блі­ка­цій на книж­ко­ву те­ма­ти­ку (близь­ко 1000). Ав­тор кни­ги «Не­ви­вче­ні уро­ки Си­ті­на, або Го­го­лі­за­ція три­ває» (2000), роз­по­ря­дник мі­ні-ен­ци­кло­пе­дій книж­ко­во­го ро­ку «Укра­їн­ський best» та пун­ктир-ен­ци­кло­пе­дії «Акту­аль­на лі­те­ра­ту­ра».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.