«Так тре­ба жи­ти і мрі­я­ти»

У Ло­ка­чах на Во­ли­ні від­бу­лась уро­чи­ста це­ре­мо­нія вру­че­н­ня від­зна­ки «По­че­сний гро­ма­дя­нин се­ли­ща» го­лов­но­му ре­да­кто­ро­ві «Дня» Ла­ри­сі Ів­ши­ній

Den (Ukrainian) - - Акція «дня» - На­та­лія МАЛІМОН, «День», Луцьк Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»

Рі­ше­н­ня про від­зна­че­н­ня уро­джен­ки Ло­ка­чів — Ла­ри­си Ів­ши­ної (Жа­ло­ва­ги) — ухва­ли­ла се­сія се­ли­щної ра­ди 23 гру­дня 2016 ро­ку, і ось на­ста­ла на­го­да зу­стрі­ти­ся із зем­ля­чкою, яку в мі­сте­чку не за­бу­ва­ють, і ви­сло­ви­ти їй свою по­ша­ну. На се­сії де­пу­та­ти одно­го­ло­сно під­три­ма­ли кло­по­та­н­ня пе­да­го­гі­чно­го ко­ле­кти­ву Ло­ка­чин­ської шко­ли-гім­на­зії про при­сво­є­н­ня ві­до­мій зем­ля­чці, го­лов­но­му ре­да­кто­ро­ві все­укра­їн­ської га­зе­ти «День» Ла­ри­сі Оле­ксі­їв­ні Ів­ши­ній (Жа­ло­ва­зі) зва­н­ня «По­че­сний гро­ма­дя­нин се­ли­ща Ло­ка­чі».

— У Ло­ка­чах пам’ята­ють Ла­ри­су Оле­ксі­їв­ну, бо во­на зав­жди бу­ла при­кла­дом для на­шої мо­ло­ді. При­кла­дом то­го, як зді­бна лю­ди­на зав­дя­ки сво­їм та­лан­там, сво­їй гро­ма­дян­ській по­зи­ції до­ся­гла тих ви­сот, яки­ми пи­ша­ю­ться її зем­ля­ки і вся Во­линь, — ка­же Ло­ка­чин­ський се­ли­щний го­ло­ва Бо­г­дан ІУС. — Г ро­ма­ді по­трі­бні та­кі при­кла­ди, та­кі осо­би­сто­сті, які спо­ну­ка­ють до ру­ху впе­ред, які про­слав­ля­ють на­шу спіль­ну ма­лу ба­тьків­щи­ну. Ми ма­ли чи­ма­ло про­по­зи­цій що­до при­сво­є­н­ня зва­н­ня по­че­сно­го гро­ма­дя­ни­на се­ли­ща. На­при­клад, є під­при­є­мець, який спо­ру­див ве­ли­кий тор­го­вий центр... Але кан­ди­да­ту­ра Ла­ри­си Ів­ши­ної (Жа­ло­ва­ги) бу­ла по­за кон­ку­рен­ці­єю. На­ші де­пу­та­ти опи­та­ли лю­дей по сво­їх окру­гах, і са­ме за неї ло­ка­ча­ни від­да­ва­ли свої го­ло­си. Це ду­же по­ка­зо­во: так про­жи­ти ро­ди­ні її, так про­жи­ти їй са­мій, щоб і че­рез ро­ки, де­ся­ти­лі­т­тя лю­ди збе­рі­га­ли до­брі вра­же­н­ня про ді­дів-пра­ді­дів, ба­тьків, ша­ну­ва­ли са­му Ла­ри­су Оле­ксі­їв­ну... Мо­жу тіль­ки ска­за­ти, що ми, мо­жли­во, вже тро­хи й за­пі­зни­ли­ся із ці­єю від­зна­кою, її вар­то бу­ло вру­чи­ти зна­чно ра­ні­ше, бо це — та подія, та від­зна­ка, яка дав­но очі­ку­ва­на ло­ка­чан­ською гро­ма­дою.

■ «Гу­ма­ні­тар­на ау­ра на­ції», над якою пра­цює Ла­ри­са Ів­ши­на, під­но­сить гро­ма­дян, во­на — з лю­дей, які три­ма­ють над Укра­ї­ною її ін­те­ле­кту­аль­не не­бо. Лю­би­мо, пи­ша­є­мось і ду­же-ду­же че­ка­є­мо в го­сті!» — так го­во­ри­ла ди­ре­ктор НВК «Ло­ка­чин­ська за­галь­но­осві­тня шко­ла I — III сту­пе­ня — гім­на­зія» Окса­на САХАРЧУК, ко­тра й бу­ла іні­ці­а­то­ром при­сво­є­н­ня Ла­ри­сі Ів­ши­ній зва­н­ня «По­че­сний гро­ма­дя­нин се­ли­ща Ло­ка­чі», ко­ли ді­зна­ла­ся про рі­ше­н­ня се­ли­щної ра­ди. Уро­чи­ста це­ре­мо­нія вру­че­н­ня від­зна­ки від­бу­ва­ла­ся в сті­нах рі­дної Ла­ри­сі Ів­ши­ній гім­на­зії. Вша­ну­ва­н­ня ста­ло по­ді­єю з ці­ка­вим сце­на­рі­єм, з ве­ли­кою щи­рі­стю і по­дя­кою, бо, вва­жає Окса­на Сахарчук, лю­ди­ні тре­ба дя­ку­ва­ти то­ді, ко­ли во­на се­ред нас, дя­ку­ва­ти вча­сно й не бо­я­ти­ся го­во­ри­ти сло­ва за­хо­пле­н­ня. І про­ро­чи­ми ни­ні ви­да­ю­ться сло­ва, які кіль­ка ро­ків то­му ска­за­ла «Дню» Ла­ри­са ЛАЦЕНКО (МАЛІНЧУК) пі­сля зу­стрі­чі з одно­кла­сни­цею (у ран­зі го­лов­но­го ре­да­кто­ра все­укра­їн­ської га­зе­ти) на пре­зен­та­ції фо­то­ви­став­ки «Дня» в Лу­цьку: «Із Ла­ри­сою Ів­ши­ною ми одно- кла­сни­ці, ія з но­сталь­гі­єю при­га­дую час, ко­ли ми не всту­пи­ли пі­сля шко­ли до вишів, і Ла­ри­са ор­га­ні­зу­ва­ла не біль­ше і не мен­ше — ді­во­чу бри­га­ду ма­ля­рів. Ми так «вка­лу­ва­ли» на кол­го­спній фер­мі! Але це був не­по­втор­ний час. То­ді ж Ла­ри­са по­да­ру­ва­ла ме­ні зні­мок, який із вла­сти­вим нам, юним, ма­кси­ма­лі­змом під­пи­са­ла: «Якщо ко­лись дасть Бог ста­ти зна­ме­ни­ті­стю, то бу­деш гор­ди­ти­ся зна­йом­ством». Ми всі то­ді мрі­я­ли ста­ти су­пер­зір­ка­ми. Але я ча­сто зга­дую ці її про­ро­чі, як ви­яви­ло­ся, сло­ва і ду­маю: так і тре­ба жи­ти, так і тре­ба мрі­я­ти, і все ро­би­ти, щоб ви­яви­ти свій та­лант, зро­би­ти спра­ву, за­ра­ди якої Бог і по­кли­кав нас на цю Зем­лю. І Ла­ри­са як- раз є для нас, ло­ка­чан, при­кла­дом вті­ле­н­ня та­кої ве­ли­кої укра­їн­ської мрії, при­кла­дом то­го, що бу­ти ви­со­ко­кла­сни­ми або дру­го­ря­дни­ми ча­сто за­ле­жить та­ки від нас са­мих».

■ Вчи­тель Ло­ка­чин­ської гім­на­зії Лю­дми­ла ЧАЙКОВСЬКА (АКСЬОНОВА) на­вча­ла­ся з Ла­ри­сою Жа­ло­ва­гою в па­ра­лель­них кла­сах. Її ма­му, Пав­лі­ну Фе­до­рів­ну Аксьо­но­ву, яка бу­ла пер­шим вчи­те­лем Ла­ри­си Жа­ло­ва­ги, пов’язу­ва­ли зі сво­ї­ми учня­ми осо­бли­ві сто­сун­ки. Во­на слід­ку­ва­ла, як во­ни обла­што­ву­ю­ться у жит­ті, які ви­со­ти здо­бу­ва­ють, які спа­ди пе­ре­жи­ва­ють, і до­по­ма­га­ла сво­ї­ми му­дри­ми по­ра­да­ми. Але Ла­ри­са, ка­же Лю­дми­ла Ми­хай­лів­на, на­віть для її ма­ми сто­я­ла на осо­бли­во­му мі­сці. «Ма­мі ду­же хо­ті­ло­ся, щоб Ла­ри­са до­ся­гла всьо­го то­го, до чо­го бу­ла зда­тна. Во­на ка­за­ла, що з пер­ших хви­лин у кла­сі ви­рі­зня­ла ді­тей та­ла­но­ви­тих, бо в їхніх очах бу­ли осо­бли­вий блиск і до­пи­тли­вість. Цей блиск і до­пи­тли­вість во­на по­ба­чи­ла і в очах Ла­ри­си. Зав­жди, бу­ва­ю­чи в Ло­ка­чах, Ла­ри­са про­від­у­ва­ла свою пер­шу вчи­тель­ку. Я не бу­ва­ла при­су­тня при їхніх роз­мо­вах, ви­хо­ди­ла, бо від­чу­ва­ла, що то — їхнє, ін­тим­не, ду­шев­не. При­га­дую, як ма­ма, ви­ши­ва­ю­чи сер­ве­тки ме­ні та сво­їй ону­чці, ска­за­ла: «Ви­шию сер­ве­тки і Ла­ри­сі», й ви­ши­ла, й вру­чи­ла».

У шко­лі, при­га­дує Лю­дми­ла Чайковська-Аксьонова, Ла­ри­са Жа­ло­ва­га бу­ла ду­же актив­ною, у них весь клас був та­кий со­бі «за­галь­ний жив­чик». Пре­кра­сно на­вча­ла­ся. А го­лов­не, бу­ла і за­ли­ши­ла­ся, не­зва­жа­ю­чи на свої ста­ту­си, лю­ди­ною без пи­хи. У гім­на­зії ці­ну­ють, як у важ­кі для осві­ти ча­си (в ма­те­рі­аль­но­му пла­ні) за спри­я­н­ня Ла­ри­си Ів­ши­ної ло­ка­ча­ни отри­ма­ли ці­лий комп’ютер­ний клас. Гім­на­зія має ве­ли­ку бі­бліо­те­ку кни­жок, ви­да­них «Днем», учні ни­ми ці­кав­ля­ться,чи­та­ють їх ще й то­му, що це — спра­ва їхньої ви­пу­скни­ці, ко­тра всі ці ро­ки пі­сля за­кін­че­н­ня нею шко­ли бу­ла і є, ка­же Лю­дми­ла Чайковська, при­кла­дом для мо­ло­ді, при­кла­дом то­го, як та­лант, на­по­ле­гли­вість і по­ря­дність та­ки до­ся­га­ють ви­сот у жит­ті.

У рі­дній шко­лі Ла­ри­су Ів­ши­ну (Жа­ло­ва­гу) зу­стрі­ча­ли ко­ро­ва­єм, який спе­кли у шкіль­ній їдаль­ні, і він вдав­ся ду­же гар­ний. В акто­вій за­лі від­бу­ла­ся вла­сне уро­чи­ста це­ре­мо­нія вру­че­н­ня від­зна­ки «По­че­сний гро­ма­дя­нин се­ли­ща Ло­ка­чі». Про­зву­ча­ло ба­га­то при­ві­тань від мі­сце­вої вла­ди, учнів, вчи­те­лів, зем­ля­ків. Хви­лю­ю­чим сюр­при­зом для Ла­ри­си Оле­ксі­їв­ни та всіх при­су­тніх ста­ла де­мон­стра­ція слай­дів зі сві­тли­на­ми із її жит­тє­во­го шля­ху під пі­сню «Му­зи­ка рі­дно­го до­му», яку ви­ко­на­ли шко­ля­рі. Ди­ре­ктор гім­на­зії Окса­на Сахарчук на пам’ять про зу­стріч вру­чи­ла Ла­ри­сі Ів­ши­ній обе­ріг із па­ху­чих во­лин­ських трав, щоб він на­га­ду­вав про ма­лу ба­тьків­щи­ну, на­ди­хав і обо­ро­няв на всіх жит­тє­вих пе­ре­хре­стях. А опі­сля був «Урок від Ла­ри­си Ів­ши­ної», бо зем­ля­ки дав­но че­ка­ли на цю зу­стріч, аби по­чу­ти її жи­ве сло­во, її мір­ку­ва­н­ня.

■ Та­кі зу­стрі­чі, вша­ну­ва­н­ня, які від­бу­ли­ся вчо­ра в Ло­ка­чин­ській гім­на­зії, зав­жди хви­лю­ю­чі. Але пам’ят­тю про цю зу­стріч за­ли­ши­ться у шко­лі і га­ле­рея з кра­щих фо­то­знім­ків Мі­жна­ро­дно­го фо­то­кон­кур­су га­зе­ти «День», які по­да­ру­ва­ла рі­дній шко­лі Ла­ри­са Ів­ши­на. Та­кож во­на вру­чи­ла сер­ти­фі­кат про імен­ну сти­пен­дію для учнів НВК «Ло­ка­чин­ська ЗОШ I-III ст. — гім­на­зія» від го­лов­но­го ре­да­кто­ра га­зе­ти «День». Сти­пен­дія на­да­є­ться най­кра­що­му учню/уче­ни­ці НВК «Ло­ка­чин­ська ЗОШ I—III ст. — гім­на­зія» за успі­хи у на­вчан­ні та за актив­ну гро­ма­дян­ську по­зи­цію. Ро­змір сти­пен­дії — 300 гри­вень на мі­сяць про­тя­гом на­вчаль­но­го ро­ку. У шко­лі, по­ді­ли­ла­ся ди­ре­ктор за­кла­ду Окса­на Сахарчук, і учні, й пе­да­го­ги одно­стай­но ви­зна­чи­ли кан­ди­да­ту­ру сти­пен­ді­ан­та. Це 11-кла­сни­ця Окса­на Пи­тюк, яка успі­шно ви­сту­па­ла на чи­слен­них пре­дме­тних олім­пі­а­дах на рів­ні обла­сті.

■ По­дро­би­ці зу­стрі­чі чи­тай­те­на сай­ті «Дня»www.day.kyiv.ua.

Зу­стріч бу­ла уро­чи­ста, але по­збав­ле­на фор­маль­но­го офі­ці­о­зу. Нав­па­ки — те­пла по-до­ма­шньо­му (на фото пра­во­руч: ті­тка Ла­ри­си Ів­ши­ної— Лю­дми­ла Ар­хи­пів­на)

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.