Дми­тро ЯРОШ: «мі­фі­чний» і ре­аль­ний

В ін­терв’ю — про на­строї на пе­ре­до­вій та по­лі­ти­чні пер­спе­кти­ви

Den (Ukrainian) - - Актуальне Інтерв’ю - Ана­ста­сія РУДЕНКО, «День»

Дми­тро Ярош — один із тих ді­я­чів, хто не по­тре­бує осо­бли­во­го пред­став­ле­н­ня. При­чо­му не тіль­ки в Укра­ї­ні. Об’єкт пу­тін­ської про­па­ган­ди, по­лі­тик з ра­ди­каль­ною ри­то­ри­кою і во­дно­час чо­лов’яга з до­брою усмі­шкою, «ві­зи­тів­ка» яко­го ста­ла ін­тер­нет-ме­мом. Ана­лі­зу­ю­чи йо­го за­яви, зда­є­ться, що він пе­ре­йма­є­ться ли­ше вій­сько­вою спра­вою, але йо­го вла­сна по­лі­ти­чна пі­зна­ва­ність — не­за­пе­ре­чний факт. Пі­сля ви­хо­ду з «Пра­во­го се­кто­ру», за йо­го сло­ва­ми, че­рез втра­ту впли­ву на вну­трі­шні про­це­си і не­ба­жа­н­ня бу­ти «ве­сіль­ним ге­не­ра­лом», бу­ла ство­ре­на ор­га­ні­за­ція «Дер­жав­ни­цька іні­ці­а­ти­ва Яро­ша». Втім, на неї, ка­же Ярош, че­рез фронт у ньо­го ча­су не­має. Однак не слід за­бу­ва­ти, що він, крім вій­сько­во­го, ще й на­ро­дний де­пу­тат, а та­кож за­сту­пник го­ло­ви ко­мі­те­ту з пи­тань на­ціо­наль­ної без­пе­ки та обо­ро­ни. І хоч він очо­лює рей­тин­ги де­пу­та­тів-про­гуль­ни­ків, ка­же, що цим не пе­ре­йма­є­ться. Чо­му? Про це та ба­га­то ін­шо­го роз­мов­ля­є­мо з Дми­тром ЯРОШЕМ.

«У ГЕНШТАБІ У МЕ­НЕ КОНКРЕТНЕ ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ЗАВ­ДА­Н­НЯ — КООРДИНУЮ ДІ­ЯЛЬ­НІСТЬ ДОБРОВОЛЬЧИХ ФОРМУВАНЬ»

— Які здо­бу­тки та про­ра­хун­ки за три ро­ки пі­сля Май­да­ну 2014 ро­ку, в яко­му ви, зокре­ма, ста­ли ре­во­лю­цій­ною си­лою, мо­же­те на­зва­ти?

— Пер­ше і го­лов­не — те, що нам уда­ло­ся втри­ма­ти дер­жа­ву, хоч це бу­ло ду­же важ­ко зробити, адже одра­зу пі­сля ре­во­лю­цій­них по­дій роз­по­ча­ла­ся від­кри­та во­єн­на агре­сія Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції, і зро­зумі­ло, що всі си­ли, в то­му чи­слі й тих лю­дей, які ро­би­ли ре­во­лю­цію, бу­ли ки­ну­ті на за­хист не­за­ле­жно­сті й те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті на­шої дер­жа­ви. То­му я б ска­зав, що це най­го­лов­ні­ше. Крім то­го, нам як дер­жа­ві вда­є­ться по­збу­ва­ти­ся за­ли­шків то­та­лі­тар­ної ко­му­ні­сти­чної си­сте­ми, що ма­ти­ме осо­бли­во ве­ли­ке зна­че­н­ня для май­бу­тніх по­ко­лінь. Нам вда­є­ться уни­кну­ти то­го, що бу­ває при вій­ні, — фі­нан­со­во­го де­фол­ту дер­жа­ви, еко­но­мі­чно­го кра­ху то­що. Бе­зу­мов­но, це є по­зи­тив. Для лю­дей, які лю­блять по­до­ро­жу­ва­ти, мо­жна ще зга­да­ти без­віз. Із не­га­ти­вів — усі їх ба­чать, не­має сен­су на­зи­ва­ти їх зно­ву. Це і низь­кий рі­вень жи­т­тя, по­при ве­ли­ку кіль­кість кри­мі­наль­них про­ва­джень і за­три­мань, не­пе­ре­мо­жна на­скрі­зна ко­ру­пція. Але ка­та­строф яки­хось не від­бу­ва­є­ться, і сла­ва Бо­гу.

— Які на­строї на пе­ре­до­вій і се­ред ко­ман­ду­ва­н­ня?

— На­строї бо­йо­ві. Я тіль­ки вла­сне із са­мо­го «пе­ре­д­ка», з одні­єю бри­га­дою про­йшов­ся, по­ди­вив­ся — хло­пці від­мін­но се­бе по­чу­ва­ють, те­хні­ка вся в нор­маль­но­му ста­ні. Всі го­то­ві за­хи­ща­ти Ба­тьків­щи­ну до остан­ньо­го по­ди­ху і звіль­ня­ти те­ри­то­рію від за­гар­бни­ка. У Генштабі у ме­не ду­же конкретне функціональне зав­да­н­ня. Я координую ді­яль­ність добровольчих формувань і ко­ман­ду­ва­н­ня Ан­ти­те­ро ри­сти­чної опе­ра­ції. До нас до­слу­хо­ву­ю­ться, нас за­лу­ча­ють. Зро­зумі­ло, що я там ча­сто маю свою то­чку зо­ру, але спра­ва ко­ман­ду­ва­н­ня — до­слу­хо­ву­ва­ти­ся до мо­їх по­рад чи ні. Хо­ча, че­сно ка­жу­чи, ко­ли я щось ра­джу, то во­но так і тра­пля­є­ться.

— Не сек рет, що пі сля агре сії Ро­сії обо­рон­ні по­ту­ги Укра­ї­ни в ко­рот кий тер мін бу ли ство ре ні фак - ти­чно з «ну­ля». При­чо му ве­ли­кою мі­рою си­ла­ми во­лон­тер­сько­го ру­ху і з до­по­мо­гою до­бро­воль­ців. Як від­бу­вав­ся цей про­цес?

— Та­кі лю­ди бу­ли то­ді, єза­раз і, дай Бог, бу­дуть і зав­тра. Як­би не вій­на, ми б во­лон­тер­ський рух до та­ко­го рів­ня не під­ня­ли. До­по­ма­га­ли і пе­ре­сі­чні гро­ма­дя­ни, і лю­ди, які у нас во­ло­ді­ють всі­ля­ки­ми ком­па­ні­я­ми та ва­же­ля­ми впли­ву на еко­но­мі­чну й фі­нан­со­ву си­ту­а­цію. Крім ве­ли­кої до­по­мо­ги сфор­мо­ва­них во­лон­тер­ських ор­га­ні­за­цій, як «Дон­бас SOS», під­три­му­ва­ли «Епі­центр», ме­ре­жа су­пер­мар­ке­тів АТБ, осо­би­сто її спів­вла­сник Ген­на­дій Бу­тке­вич. Це — із ві­до­мих ком­па­ній, яким я дав­но хо­тів пу­блі­чно по­дя­ку­ва­ти. Так, зав­дя­ки АТБ у нас є мо­жли­вість одя­га­ти, хар­чу­ва­ти, за­без­пе­чу­ва­ти про­жи­ва­н­ням на­ших хло­пців із ба­таль­йо­нів то­що. До­по­мо­га не при­пи­ня­є­ться бу­кваль­но з пер­ших днів вій­ни, з Май­да­ну. Осо­бли­во це ва­жли­во для добровольчих під­роз­ді­лів, які не ма­ють ма­те­рі­аль­ної під­трим­ки дер­жа­ви. Тож тіль­ки за ра­ху­нок та­ких лю­дей і ком­па­ній, як АТБ, во­ни вже три ро­ки во­ю­ють, і до­бре во­ю­ють. Пам’ятаю, як ми со­тня­ми за­ку­по­ву­ва­ли фор­му, ка­ски, бро­не­жи­ле­ти й ін­ше спо­ря­дже­н­ня — об­сяг до­по­мо­ги ве­ли­че­зний. Про­фе­сій­ний рі­вень ду­же ви­со­кий, під­роз­ді­ли Укра­їн­ської до­бро­воль­чої ар­мії — одні з най­боє­зда­тні­ших на фрон­ті, і існу­є­УДА тіль­ки зав­дя­ки до­бро­віль­ним по­жер­твам. Я щи­ро дя­кую всім, хто до­по­ма­га­єар­мії: хтось да­є­де­сять гри­вень, хтось — міль­йон, — вдя­чний усім. Без них ми не мо­гли б ве­сти ту вій­ну. У 5-му окре­мо­му ба­таль­йо­ні єду­же хо­ро­ший снай­пер­ський взвод, во­ни по­стій­но по­тре­бу­ють гільз, по­ро­ху, на­бо­їв. За­раз хо­ро­ши­ми гвин­тів­ка­ми ми їх за­без­пе­чи­ли, але ви­тра­тних ма­те­рі­а­лів бра­кує. Ді­а­спо­ра теж до­лу­ча­є­ться, при­си­ла­є­не­об­хі­дні ре­чі.

«РЕАБІЛІТАЦІЇ БІЙЦІВ МО­ЖУТЬ ДОПОМОГТИ УКРА­ЇН­СЬКІ ТРАДИЦІЙНІ ЦЕР­КВИ»

— В чо му по ля га ють по тре би вій­сько­вих за­раз?

— По­тре­би, в прин­ци­пі, не змі­ню­ю­ться. Зде­біль­шо­го це лег­ко­ві ма­ши­ни для пе­ре­су­ва­н­ня фрон­том. Ду­же ча­сто, на­віть у ко­ман­ди­рів бри­гад ЗСУ, ба­таль­йо­нів не­має хорошого транс­пор­ту. Вій­сько­ва те­хні­ка — і тан­ки, і БМП — на пре­ве­ли­кий жаль, за­зви­чай ви­пу­ску 1960—1970-х ро­ків. Хло­пці, зви­чай­но, їх до­гля­да­ють, але зро­зумі­ло, що це те­хні­ка ін­шо­го по­ко­лі­н­ня. Не се­крет, що є про­бле­ма не­ком­пле­кту осо­бо­во­го скла­ду. Тоб­то, не­зва­жа­ю­чи на те, що ма­те­рі­аль­не за­без­пе­че­н­ня вій­сько­во­слу­жбов­ців за­раз до­во­лі не­по­га­не по­рів­ня­но з ко­ли­шні­ми ро­ка­ми і ти­лом, при цьо­му всьо­му, лю­ди не ду­же йдуть у Зброй­ні си­ли. Одні бо­я­ться вій­ни, ін­ші — за­бю­ро­кра­ти­зо­ва­но­сті, бо це теж якийсь не­здо­лан­ний не­до­лік у ЗС. В ін­шо­му хло­пці за­без­пе­че­ні до­во­лі не­по­га­но. Хо­ті­лось б біль­ше, але еко­но­мі­ка Укра­ї­ни не в най­кра­що­му ста­ні, і ми це пре­кра­сно ро­зу­мі­є­мо.

— Як фун к ці о нує Укра їнсь ка до­бро­воль­ча ар­мія? За­раз це фа­кти­чно єди­не до­бро­віль­не вій­сько­ве фор му ван ня. Ра ні ше бу ла ін фор - ма­ція, що ви го­во­ри­ли з Пре­зи­ден­том що до за ко но дав чо го офор м - ле­н­ня і перетворення до­бро­віль­ної ар мії у дер жав ну струк ту ру. Чим за­кін­чи­ли­ся ці пе­ре­мо ви­ни?

— На сьо­го­дні Укра­їн­ська до­бро­воль­ча ар­мія — це штаб ар­мії з ба­га- тьох управ­лінь, 5-й і 8-й окре­мі ба­таль­йо­ни, окре­мі лег­ко­пі­хо­тні за­го­ни «Во­линь», «Вольф», «Чор­ний ту­ман», ме­ди­чна служба — ба­таль­йон «Го­спі­та­льє­ри» та управ­лі­н­ня вій­сько­вої роз­від­ки — плюс за­го­ни те­ри­то­рі­аль­ної са­мо­обо­ро­ни, які ми актив­но роз­бу­до­ву­є­мо в ти­ло­вих обла­стях. Тоб­то це до­во­лі об’єм­на вій­сько­ва си­сте­ма. Я справ­ді вів роз­мо­ву і про­дов­жую її ве­сти як з Пре­зи­ден­том, так і з усі­ма дер­жав­ни­ми чи­нов­ни­ка­ми. З Ан­дрі­єм Па­ру­бі­єм, де­пу­та­та­ми — про те, щоб за­ко­но­про­ект бу­ло ухва­ле­но. З Пре­зи­ден­том я не мав зу­стрі­чі пі­сля то­го, як він ска­зав: «Я по­ду­маю». Спо­ді­ва­юсь, бу­де зу­стріч, і він ме­ні, на­ре­шті, дасть від­по­відь: «так» чи «ні». На моє гли­бо­ке пе­ре­ко­на­н­ня, та­ка стру­кту­ра, як до­бро­воль­ча ар­мія, і це по­ка­зує пра­кти­ка єв­ро­пей­ських кра­їн, — один із ва­го­мих чин­ни­ків на­ціо­наль­ної без­пе­ки та обо­ро­ни. А для на­шої, во­ю­ю­чої кра­ї­ни, ко­ли ма­є­мо та­ку ім­пе­рію по­ряд з со­бою, це ва­жить ду­же ба­га­то. То­му я все-та­ки бу­ду пе­ре­ко­ну­ва­ти Вер­хов­ну Ра­ду, Вер­хов­но­го Го­лов­но­ко­ман­ду­ю­чо­го, щоб во­ни взя­ли хо­ча б за осно­ву той за­ко­но­про­ект, який у нас є. Я йо­го на­віть не ре­є­струю за­раз. Бо одно­го ра­зу за­ре­є­стру­вав, він не на­брав го­ло­сів, від­кли­кав. Як­би Пре­зи­дент вніс йо­го як пер­шо­чер­го­вий, то шви­день­ко б ухва­ли­ли. Це бу­ло б ду­же до­бре і для на­шої дер­жа­ви, і для хло­пців, які вже по­над три ро­ки во­ю­ють у та­ких не­фор­маль­них вій­сько­вих ча­сти­нах і під­роз­ді­лах.

— Остан­ні­ми дня­ми з’яви­ла­ся но­ви­на про ін­ци­дент з ва­шим охо­рон­цем (бо­єць ви­стре­лив у но­гу та­кси­сто­ві за не­ба­жа­н­ня від­по­ві­сти на «Сла­ва Укра­ї­ні!». — Ред.). Ви да­ли від­по­відь у Facebook. Але ця си­ту­а­ція фа­кти­чно вко­тре ого­ли­ла на­слід­ки від­су­тно­сті ро­бо­ти з ве­те­ра­на­ми АТО сто­сов­но їхньої пси­хо­ло­гі­чній реабілітації та ін­те­гра­ції в ци­віль­не жи­т­тя. Як вва­жа­є­те, чи до­сить пра­цює дер­жа­ва в цьо­му на­прям­ку?

— Ця про­бле­ма існу­ва­ла, існує і бу­де існу­ва­ти. На­віть та­ка ве­ли­ка ім­пе­рія, як Ра­дян­ський Со­юз, не мо­гла да­ти ра­ду цій про­бле­мі пі­сля Дру­гої сві­то­вої вій­ни, по­тім — Аф­га­ні­ста­ну. Знаю, що Укра­ї­на намагається пра­цю­ва­ти в цьо­му на­пря­мі. Ті ж са­мі во­лон­тер­ські ор­га­ні­за­ції ство­рю­ють ре­а­бі­лі­та­цій­ні цен­три то­що. Але ба­чи­мо, що люд­ський фа­ктор є люд­ський фа­ктор. Я пи­сав у то­му по­сті, що, бу­ває, лю­ди три­ма­ю­ться ро­ка­ми, а по­тім — якийсь зрив, пі­сля яко­го всі йо­го стре­си ви­ла­зять на­зов­ні. Жо­дна дер­жа­ва, на­віть США, не мо­же за­стра­ху­ва­ти­ся й уни­кну­ти цьо­го на 100%. Тра­пля­ю­ться са­мо­губ­ства, на­силь­ства, на­віть те­ра­кти. В Укра­ї­ні, на мою дум­ку, мо­жуть допомогти укра­їн­ські традиційні цер­кви. Ка­пе­ла­ни УПЦ КП, УГКЦ, УАПЦ — всі во­ни силь­но пра­цю­ють на фрон­ті, але тре­ба, щоб во­ни актив­ні­ше пра­цю­ва­ли з хло­пця­ми й у ти­лу. В на­шо­му ви­пад­ку ми сво­їх хло­пців не на­зи­ва­є­мо ве­те­ра­на­ми, бо вій­на ще не за­кін­че­на. А ми во­ю­є­мо на сво­їй те­ри­то­рії, то­му на­віть якщо во­ни не на фрон­ті, во­ни — ре­зер­ві­сти. Ве­те­ра­на­ми бу­дуть, ко­ли ми пе­ре­мо­же­мо в цій вій­ні, а ми не­о­дмін­но пе­ре­мо­же­мо.

«ПО­ТРІ­БНО ШУ­КА­ТИ НО­ВІ ДИПЛОМАТИЧНІ ФОРМАТИ»

— Яке ва ше став лен ня до Мін­ських до­мов­ле­но­стей? Їх на­зи­ва­ють «мін­ським ко­тлом», з одно­го бо­ку, але з ін­шо­го — во ни до­по­мог ли зу пи ни ти кро во про лит тя. Що ви ска­же­те?

— За­галь­не став­ле­н­ня до «Мін­ська» у ме­не не­га­тив­не, бо якщо йо­го ім­пле­мен­ту­ють у жи­т­тя дер­жа­ви, ми отри­ма­є­мо по­раз­ку на всіх рів­нях і де­мон­таж дер­жа­ви як та­кої. Але, зно­ву ж та­ки, по­дії під час Іло­вай­ська і по то­му при­му­шу­ва­ли ди­пло­ма­тів, Го­лов­но­ко­ман­ду­ва­ча до під­пи­са­н­ня яки­хось до ку­мен­тів, бо стан ЗСУ то­ді був справ­ді пла­чев­ним. За­раз ми від­но­ви­ли на­ші Зброй­ні си­ли, хо­ча, зві­сно, ще не до­ся­гли то­го, чо­го б хо­ті­ло­ся. Свою та­кти­чну роль «Мінськ» ви­ко­нав, і я вва­жаю, що по­трі­бно шу­ка­ти но­ві між­на­ро­дні формати, адже цей не пра­цює. Бо­йо­ві дії не при­пи­ня­ю­ться. Бу­да­пешт­ський фор­мат був би ло­гі­чним, адже в та­ко­му скла­ді нам бу­ли да­ні га­ран­тії, і в кра­їн, які ту­ди вхо­дять, крім Ро­сії, зви­чай­но, по­слі­дов­на ан­ти­ім­пер­ська по­лі­ти­ка.

Мо­жли­во, ко­мусь хо­ті­ло­ся б, щоб при­їхав хо­ро­ший «дя­дя» чи «тьо­тя», умов­но ка­жу­чи, Ан­ге­ла Мер­кель і на­ве­ла б у нас по­ря­док, ви­гна­ла агре­со­ра із Дон­ба­су та Кри­му. Не ду­же ме­ні ві­ри­ться, що так ста­не­ться. Не для то­го Пу­тін ту­ди за­хо­див, щоб про­сто так пі­ти. Бе­зу­мов­но, не­об­хі­дно ма­кси­маль­но по­си­лю­ва­ти по­лі­ти­чний тиск на Ро - сію. Але наш роз­ра­ху­нок має бу­ти, пе­ред­усім, на міць укра­їн­сько­го на­ро­ду, на по­ту­гу на­ших Зброй­них сил, ін­ших дер­жав­них си­ло­вих і не­дер­жав­них си­ло­вих стру­ктур. Я ро­зу­мію, що Крим у вій­сько­вий спо­сіб пі­сля то­го, як Ро­сія пе­ре­тво­ри­ла йо­го на ве­ли­че­зну вій­сько­ву ба­зу, звіль­ни­ти бу­де важ­ко. Але про­ве­сти у пев­ний час, ко­ли ми бу­де­мо го­то­ві, мит­тє­ву вій­сько­ву опе­ра­цію по схі­дних оку­по­ва­них ра­йо нах До­не­цької та Лу­ган­ської обла­стей — це нам бу­де до сна­ги. Го­лов­не, щоб на те бу­ла по­лі­ти­чна во­ля і ми го­ту­ва­ли­ся до цьо­го, а не ду­ма­ли, що при­йде хтось і нам до­по­мо­же. Пов­ний текст ін­терв’ю — чи­тай­те на сай­ті «Дня» (day.kyiv.ua)

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Один із не­ба­га­тьох ви­пад­ків, ко­ли Дми­тро Ярош — в сті­нах пар­ла­мен­ту

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.