Пра­во на вла­сну до­лю

«Ма­где­бурзь­кі» за­са­ди са­мов­ря­ду­ва­н­ня та се­ре­дньо­ві­чна Русь-Укра­ї­на

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

■ Про­ду­ктив­на пра­ця (яка, між ін­шим, єне­ми­сли­мою без со­ці­аль­но-еко­но­мі­чної сво­бо­ди, без осо­би­стих, про­фе­сій­них, со­ці­аль­них та еко­но­мі­чних «воль­но­стей», тоб­то не­від­чу­жу­ва­них, не­від’єм­них прав) бу­ла й за­ли­ша­є­ться най­пер­шою, не­о­дмін­ною умо­вою про­гре­су су­спіль­ства. Про це свід­чить увесь до­свід все­сві­тньої істо­рії — від дер­жав Ста­ро­дав­ньо­го Схо­ду й до на­ших днів. Зві­сно, не­мо­жли­во за­пе­ре­чу­ва­ти ва­гу по­лі­ти­чних сво­бод, про­те все ж та­ки в цьо­му фун­да­мен­таль­но­му пи­тан­ні вар­то пра­виль­но ви­бу­до­ву­ва­ти прі­о­ри­те­ти. А са­ме: то­ді, й ли­ше то­ді, ко­ли лю­ди­на (та са­ма «віль­на осо­би­стість», ко­тра, ясна річ, спов­на на­ді­ле­на сво­бо­дою сло­ва, ві­ро­спо­віда­н­ня, не­до­тор­кан­ні­стю згі­дно із за­ко­ном, пра­вом на спра­ве­дли­вий суд — все це ду­же ва­жли­во) впев­не­на, що бо­дай по­ча­сти, хо­ча б яко­юсь мі­рою во­на пра­цю­є­не ли­ше на «ха­зя­ї­на», ай (в іде­а­лі — на­сам­пе­ред) на се­бе са­му, на свою ро­ди­ну, — ли­ше то­ді дер­жа­ва, су­спіль­ство, на­ція роз­ви­ва­є­ться, вдо­ско­на­лю­є­ться, ви­бо­рює со­бі май­бу­тнє. А якщо цьо­го не­має — то, по­при всі за­де­кла­ро­ва­ні осо­би­сті сво­бо­ди, ре­зуль­тат бу­де пря­мо про­ти­ле­жним (го­ді й ка­за­ти про то­та­лі­тар­ні чи ав­то­ри­тар­ні су­спіль­ства). Цю, зда­ва­ло­ся б, про­сту істи­ну в нас остан­нім ча­сом по­чи­на­ють за­бу­ва­ти. При­найм­ні скла­да­є­ться та­ке вра­же­н­ня... Олі­гар­хи ма­ні­пу­лю­ють гро­мад­ською дум­кою?

■ Істо­ри­чний до­свід Укра­ї­ни є в цьо­му сен­сі більш ніж по­вчаль­ним. Прагнення на­ших да­ле­ких пред­ків юри­ди­чно за­фі­ксу­ва­ти, а якщо бу­де по­трі­бно — ре­аль­но за­хи­сти­ти свої не­від’ єм­ні пра­ва («воль­но­сті» — ана­ло­гі­чне поль­ське сло­во, яке до­во­лі ча­сто зу­стрі­ча­є­ться у дав­ніх дже­ре­лах, і польських, і укра­їн­ських, пра­виль­но бу­де пе­ре­кла­да­ти са­ме як «пра­ва», та­кі, що їх, по су­ті, да­є­на­віть не мо­нарх або той чи ін­ший фе­одаль­ний во­ло­дар, а сам Го­сподь Бог!) — це їхнє­ба­жа­н­ня єво­і­сти­ну яскра­вою сто­рін­кою на­шої на­ціо­наль­ної істо­рії. В будь-яко­му ра­зі, ко­ли ми роз­гля­да­є­мо минуле Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го, Ве­ли­ко­го кня­зів­ства Ли­тов­сько­го та укра­їн­ців Ре­чі По­спо­ли­тої, то ні­як не обі­йти­ся без бо­дай ко­ро­ткої роз­по­віді про Ма­где­бурзь­ке пра­во (зно­ву сло­во «пра­во», але вже де­що в ін­шо­му зна­чен­ні) — уні­каль­ну єв­ро­пей­ську (ні­ме­цьку) юри­ди­чну де­мо­кра­ти­зо­ва­ну ін­сти­ту­цію, яка в по­єд­нан­ні з на­шим на­ціо­наль­ним зви­ча­є­вим пра­вом та на­ши­ми вла­сни­ми тра­ди­ці­я­ми ча­сів Ки­їв­ської Ру­сі (на цьо­му слід осо­бли­во на­го­ло­си­ти) бла­го­твор­но впли­ну­ла на укра­їн­ський со­ці­ум ХІV—ХІХ ст.

■ А те­пер, для зру­чно­сті ша­нов­них чи­та­чів, офор­ми­мо подаль­ший ви­клад істо­рії Ма­где­бурзь­ко­го пра­ва на укра­їн­ських те­ре­нах у ви­гля­ді за­пи­тань та від­по­від­ей, за мо­жли­во­сті, сти­сло.

❶ КО­ЛИ СА­МЕ Й ДЕ ВИНИКЛА ІНСТИТУЦІЯ МА­ГДЕ­БУРЗЬ­КО­ГО ПРА­ВА?

■ Ма­где­бурзь­ке пра­во — во­но ж ні­ме­цьке або тев­тон­ське мі­ське пра­во ( ла­ти­ною iure magdeburgens) — одна з най­по­ши­ре­ні­ших си­стем мі­сько­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня у Цен­траль­ній та Схі­дній Єв­ро­пі у се­ре­дні ві­ки. Кла­си­чна фор­ма сфор­му­ва­лась у ні­ме­цько­му мі­сті Ма­где­бур­зі на­при­кін­ці ХІІ ст. (у нас — це до­ба сла­ве­тно­го «Сло­ва о пол­ку Іго­ре­вім»). До ви­ни­кне­н­ня «Ма­где­бур­гу» до­лу­чи­лись та­кож ін­ші ста­ро­вин­ні ні­ме­цькі мі­ста (Аугс­бург, Нюрн­берг, Лю­бек, Гам­бург то­що). Існу­ва­ла ще та­ка інституція, як са­мов­ря­дне Нюрн­берзь­ке пра­во (йо­го на­да­вав ко­роль Угор­щи­ни сво­їм за­кар­пат­ським мі­стам у ХІV ст., зокре­ма ме­шкан­цям Му­ка­че­во­го, Ху­ста, Тя­че­ва, Ви­шко­во­го), ба­га­то в чо­му схо­жа з Ма­где­бурзь­ким.

■ На фор­му­ва­н­ня за­сад Ма­где­бурзь­ко­го пра­ва по­мі­тний вплив ма­ли нор­ми ві­до­мо­го Са­ксон­сько­го дзер­ка­ла — ні­ме­цько­го се­ре­дньо­ві­чно­го збір­ни­ка пра­во­вих норм, укла­де­но­го близь­ко 1230 р. Нор­ми мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня бу­ли ва­жли­вою скла­до­вою цьо­го ста­ро­вин­но­го юри­ди­чно­го до­ку­мен­та. Вза­га­лі ж у рі­зних ре­гіо­нах Ні­меч­чи­ни бу­ли чин­ни­ми рі­зні, ча­сом до­во­лі від­мін­ні, си­сте­ми мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня на осно­ві норм тра­ди­цій­но­го су­до­чин­ства та на­ціо­наль­но­го зви­ча­є­во­го пра­ва.

❷ ЯКИМЧИНОМОСНОВИ МА­ГДЕ­БУРЗЬ­КО­ГО ПРА­ВА ПОШИРЮВАЛИСЯ В УКРА­Ї­НІ?

■ По­ча­ток цьо­го про­це­су слід від­не­сти до кін­ця ХІІІ — по­ча­тку ХІV ст., ко­ли ко­ро­лі ру­ські й га­ли­цько-во­лин­ські кня­зі ста­ли на­да­ва­ти ма­где­бурзь­ке пра­во ні­ме­цьким ко­ло­ні­ям, які ви­ни­ка­ли у сто­ли­чних мі­стах Ко­ро­лів­ства Ру­сько­го (Во­ло­ди­мир-Во­лин­ський, Га­лич, Львів, Холм), — спо­ча­тку ли­ше їм, а зго­дом, де­що пі­зні­ше, і ці­лим мі­ським гро­ма­дам без ви­ня­тку. Оче­ви­дно, це роз­по­ча­ло­ся ще за ча­сів мо­гу­тньо­го ко­ро­ля Да­ни­ла. Хо­ча, з ін­шо­го бо­ку, істо­ри­кам ві­до­ма гра­мо­та кня­зя Ле­ва, си­на Да­ни­ла (близь­ко 1300 р.), згі­дно з якою гро­ма­ді Льво­ва пе­ре­да­ва­ла­ся кня­жа цер­ква. Гро­ма­да ж ма­ла са­мов­ря­дні пра­ва на за­са­дах «Ма­где­бур­га». Стрім­ко­му по­ши­рен­ню Ма­где­бурзь­ко­го пра­ва, осо­бли­во у ХІV— ХV ст., за ча­сів Поль­ської ко­ро­ни та Ве­ли­ко­го кня­зів­ства Ли­тов­сько­го, спри­я­ла по­си­ле­на ур­ба­ні­за­ція укра­їн­ських зе­мель. Для цен­траль­ної вла­ди (і ВКЛ, і Ре­чі По­спо­ли­тої) Ма­где­бурзь­ке пра­во слу­гу­ва­ло по­ши­рен­ню со­ці­аль­ної ба­зи мо­нар­хі­чних уря­дів у Кра­ко­ві та Віль­ні за ра­ху­нок ре­мі­сни­ків, мі­щан, ку­пців, го­ро­дян се­ре­дньо­го сту­пе­ня за­мо­жно­сті, що до­зво­ля­ло чи­ни­ти ефе­ктив­ний тиск на фе­одаль­ну ари­сто­кра­тію, ча­сто опо­зи­цій­ну, й бу­ло сут­тє­вим чин­ни­ком дер­жав­но­го управ­лі­н­ня.

■ Хро­но­ло­гія про­ни­кне­н­ня за­сад «Ма­где­бур­га» в мі­ста Укра­ї­ни (з сан­кції дер­жав­ної вла­ди): 1287 рік — Ма­где­бурзь­ке пра­во за­твер­дже­но для ні­ме­цької гро­ма­ди Льво­ва (пов­ною мі­рою — 1356 ро­ку); 1324 рік — йо­го здо­бу­ва­є­Во­ло­ди­мир-Во­лин­ський; 1287 — Луцьк; 1351— Га­лич; 1353 — Пе­ре­мишль; 1382 — Холм; 1422 — Дро­го­бич; 1432 — Кам’яне­цьПо­діль­ський; 1430 — Ки­їв (оста­то­чно — 1494 ро­ку); 1438 — Кре­ме­нець; 1444 — Жи­то­мир; 1488 — Чер­нів­ці; 1492 — Рів­не; 1497 — Бра­цлав; 1507 — Ду­бно; 1518 — Ко­вель; 1523 — Зо­ло­чів; 1528 — Острог; 1547 — Бе­ре­сте­чко; 1582 — При­лу­ки; 1585 — Кор­сунь і Пе­ре­я­слав; 1588 — Бі­ла Цер­ква; 1591 — Пи­ря­тин та Чи­ги­рин; 1591 — Лу­бни; 1601 — Ка­нів та Фа­стів; 1623 — Чер­ні­гів; 1625 — Ні­жин...

■ Су­ча­сні істо­ри­ки ствер­джу­ють (і то ціл­ком слу­шно), що кор­до­ни єв­ро­пей­ської Укра­ї­ни ХІV—ХVІІ ст. то­чно збі­га­ли­ся з кор­до­на­ми дії Ма­где­бурзь­ко­го пра­ва, тоб­то з кор­до­на­ми Ве­ли­ко­го кня­зів­ства Ли­тов­сько­го та Ре­чі По­спо­ли­тої, з одно­го бо­ку, та Мо­ско­вії — з ін­шо­го бо­ку. Тоб­то в на­шо­му ви­пад­ку йде­ться про «во­до­діл» при­бли­зно за лі­ні­єю Ні­жин — Чер­ні­гів — Лу­бни-Пи­ря­тин — Пол­та­ва. Схі­дні­ше за цю лі­нію ді­я­ла зов­сім ін­ша, «єв­ра­зій­ська» си­сте­ма цінностей, яку яскра­во сха­ра­кте­ри­зу­вав цар Оле­ксій Ми­хай­ло­вич (до ре­чі, не най­лю­ті­ший з-по­між мо­сков­ських во­ло­да­рів): «А в цар­стві на­шо­му віль­них лю­дей не­має, хі­ба що хо­ло­пи, ко­трі вте­кли й ко­трих по­ки що не спі­йма­но...»

❸ ЩО ДАВАЛО МА­ГДЕ­БУРЗЬ­КЕ ПРА­ВО ЛЮ­ДЯМ?

■ Пе­ре­дов­сім давало пев­ну ав­то­но­мію від дер­жа­ви та від її сва­ві­л­ля, ство­рю­ва­ло пра­во­ву осно­ву (хай не­до­ско­на­лу — бо «Ма­где­бург» міг отри­ма­ти тіль­ки пов­но­лі­тній, не мо­лод­ший 24 ро­ків, за­кон­но­на­ро­дже­ний хри­сти­я­нин чо­ло­ві­чої ста­ті, «при­стой­ної по­ве­дін­ки», одру­же­ний, що во­ло­дів не­ру­хо­мі­стю в мі­сті, це пра­во бу­ло до­ві­чним, про­те не спад­ко­вим), для за­хи­сту від ве­ли­ких фе­о­да­лів, які ви­ма­га­ли від мі­ста по­да­тків — де­да­лі біль­ших! — і на­ту­раль­них по­вин­но­стей. На­то­мість нор­ми «Ма­где­бур­га» за­без­пе­чу­ва­ли, або при­найм­ні де­кла­ру­ва­ли: а) звіль­не­н­ня ме­шкан­ців міст від су­ду мі­сце­во­го фе­о­да­ла; б) пра­во на са­мо­стій­не вря­ду­ва­н­ня сво­їм го­спо­дар­ством (май­стер­нею, це­хом, ін­шим дрі­бним ви­ро­бни­цтвом); в) ви­бор­ність по­са­ди мі­сько­го го­ло­ви (вій­та-бур­го­мі­стра), який ра­ні­ше при­зна­чав­ся вла­сни­ком кон­кре­тно­го по­се­ле­н­ня; г) пра­во оби­ра­ти на до­по­мо­гу вій­ту ко­ле­гі­аль­ний ор­ган-ма­гі­страт, ку­ди міг бу­ти обра­ним ко­жен із ре­мі­сни­ків, мі­щан або ку­пців. Ма­гі­страт роз­гля­дав суперечки в мі­ських су­дах та скла­дні юри­ди­чні апе­ля­ції. Зве­де­н­ня за­ко­нів Ма­где­бурзь­ко­го пра­ва вста­нов­лю­ва­ло за­галь­ний по­ря­док ви­бо­рів і фун­кції ор­га­нів мі­сце­во­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня, су­ду, ку­пе­цьких об’єд­нань, це­хів, пи­та­н­ня тор­гів­лі, опі­ки, спад­ку­ва­н­ня. Одно­ча­сно з на­бу­т­тям Ма­где­бурзь­ко­го пра­ва мі­сто здо­бу­ва­ло пра­во на вла­сний герб.

■ Слід за­зна­чи­ти, що в ко­жній дер­жа­ві, кон­кре­тно­му мі­сті фор­ми мі­сце­во­го устрою, за Ма­где­бурзь­ким пра­вом, ма­ли особливості, які за­зна­ча­лись у від­по­від­них при­ві­ле­ях на йо­го на­да­н­ня. То­му слід до­слі­джу­ва­ти са­мов­ря­ду­ва­н­ня кожного мі­ста зокре­ма, і ли­ше в цьо­му кон­текс­ті — мі­ське са­мов­ря­ду­ва­н­ня за­га­лом. Нор­ми Ма­где­бурзь­ко­го пра­ва, про­те, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ли­ся за всіх офі­цій­них і при­ва­тних мо­ди­фі­ка­цій пра­ва в Укра­ї­ні аж до ХІХ ст. (!). Але зро­зумі­ло, що ро­сій­ська ім­пер­ська вла­да, для якої бу­ла не­на­ви­сною ідея ре­аль­но­го са­мов­ря­ду­ва­н­ня лю­дей, зни­щи­ла цю ін­сти­ту­цію. Зокре­ма, ука­зом Миколи І (1831 р.) «Ма­где­бург» бу­ло ска­со­ва­но на те­ри­то­рії Укра­ї­ни (в Ки­є­ві — з 1835 р.).

*** ■ Ось та­ка дра­ма­ти­чна істо­рія. Але за­раз, ко­ли ми об­сто­ю­є­мо єв­ро­пей­ські цін­но­сті гро­ма­дян­сько­го су­спіль­ства, нам тим біль­ше не­об­хі­дно зна­ти, що дала Укра­ї­ні си­сте­ма, яка до­зво­ля­ла лю­дям ви­бо­рю­ва­ти пра­во на вла­сну до­лю. Тут єчо­го по­вчи­ти­ся!

Пам’ятник за­про­ва­джен­ню Ма­где­бурзь­ко­го пра­ва у Ки­є­ві. Не ли­ше для істо­рії на­шої сто­ли­ці, а й для віль­но­го роз­ви­тку біль­шо­сті укра­їн­ських міст ХІV— ХVІІ ст. Ма­где­бурзь­ка пра­во­ва си­сте­ма ві­ді­гра­ла ду­же ва­жли­ву роль

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.