Му­зи­ка, скри­пка і... бренд

В остан­ній день трав­ня у Ки­є­ві з успі­хом ви­сту­пив Ва­ле­рій Со­ко­лов

Den (Ukrainian) - - Культура - Оль­га ГОЛИНСЬКА, му­зи­ко­зна­вець

Кон­церт ві­дбув­ся в На­ціо­наль­ній фі­лар­мо­нії. Цей ве­чір по­да­ру­вав ме­ло­ма­нам чу­до­ву про­гра­му, яку пред­ста­ви­ли му­зи­кан­ти На­ціо­наль­но­го ка­мер­но­го ан­сам­блю «Ки­їв­ські со­лі­сти» (ди­ри­гент — Ві­та­лій Про­та­сов) і со­лі­сти — Ва­ле­рій Со­ко­лов (скри­пка) та Мар­чін Се­няв­ський (ві­о­лон­чель) із Поль­щі. У пер­шо­му від­ді­лі про­лу­нав Секс­тет № 2 соль ма­жор, тв. 36 Брам­са, а в дру­гій ча­сти­ні ве­чо­ра — Кон­церт для скри­пки з ор­ке­стром ре ма­жор Бе­тхо­ве­на. Тре­ба за­зна­чи­ти, що ан­самбль «Ки­їв­ські со­лі­сти», ство­ре­ний ле­ген­дар­ним Бо­го­да­ром Ко­то­ро­ви­чем, остан­нім ча­сом пе­ре­жи­ває пев­не під­не­се­н­ня. Ба­га­то в чо­му зав­дя­ки спів­пра­ці з мо­ло­дим, але до­бре зна­ним му­зи­кан­том, одним із не­ба­га­тьох скри­па­лів, хто грає на ін­стру­мен­ті ро­бо­ти зна­ме­ни­то­го май­стра Стра­ди­ва­рі й на­ле­жить до де­ся­тки най­кра­щих ви­ко­нав­ців сві­ту, — Ва­ле­рі­єм СОКОЛОВИМ. «День» мав на­го­ду по­спіл­ку­ва­ти­ся з му­зи­кан­том, і він роз­по­вів про свій ам­бі­тний про­ект, який роз­ра­хо­ва­ний до кін­ця кон­цер­тно­го се­зо­ну 2017 — 2018 рр.

«Я ЗАЙМАЮ ПО­ЗИ­ЦІЮ КОНЦЕРТМЕЙСТЕРА»

— Ва­ші най­ближ­чі пла­ни, пов’яза­ні з «Ки­їв­ськи­ми со­лі­ста­ми». Ви дав­но зна­є­те цей ко­ле­ктив?

— Ні. Хоч як див­но, це — єди­ний ор­кестр в Укра­ї­ні, з яким я ра­ні­ше не ви­сту­пав. — Чо­му то­ді обра­ли йо­го? — «Ки­їв­ські со­лі­сти» у ме­не зав­жди асо­ці­ю­ва­ли­ся з ве­ли­кою ін­ди­ві­ду­аль­ні­стю їхньо­го за­снов­ни­ка, а я учень Сер­гія Єв­до­ки­мо­ва — це «Шко­ла Бо­го­да­ра Ко­то­ро­ви­ча». Ме­ні хо­ті­ло­ся б про­дов­жи­ти і при­мно­жи­ти те, що він зро­бив. Усе, що ми мо­гли зробити в мій час, — по­їха­ти на­вча­ти­ся за кор­дон. Але по­трі­бно від­да­ва­ти і сво­їй Ба­тьків­щи­ні. Це та­ка, мо­жли­во, на­їв­на ідея, але во­на, по­мно­же­на на пра­цю, до чо­гось при­ве­де. При­їжджа­ти і ка­за­ти, що на За­хо­ді кра­ще, ме­ні, че­сно ка­жу­чи, вже на­бри­дло. Хо­че­ться і тут ба­чи­ти якийсь роз­ви­ток.

— Тоб­то ви ба­чи­те по­тен­ці­ал у цьо­му ко­ле­кти­ві?

— Бе­зу­мов­но! Тут пра­цю­ють та­ла­но­ви­ті лю­ди. Про­сто не хо­че­ться, щоб усе фун­кціо­ну­ва­ло в мі­сце­вих рам­ках. Ба­жа­но, щоб ми по-справ­жньо­му по­пря­му­ва­ли в бік Єв­ро­пи! І на­сам­пе­ред це, зви­чай­но ж, при­їжджі му­зи­кан­ти. Ме­ні по­до­ба­є­ться му­зи­ку­ва­ти з єв­ро­пей­ця­ми у се­бе вдо­ма. Мо­же, тут пу­блі­ка не та­ка ви­ба­гли­ва, так ба­га­то всьо­го ці­ка­во­го!

— А хто вас за­про­сив до ан­сам­блю «Ки­їв­ські со­лі­сти»?

— Усе роз­по­ча­ло­ся з див­но­го збі­гу об­ста­вин. Ме­не ні­хто не за­про­шу­вав, я про­сто за­про­по­ну­вав свій ва­рі­ант спів­пра­ці. Зав­жди уяв­ляв со­бі ор­кестр із гра­ю­чим ке­рів­ни­ком — не ди­ри­ген­том, а са­ме ви­ко­нав­цем-лі­де­ром. Оскіль­ки я ще й сам пе­ре­бу­ваю у ста­ні роз­ви­тку, то по­ду­мав, що це бу­де ме­ні ду­же ко­ри­сно. Я хо­чу твор­чо прив­не­сти у ді­яль­ність ко­ле­кти­ву щось но­ве.

— Не пла­ну­є­те опа­ну­ва­ти ди­ри­гент­ський фах?

— Ні. Я ні­ко­ли не за­йма­ю­ся не сво­єю спра­вою. Му­зи­кан­тів, які ста­ли ди­ри­ген­та­ми, — ду­же ба­га­то, не зби­ра­ю­ся йти в цьо­му на­пря­мі. Я пра­цюю з цим ор­ке­стром на ре­пе­ти­ці­ях, ви­слов­люю му­зи­кан­там свої ми­сте­цькі ідеї плюс за­про­шую со­лі­стів, з яки­ми у ме­не хо­ро­ші сто­сун­ки і які го­то­ві без­ко­штов­но при­їха­ти й ви­сту­пи­ти з ко­ле­кти­вом. Я займаю по­зи­цію концертмейстера. Ми — ан­самбль со­лі­стів, гра­є­мо без ди­ри­ген­та вза­га­лі. У нас твор­че зав­да­н­ня — під­ви­щи­ти май­стер­ність і пе­ре­йти на якийсь но­вий етап ка­мер­но­го му­зи­ку­ва­н­ня.

— За­яв­ле­ний цикл із во­сьми кон­цер­тів. Три з них уже від­бу­ли­ся, остан­ній — 31 трав­ня в На­ціо­наль­ній фі­лар­мо­нії Укра­ї­ни.

— Так, це мій осо­би­стий про­ект три­ва­лі­стю в се­зон, який по­сту­по­во ре­а­лі­зо­ву­ва­ти­ме­ться. Це — на­си­че­н­ня се­зо­ну «Ки­їв­ських со­лі­стів» ці­ка­ви­ми му­зи­кан­та­ми, адже до нас ма­ло при­їжджає іме­ни­тих лю­дей.

— У квіт ні у ва­шо­му кон­церт і взяв участь фран­цузь­кий аль­тист Же­рар Кос­се, за­раз — поль­ський ві­о­лон­че­лі­стМар­чін Се­няв­ський. Ко­го пла­ну­є­те ще за­про­си­ти?

— При­ї­де мій чу­до­вий то­ва­риш, ла­у­ре­ат ба­га­тьох скри­пко­вих кон­кур­сів Ми­ки­та Бо­ри­со­гліб­ський. По­тім ми ви­ру­ши­мо в тур­не Укра­ї­ною з ор­ке­стром: Хер­сон, За­по­ріж­жя, Оде­са, я ду­маю, Дні­про, — це вже мо­їм ме­не­джмен­том ор­га­ні­зо­ва­но. Пі­сля Ми­ки­ти — Гар­рі Хоф­фман. До­сить ча­сто він при­їздить в Укра­ї­ну, але я лю­блю цьо­го ві­о­лон­че­лі­ста і ко­ри­сту­ю­ся будь-якою на­го­дою з ним зі­гра­ти.

За стра­те­гі­єю се­зо­ну, пе­ред Рі­здвом, 22 гру­дня хо­че­ться по­гра­ти щось для ду­ші. Я по­зна­йо­мив­ся з уні­каль­ним єги­пет­ським вір­ту­о­зом на лю­тні, ко­трий ме­шкає в Ав­стра­лії, Джо­зе­фом Та­ва­дро­сом. Він — при­го­лом­шли­вий му­зи­кант! У ньо­го є своя кон­це­пція про­гра­ми, яку він вті­лив з ав­стра­лій­ським ка­мер­ним ор­ке­стром. Джо­зеф ні­ко­ли не був в Укра­ї­ні й ра­до прийняв моє за­про­ше­н­ня. Зви­чай­но, це бу­де не без­ко­штов­но. Але я ро­блю та­кий по­да­ру­нок со­бі й спо­ді­ва­ю­ся, що ки­я­ни, які при­йдуть на кон­церт, та­кож йо­го оці­нять.

На по­ча­тку 2018 ро­ку до Ки­є­ва за­ві­тає пе­тер­бурзь­кий пі­а­ніст Во­ло­ди­мир Мі­щук, ла­у­ре­ат Кон­кур­су ім. П. Чай­ков­сько­го, а та­кож чу­до­вий серб­ський пі­а­ніст Са­ша Ма­джар. Во­ни гра­ти­муть кла­ві­ра­бен­ди з ор­ке­стром. Ну, й куль­мі­на­ці­єю на­шо­го ци­клу бу­де, я спо­ді­ва­ю­ся, — це моя дав­ня мрія, — му­зи­ку­ва­н­ня на пів­дні кра­ї­ни. Мо­ре, сон­це, ти ви­хо­диш — і та­ке від­чу­т­тя, що во­дно­час пра­цю­єш і від­по­чи­ва­єш: лі­тній фе­сти­валь в Оде­сі. Мо­жли­во, в опер­но­му те­а­трі.

«ЄВ­РО­ПЕЙ­СЬКИЙ ПІД­ХІД ДО СПРА­ВИ НА УКРА­ЇН­СЬКО­МУ ФУНДАМЕНТІ»

— Яка му­зи­ка зву­ча­ти­ме у ва­ших май­бу­тніх кон­цер­тах?

— Це бу­де ака­де­мі­чна кла­си­ка плюс тво­ри, спе­ці­аль­но на­пи­са­ні для ме­не. — А укра­їн­ську му­зи­ку пла­ну­є­те? — Так! Ми із за­до­во­ле­н­ням по­гра­є­мо су­ча­сних ав­то­рів.

— Я знаю, що Єв­ген Стан­ко­вич вам при­свя­тив кон­церт.

— Я обо­жнюю скри­пко­ву твор­чість Єв­ге­на Фе­до­ро­ви­ча, то­му що він, як ні­хто ін­ший, від­чу­ває ін­стру­мент.

—А з ким ще з укра­їн­ських ком­по­зи­то­рів ви пра­цю­ва­ли?

— Я ма­ло ви­ко­ну­вав укра­їн­ських ком­по­зи­то­рів: грав Є. Стан­ко­ви­ча, а ни­ні го­тую прем’єру кон­цер­ту Ва­лен­ти­на Силь­ве­стро­ва з ди­ри­ген­том Ки­ри­лом Ка­ра­би­цем.

Для «Ки­їв­ських со­лі­стів» я по­ста­ра­ю­ся під­го­ту­ва­ти і за­ру­бі­жні по­їзд­ки. У нас уже за­пла­но­ва­ні дві ці­ка­ві на 2018 рік. Це ав­тор­ський кон­церт у фі­лар­мо­нії Мюн­хе­на — ком­по­зи­то­ра, мо­го дру­га, який ме­шкає в Ні­меч­чи­ні, Во­ло­ди­ми­ра Ге­ні­на, учня Ге­ор­гія Сви­ри­до­ва. А по­тім бу­де кон­церт у Кон­сер­ва­то­рії іме­ні Джу­зеп­пе Вер­ді в Мі­ла­ні.

— Ви лю­би­те при­їжджа­ти в Укра­ї­ну?

— Ав­жеж, лю­блю! Спо­ді­ва­ю­ся, що мій ен­ту­зі­азм не за­кін­чи­ться.

— Про­сто тут умо­ви, я так ро­зу­мію, — не­бо і зем­ля, по­рів­ня­но з ти­ми, які ви ма­є­те за кор­до­ном.

— Я на­віть не по­рів­нюю. Ко­ли при­їжджаю — «ви­ми­ка­ю­ся». Тут ін­ші прі­о­ри­те­ти. Річ у тім, що час та­ла­но­ви­тих мо­ло­дих лю­дей, до яких при­хо­дять і щось для них ро­блять, за­кін­чив­ся. По­трі­бно про­сто це зро­зу­мі­ти, прийня­ти. Ти до­ки сам не зро­биш — ні­чо­го не бу­де. Слід на­вчи­ти­ся бу­ти ча­сти­ною ство­рю­ва­но­го то­бою про­це­су.

— По­хваль­но, що ви хо­че­те бу­ти ча­сти­ною цьо­го про­це­су.

— Я да­ле­кий від дум­ки, що ось так одра­зу на нас звід­кись по­си­плю­ться про­по­зи­ції, я го­то­вий бо­ро­ти­ся за якісь но­ві уста­нов­ки, але на­сам­пе­ред — за му­зи­чний рі­вень, щоб нам зав­жди бу­ло що пред­ста­ви­ти. Не мо­жна жи­ти ли­ше сво­єю укра­їн­ською спе­ци­фі­кою. По­трі­бно пра­гну­ти до бі­зне­со­во­го ре­жи­му. Я не по­лі­ти­чна лю­ди­на, але якщо ми хо­че­мо сво­бо­ди, то по­трі­бно й рі­вень під­ні­ма­ти. Для ме­не в прі­о­ри­те­ті — мій осо­би­стий му­зи­чний роз­ви­ток у спіл­ку­ван­ні з цим ор­ке­стром.

Я на­ма­га­ю­ся за­сто­су­ва­ти єв­ро­пей­ський під­хід до спра­ви на укра­їн­сько­му фундаменті. Що з цьо­го ви­йде — по­ба­чи­мо. Я сам по­ки що не знаю. При­найм­ні ми ста­ра­ти­ме­мо­ся із цих кон­цер­тів, які ма­ють від­бу­ти­ся, ро­би­ти щось ці­ка­ве, щоб це не бу­ло чер­го­вим пе­ре­сі­чним ви­сту­пом. — Удо­ма ча­сто бу­ва­є­те? — Ду­же ма­ло. Осо­бли­во остан­нім ча­сом. Я пов­ні­стю зав’ яза­ний на мо­їй про­фе­сії. Іно­ді ме­ні хо­че­ться все по­ки­ну­ти і зайня­ти­ся со­бою, але не ви­хо­дить. То­му що за­йма­ти­ся ли­ше со­бою — ну­дно. Та й якщо весь час си­ді­ти­меш удо­ма, то чо­го до­ся­гнеш?

Я не ба­жаю роз­пи­лю­ва­ти­ся на без­ліч про­е­ктів. Я їжджу в Укра­ї­ну не гро­ші за­ро­бля­ти, тож ви­тра­ча­ти свої си­ли хо­чу на щось сер­йо­зне. Пра­гну бу­ти ча­сти­ною куль­ту­ри, до якої ми зви­кли і яку хо­че­мо ба­чи­ти.

ФОТО ЮРІЯ ШКО­ДИ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.