Хід сло­ном

«26.05–01.06.2017»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - Ан­дрій ПЛАХОНІН

Щось близь­ко 800 ро­ку (по­мил­ка в 10—15 мі­ся­ців для ті­єї епо­хи, зви­чай­но ж, не бе­ре­ться до ува­ги), чи то вже прийняв­ши ім­пе­ра­тор­ську ко­ро­ну, чи то ще зби­ра­ю­чись її прийня­ти, по­ве­ли­тель фран­ків і де­ся­тків під­ко­ре­них ни­ми єв­ро­пей­ських на­ро­дів Карл, яко­го про­зва­ли не ли­ше і не стіль­ки за йо­го гі­гант­ський зріст Ве­ли­ким, від­пра­вив трьох мі­сце­вих єв­ре­їв з мі­сі­єю до ба­гдад­сько­го ха­лі­фа Ха­ру­на Ар-Ра­ши­да. По­ча­ток гі­дний схі­дної каз­ки, але, пе­ре­про­шую чи­та­чів, це не «Ти­ся­ча і одна ніч», а ли­ше «Одна з ти­ся­чі бу­валь­щи­на». Чо­го хо­тів до­мог­ти­ся цим по­соль­ством Карл, чи то со­ю­зу про­ти му­суль­ман Іспа­нії, що від­би­ли­ся від рук, чи то визнання сво­го ста­ту­су одно­го з трьох — на­рів­ні з ім­пе­ра­то­ром Ві­зан­тії і са­мим ба­гдад­ським ха­лі­фом — пра­ви­те­лів то­ді­шньо­го сві­ту, нам не­ві­до­мо.

■ Єди­ним йо­го ре­зуль­та­том, що ді­йшов до нас і за­пи­са­ний у всіх то­го­ча­сних хро­ні­ках фран­ків, був слон, до­став­ле­ний у да­ру­нок Кар­лу. В ті ча­си, ко­ли у Єв­ро­пі ще не бу­ла ви­на­йде­на цукро­ва ва­та і зоо­пар­ки ще не при­но­си­ли їхнім вла­сни­кам фі­ксо­ва­но­го до­хо­ду, слон був тва­ри­ною аб­со­лю­тно не­до­ре­чною і при цьо­му не­зви­чай­но не­на­жер­ли­вою. Мо­жли­во, та­ким від­да­рун­ком ха­ліф хо­тів, як це за­раз ка­жуть, езо­пів­ською ди­пло­ма­ти­чною мо­вою са­мо­зва­но­го ім­пе­ра­то­ра За­хо­ду «від­ши­ти». Але ди­кі фран­ки на ди­пло­ма­ти­чно­му ети­ке­ті не зна­ли­ся, про сло­нів ли­ше чи­та­ли (вір­ні­ше, чу­ли, ко­ли дов­ги­ми зи­мо­ви­ми ве­чо­ра­ми їм про цих сло­нів уче­ні чен­ці чи­та­ли з бе­сті­а­рі­їв уго­лос), то­му, отри­мав­ши сво­го сло­на, обра­зи­ти­ся не здо­га­да­ли­ся.

■ Нав­па­ки, во­ни роз­кри­ли в зди­ву­ван­ні ро­ти, і, як свід­чать хро­ні­ки, не за­кри­ва­ли ці ро­ти всі 9 ро­ків, які сло­но­ві по­ща­сти­ло про­тя­гну­ти в да­ле­ко­му хо­ло­дно­му краю. Ім­пе­ра­тор, який ні­як не міг на­гра­ти­ся зі сво­їм див­ним зві­ря­тком, усю­ди во­зив сло­на за со­бою, і Абуль-Аб­бас (так слон був на­ре­че­ний згі­дно з ми­тною де­кла­ра­ці­єю і су­про­від­ним ве­те­ри­нар­ним до­ку­мен­том) так і по­мер 810 ро­ку під час по­хо­ду Кар­ла Ве­ли­ко­го про­ти ко­ро­ля дан­ців, а ар­мія і двір бу­ли в ба­га­то­ден­но­му тра­у­рі. За пе­ре­ка­за­ми, не ба­жа­ю­чи роз­лу­ча­ти­ся зі спо­га­дом про ве­ли­ке ву­ха­те ди­во, ім­пе­ра­тор на­ка­зав ви­го­то­ви­ти з йо­го бив­нів ріг, який і сьо­го­дні збе­рі­га­є­ться в Аа­хен­сько­му со­бо­рі (ФРН), а та­кож ша­хи, які і сьо­го­дні збе­рі­га­ю­ться у ко­ро­лів­ській скар­бни­ці Сен-Де­ні (Фран­ція). Утім, якісь там вче­ні зви­чай­но бур­чать, що ріг і ша­хи, мов­ляв, да­ту­ю­ться пі­зні­ши­ми ча­сом, але, по­годь­те­ся, аж над­то хо­ро­ша істо­рія, щоб до цьо­го їх бур­ча­н­ня при­слу­ха­ти­ся. Не бу­де­мо до них при­слу­ха­ти­ся і ми.

■ На жаль, ця сло­но­ва ди­пло­ма­тія так і не при­жи­ла­ся, і в подаль­ші сто­річ­чя пра­ви­те­лі вва­жа­ли за кра­ще під­три­му­ва­ти між со­бою сто­сун­ки за до­по­мо­гою во­єн і шлю­бів у ко­ро­ткі про­між­ки між ни­ми. Ску­шту­вав­ши жа­хів вій­ни, во­ни упев­ню­ва­ли­ся, що, по­рів­ня­но з ни­ми, у шлю­бах не­має ні­чо­го по­га­но­го, а ску­шту­вав­ши ро­дин­но­го жи­т­тя, пе­ре­ко­ну­ва­ли­ся, що вій­ни не та­кі вже й стра­шні. Ли­ше то­му, на­пев­но, ні ке­рів­ни­ки Фран­ції і Ні­меч­чи­ни — спад­ко­є­миць ім­пе­рії Кар­ла Ве­ли­ко­го, ні ке­рів­ни­ки араб­ських дер­жав — у де­ся­то­му ко­лі­ні спад­ко­єм­ці Ха­ру­на Ар-Ра­ши­да, ні­хто сьо­го­дні не зав­дя­чує Абуль-Аб­ба­су за вста­нов­ле­н­ня дво­сто­рон­ніх сто­сун­ків. Не ви­го­ло­шу­ю­ться про­мо­ви, не вста­нов­лю­ю­ться пам’ятни­ки. Більш то­го, Фран­ція і Ні­меч­чи­на, ко­жна спи­ра­ю­чись на свою час­тку сло­но­во­го спад­ку — ріг і ша­хи з йо­го бив­нів, не спе­ре­ча­ю­ться один з одним за пра­во на­зи­ва­ти­ся йо­го ба­тьків­щи­ною, і, вже тим біль­ше, ба­тьків­щи­ною всіх сло­нів. Та що там, їм на­віть пра­во на спад­щи­ну са­мо­го ім­пе­ра­то­ра Кар­ла Ве­ли­ко­го не спа­дає на дум­ку ді­ли­ти.

■ Прав­да, вже зов­сім ін­ший са­мо­зва­ний ім­пе­ра­тор, на честь яко­го був на­зва­ний ко­ньяк «На­по­ле­он», уста­но­вив на пло­щі Ба­сти­лії 24-ме­тро­во­го гі­псо­во­го сло­на (пам’ята­є­те, у «Зне­до­ле­них» Гю­го в цьо­му сло­но­ві жив Гав­рош?). Але це зов­сім ін­ша істо­рія — пам’ятник йо­го єги­пет­ської екс­пе­ди­ції, на­слід­ком якої ста­ло від­кри­т­тя єв­ро­пей­ця­ми та­єм­ниць Пі­ра­мід і ще по­рів­ня­но не­дав­но по­пу­ляр­них ку­рор­тів на Чер­во­но­му мо­рі. А ко­ли че­рез 33 ро­ки цьо­го сло­на вна­слі­док ве­тхо­сті зне­сли, аби хоч якось ком­пен­су­ва­ти по­ро­жне­чу, що утво­ри­ла­ся в ре­зуль­та­ті йо­го зне­се­н­ня, ста­ли ви­во­ди­ти жи­во­го сло­на на сце­ну в «Аї­ді». Слаб­ка вті­ха, та й Вер­ді я не лю­блю.

■ От і все, що за­ли­ши­ло­ся в пам’ яті єв ро пейсь ких і арабсь - ких на ро дів про за род жен ня дво­сто­рон­ніх сто­сун­ків між ЄС і Іра­ком, про ча­рів­ний да­ру­нок баг дадсь ко го ха лі фа Ха ру на Ар-Ра ши да. Але який же був слон, який був слон!

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.