«Iм­пульс не­ймо­вір­ної си­ли»

Ви­пу­скни­ки Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки «Дня» — про те, чо­му вар­то ско­ри­ста­ти­ся на­го­дою «ро­сти з га­зе­тою»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» - На­га­да­є­мо, ку­ра­то­ром Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки «Дня»-2017 є ре­да­ктор від­ді­лу кор­ме­ре­жі «Дня» Оль­га Харченко: day_cornet@ukr.net 097 76 49 221.

Уже за мі­сяць «День» за­про­сить на «ін­те­ле­кту­аль­ний ли­пень» най­кра­щих сту­ден­тів із ви­шів рі­зних ре­гіо­нів кра­ї­ни, ко­трі вва­жа­ють, що лі­то — не час «ні­чо­го не ро­би­ти», а на­го­да для які­сно­го зро­ста­н­ня. Са­ме для та­кої ми­сля­чої мо­ло­ді ми і ор­га­ні­зо­ву­є­мо вже вп’ятнад­ця­те (!) Лі­тню шко­лу жур­на­лі­сти­ки «Дня» — мі­сяць ін­тен­сив­но­го на­вча­н­ня і пра­кти­чної жур­на­лі­сти­ки в ре­да­кції що­ден­но­го кон­вер­ген­тно­го ви­да­н­ня з по­над 20-рі­чною істо­рі­єю. На­га­да­є­мо, за­пов­ни­ти ан­ке­ту для уча­сті у від­бо­рі слу­ха­чів мо­жна тут: day.kyiv.ua/uk/ content/anketa-dlia-uchasnykiv-litnioishkoly-zhurnalistyky-dnia.

Для тих, хто ще не ви­зна­чив­ся, чи вар­то по­да­ва­ти­ся на участь у на­шій Лі­тній шко­лі, — ві­дгу­ки її уча­сни­ків у по­пе­ре­дні ро­ки.

«ПРЕКРАСНА МО­ЖЛИ­ВІСТЬ ПОВНОЦІННО ПОРИНУТИ У ПРО­ЦЕС»

Оле­на КУРЕНКОВА, сту­ден­тка Ки­їв­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. Т. Шев­чен­ка:

— На моє пе­ре­ко­на­н­ня, «День» — най­більш вда­лий при­клад жур­на­лі­сти­ки но­вої фор­ма­ції — рі­шу­чої, без­ком­про­мі­сної, ін­те­ле­кту­аль­ної, кре­а­тив­ної, ми­сле­твор­чої. Лі­тня шко­ла «Дня» — це, на­справ­ді, не шанс під­гля­ну­ти крізь зам­ко­ву шпа­ри­ну, як тво­ри­ться які­сна га­лузь, а чу­до­ва на­го­да повноцінно поринути у про­цес. Для ко­гось цей до­свід бу­де ко­ри­сним, адже до­по­мо­же вре­шті від­най­ти свою «ні­шу» в про­фе­сії, а для ко­гось ста­не ве­кто­ром подаль­шо­го кар’єр­но­го роз­ви­тку. У будь-яко­му ра­зі, цей мі­сяць не­о­дмін­но залишає по­мі­тний від­би­ток на осо­би­сто­сті то­го, хто при­хо­дить у ре­да­кцію, хай на­віть без по­пе­ре­дньо­го жур­на­ліст­сько­го до­сві­ду, однак із ша­ле­ним ба­жа­н­ням пра­цю­ва­ти, від­кри­тою до спіл­ку­ва­н­ня та сприйня­тли­вою до всьо­го но­во­го ду­шею. Це не­по­втор­на пер­спе­кти­ва ство­ре­н­ня дов­ко­ла се­бе осо­бли­во ін­те­ле­кту­аль­но­го ін­фор­ма­цій­но­го по­ля, яке ще дов­го по за­вер­шен­ні Лі­тньої шко­ли су­про­во­джу­ва­ти­ме по жи­т­тю, мо­ти­ву­ва­ти­ме пи­са­ти які­сні текс­ти, спів­пра­цю­ва­ти з га­зе­тою і на­да­лі. Якщо ви цьо­го за­хо­че­те, зві­сно.

Брак до­сві­ду аж ні­як не ста­не на за­ва­ді мрії — це я мо­жу ствер­джу­ва­ти одно­зна­чно, адже ме­ні ви­па­ла мо­жли­вість ста­ти ча­сти­ною істо­рії ЛШЖ-2016 ще до всту­пу у виш (іно­ді, зі­зна­ю­ся, ці­ка­во пе­ре­бу­ва­ти у ста­ту­сі «пре­це­ден­ту»). То­ді для ме­не все бу­ло но­вим: іме­на, зав­да­н­ня; в ба­га­тьох пи­та­н­нях ме­ні від­вер­то бра­ку­ва­ло знань, і то­ді я ке­ру­ва­ла­ся ви­клю­чно ін­ту­ї­тив­ни­ми по­ня­т­тя­ми — про на­пи­са­н­ня ма­те­рі­а­лів чи рі­зні су­спіль­но-по­лі­ти­чні мо­мен­ти. Але впев­не­но мо­жу ска­за­ти, що не ско­ри­ста­ла­ся всі­ма мо­жли­во­стя­ми жур­на­ліст­сько­го мі­ся­ця: те­пер ду­маю, що, пев­на річ, мо­гла б біль­ше на­пи­са­ти, біль­ше роз­пи­та­ти. Але я здо­бу­ла — без пе­ре­біль­шень — го­лов­не: орі­єн­ти­ри для сво­го жур­на­ліст­сько­го фа­ху, ба­зо­ві пра­кти­чні на­ви­чки ре­да­кцій­ної ро­бо­ти, тро­хи зо­рі­єн­ту­ва­ла­ся в те­ма­ти­чно­му про­сто­рі і зро­зумі­ла, які те­ми біль­шою чи мен­шою мі­рою «мої», а які ще до­ве­де­ться опа­ну­ва­ти.

За­раз до­бі­гає кін­ця мій пер­ший рік на­вча­н­ня в Ін­сти­ту­ті жур­на­лі­сти­ки КНУ іме­ні Та­ра­са Шев­чен­ка (ви­пу­скни­цею яко­го є, до ре­чі, Ла­ри­са Оле­ксі­їв­на Ів­ши­на), і я по­стій­но по­мі­чаю за со­бою, що по­вер­та­ю­ся до тих знань, які одер­жа­ла у сво­є­му «пер­шо­му уні­вер­си­те­ті», як я то­ді на­зи­ва­ла Лі­тню шко­лу. Все, що я чу­ла від до­свід­че­них лі­де­рів ду­мок — пи­сьмен­ни­ків, куль­тур­них ді­я­чів, по­лі­ти­ків, жур­на­лі­стів — го­стей «Дня», те, чо­го нас на­вчив ре­да­кцій­ний ко­ле­ктив (а са­ме: пра­цю­ва­ти нев­пин­но, пиль­ну­ва- ти де­длай­ни і зав­жди бу­ти вдя­чни­ми за мо­жли­вість бу­ти са­ме тут і са­ме те­пер), ба на­віть мо­ло­ді й ам­бі­тні ко­ле­ги-»лі­тньо­шко­ля­рі», сфор­му­ва­ло мої жур­на­ліст­ські й, ні­де прав­ди ді­ти, пев­ною мі­рою жит­тє­ві орі­єн­ти­ри. І ча­сом я ду­маю, на­скіль­ки ін­шим бу­ло б моє жи­т­тя, як­би то­ді я не на­ва­жи­ла­ся і не на­ді­сла­ла ан­ке­ту з, бу­дьмо від­вер­ти­ми, ду­же не­про­сти­ми за­пи­та­н­ня­ми? Зов­сім ін­шим.

Ко­жна спро­ба — не­за­ле­жно від то­го, бу­ла во­на вда­лою чи ні — спо­ну­кає нас зро­ста­ти у вла­сних очах. І ко­ли ще у вас ви­ни­кне по­тре­ба по­мір­ку­ва­ти до­бря­че над тим, які де­сять кни­жок ви по­ра­ди­ли б про­чи­та­ти ко­жно­му укра­їн­це­ві, або з ким із ві­до­мих ді­я­чів вам бу­ло б най­ці­ка­ві­ше по­спіл­ку­ва­ти­ся, і про що, як не під час за­пов­не­н­ня ан­ке­ти? При­га­ду­ю­чи свої ми­ну­ло­рі­чні від­по­віді, я пев­на, що на біль­шість за­пи­тань я від­по­ві­ла б іна­кше: до­ціль­ні­ше, гра­мо­тні­ше, ло­гі­чні­ше; я на­зва­ла б ін­ші іме­на, до­да­ла б де­які ін­ші книж­ки, пов­ні­ше роз­по­ві­ла би про про­е­кти «Дня», за­філь­му­ва­ла б нор­маль­не ре­зю­ме. Чи це не свідчення то­го, що пі­сля Лі­тньої шко­ли лю­ди змі­ню­ю­ться, зро­ста­ють? Адже «День» — це га­зе­та на ви­ріст. Ско­ри­стай­те­ся мо­жли­ві­стю ро­сти з нею!

«ШАНС ДІЗНАТИСЬ, ЧО­ГО ВИ ВАР­ТІ»

Хри­сти­на ПЕТРЕНКО, сту­ден­тка Оде­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту ім. I. Ме­чни­ко­ва, за­раз на­вча­є­ться­за обмі­ном в Уні­вер­си­те­ті Тур­ку (Фін­лян­дія):

— Для ме­не Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня» ста­ла по­штов­хом до ре­тель­ної ро­бо­ти над со­бою. Пі­сля мі­ся­ця що­ден­ної ро­бо­ти в ре­да­кції мо­жу ска­за­ти, що це не­ймо­вір­ний шанс дізнатись, чо­го ви вар­ті, що вмі­є­те і вза­га­лі на що зда­тні. А най­го­лов­ні­ше — якщо ви чо­гось не зна­є­те, вас на­вчать або за­про­по­ну­ють мож- ли­вість на­вчи­тись са­мим! Не до­зво­ляй­те сум­ні­вам за­ли­ши­ти вас без най­кра­що­го лі­та. За­пов­нюй­те ан­ке­ту! Ло­віть мо­мент!

«ВІД­ЧУ­Т­ТЯ СПІЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ»

Ма­рі­я­ЧАДЮК, сту­ден­тка На­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту «Ки­є­во-Мо­ги­лян­ська ака­де­мія»:

— Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки «Дня» бу­ла для ме­не Одіс­се­єю — по­вер­не­н­ням до тої Укра­ї­ни, яку я зав­жди хо­ті­ла ба­чи­ти. Ін­те­ле­кту­аль­ної, мо­дер­ної, яка ста­вить гло­баль­ні ці­лі й ві­рить, що до­ся­гне їх. ЛШЖ на­дає шанс по­бу­ти в се­ре­до­ви­щі, ко­ли не по­трі­бно що­дня по­ясню­ва­ти, чо­му ва­жли­ва істо­рія, куль­ту­ра, чо­му слід ці­ну­ва­ти зна­н­ня і по­стій­но вдо­ско­на­лю­ва­ти­ся. Це оче­ви­дна річ у ре­да­кції.

І це від­чу­т­тя спільних цінностей, які об’єд­ну­ють (до ре­чі, са­ме во­ни мо­жуть ста­ти під­ґрун­тям для об’єд­на­н­ня усі­єї кра­ї­ни), від­чу­ва­єш кожного дня ЛШЖ. Ре­да­кція, го­сті хо­ча й фа­хів­ці у рі­зних сфе­рах, але над­зви­чай­но по­ді­бні: від­кри­ті, му­дрі, з актив­ною по­зи­ці­єю і ба­жа­н­ням тво­ри­ти но­ву якість укра­їн­ської дер­жа­ви. Са­ме то­му в ЛШЖ ме­ні бу­ло так спо­кій­но і за укра­їн­ську жур­на­лі­сти­ку, і за на­шу кра­ї­ну в ці­ло­му.

А ще ЛШЖ — це ім­пульс не­ймо­вір­ної си­ли. Ще до­сі від­чу­ваю на со­бі йо­го вплив. Бо ко­ли по­ба­чи­ла аль­тер­на­ти­ву, що мо­жна бу­ти ча­сти­ною ін­шо­го ін­фор­ма­цій­но­го про­сто­ру, тво­ри­ти йо­го (хо­ча б час­тко­во), то вже не хо­че­ться по­вер­та­ти­ся до ми­ну­ло­го. Пра­гнеш і да­лі три­ма­ти цю план­ку, за­да­ну га­зе­тою, хоч це ча­сом і не­про­сто.

Тож якщо ви шу­ка­є­те справ­жню Укра­ї­ну — єв­ро­пей­ську, су­ча­сну, гли­бо­ку — во­на у «Дні». А ЛШЖ — чу­до­вий шанс до­лу­чи­ти­ся до її тво­ре­н­ня!

Ще вар­то до­да­ти, ви­пуск зі Шко­ли — ли­ше старт но­вої істо­рії — ін­ди- від­у­аль­ної спів­пра­ці з «Днем». Моя, на­при­клад, роз­по­ча­ла­ся з по­ві­дом­ле­н­ня Ла­ри­си Оле­ксі­їв­ни: «Ма­ріє, є ідея». Са­ме то­ді ме­ні за­про­по­ну­ва­ли на­пи­са­ти ма­те­рі­ал для кни­ги «Се­стра моя, Со­фія...». Ла­ри­са Оле­ксі­їв­на та Ігор Ра­ди­ко­вич Сюндюков на­пра­ви­ли ме­не, по­ра­ди­ли, на що вар­то зробити акцент, і тіль­ки зав­дя­ки їм моє ім’я зна­чи­ться се­ред спів­ав­то­рів кни­ги. І до­сі са­мій скла­дно в це по­ві­ри­ти, бо це ве­ли­ка честь для ме­не і той мо­мент, ко­ли усві­дом­лю­єш, що мо­жеш сво­єю ро­бо­тою до­лу­чи­ти­ся до ве­ли­ко­го про­е­кту.

Як ви­яви­ло­ся да­лі, ча­рів­на каз­ка-ре­аль­ність тіль­ки по­чи­на­ла­ся. Зго­дом на­став Львів­ський фо­рум ви­дав­ців, на яко­му кни­гу бу­ло пред­став­ле­но, і ме­не теж за­про­си­ли на неї. Це бу­ло не­зви­чне по­чу­т­тя — бу­ти се­ред жур­на­ліст­ських «ве­ле­тнів», знав­ців сво­єї спра­ви. Не­ймо­вір­ний і за­хо­пли­вий до­свід і, зно­ву ж та­ки, ве­ли­ка честь. Спо­га­ди з ці­єї по­їзд­ки, зі­зна­юсь, за­хо­ва­ні гли­бо­ко в мо­є­му сер­ці, як скарб, який ви­тра­ча­єш тіль­ки за край­ньої по­тре­би — на­при­клад, ко­ли зов­сім втра­ча­єш ві­ру в се­бе — то­ді мо­жна звер­ну­ти­ся до цих спо­га­дів і від­но­ви­ти на­дію, що все вда­сться. Те­пло, яке ме­ні по­ща­сти­ло від­чу­ти у Льво­ві й за­га­лом у «Дні», ма­буть, ще дов­го бу­де зі­грі­ва­ти ме­не по жи­т­тю.

Ре­да­кції та ко­ле­гам-лі­тньо­шко­ля­ри­кам я зав­дя­чую ще й по­їзд­кою у Брюс­сель, яку спон­со­ру­вав Центр ін­фор­ма­ції і до­ку­мен­та­ції НАТО (оце так пер­ша по­їзд­ка в Єв­ро­пу в ме­не ви­да­ла­ся!). Вра­жень бу­ло стіль­ки, що ще мі­ся­ців з три я, ма­буть, не мо­гла їх усіх ося­гну­ти: і від мі­ста, і від штаб-квар­ти­ри НАТО. При­га­дую за­раз, як ми го­во­ри­ли з пред­став­ни­ка­ми Ні­меч­чи­ни, Аме­ри­ки, Ли­тви — і аж му­ра­хи по шкі­рі, що це бу­ло зі мною. Це той мо­мент, ко­ли сві­до­мість ви­хо­дить за ме­жі Укра­ї­ни, по­чи­на­єш усві­дом­лю­ва­ти сві­то­вий кон­текст, ди­ви­ти­ся на си­ту­а­цію шир­ше і від­кри­ва­єш но­ві мо­жли­во­сті для рі­дної дер­жа­ви.

Це своє­рі­дний май­стер-клас з усві­дом­ле­н­ня се­бе ме­шкан­цем сві­ту, тіль­ки не ко­смо­по­лі­том, а про­сто лю­ди­ною, яка ба­чить усю «сві­то­ву ша­хо­ву до­шку», а не обме­же­на кла­пти­ком і то­му тіль­ки ре­а­гує на ви­кли­ки, а не пла­нує, не ви­бу­до­вує свою стра­те­гію. Але най­біль­ше з по­їзд­ки пам’ятаю ін­ше — у пер­ший день ми по­тра­пи­ли на па­рад но­во­рі­чних пла­тформ, на яко­му бу­ла ве­ли­че­зна кіль­кість бель­гій­ців. То­ді по­ба­чи­ла стіль­ки ща­сли­вих лю­дей, що і до­сі не мо­жу го­во­ри­ти про це без сліз. Хо­че­ться, щоб у на­шу дер­жа­ву по­вер­ну­ла­ся та­ка ж ра­дість і мир.

І ця каз­ка «День» і я» про­дов­жу­є­ться й да­лі — на­пи­са­н­ня ста­тей, пі­дго­тов­ка ін­терв’ю, зби­ра­н­ня ко­мен­та­рів. А най­го­лов­ні­ше — во­на три­ває у спіл­ку­ван­ні — з ре­да­кці­єю, лі­тньо­шко­ля­ра­ми, зна­йо­ми­ми з по­їзд­ки у Брюс­сель. І це, ма­буть, най­цін­ні­ше, бо зна­йти лю­дей, які по­ді­ля­ють твої цін­но­сті й ро­зу­мі­ють з пів­сло­ва, — не так вже і лег­ко.

То­му всім, хто ще ва­га­є­ться, чи вар­то йти у ЛШЖ, — від­кинь­те сум­ні­ви. До­лу­чай­те­ся і стань­те го­лов­ним ге­ро­єм вла­сної каз­ки.

«МІ­СЯЦЬ У ЛІ­ТНІЙ ШКО­ЛІ ЖУР­НА­ЛІ­СТИ­КИ «Дня» БУ­ДЕ НАЙПРОДУКТИВНІШИМ У РО­ЦІ»

Дми­тро ПЛАХТА, сту­дент V кур­су фа­куль­те­ту жур­на­лі­сти­ки ЛНУ ім. I. Фран­ка, гро­мад­ський акти­віст:

— Мі­сяць у Лі­тній шко­лі жур­на­лі­сти­ки «Дня» для сту­ден­та чи то про­сто для мо­ло­до­го жур­на­лі­ста, без сум­ні­ву, бу­де найпродуктивнішим у ро­ці. Темп тут на­справ­ді ша­ле­ний. Ін­те­ле­кту­аль­ний ін­тен­сив — кра­си­ва ме­та­фо­ра, яка пов­ною мі­рою опи­сує не­за­бу­тній від­рі­зок ча­су, який, якщо ви силь­но по­ста­ра­є­те­ся, про­ве­де­те в ре­да­кції га­зе­ти «День».

Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки — це аванс, який на­дає мо­ло­дим жур­на­лі­стам «День». Ним не­об­хі­дно ско­ри­ста­ти­ся по ма­кси­му­му, адже від цьо­го ви­гра­є­те са­ме ви. Пра­гну­чи тут на­вча­ти­ся, слід від­ра­зу на­ла­што­ву­ва­ти­ся на сер­йо­зну ро­бо­ту. Не сум­ні­вай­те­ся, ця пра­ця від­ра­зу по­чне да­ва­ти ре­зуль­тат і за­без­пе­чить сут­тє­вий про­грес у про­фе­сій­но­му (і не тіль­ки, до ре­чі) пла­ні.

*** Та­кий зво­ро­тний зв’язок із ви­пу­скни­ка­ми Лі­тньої шко­ли жур­на­лі­сти­ки «Дня» ва­жли­вий і для ре­да­кції, і, га­да­є­мо, для на­ших чи­та­чів та по­тен­цій­них лі­тньо­шко­ля­рів. Тож че­ка­є­мо вра­жень і від ін­ших уча­сни­ків «лі­тньо­го ін­тен­си­ву» «Дня» рі­зних ро­ків, а над­то — ро­ку за­по­ча­тку­ва­н­ня про­е­кту, а це був 2002-й!

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Ма­рія Чадюк

Хри­сти­на Петренко

Оле­на Куренкова

Дми­тро Плахта

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.