Укра­їн­ська куль­ту­ра як тест

«Че­рез де­ся­ти­лі­т­тя це бу­дуть зга­ду­ва­ти як «спра­ву лі­ка­рів» та 1937 рік», — екс-го­ло­ва Бі­блі­о­те­ки укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри На­та­лія Ша­рі­на пі­сля ви­ро­ку­мо­сков­сько­го су­ду

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Бо­рис СОКОЛОВ, про­фе­сор Мо­сква

«Че­рез де­ся­ти­лі­т­тя це бу­дуть зга­ду­ва­ти як «спра­ву­лі­ка­рів» та 1937 рік», — екс-го­ло­ва Бі­блі­о­те­ки укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри На­та­лія Ша­рі­на пі­сля ви­ро­ку мо­сков­сько­го су­ду

Сен­са­ції не ста­ло­ся. Ко­ли­шньо­го ди­ре­кто­ра бі­блі­о­те­ки укра­їн­ської бі­блі­о­те­ки в Мо­скві На­та­лію Ша­рі­ну ви­зна­ли вин­ною за всі­ма пун­кта­ми зви­ну­ва­че­н­ня. І за­су­ди­ли до 4 ро­ків по­збав­ле­н­ня во­лі умов­но. Як іде­ться у ви­ро­ку, «суд при­хо­дить до ви­снов­ку про до­ве­де­ність про­ви­ни під­су­дної, Ша­рі­на вчи­ни­ла дії, на­прав­ле­ні на роз­па­лю­ва­н­ня на­ціо­наль­ної не­на­ви­сті та во­ро­жне­чі, а та­кож при­ни­же­н­ня люд­ської гі­дно­сті. Во­на ж, Ша­рі­на, зро­би­ла роз­тра­ту гро­шо­вих ко­штів у ко­ри­сли­вих ці­лях».

■ І це рі­ше­н­ня бу­ло прийня­те пі­сля то­го, як у хо­ді су­до­во­го за­сі­да­н­ня адво­ка­ти пе­ре­кон­ли­во за­свід­чи­ли ба­га­то­чи­сель­ні ви­пад­ки під­та­су­ва­н­ня ре­чо­вих до­ка­зів, здій­сне­ні слід­ством. Са­ма На­та­лія Ша­рі­на так про­ко­мен­ту­ва­ла ви­рок: «Ко­ли під­ки­да­ють кни­ги, під­мі­ня­ють ре­чо­ві до­ка­зи — це на­віть не обра­за. Ти ду­ма­єш: де ж ти пе­ре­бу­ва­єш? Я цим про­сто вра­же­на!». І ще во­на до­да­ла: «Це по­лі­ти­чна спра­ва. Я 35 ро­ків пра­цю­ва­ла бі­бліо­те­ка­рем. Ма­буть, руй­ну­ва­н­ня бі­блі­о­те­ки бу­ло ви­гі­дне. Ме­ні жаль бі­блі­о­те­ки. Жо­дної екс­тре­міст­ської кни­ги в бі­бліо­те­ці не бу­ло. 16 екс­тре­міст­ських книг ме­ні бу­ло під­ки­ну­то».

■ Що ж, «ба­сман­не пра­во­су­д­дя» в Ро­сії зно­ву взя­ло го­ру. Адво­ка­ти ко­ман­ди 29 на чо­лі з Іва­ном Па­вло­вим по­да­ва­ти­муть апе­ля­цію. Але шан­си на успіх близь­кі до ну­ля. Спра­ва над­то по­лі­ти­чна, щоб суд ри­зи­кнув ви­не­сти спра­ве­дли­ву ухва­лу, ке­ру­ю­чись бу­квою і ду­хом за­ко­ну. Єди­не мо­жли­ве у цій си­ту­а­ції — це те, що ви­ща ін­стан­ція змен­шить тер­мін умов­но­го ув’язне­н­ня або вза­га­лі на­дасть за­су­дже­ній ам­ні­стію. Це ціл­ком за­ле­жа­ти­ме від по­лі­ти­чної кон’юн­кту­ри мо­мен­ту. Якщо в пе­ред­день пре­зи­дент­ських ви­бо­рів Во­ло­ди­мир Пу­тін за­хо­че по­ка­за­ти кра­ї­ні і сві­ту не­ба­че­ний лі­бе­ра­лізм, то ви­рок Ша­рі­ній ма­кси­маль­но пом’якшать. Якщо ж пре­зи­дент ви­знає гру в лі­бе­ра­лізм ди­тя­чи­ми пу­сто­ща­ми, то ви­рок за­ли­шать у си­лі без істо­тних змін. Але зви­ну­ва­чу­валь­ний ха­ра­ктер ви­ро­ку во­че­видь під­твер­дять у будь-яко­му ра­зі.

■ На­га­даю, що «спра­ва Ша­рі­ної» роз­по­ча­ла­ся у жов­тні 2015 ро­ку, ко­ли ди­ре­ктор укра­їн­ської бі­блі­о­те­ки в Мо­скві бу­ла аре­што­ва­на за за­явою де­пу­та­та Ра­ди де­пу­та­тів му­ні­ци­паль­но­го окру­гу Яки­ман­ка Дми­тра За­ха­ро­ва і ко­ли­шньо­го спів­ро­бі­тни­ка бі­блі­о­те­ки пи­сьмен­ни­ка Сер­гія Со­ку­ро­ва. У бі­бліо­те­ці ні­би­то зна­йшли «екс­тре­міст­ську лі­те­ра­ту­ру». Про­те, на­віть не бе­ру­чи до ува­ги оче­ви­дну фаль­си­фі­ка­цію до­ка­зів слід­ством, не­об­хі­дно на­го­ло­си­ти, що бі­бліо­те­ка на те і бі­бліо­те­ка, що там по­вин­на збе­рі­га­ти­ся вся лі­те­ра­ту­ра, у то­му чи­слі й екс­тре­міст­ська. Ні­ко­му ж не спа­де на дум­ку при­тя­гу­ва­ти до су­ду ке­рів­ни­ків ака­де­мі­чних бі­бліо­тек за те, на­при­клад, що там збе­рі­га­є­ться «Моя бо­роть­ба» Гі­тле­ра. Адже істо­рію на­ціо­нал-со­ці­а­лі­зму не­мо­жли­во ви­вча­ти без го­лов­ної кни­ги йо­го во­ждя. Але то­ді по­трі­бно бу­ло про­де­мон­стру­ва­ти ро­сій­ській і сві­то­вій пу­блі­ці «під­сту­пи бан­де­рів­ців» у Мо­скві і бо- ро­ти­ся про­ти будь-яких про­я­вів укра­їн­сько­го в Ро­сії.

■ Бі­бліо­те­ка укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри в Мо­скві дав­но вже бу­ла у вла­стей біль­мом на оці. Її по­трі­бно бу­ло узя­ти під кон­троль і ви­гна­ти звід­ти укра­їн­ців і укра­їн­ське. Ось і сфа­бри­ку­ва­ли спра­ву про екс­тре­мізм, яка на­стіль­ки ши­та бі­ли­ми ни­тка­ми, що в су­ді во­на від­вер­то роз­ва­ли­ла­ся. І як­би в Ро­сії бу­ло нор­маль­не пра­во­су­д­дя, ви­прав­ду­валь­ний ви­рок був би не­ми­ну­чим. А за­раз під при­во­дом спра­ви про екс­тре­мізм укра­їн­ську бі­бліо­те­ку в Мо­скві фа­кти­чно лі­кві­ду­ва­ли. Згі­дно з рі­ше­н­ням уря­ду Мо­скви від 20 ве­ре­сня 2016 ро­ку, фон­ди Бі­блі­о­те­ки укра­їн­ської лі­те­ра­ту­ри ма­ють бу­ти пе­ре­да­ні Цен­тру слов’ ян­ських куль­тур, ство­ре­но­го в кін­ці 2016 ро­ку при бі­бліо­те­ці іно­зем­ної лі­те­ра­ту­ри іме­ні Ру­до­мі­но.

■ Офі­цій­ні пра­во­за­хи­сни­ки від­ре­а­гу­ва­ли на ви­рок ду­же обе­ре­жно. Го­ло­ва Ра­ди з прав лю­ди­ни при пре­зи­ден­то­ві Ро­сії Ми­хай­ло Фе­до­тов, зокре­ма, за­явив: «Ме­ні це рі­ше­н­ня ба­чи­ться по­ло­вин­ча­стим. З одно­го бо­ку, йде­ться про умов­не по­ка­ра­н­ня, а з ін­шо­го бо­ку, йде­ться про зви­ну­ва­чу­валь­ний ви­рок». І тут же до­дав: «До тих пір, по­ки ви­рок не на­бе­ре за­кон­ної си­ли, я б йо­го ко­мен­ту­ва­ти не хо­тів. А ось пі­сля то­го, ко­ли він на­бе­ре за­кон­ної си­ли, Ра­да ма­ти­ме мо­жли­вість йо­го ко­мен­ту­ва­ти». Та­ку по­зи­цію на­віть ко­мен­ту­ва­ти скла­дно. Що ж це за пра­во­за­хи­сна ор­га­ні­за­ція та­ка, яка бо­ї­ться за­яви­ти свою по­зи­цію у гу­чній ре­зо­нан­сній спра­ві. І зби­ра­є­ться ви­сло­ви­ти­ся що­до цьо­го ли­ше то­ді, ко­ли апе­ля­ція на ви­рок бу­де пе­ред­ба­че­но від­хи­ле­на, і по­зи­ція РПЛ (СПЧ) уже ні на що впли­ну­ти не змо­же. За­га­лом, по­ма­хає ку­ла­ка­ми пі­сля бій­ки, щоб не дра­ту­ва­ти Кремль.

■ А ті пра­во­за­хи­сни­ки, які від Крем­ля не­за­ле­жні, ви­рок На­та­лії Ша­рі­ній дру­жно роз­кри­ти­ку­ва­ли. Amnesty International, на­при­клад, за­яви­ла, що цей ви­рок «є най­біль­шим не­хту­ва­н­ням прин­ци­пом вер­хо­вен­ства пра­ва і по­ка­зує не­до­лі­ки ро­сій­ської су­до­вої вла­ди». А за­сту­пник го­ло­ви Amnesty International по Єв­ро­пі та Єв­ра­зії Де­нис Кри­во­ше­єв пря­мо пов’язав не­пра­во­су­дний ви­рок із ро­сій­сько-укра­їн­ським кон­флі­ктом: «Про­ку­ра­ту­ра ско­ри­ста­ла­ся на­пру­же­ною ан­ти­укра­їн­ською атмо­сфе­рою, яка за­раз па­нує в Ро­сії, суд від­ки­нув клю­чо­ві до­ка­зи за­хи­сту, вклю­ча­ю­чи свід­че­н­ня, що по­лі­цей­ські са­мі під­кла­ли за­бо­ро­не­ні кни­ги в бі­бліо­те­ку». (unn.com.ua)

■ Спра­ва про «екс­тре­мізм» у мо­сков­ській бі­бліо­те­ці укра- їн­ської лі­те­ра­ту­ри, се­ред ін­шо­го, ду­же до­бре по­ка­зує, як ро­сій­ські вла­сті на­справ­ді став­ля­ться до укра­їн­ської куль­ту­ри. Во­ни го­то­ві при­йма­ти її ли­ше як щось етно­гра­фі­чно-опе­ре­тко­ве. Ря­дже­ні за­по­рож­ці в ша­ро­ва­рах, з дов­ги­ми ву­са­ми і чу­при­ною, дів­ча­та і хло­пці у ви­ши­ван­ках, які спів­а­ють на­ро­дні пі­сні, — це будь ла­ска. Але жо­дно­го на­тя­ку на су­ча­сність, а тим біль­ше на по­лі­ти­ку. З по­гля­ду Крем­ля, укра­їн­ська куль­ту­ра, якщо ко­ли й існу­ва­ла, то ду­же дав­но, в XVII—XIX сто­лі­т­тях. А сьо­го­дні, в « бан­де­рів­ській » Укра­ї­ні, що від Ро­сії від­би­ла­ся, ні­якої са­мо­стій­ної і та­кої, що має не­ско­ро­ми­ну­щу цін­ність, укра­їн­ської куль­ту­ри не­має і бу­ти не мо­же.

■ Про Та­ра­са Шев­чен­ка і Ми­ко­лу Го­го­ля го­во­ри­ти ще мо­жна, але при цьо­му остан­ньо­го не­об­хі­дно під­кре­сле­но іме­ну­ва­ти ро­сій­ським пи­сьмен­ни­ком. А ось про Ва­си­ля Сту­са або Іва­на Ба­гря­но­го на­віть го­во­ри­ти не мо­жна. І пі­сні укра­їн­ські спів­а­ти ли­ше ви­зна­че­ні — «Не­се Га­ля во­ду» або «Їхав ко­зак за Ду­най» мо­жна, а «Чер­во­ну ка­ли­ну» або «Там на го­рі, на Ма­ків­ці» — не мо­жна. І всю Укра­ї­ну Мо­сква хо­ті­ла б ба­чи­ти та­кою, яка у «стар­шо­го бра­та» за­пи­тує, що їй мо­жна ро­би­ти, а чо­го не мо­жна.

ФОТО РЕЙТЕР

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.