Пе­ре­ма­га­ю­чи вій­ну

«Я ма­лю­ва­ла свою мрію — мир­не жи­т­тя», — уче­ни­ця По­па­снян­ської шко­ли Ган­на СТЕПАНОВА про май­стер-клас Жу­льє­на Ма­ла­на

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Ва­лен­тин ТОРБА, «День»

«Я ма­лю­ва­ла свою мрію — мир­не жи­т­тя», — уче­ни­ця По­па­снян­ської шко­ли Ган­на СТЕПАНОВА про май­стер­клас Жу­льє­на Ма­ла­на

Не­що­дав­но в мі­сті По­па­сна на ба­зі По­па­снян­ської ЗОШ № 1 від­бу­ло­ся від­кри­т­тя му­ра­лу ві­до­мо­го фран­цузь­ко­го ху­до­жни­ка Жу­льє­на Ма­ла­на за під­трим­ки Ди­тя­чо­го фон­ду ООН (ЮНІСЕФ) в Укра­ї­ні. Про це зокре­ма по­ві­до­ми­ла прес- слу­жба По­па­снян­ської мі­ської ра­ди. Від­кри­т­тя му­ра­лу є ча­сти­ною про­е­кту ЮНІСЕФ «Ви­хо­ва­н­ня то­ле­ран­тно­сті й від­нов­ле­н­ня че­рез ми­сте­цтво».

Жу­льєн Ма­лан не обме­жив­ся вла­сним ви­ко­на­н­ням му­ра­лу, але й за­лу­чив ді­тей до ма­лю­ва­н­ня на сті­нах шко­ли і про­вів май­стер­клас для учнів. Ро­бо­та над му­ра­лом три­ва­ла ти­ждень. На уро­чи­сто­му від­кри­ті му­ра­лу бу­ли при­су­тні за­сту­пник мі­сько­го го­ло­ви Іри­на Га­по­тчен­ко, го­ло­ва По­па­снян­ської ра­йон­ної вій­сько­во-ци­віль­ної адмі­ні­стра­ції Сер­гій Ша­кун, на­чаль­ник від­ді­лу осві­ти рай­держ­адмі­ні­стра­ції Ма­ри­на Дон­цо­ва, ди­ре­ктор По­па­снян­ської ЗОШ № 1 Ві­ктор Шу­лік та учні з ба­тька­ми.

Ва­жли­во від­зна­чи­ти, що ця шко­ла бу­кваль­но «ди­ви­ться» в бік во­ро­га. Мо­жна по­мі­ти­ти на її сті­нах «шра­ми» від влу­ча­н­ня сна­ря­дів. І не­без­пе­ки об­стрі­лу за­ли­ша­ю­ться по цей день. З ви­пу­скни­цею ЗОШ № 1 Ган­ною Сте­па­но­вою «День» уже спіл­ку­вав­ся ці­єю зи­мою (24 лю­то­го 2017 р.). Дів­чи­на, яка у свій юний вік ста­ла свід­ком вій­ни, то­ді ді­ли­ла­ся сво­ї­ми вже до­ро­сли­ми дум­ка­ми про страх, вла­сні пла­ни, Укра­ї­ну. Її бу­ди­нок роз­та­шо­ва­ний по­руч зі шко­лою. За­раз во­на вба­чає в му­ра­лі не ли­ше змі­стов­ні кар­тин­ки. Він для неї сво­го ро­ду обе­ріг. Ган­на має на­дію, що ро­сій­ські бан­ди­ти і їхні на­йман­ці не на­ва­жа­ться зно­ву стрі­ля­ти по ді­тях.

«На­справ­ді, ду­же при­єм­но, що в на­ше ма­лень­ке мі­сте­чко при­їхав ху­до­жник із Па­ри­жа — Жу­льєн Ма­лан, — го­во­рить шко­ляр­ка Ган

на СТЕПАНОВА «Дню. — Він був в По­па­сній п’ять днів і за цей час на­ма­лю­вав чо­ти­ри кар­ти­ни. Але пер­ша йо­го ро­бо­та і, на мій по­гляд, най­сим­во­лі­чні­ша, «По­па­снян­ська ка­че­ля», на ме­не спра­ви­ла най­біль­ше враження. Я що­ве­чо­ра про- хо­ди­ла з ма­мою повз шко­лу, щоб по­ди­ви­ти­ся, що Жу­льєн на­ма­лю­вав за день. Ми від­чу­ва­ли не­ймо­вір­ний ін­те­рес. І на че­твер­тий день ро­бо­ти Жу­льє­на ми по­ба­чи­ли го­то­вий му­рал. То бу­ла дів­чин­ка, яка ка­та­є­ться на гой­дал­ці без стра­ху. Во­на ди­ви­ться на мир­не не­бо і на­со­ло­джу­є­ться ди­тин­ством. У ме­не з’яви- ла ся на дія на те, що війсь ко ві «ЛНР» по­ба­чать її і зро­зу­мі­ють сенс. А во­ни її обов’яз­ко­во по­ба­чать, адже мою шко­лу ви­дно з оку­по­ва­но­го Ста­ха­но­ва. До ре­чі, сті­на, на якій на­ма­льо­ва­ний цей му­рал, уже бу­ла по­шко­дже­на від во­ро­жо­го сна­ря­ду 2014 ро­ку. Ві­рю, що «ЛНР» не змо­же біль­ше на­прав­ля­ти зброю в бік мі­ста, в сто­ро­ну мо­єї шко­ли, адже во­ни бу­дуть ди­ви­ти­ся на мир­не не­бо і ди­ти­ну».

Ган­на про­дов­жує: «Зав­дя­ки ро­бо­ті Жу­льє­на Ма­ла­на зви­чай­на сті­на з бі­лої це­гли ожи­ла, що­ве­чо­ра йду чи до до му пі сля ро бо ти, втом­ле­ний пе­ре­хо­жий гля­не на цю кар­ти­ну і по­смі­хне­ться. Так са­мо Жу­льєн при­ще­плює лю­бов до пре­кра­сно­го і ді­тям, він від­крив у нас та­лан­ти. Ми ма­лю­ва­ли свої ма­лень­кі му­ра­ли на ін­шій сті­ні шко­ли. Це бу­ла біль­ше пси­хо­ло­гі­чна роз­ряд­ка, ніж май­стер-клас. Ді­ти по­вин­ні ра­ді­ти і бу­ти ді­тьми, а не тіль­ки жи­ти в стра­ху, стре­сах і го­во­ри­ти про об­стріл. Ма­лю­ва­н­ня кар­ти­нок нас об’єд­на­ло, то­му що ви­пу­скни­ки ма­лю­ва­ли ра­зом з мо­лод­ши­ми кла­са­ми. Я в цьо­му ро­ці за­кін­чую 11-й клас і ма­лю­ва­ла ра­зом з Ма­шею, яка вчи­ться в 3 кла­сі. Ко­ли я ма­лю­ва­ла, бу­ло ве­се­ло, то­му що не ко­жен день до­зво­лять по­ма­лю­ва­ти на сті­нах шко­ли. На ду­ші ста­ва­ло лег­ше, адже я ма­лю­ва­ла свою мрію — мир­не жи­т­тя, спо­ді­ва­ю­чись на її здій­сне­н­ня, але ме­ні бу­ло в той же час сум­но, то­му що цю кар­тин­ку я ма­люю як ви­пу­скник, ме­ні до­во­ди­ться за­ли­ша­ти сті­ни рі­дної шко­ли і йти у до­ро­сле жи­т­тя. Ме­ні як ні­ко­му ін­шо­му важ­ко зно­ву про­ща­ти­ся зі шко­лою, бо я вже за­ли­ша­ла її під час вій­сько­вих дій 2014 ро­ку. Всі два ро­ки роз­лу­ки з рі­дним мі­стом най­біль ше я хо ті ла по вер ну ти ся в шко­лу. Тут моє ди­тин­ство і спо­га­ди про ко­лись мир­не жи­т­тя. Але час три­ває, і за­раз я — абі­ту­рі­єнт з мрі­єю про вступ до ви­шу, з мрі­єю при­їха­ти че­рез рік в По­па­сну і по­ба­чи­ти мир­не не­бо не тіль­ки на му­ра­лі фран­цузь­ко­го ху­до­жни­ка».

«Мі­сто стра­жда­ло від во­ро­жої ар­ти­ле­рії най­біль­ше в 2014 і 2015 ро­ках, за­раз об­стрі­лю­ють біль­ше по­зи­ції та око­ли­ці, хо­ча бу­ває рі­зне, — зга­дує Ган­на не­що­дав­ні ча­си. — Нав­ко­ло мо­єї шко­ли впа­ло 11 сна­ря­дів 2014 ро­ку. Бу­ло ба­га­то по­шко­джень: ве­ли­че­зні во­рон­ки, по­ні­ве­че­ні де­ре­ва, роз­би­ті пра­кти­чно всі ві­кна, а один сна­ряд за­стряг пря­мо в сті­ні, на якій за­раз му­рал. Сьо­го­дні ми жи­ве­мо в не­без­пе­ці не тіль­ки че­рез сна­ря­ди, які мо­жуть при­ле­ті­ти з оку­по­ва­них Пер­во­май­ська або Ста­ха­но­ва, а й із-за тих сна­ря­дів, які ле­жать не­ро­зір­ва­ни­ми в зем­лі. Во­се­ни 2016 ро­ку са­пе­ри ді­ста­ли сна­ряд «Гра­ду», який при­ле­тів на фут­боль­не по­ле мо­єї шко­ли ще 2014 ро­ку. Весь час, до­ки він був у зем­лі, ді­ти гра­ли на по­лі в фут­бол, не здо­га­ду­ю­чись, що спо­ти­ка­ю­ться об сна­ряд».

Ще одна ці­ка­ва си­ту­а­ції, взим­ку цьо­го ро­ку в на­шій шко­лі про­хо­ди­ла акція «22 стрі­чки на за­хист бій­цям». Ко­жен день всі охо­чі мо­гли по­ві­си­ти мо­ту­зо­чки на ма­ску­валь­ну сі­тку для вій­сько­вих, але най­ці­ка­ві­ше те, що ми пле­ли її, а у ві­кнах ба­чи­ли оку­по­ва­ний Ста­ха­нов. Ми ко­жен день хо­ди­мо по ко­ри­до­рах шко­ли і ба­чи­мо Ста­ха­нов, бу­дин­ки, ша­хту й те са­ме мі­сце, з яко­го вно­чі стрі­ля­ють по По­па­сній, по укра­їн­ських вій­сько­вих. Ми ро­зу­мі­є­мо, що їм так са­мо ви­дно на­ші бу­дин­ки, і якщо взя­ти бі­нокль, то во­ни ба­чать на­віть на­ші облич­чя. Не мо­жу зро­зу­мі­ти, як во­ни при цьо­му мо­жуть в нас стрі­ля­ти. Де­які «се­па­ри»— в ми­ну­ло­му жи­те­лі По­па­сній, і я за­да­ю­ся пи­та­н­ням: «як у них під­ні­ма­є­ться ру­ка стрі­ля­ти по сво­є­му бу­дин­ку?»

Ці­ка­во від­зна­чи­ти, що тіль­ки­но був від­кри­тий му­рал Жу­льє­на Ма­ла­на, де­які ро­сій­ські ін­тер­нет­спіль­но­ти по­ві­до­ми­ли про те, що цей ви­твір ми­сте­цтва мі­сти­ться в ро­сій­сько­му мі­сті. На це ко­ри­сту­ва­чі со­ці­аль­них ме­реж від­ре­а­гу­ва­ли різ­ко і спра­ве­дли­во, вка­зав­ши на те, що РФ не мо­же без гра­бе­жу — чу­жо­го май­на, ідей та істо­рії.

ФОТО З FACEBOOK MURAL SOCIAL CLUB

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.