«Бю­дже­тні апте­чки від Юль»

Як дві хар­ків’ян­ки ор­га­ні­зу­ва­ли во­лон­тер­ську ро­бо­ту та чо­му те­пер ви­рі­ши­ли взя­ти «тайм-аут»

Den (Ukrainian) - - Суспільство - Лю­дми­ла ЛУТИЦЬКА, Хар­ків

За два ро­ки во­лон­тер­ства хар­ків’ян­ки Юлія Ілю­ха та Юлія Чор­на зі­бра­ли та пе­ре­да­ли вій­сько­вим на пе­ре­до­ву орі­єн­тов­но пів­ти­ся­чі апте­чок. Жур­на­ліс­тку-пи­сьмен­ни­цю та лі­ка­ря-ане­сте­зі­о­ло­га по­зна­йо­мив один із хар­ків­ських фо­ру­мів. Спо­ча­тку во­ни зби­ра­ли апте­чки по­о­дин­ці, а по­тім ви­рі­ши­ли об’єд­на­ти зу­си­л­ля. Дів­ча­та при­га­ду­ють, що спо­ча­тку кла­ли до апте­чок «ком­по­нен­ти» нав­ма­н­ня, і ли­ше з ча­сом, спіл­ку­ю­чись із вій­сько­ви­ми, зро­зумі­ли, яки­ми ж має бу­ти їхнє на­пов­не­н­ня.

Лі­кар-ане­сте­зі­о­лог Юлія Чор­на при­га­дує, що ста­ла во­лон­тер­кою, ко­ли на Хар­ків­щи­ні по­ча­ли з’яв­ля­ти­ся пер­ші блок­по­сти. І не­бай­ду­жі лю­ди, до яких во­на то­ді при­єд­на­лась, ор­га­ні­зу­ва­ли­ся, за­ван­та­жи­ли ма­ши­ни всім не­об­хі­дним і по­ї­ха­ли ту­ди.

«Хло­пці, які то­ді там сто­я­ли, не бу­ли за­без­пе­че­ні зов­сім ні­чим. Тож ми по­чи­на­ли во­лон­те­ри­ти з їжі, з бер­ців, а по­тім вже при­йшли до зби­ра­н­ня апте­чок», — ка­же Юлія Чор­на. Юлія Ілю­ха теж по­чи­на­ла во­лон­тер­ський шлях не з апте­чок. При­га­дує, усмі­ха­ю­чись, як у неї вдо­ма одна з кім­нат бу­ла за­ва­ле­на мі­шка­ми ча­сни­ку, ко­ли зби­ра­ли до від­прав­ки чер­го­ву ма­ши­ну.

Во­лон­тер­ки роз­по­від­а­ють — ра­ні­ше в них бу­ло чи­ма­ло «ко­лег» по всій Укра­ї­ні, які теж зби­ра­ли апте­чки. З ча­сом їх ста­ва­ло де­да­лі мен­ше. Зві­ти про свою ро­бо­ту дів­ча­та пу­блі­ку­ва­ли в одній із со­ці­аль­них ме­реж з хе­ште­гом «бю­дже­тні апте­чки від Юль».

«На­бір на­ших апте­чок — бю­дже­тний. На­при­клад, ми не кла­де­мо до неї гол­ку для пнев­мо­то­ра­ксу, а за­мін­ник — 1-й ка­те­тер, за­мість до­ро­го­вар­ті­сної оклю­зій­ної плів­ки — зви­чай­ний кан­це­ляр­ський файл. Осно­ва апте­чки — які­сні джгу­ти та пе­рев’язо­чні ма­те­рі­а­ли», — роз­по­від­а­ють дів­ча­та. На стан­дар­тний на­бір апте­чок, ка­жуть, «ви­йшли» ме­то­дом спроб та по­ми­лок. Ба­га­то під­ка­зок отри­ма­ли від са­мих вій­сько­вих. Юлія Чор­на ка­же, що їхньої апте­чки ціл­ком до­ста­тньо, щоб опе­ра­тив­но на­да­ти пер­шу ме­ди­чну до­по­мо­гу і ви­не­сти по­ра­не­но­го з по­ля бою.

Усі ці два ро­ки по­ки во­лон­тер­ки зби­ра­ли апте­чки для вій­сько­вих, гро­ши­ма їм до­по­ма­га­ли не­бай­ду­жі укра­їн­ці. Се­ред них є як за­без­пе­че­ні лю­ди, які не афі­шу­ють сво­єї бла­го­дій­но­сті, так і не ду­же за­без­пе­че­ні, ко­трі про­сто хо­чуть до­по­мог­ти, чим мо­жуть. На­при­клад, одна жін­ка пле­ла для бій­ців си­ньо-жов­ті бра­сле­ти, і їх теж кла­ли в апте­чку.

Хар­ків­ські во­лон­тер­ки за­без­пе­чу­ва­ли апте­чка­ми тих вій­сько­вих, які про­си­ли про та­ку до­по­мо­гу. Зві­сно, пе­ре­ві­ря­ли, чи справ­ді бій­ці пе­ре­бу­ва­ють у зо­ні АТО, адже ви­пад­ки ша­храй­ства з во­лон­тер­ською до­по­мо­гою, на жаль, тра­пля­ю­ться. То­му на всіх «бю­дже­тних апте­чках від Юль» на­пи­си, що во­ни не для про­да­жу, що це во­лон­тер­ська до­по­мо­га. Все­ре­ди­ну апте­чки дів­ча­та кла­ли ма­лень­кі ін­стру­кції, як ді­я­ти у ра­зі по­ра­не­н­ня. То­му що, за сло­ва­ми лі­ка­ря Юлії Чор­ної, не всі бій­ці во­ло­ді­ють на­ви­чка­ми на­да­н­ня пер­шої ме­ди­чної до­по­мо­ги або ж про­сто роз­гу­блю­ю­ться у стре­со­вий мо­мент. Та­кож у апте­чці є текст із про­ха­н­ням до сол­да­тів: дів­ча­та про­сять у ра­зі де­мо­бі­лі­за­ції чи ро­та­ції пе­ре­да­ти її тим, хто «на ну­лі», або по­вер­ну­ти. Юлія Ілю­ха ка­же, що за два ро­ки жо­дної апте­чки не по­вер­ну­ли. Во­на то­чно знає про що­най­мен­ше два вря­то­ва­ні зав­дя­ки ним жи­т­тя. Про­те з жа­лем го­во­рить, що зво­ро­тно­го зв’яз­ку із вій­сько­ви­ми, які отри­ма­ли їхні апте­чки, пра­кти­чно не бу­ло.

У ко­жної з Юль осо­би­ста істо­рія, яка так чи іна­кше вже пов’яза­на з вій­ною. Лі­кар Юлія Чор­на із сльо­за­ми на очах зга­дує істо­рію во­лин­сько­го сол­да­та з Оли­ки, яко­го во­на до­по­ма­га­ла в лі­кар­ні ря­ту­ва­ти від ам­пу­та­ції кін­ців­ки, зго­дом — лі­ку­ва­ла йо­го ду­шу. Він ли­шив­ся жи­вим, став для неї біль­ше, ніж дру­гом, але про фі­нал во­лон­тер­ці го­во­ри­ти важ­ко. На­то­мість пи­сьмен­ни­ця Юлія Ілю­ха від­вер­то роз­по­від­ає — вій­на на­стіль­ки про­со­чи­ла­ся в її жи­т­тя, що, по­чи­на­ю­чи то­рік ро­бо­ту над ро­ма­ном, во­на, хо­ті­ла цьо­го чи не хо­ті­ла, але все одно пи­са­ла про вій­ну: «У нас у всіх є пси­хо­ло­гі­чна трав­ма. Я ро- зу­мію, що по­трі­бно з во­лон­тер­ством на пев­ний час при­пи­ня­ти, бо за­раз у ме­не «міз­ки по­вер­ну­ті» тіль­ки ту­ди. Вій­сько­вий пси­хо­лог, з яким я спіл­ку­ва­ла­ся під час на­пи­са­н­ня книж­ки, ска­зав, що ко­ли сол­да­ти по­вер­та­ю­ться з вій­ни, то при­хо­дить ли­ше їхнє ті­ло, а го­ло­вою, пси­хо­ло­гі­чно, во­ни ще як мі­ні­мум рік за­ли­ша­ю­ться дум­ка­ми там, на вій­ні».

Хар­ків­ські во­лон­тер­ки у зби­ран­ні апте­чок для вій­сько­вих по­ки бе­руть тайм-аут. Ка­жуть, що сол­да­ти сьо­го­дні вже пра­кти­чно за­без­пе­че­ні дер­жа­вою усім не­об­хі­дним, і по­тре­ба у та­ко­му ви­ді во­лон­тер­ства вже не є та­кою кри­ти­чною, як на по­ча­тку вій­ни. По­го­джу­ю­ться, сьо­го­дні на ча­сі ін­ша бо­лю­ча про­бле­ма — пси­хо­ло­гі­чна та фі­зи­чна ре­а­бі­лі­та­ція тих, хто по­вер­нув­ся із зо­ни бо­йо­вих дій. І ко­жна з Юль ни­ні пра­цює над цим: Юлія Чор­на лі­кує трав­ми фі­зи­чні, а Юлія Ілю­ха — сво­ї­ми книж­ка­ми трав­ми ду­шев­ні.

ФОТО НА­ДА­НО АВТОРОМ

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.