По­мил­ки на стар­ті

У про­кат ви­йшов кі­но­ко­мікс «Ди­во-жін­ка»

Den (Ukrainian) - - Культура - Дми­тро ДЕСЯТЕРИК, «День»

Ди­во-жін­ка» (Wonder Woman) — су­пер­ге­рой­ський фільм, за­сно­ва­ний на одно­ймен­но­му ко­мі­ксі аме­ри­кан­сько­го ви­дав­ни­цтва DC Comics. Wonder Woman ство­рив про­фе­сій­ний пси­хо­лог, ви­на­хі­дник де­те­кто­ру бре­хні Ві­льям Мар­стон. 25 ве­ре­сня 1940 ро­ку до ньо­го при­йшла ви­пу­скни­ця уні­вер­си­те­ту Та­фтса, Олі­вія Бірн, щоб узя­ти ін­терв’ю, яке ви­йшло в жур­на­лі The Family Circle під на­звою « Не смій­те­ся з ко­мі­ксів» і при­вер­ну­ло ува­гу ви­дав­ця ко­мі­ксів Ма­кса Гай­не­са. Остан­ній, вла­сне, і найняв Мар­сто­на осві­тнім кон­суль­тан­том для ком­па­ній, які пі­зні­ше об’єд­на­ли­ся в DC Comics.

■ Змі­ни­ло­ся й осо­би­сте жи­т­тя на­у­ков­ця. Він вза­єм­но за­ко­хав­ся в Олі­вію, а дру­жи­на Ві­лья­ма, Елі­за­бет, прийня­ла Олі­ві­ю­як чле­на сім’ ї, і во­ни до са­мої смер­ті чо­ло­ві­ка жи­ли втрьох. Са­ме Елі­за­бет спа­ло на дум­ку ство­ри­ти Ди­во-жін­ку. Мар­стон пле­кав іде­ю­но­во­го ти­пу су­пер­ге­роя, який пе­ре­ма­гав б не тіль­ки ку­ла­ка­ми, а й любов’ю. «Ду­же до­бре», — ска­за­ла Елі­за­бет. — « Але зро­би її жін­кою». До ре­чі, сам Мар­стон мав фе­мі­ні­сти­чні пе­ре­ко­на­н­ня. Він роз­ро­бив образ Ди­во-жін­ки, спи­ра­ю­чись на ри­си Олі­вії, Елі­за­бет, ін­ших еман­си­по­ва­них жі­нок.

■ До смер­ті Мар­сто­на (1947) істо­рії Wonder Woman пи­са­ли­ся ним, а ма­лю­ва­ли­ся Гар­рі Пі­те­ром. Ді­а­на ста­ла одним із най­по­пу­ляр­ні­ших пер­со­на­жів Зо­ло­тої до­би ко­мі­ксів. А втім, тіль­ки в 2014 р. бу­ло ого­ло­ше­но про пер­шу екра­ні­за­цію. Ре­жи­се­ром за­про­си­ли 46- рі­чну Пет­ті Джен­кінс, що де­бю­ту­ва­ла три­ле­ром про жін­ку-се­рій­ну вбив­цю«Монстр» (2003).

■ Зав’яз­ка в основ­но­му на­га­дує ори­гі­наль­ний сю­жет. Прин­це­са ама­зо­нок Ді­а­на (ізра­їль­тян­ка Галь Га­дот), яка жи­ве на остро­ві Те­мі­скі­ра і має ви­ня­тко­ву во­їн­ську під­го­тов­ку, ви­тя­гає з во­ди аме­ри­кан­сько­го льо­тчи­ка-роз­ві­дни­ка Сті­ва Тре­во­ра (Кріс Пайн) пі­сля па­ді­н­ня йо­го лі­та­ка. Ді­знав­шись від ньо­го про Пер­шу (у ко­мі­ксі — Дру­гу) сві­то­ву вій­ну, во­на по­ки­дає до­мів­ку, щоб уби­ти бо­га вій­ни Аре­са, ко­тро­го вва­жає ви­ну­ва­тцем бій­ні. Ді­а­на зо­бра­же­на як іде­а­ліс­тка, пе­ре­ко­на­на, що лю­ди до­брі за сво­єю при­ро­дою, а агре­сія та вій­ни — ма­на Аре­са. Во­ю­ва­ти їй до­во­ди­ться на бо­ці бри­тан­ської ар­мії про­ти нім­ців, які ви­но­шу­ють план зни­ще­н­ня міль­йо­нів лю­дей за до­по­мо­го­ю­о­труй­них га­зів.

■ Най­за­хо­пли­ві­ші сце­ни — ба­таль­ні. Цех спе­це­фе­ктів від­пра­цю­вав від­мін­но, як і ком по зи тор Ру перт Грег сон- Ві - льямс, що на­пи­сав удар­ну, екс­пре­сив­ну му­зи­ку, іде­аль­ну для бо­йо­вих епі­зо­дів. У пер­шій по­ло­ви­ні філь­му та­кож роз­си­па­ні до­сить влу­чні жар­ти (на зра­зок фра­зи Ді ани на ад ре су роз дяг не но го пі сля ку пан ня Тре во ра « Ця ма лень ка шту ка то­бою ке­рує?» — при­чо­му не­зро­зумі­ло, про що роз­мо­ва — про ру­чний го­дин­ник чи про щось ін ше) й до теп ні си ту а ції між­ци­ві­лі­за­цій­них не­по­ро­зу­мінь.

■ Усе по гір шу єть ся, ко ли ав то ри вкла да ють Ді ану та Сті ва в ліж ко. Обов’яз­ко­ва лю­бов­на лі­нія між ге­ро­єм і ге ро ї нею — прий ом ба наль ний, за тер - тий, але нав’язу­ва­ний про­дю­се­ра­ми па­трі­ар­халь­но­го кі­на в яко­сті до­гми; у фе­мі­ні­сти­чно­му за за­ду­мом бо­йо­ви­ку він ви­гля дає не до реч но. Да лі — гір ше. Образ Ді­а­ни не під­три­ма­ний ін­ши­ми жі­но­чи­ми пер­со­на­жа­ми. Па­фо­су біль­шає, гу­мор ви па ро ву єть ся, ба наль нос ті сип лють ся як з мі­шка — чо­го вар­тий ли­ше по­діл на пре­кра­сних ан­глій­ців та по­га­них нім­ців. Про­яв­ля­ю­ться еле­мен­тар­ні сю­же­тні не­узго­дже­но­сті на кшталт са­мо­пі­дри­ву Сті­ва в лі­та­ку, на­пха­но­му хі­мі­чни­ми бом­ба­ми, при то­му, що щой­но го­во­ри­ли про те, що, не дай Бо­же, цей ван­таж ви­бу­хне — ви­мре ма­ло не пів-Єв­ро­пи. Ді­а­на бі­гає в гли­бо­ко­му ба­гні, се­ред во­гню і ви­бу­хів, ла­зить у око­пах — але на її ті­лі не те що жо­дної по­дря­пи­ни, але на­віть плям­ки бру­ду. А ко­ли ге­ро­ї­ня без про­ти­га­зу блу­кає в хма­рі бо­йо­во­го га­зу, а по­тім ве­де за­ду­шев­ну роз­мо­ву з так са­мо не­за­хи­ще - ним Сті­вом на ме­жі ура­же­ної те­ри­то­рії, це вже ски­да­є­ться на ав­то­па­ро­дію. За­га­лом, сце ни діа ло гів ви гля да ють прос то як за­тя­гне­ні склей­ки між спа­ла­ха­ми бо­йо­вої акро­ба­ти­ки. А в під­сум­ку ви­хо­дить ду же кош тов на, але не ви баг ли ва роз­ва­га зі змі­стом на рів­ні пов­но­ме­тра­жно­го під­лі­тко­во­го муль­ти­ка.

■ Чо му так не по щас ти ло « Ди во­жін ці » — мож на ли ше здо га ду ва тись. Ма­буть, ін­ду­стрія кі­но­ко­мі­ксу ще не го­то ва гід но по ка за ти віль них, не за леж - них, силь­них жі нок (до ре­чі, ці­ка­ва де­таль — всі сце­на­ри­сти й ві­сім із де­ся­ти про­дю­се­рів про­е­кту — чо­ло­ві­ки).

■ За­ли ша єть ся тіль ки спо ді ва ти ся на про дов жен ня. На те, що ав то ри на - ступ ної час ти ни цик лу зро зу мі ють, що на дво­рі по­ча­ток ХХІ, а не ХХ сто­лі­т­тя.

■ Ав­тор вдя­чний ди­ре­кції кі­но­те­а­тру «Ки­їв» за спри­я­н­ня в ро­бо­ті над ре­цен­зі­єю.

ІЛЮСТРАЦІЮ НА­ДА­НО КІНОТЕАТРОМ «КИ­ЇВ»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.