276

Вер­хов­на Ра­да від­но­ви­ла курс Укра­ї­ни на член­ство в НАТО. Чо­му бу­ли втра­че­ні шан­си та як ре­а­лі­зу­ва­ти за­раз вступ до Альян­су?

Den (Ukrainian) - - Головна Сторінка - Іван КАПСАМУН, Ана­ста­сія РУДЕНКО, Ва­лен­тин ТОРБА, фото Руслана КАНЮКИ, «День»

На­ре­шті в пи­тан­ні ме­то­дів за­без­пе­че­н­ня без­пе­ки кра­ї­ни з’яви­ла­ся чі­ткість. Те­пер одним з прі­о­ри­те­тів зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го кур­су Укра­ї­ни є член­ство в НАТО. За це рі­ше­н­ня 8 черв­ня про­го­ло­су­ва­ло 276 на­ро­дних­де­пу­та­тів. Змі­ни сто­су­ю­ться за­ко­нів «Про за­са­ди вну­трі­шньої і зов­ні­шньої по­лі­ти­ки Укра­ї­ни» і «Про осно­ви на­ціо­наль­ної без­пе­ки Укра­ї­ни». Якщо до цьо­го в до­ку­мен­та­х­йшло­ся про «до­ся­гне­н­ня кри­те­рі­їв, не­об­хі­дних для на­бу­т­тя член­ства», то за­раз чі­тко фі­ксу­є­ться — «на­бу­т­тя член­ства» в Альян­сі.

«Агре­сія Ро­сій­ської Фе­де­ра­ції про­ти Укра­ї­ни, ане­ксія ча­сти­ни укра­їн­ської те­ри­то­рії по­ста­ви­ла пе­ред Укра­їн­ською дер­жа­вою не­від­кла­дне зав­да­н­ня що­до ре­аль­но­го за­без­пе­че­н­ня на­ціо­наль­ної без­пе­ки кра­ї­ни. До­свід низ­ки дер­жав-су­сі­дів Укра­ї­ни свід­чить, що в ни­ні­шні­ху­мо­ва­хяк най­ефе­ктив­ні­ший ін­стру­мент за­без­пе­че­н­ня без­пе­ки, збе­ре­же­н­ня те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті і су­ве­ре­ні­те­ту во­ни роз­гля­да­ють стру­кту­ри ко­ле­ктив­ної без­пе­ки, що фун­кціо­ну­ють на за­са­да­х­про­гре­сив­них­де­мо­кра­ти­чних цін­но­стей, най­більш ді­є­вою з яки­хє Ор­га­ні­за­ція Пів­ні­чно­а­тлан­ти­чно­го до­го­во­ру. Сут­тє­ве роз­ши­ре­н­ня ці­єї ор­га­ні­за­ції за остан­ні ро­ки — пе­ре­кон­ли­ве цьо­му під­твер­дже­н­ня. Укра­ї­на має до­ста­тні по­лі­ти­ко-пра­во­ві пе­ред­умо­ви для пов­но­го ін­сти­ту­цій­но­го збли­же­н­ня з Пів­ні­чно­а­тлан­ти­чним альян­сом, се­ред яки­хі ві­до­ме рі­ше­н­ня Бу­ха­рест­сько­го са­мі­ту НАТО 2008 ро­ку про одно­зна­чне ви­зна­н­ня май­бу­тньо­го член­ства Укра­ї­ни в цій ор­га­ні­за­ції, по­тре­ба в яко­му є не­за­пе­ре­чним ім­пе­ра­ти­вом ча­су», — на­го­ло­шу­ють ав­то­ри за­ко­но­про­е­кту, се­ред яки­хАн­дрій Па­ру­бій, Іри­на Ге­ра­щен­ко, Ган­на Го­пко, Іри­на Фріз, Бо­рис Та­ра­сюк та ін­ші.

Для більш гли­бо­ко­го ро­зу­мі­н­ня про­бле­ма­ти­ки сто­сун­ків Укра­ї­ни з НАТО, по­трі­бно за­гля­ну­ти в но­ві­тню істо­рію Укра­ї­ни. Це пи­та­н­ня є вкрай ва­жли­вим для нас, осо­бли­во вра­хо­ву­ю­чи втра­ту укра­їн­ськи­хте­ри­то­рій і вій­ну, яку Кремль ве­де про­ти на­шої кра­ї­ни. Ва­жли­во ро­зу­мі­ти які мо­жли­во­сті і шан­си ма­ла Укра­ї­на, чо­му їхв­тра­ти­ла і як на­до­лу­жи­ти втра­че­не вже в більш скла­дни­ху­мо­ва­хро­сій­ської агре­сії. Бу­кваль­но че­рез мі­сяць — 9 ли­пня ви­пов­ни­ться 20 ро­ків з дня під­пи­са­н­ня Хар­тії про осо­бли­ве пар­тнер­ство між Укра­ї­ною та Ор­га­ні­за­ці­єю Пів­ні­чно­а­тлан­ти­чно­го до­го­во­ру. До цьо­го Укра­ї­на спів­пра­цю­ва­ла з НАТО в рам­ка­хРа­ди єв­ро­а­тлан­ти­чно­го пар­тнер­ства і про­гра­ми « Пар­тнер­ство за­ра­ди ми­ру » (1994 р.). Пі­сля під­пи­са­н­ня Хар­тії, по­ча­ла ді­я­ти Ко­мі­сія « Укра­ї­на— НАТО», від­бу­ва­ло­ся ба­га­то рі­зних зу­стрі­чей і ро­бо­чи­хкон­та­ктів, фор­му­ва­лась атмо­сфе­ра до­ві­ри між Укра­ї­ною і Альян­сом.

Го­ло­вою Дер­жав­ної ко­мі­сії зі спів­пра­ці з НАТО в гру­дні 1999 ро­ку бу­ло при­зна­че­но се­кре­та­ря РНБО Єв­ге­на Мар­чу­ка. Про хро­но­ло­гію то­ді­шніх по­дій під час кру­гло­го сто­лу «Укра­ї­на—НАТО: 20 ро­ків Хар­тії про осо­бли­ве пар­тнер­ство» в На­ціо­наль­но­му ін­сти­ту­ті стра­те­гі­чних­до­слі­джень в че­твер роз­по­вів (ниж­че) сам Єв­ген Ки­ри­ло­вич, зав­дя­ки яко­му на по­ча­тку 2000-хві­дбу­ла­ся кар­ди­наль­на змі- на зов­ні­шньо­го без­пе­ко­во­го ве­кто­ру від про­стої спів­пра­ці до уза­ко­не­н­ня кур­су на вступ Укра­ї­ни до НАТО.

Ці­ка­во, що па­ра­лель­но в пар­ла­мен­ті під час го­ло­су­ва­н­ня за зга­да­ні змі­ни що­до член­ства Укра­ї­ни в НАТО істо­ри­чна ре­тро­спе­кти­ва цьо­го пи­та­н­ня та­кож зга­ду­ва­ла­ся. Зокре­ма го­ло­ва фра­кції Ра­ди­каль­ної пар­тії Олег Ля­шко за­явив з три­бу­ни: «20 ро­ків то­му бу­ла під­пи­са­на Хар­тія між Укра- їною і НАТО. За цей час укра­їн­ські лі­де­ри у рі­зні ча­си мо­гли б ви­ко­на­ти всі умо­ви, які б до­зво­ли­ли увійти Укра­ї­ні в Альянс. На­то­мість, за 20 ро­ків во­ни роз­ва­ли­ли всю си­сте­му без­пе­ки і обо­ро­ни, роз­про­да­ли все вій­сько­ве май­но та упу­сти­ли уні­каль­ний шанс, який Укра­ї­на отри­ма­ла на Бу­ха­рест­сько­му са­мі­ті у ви­гля­ді Пла­ну дій що­до всту­пу в НАТО... Укра­їн­ці сьо­го­дні роз­пла­чу­ю­ться кров’ю за по­мил­ки пре­зи­ден­та Ку­чми, прем’єра Ти­мо­шен­ко, прем’єра Яну­ко­ви­ча та ін­ши­хлі­де­рів дер­жа­ви. Всі во­ни ра­зом не­суть від­по­від­аль­ність за те, що Укра­ї­на не ста­ла чле­ном НАТО і по­тер­пає від ро­сій­ської агре­сії».

Тут ва­жли­во роз­ста­ви­ти акцен­ти. Ще до прем’єр­ства Ти­мо­шен­ко і пре­зи­дент­ства Яну­ко­ви­ча, пі­сля ти­та­ні­чної ро­бо­ти в цьо­му на­прям­ку Єв­ге­на Мар­чу­ка (в че­твер в пар­ла­мен­ті на­ро­дні де­пу­та­ти так і не на­ва­жи­ли­ся про ньо­го зга­да­ти), Укра­ї­на бу­ла ду­же близь­ка до під­пи­са­н­ня ПДЧ (Пла­ну дій з член­ства в НАТО). Але влі­тку 2004 ро­ку — пі­сля Стам­буль­сько­го са­мі­ту НАТО — Ле­о­нід Ку­чма ро­бить роз­во­рот на 180 гра­ду­сів від Альян­су. Пі­сля зу­стрі­чі з пре­зи­ден­том Ро­сії Во­ло­ди­ми­ром Пу­ті­ним, Ку­чма дає ко­ман­ду не­гай­но ви­клю­чи­ти з Вій­сько­вої до­ктри­ни зга­да­ну фор­му­лу про спів­пра­цю з НАТО... Якраз ко­ли прем’єром був Ві­ктор Яну­ко­вич, йо­го Пар­тія ре­гіо­нів го­ло­су­ва­ла в 2003 р. за за­кон, в яко­му йшло­ся кін­це­ву ме­ту — всту­пу Укра­ї­ни в Альянс. Це вже по­тім, ко­ли Яну­ко­вич став пре­зи­ден­том в 2010-му, ви­лу­чив цю фор­му­лу че­рез пар­ла­мент з за­ко­ну «Про осно­ви на­ціо­наль­ної без­пе­ки Укра­ї­ни».

От­же курс на НАТО перш за все роз­вер­ну­ли Пу­тін і Ку­чма. Це вже по­тім був Бу­ха­рест­ський са­міт 2008 ро­ку, ко­ли від­су­тність єд­но­сті в цьо­му пи­та­н­ня все­ре­ди­ні укра­їн­сько­го по­лі­ти­ку­му (пи­та­н­ня що­до ро­лі Ти­мо­шен­ко), а та­кож че­рез ша­ле­ний тиск Ро­сії, ні­ме­цький кан­цлер Ан­ге­ла Мер­кель та то­ді­шній пре­зи­дент Фран­ції Ні­ко­ля Сар­ко­зі за­бло­ку­ва­ли на­да­н­ня Укра­ї­ні та Гру­зії ПДЧ. І як ре­зуль­тат у сер­пні то­го ж ро­ку Ро­сія на­па­ла на Гру­зію і не­за­кон­но оку­пу­ва­ла ча­сти­ну її те­ри­то­рії. А в 2014-му Мо­сква, оче­ви­дно, ро­зу­мі­ю­чи, що НАТО не бу­де ре­а­гу­ва­ти, як у ви­пад­ку із Гру­зі­єю, не­за­кон­но ане­ксу­ва­ла Крим і те­пер про­дов­жує агре­сію на схо­ді Укра­ї­ни.

До ре­чі, Кремль вже від­ре­а­гу­вав на рі­ше­н­ня Вер­хов­ної Ра­ди. Прес-се­кре­тар ро­сій­сько­го пре­зи­ден­та Дми­тро Пє­сков за­явив, що Мо­сква стур­бо­ва­на роз­ши­ре­н­ням НАТО (rbc.ru). Укра­ї­на, за сло­ва­ми Пє­ско­ва, є кра­ї­ною, в якій «три­ває гро­ма­дян­ська вій­на» (?!! —

«У Мо­скві тра­ди­цій­но з не­до­ві­рою і стур­бо­ва­ні­стю від­но­ся­ться до про­це­су роз­ши­ре­н­ня НАТО в бік на­ши­хкор­до­нів. Вва­жа­є­мо, що це за­гро­жує на­шій без­пе­ці і ба­лан­су сил в єв­ра­зій­сько­му ре­гіо­ні. Зро­зумі­ло, ро­сій­ська сто­ро­на вжи­ває всі­хне­обх ідних за­хо­дів для ре­ба­лан­су­ва­н­ня си­ту­а­ції і за­без­пе­че­н­ня вла­сної без­пе­ки», — за­явив він. Та­кож Пє­сков за­явив, що рі­ше­н­ня про прийня­т­тя но­ви­хкра­їн до альян­су «при­йма­є­ться в Брюс­се­лі і в тих­сто­ли­цях , де здій­сню­є­ться за­галь­не ке­рів­ни­цтво про­це­сом».

Ре­а­кція Ро­сії — про­гно­зо­ва­на. То­му пи­та­н­ня, як в 2000-х, так і за­раз, в са­мій Укра­ї­ні. По­трі­бно го­во­ри­ти про се­бе — як ми бу­де­мо ви­рі­шу­ва­ти пи­та­н­ня без­пе­ки. Дба­ти не про ней­тра­лі­тет, про який зно­ву за­го­во­ри­ли та­кі від­став­ні по­лі­ти­ки як Оле­ксандр Мо­роз, і який по­стій­но нав’язує Укра­ї­ні Ро­сія. І не про те, що НАТО нас не прийме че­рез во­єн­ний кон­флікт, який ми ма­є­мо че­рез агре­сію Ро­сії. Вза­га­лі кра­ще для по­ча­тку при­зна­чи­ти на­ре­шті по­сла Укра­ї­ни в НАТО.

«ПЕ­РЕД ВЛАДОЮЗАРАЗ СТОЇТЬ НЕОБХІДНІСТЬ ГРАМОТНОЇ ОР­ГА­НІ­ЗА­ЦІЇ РО­БО­ТИ»

Єв­ген МАРЧУК, дер­жав­ний ді­яч, прем’єр-мі­ністр (1995—1996 рр.), се­кре­тар РНБО (1999—2003 рр.), мі­ністр обо­ро­ни (2003—2004 рр.):

— Пі­сля Хар­тії 1997 р. по­чи­на­є­ться осо­бли­во ва­жли­вий в ор­га­ні­за­цій­но­му пла­ні, до­ку­мен­таль­но оформ­ле­ний, етап ру­ху Укра­ї­ни до НАТО. Так, РНБО роз­ро­бляє Стра­те­гію на­ціо­наль­ної без­пе­ки, у про­цес був за­лу­че­ний весь ін­те­ле­кту­аль­ний по­тен­ці­ал Укра­ї­ни. У 2002 р. ме­ні вда­є­ться її за­вер­ши­ти, а да­лі Стра­те­гія при­йма­є­ться на РНБО. До­ку­мен­том бу­ло пе­ред­ба­че­но, що кін­це­вою ме­тою є вступ Укра­ї­ни до НАТО. Ва­жли­во від­зна­чи­ти, що Ро­сія на той час на­віть більш актив­но спів­пра­цю­ва­ла з НАТО, ніж Укра­ї­на. РФ по­спі­хом у трав­ні то­го ж ро­ку пла­нує про­ве­сти са­міт «Ро­сія-НАТО», але ми на три ти­жні ви­пе­ре­джа­є­мо Ро­сію, і РНБО при­ймає до­ку­мент. Тим са­мим ми ви­лу­чи­ли мо­жли­вість спе­ку­ля­цій з бо­ку Ро­сії, адже пі­сля Рим­сько­го са­мі­ту НАТО 2002 р. бу­ло б зов­сім ін­ше ін­фор­ма­цій­не тло. Пі­сля прийня­т­тя прин­ци­по­во­го рі­ше­н­ня ми про­ве­ли низ­ку кон­кре­тних­дій — Ко­мі­тет Укра­ї­на-НАТО, а з ге­не­раль­ним се­кре­та­рем Джор­джем Ро­бер­тсо­ном я їду в До­нецьк і бе­ру з ним участь у за­хо­дах.

В 2003 ро­ці був прийня­тий За­кон «Про осно­ви на­ціо­наль­ної без­пе­ки Укра­ї­ни», в яко­му чі­тко бу­ла про­пи­са­на фра­за «Укра­ї­на мо­же при­єд­ну­ва­ти­ся до вій­сько­во-по­лі­ти­чни­х­бло­ків, зокре­ма до Пів­ні­чно­а­тлан­ти­чно­го Альян­су», а при ду­же сер­йо­зно­му на­по­ля­ган­ні фра­кції ко­му­ні­стів, «при збе­ре­жен­ні до­бро­су­сід­ських­сто­сун­ків з Ро­сі­єю та ін­ши­ми кра­ї­на­ми та чле­на­ми СНД». Сьо­го­дні прийня­та та са­ма фор­му­ла, але без ці­єї кін­ців­ки. Але на за­ко­ні все не за­кін­чу­є­ться, нав­па­ки — ство­рю­є­ться Дер­жав­на ко­мі­сія з пи­тань спів­пра­ці НАТО, по­кли­ка­на здій­сню­ва­ти стру­ктур­не за­без­пе­че­н­ня пар­тнер­ства. Ба­га­то хто був фан­та­сти­чно вра­же­ний скіль­ки в НАТО ре­чей не­во­єн­но­го ха­ра­кте­ру. За­про­ва­джу­ва­ла­ся ком­пле­ксна дер­жав­на про­гра­ма, бу­ли вве­де­ні по­са­ди, за­ді­я­ні со­ціо­ло­гі­чні слу­жби, здій­сню­ва­ла­ся ін­фор­ма­цій­на ро­бо­та. Ми ви­йшли на 35-36 % від­со­тків під­трим­ки на­се­ле­н­ня по Укра­ї­ні, на за­хо­ді Укра­ї­ни по­ка­зник ся­гав 70 %, а в Кри­му бу­ло 12 %. Клю­чо­вим для нас бу­ло ве­де­н­ня роз’ясню­валь­ної ро­бо­ти, адже Ро­сія не си­ді­ла склав­ши ру­ки, во­на агре­сив­но, на­ха­бно, стру­ктур­но-за­без­пе­че­но ін­фор­ма­цій­но пра­цю­ва­ла як і сьо­го­дні. Ми це мо­же­мо по­ба­чи­ти сьо­го­дні на при­кла­ді Чор­но­го­рії. Мо­сква за­бо­ро­ни­ла в’їзд чор­но­гор­ським де­пу­та­там, хто го­ло­су­вав «за», від­бу­ва­є­ться «ди­ка ін­фор­ма­цій­на істе­ри­ка».

От­же, Укра­ї­на про­во­ди­ла ро­бо­ту: 1994 р. — прийня­т­тя про­гра­ми «Пар­тнер­ства за­ра­ди ми­ру», 1997 р. — Хар­тії про осо­бли­ве пар­тнер­ство, 2003 р. — пра­во­вої ба­зи. І влі­тку 2004 ро­ку на Стам­буль­сько­му са­мі­ті ми вже бу­ли го­то­ві до вве­де­н­ня ПДЧ, але пре­зи­дент Джордж Буш-мо­лод­ший ска­зав, що рі­ше­н­ня бу­де прийня­те ли­ше пі­сля пре­зи­дент­ськи­хви­бо­рів, які ма­ли від­бу­ти­ся че­рез кіль­ка мі­ся­ців. Для нас це бу­ло ве­ли­ким роз­ча­ру­ва­н­ням. І от че­рез де­який час пі­сля са­мі­ту в Стам­бу­лі Ле­о­нід Ку­чма зу­стрі­чав­ся з Пу­ті­ним в Кри­му, а ко­ли по­вер­та­є­ться до Ки­є­ва, то дає вка­зів­ку ви­лу­чи­ти з Во­єн­ної до­ктри­ни пункт про НАТО. Уя­віть, як ми ви­гля­да­ли в оча­хпар­тне­рів, ко­ли на пі­ку спів­пра­ці курс Укра­ї­ни роз­вер­та­є­ться на 180 гра­ду­сів...

Пе­ред вла­дою за­раз стоїть необхідність грамотної ор­га­ні­за­ції ро­бо­ти. Якщо пі­сля го­ло­су­ва­н­ня в пар­ла­мен­ті, все так і за­ли­ши­ться, а сьо­го­дні є про­бле­ма, що со­ціо­ло­гія під­трим­ки всту­пу Укра­ї­ни до НАТО « пов­зе вниз», то ні­чо­го сер­йо­зно­го ми не доб’ємо­ся. Вже по­стає пи­та­н­ня — а чи тре­ба про­во­ди­ти ре­фе­рен­дум сто­сов­но НАТО, про який ка­зав Пре­зи­дент? Це скла­дно і не­без­пе­чно. Нам по­трі­бна за­раз мо­гу­тня кам­па­нія по роз’яснен­ню на­се­лен­ню, по­до­лан­ню пост­ра­дян­ськи­хфо­бій, а на­ві­що нам спів­пра­ця з Альян­сом. Якщо по­ста­ви­ти на те­ре­зи зма­га­н­ня з Ро­сі­єю в на­ха­бно­сті і агре­сив­но­сті, то, ми про­гра­є­мо. Ро­сій­ська про­па­ган­да ду­же силь­на, і має ко­ло­саль­ний вплив на фор- му­ва­н­ня гро­мад­ської дум­ки в Укра­ї­ні, фа­кти­чно по­ло­ви­на на­шо­го су­спіль­ства зна­хо­ди­ться в її ін­фор­ма­цій­но­му впли­ві. Вже в че­твер во­ни про­ко­мен­ту­ють, за­про­сять екс­пер­тів, да­дуть свою ін­тер­пре­та­цію рі­шен­ню Вер­хов­ної Ра­ди, а ці­ка­во на­ші дер­жав­ні уста­но­ви да­дуть по­ясне­н­ня су­спіль­ству? Сум­ні­ва­ю­ся. То що змі­ни­ло­ся в стру­кту­рі, пла­на­хро­бо­ти? Ми не ма­є­мо ігно­ру­ва­ти, що Ро­сія бу­де актив­но пра­цю­ва­ти в на­прям­ку дис­кре­ди­та­ції ці­єї ідеї.

«НАГОЛОШУЮНА ВАЖЛИВОСТІ ПРИ­ЗНА­ЧЕ­Н­НЯ ПОСТІЙНОГО ПРЕДСТАВНИКА УКРА­Ї­НИ В НАТО»

Ко­стян­тин ГРИЩЕНКО, мі­ністр за­кор­дон­них справ Укра­ї­ни (2003—2005 рр., 2010—2012 рр.):

— Сьо­го­дні­шньо­му прийня­т­тю змін до за­ко­нів пе­ре­ду­ва­ло ба­га­то на­по­ле­гли­ви­хзу­силь, що бу­дуть впи­са­ні в істо­рію укра­їн­ської ди­пло­ма­тії. Обго­во­рю­ю­чи 20-лі­т­тя Хар­тії про осо­бли­ве пар­тнер­ство хо­чу акцен­ту­ва­ти, що за цей три­ва­лий час ми так нею ефе­ктив­но і не ско­ри­ста­ли­ся. З мо­мен­ту її під­пи­са­н­ня мав по­ча­ти­ся уні­каль­ний пе­рі­од в жит­ті на­шої дер­жа­ви, це був ве­ли­кий ін­стру­мент для ко­му­ні­ка­ції з пар­тне­ра­ми, про­су­ва­н­ня і за­без­пе­че­н­ня на­ши­хна­ціо­наль­ни­хін­те­ре­сів. Але во­на так і за­ли­ши­ла­ся «фор­мою», то­му ко­ли ста­ла­ся кри­ти­чна си­ту­а­ція агре­сії Ро­сії — ми не від­чу­ли від неї ре­зуль­та­тів. Хар­тія та ін­стру­мен­ти, на­да­ні нею, і за­раз за­ли­ша­ю­ться ва­жли­ви­ми для нас, але з’явив­ся зов­сім ін­ший кон­текст і ви­сно­вок — тре­ба зов­сім по-ін­шо­му про­во­ди­ти на­шу ро­бо­ту. Вва­жаю, що по­трі­бно по­вер­ну­тись до ти­хча­сів, ко­ли РНБО, Адмі­ні­стра­ція Пре­зи­ден­та, Мі­ні­стер­ство зов­ні­шні­х­справ і Вер­хов­на Ра­да пра­цю­ва­ли у жорс­ткій «зв’яз­ці». Без на­ле­жної ор­га­ні­за­ції не мо­же бу­ти ефе­ктив­ної зов­ні­шньої по­лі­ти­ки. Вко­тре, на­го­ло­шую на важливості при­зна­че­н­ня постійного представника в НАТО і не­об­хі­дно­сті ко­ор­ди­на­ції між клю­чо­ви­ми ві­дом­ства­ми.

«НАТО ПІДТРИМУЄ ЗУСИЛЛЯ КИ­Є­ВА, ЯКІ ЗОСЕРЕДЖЕНІ НА РЕФОРМАХ І МОДЕРНІЗАЦІЇ СЕКТОРУ ОБО­РО­НИ І БЕЗ­ПЕ­КИ»

Да­ні­ель РІДЖІО, прес-офі­цер від­ді­лу зв’яз­ків зі ЗМІ Де­пар­та­мен­ту пу­блі­чної ди­пло­ма­тії у штаб- квар­ти­рі НАТО, Брюс­сель:

— Ми при­йма­є­мо до ві­до­ма рі­ше­н­ня Вер­хов­ної Ра­ди. Укра­ї­на не по­да­ла за­яв­ку на вступ до НАТО в да­ний час. Ува­га Ки­є­ва зо­се­ре­дже­на на ре- фор­ма­хі модернізації сектору обо­ро­ни і без­пе­ки, і НАТО підтримує ці зусилля. Це прі­о­ри­тет. На Вар­шав­сько­му са­мі­ті в ми­ну­ло­му ро­ці, гла­ви дер­жав і уря­дів НАТО за­яви­ли: «Ми твер­ді у сво­їй під­трим­ці су­ве­ре­ні­те­ту Укра­ї­ни і те­ри­то­рі­аль­ної ці­лі­сно­сті в рам­ка­хїї між­на­ро­дно ви­зна­ни­хкор­до­нів і пра­ва Укра­ї­ни ви­рі­шу­ва­ти своє май­бу­тнє, а та­кож курс зов­ні­шньої по­лі­ти­ки без втру­ча­н­ня ззов­ні, так як ви­кла­де­но в За­клю­чно­му Гель­сін­сько­му акті». Ця за­ява за­ли­ша­є­ться в си­лі. Спів­пра­ця НАТО-Укра­ї­на є ва­жли­вою ча­сти­ною вкла­ду Альян­су в по­ши­рен­ні ста­біль­но­сті в Єв­ро­Атлан­ти­ці і за її ме­жа­ми.

«РІ­ШЕ­Н­НЯ ПАРЛАМЕНТУ ВКЛАДАЄТЬСЯ В ТЕНДЕНЦІЮПОВЕРНЕННЯ ДО ВИТОКІВ, ЯКІ Є ПРИРОДНИМИ ДЛЯ УКРА­Ї­НИ»

Во­ло­ди­мир ОГРИЗКО, мі­ністр за­кор­дон­них справ Укра­ї­ни (2007—2009 рр.):

— З кур­су на НАТО в свій час звер­ну­ла не Укра­ї­на, а про­да­жні її ке­рів­ни­ки. Їхці­ка­ви­ли не на­ціо­наль­ні ін­те­ре­си, а вла­сні ки­ше­ні, які на­пов­ню­ва­лись від спіль­но­го ко­ру­пцій­но­го бі­зне­су із Ро­сі­єю. Мо­жна ба­га­то го­во­ри­ти про те скіль­ки ра­зів нас звер­та­ли з до­ро­ги до Альян­су. Тим не мен­ше, за­раз рі­ше­н­ня Вер­хов­ної Ра­ди по­вер­тає нас на ви­стра­ж­да­ний єв­ро­пей­ський шля­хро­з­ви­тку. В ку­пі з рі­ше­н­ня­ми про асо­ці­а­цію з ЄС, з без­ві­зом, остан­нє рі­ше­н­ня вкладається в пра­виль­ну тен­ден­цію по­вер­не­н­ня до ти­хви­то­ків і дже­рел, які є природними для Укра­ї­ни. То­му зви­чай­но я ду­же ра­дий че­рез те, що Вер­хов­на Ра­да спро­мо­гла­ся на та­кий крок, який є ду­же сер­йо­зним си­гна­лом для на­ши­хзах ідни­хпар­тне­рів. Їхча­сто дра­ту­ва­ла на­ша не­по­слі­дов­ність та не­ви­зна­че­ність. Оскіль­ки та­ке рі­ше­н­ня вже прийня­то на рів­ні парламенту, то будь-які подаль­ші тра­кту­ва­н­ня і тлу­ма­че­н­ня бу­дуть зай­ви­ми. Чи ви­кли­че на­ше рі­ше­н­ня за­хват на За­хо­ді? Не ду­маю. Але в той день, ко­ли кра­ї­ни За­хо­ду зро­зу­мі­ють, що Укра­ї­на як по­тен­цій­ний член НАТО до­дасть цій ор­га­ні­за­ції си­ли і по­зи­ти­ву, то нам вже не ска­жуть «ні». До ти­хпір по­ки ми бу­де­мо кра­ї­ною, яка не­се з со­бою про­бле­ми і за­гро­зи, зна­йде­ться міль­йон при­чин, щоб го­во­ри­ти нам, що на­ше член­ство в НАТО не на ча­сі.

За­раз най­біль­шим чин­ни­ком, який бу­де за­ва­жа­ти шля­ху Укра­ї­ни до НАТО, бу­дуть на­ші вну­трі­шні про­бле­ми і на­сам­пе­ред ко­ру­пція, від­су­тність єд­но­сті. Ці фа­кто­ри і до то­го, і те­пер зав­да­ють Укра­ї­ні над­зви­чай­ної шко­ди. Пи­та­н­ня ре­фе­рен­ду­му по НАТО ми — рух « Укра­ї­ни до НАТО» — ста­ви­ли ще по­за­ми­ну­ло­го ро­ку. Вва­жаю, що це тре­ба зро­би­ти для то­го, щоб при­пи­ни­ти всі мо­жли­ві спе­ку­ля­ції. Це до­дасть ва­го­мо­го ар- гу­мен­ту на За­хо­ді для схва­ле­н­ня по­сту­пу Укра­ї­ни до НАТО. Вва­жаю, що цей ре­фе­рен­дум тре­ба про­ве­сти ра­зом із ви­бо­ра­ми, або під якусь на­го­ду, щоб та­кий ре­фе­рен­дум не був ве­ли­ким на­ван­та­же­н­ням на бю­джет.

«МИ ПОВЕРНУЛИСЯ ДО ЗА­КО­НУ 2003 РО­КУ»

Бо­рис ТА­РА­СЮК, мі­ністр за­кор­дон­них справ Укра­ї­ни ( 1998— 2000, 2005— 2007 рр.):

— Рі­ше­н­ням Ра­ди ми повернулися до то­го, з чо­го по­чи­на­ли — ко­ли рі­ше­н­ням РНБО в 2003 ро­ці бу­ло чі­тко за­пи­са­но про стра­те­гі­чний курс в НАТО. Але в 2010 ро­ці ста­ли­ся ме­та­мор­фо­зи, в ре­зуль­та­ті яки­хкан­ди­дат в пре­зи­ден­ти Яну­ко­вич пе­ре­міг на ан­ти­на­тів­ській ри­то­ри­ці і да­лі при­йшов­ши до вла­ди курс до НАТО бу­ло зруй­но­ва­но рі­ше­н­ням Вер­хов­ної Ра­ди. Зна­до­би­ли­ся чо­ти­ри ро­ки, пі­сля то­го як втік Яну­ко­вич, щоб від­но­ви­ти курс. Ще три ро­ки то­му ми мо­гли прийня­ли за­кон, який би від­нов­лю­вав курс, але, на жаль, то­ді­шній Вер­хов­ній Ра­ді бра­ку­ва­ло смі­ли­во­сті на­зва­ти ре­чі сво­ї­ми іме­на­ми, і був прийня­тий за­кон в по­сла­бле­ній ре­да­кції, що Укра­ї­на пра­гне на­бу­ти кри­те­рі­їв член­ства в НАТО. Хар­тія — один з ци­ві­лі­за­цій­ни­хмо­мен­тів, але як і Бу­да­пешт­ський ме­мо­ран­дум во­на не спра­цю­ва­ла. Спо­ді­ва­ю­ся укра­їн­сько­му по­лі­ти­ку­му ви­ста­чить му­дро­сті не тіль­ки за­де­кла­ру­ва­ти курс, а і ре­аль­но при­ве­сти кра­ї­ну до член­ства в НАТО.

«ФА­КТИ­ЧНО МИ ЦЕЙ КУРС ДАВ­НО РЕАЛІЗУЄМО»

Дми­тро ТИМЧУК, на­ро­дний де­пу­тат, фра­кція«На­ро­дний фронт»:

— Я не вва­жаю, що в пар­ла­мен­ті тра­пи­лось щось екс­тра­ор­ди­нар­не при го­ло­су­ван­ні за курс на НАТО. Курс на Альянс є ло­гі­чним і ви­прав­да­ним. Ди­вує те, що про­го­ло­су­вав пар­ла­мент за це рі­ше­н­ня аж на че­твер­то­му ро­ці вій­ни і пі­сля трьо­хро­ків як був по­ва­ле­ний ре­жим Яну­ко­ви­ча. Вра­хо­ву­ю­чи ту до­по­мо­гу, яку на­да­ють нам кра­ї­ни НАТО в то­му чи­слі над­си­ла­ю­чи нам ін­стру­кто­рів, до­по­мо­ги у на­вчан­ні на­шо­го осо­бо­во­го скла­ду, в роз­роб­ці і ре­а­лі­за­ції пла­ну ре­форм по пе­ре­хо­ду на на­тів­скі стан­дар­ти в сфе­рі обо­ро­ни і на­ціо­наль­ної без­пе­ки, мо­жна ска­за­ти, що Укра­ї­на і Альянс ма­ють до­сить ін­тен­сив­не спів­ро­бі­тни­цтво. Ду­же актив­но пра­цю­ють гру­пи ра­дни­ків НАТО в Мі­ні­стер­стві обо­ро­ни і Ген­шта­бі. Тоб­то фа­кти­чно ми цей курс дав­но реалізуємо. Пи­та­н­ня по­ля­га­ло в то­му, щоб за­крі­пи­ти йо­го по­лі­ти­чно і за­ко­но­дав­чо.

Слід на­га­да­ти, що курс на НАТО в за­ко­но­дав­чо­му по­лі з’явив­ся ще в 2000. Ку­чма по­тім від ньо­го від­мо­вив­ся. А все то­му, що за та­ки­ми рі­ше­н­ня­ми сто­яв шан­таж і на­ма­га­н­ня ви­тор­гу­ва­ти від За­хо­ду і РФ осо­би­сті ви­го­ди. Для Ку­чми шлях­до НАТО не був дер­жав­ним вка­зів­ни­ком в пла­ні зов­ні­шньо­по­лі­ти­чно­го кур­су на­шої кра­ї­ни. Зга­да­є­мо, як він про­во­див так зва­ну ба­га­то­ве­ктор­ну по­лі­ти­ку, яка зре­штою ли­ше за­плу­та­ла кра­ї­ну. Як­би не ця ба­га­то­ве­ктор­ність, то Укра­ї­на ру­ха­лась би до НАТО до­сить швид­ко і для цьо­го ба­га­то чо­го вже бу­ло зро­бле­но. Вій­сько­ві до­бре ро­зумі­ли, що не мо­жна за­ли­ша­тись в умо­ва­хра­дян­ської ар­мії, а май­бу­тнє — за НАТО. Не мо­жна бу­ло да­лі ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти пост­ра­дян­ські під­хо­ди. Вій­сько­ві, які бу­ли до­лу­че­ні до спів­ро­бі­тни­цтва з Альян­сом та бра­ли участь ра­зом в ми­ро­твор­чи­хо­пе­ра­ці­ях , ба­чи­ли ефе­ктив­ність прийня­т­тя рі­шень, ефе­ктив­ність за­без­пе­че­н­ня в ар­мі­я­хкра­їн НАТО і по­рів­ню­ва­ли з тим, що є у нас. На жаль, і за­раз ефе­ктив­ність на­шої обо­ро­ни в кра­що­му ви­па­ду пе­ре­бу­ває на рів­ні се­ре­ди­ни 20-го сто­лі­т­тя. В 21-му сто­літ­ті та­ки­хпідх одів з гро­мі­зд­ки­ми стру­кту­ра­ми, бю­ро­кра­ті­єю, на­днизь­кою ефе­ктив­ні­стю ви­ко­ри­ста­н­ня ре­сур­сів бу­ти не мо­же.

«В РІК СТО­ЛІ­Т­ТЯ УКРА­ЇН­СЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ ДОРЕЧНО НА­ГА­ДА­ТИ, ЩО ПОЗАБЛОКОВІСТЬ МА­ЛА ЗГУБНІ НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРА­Ї­НИ»

Ігор ТУРЯНСЬКИЙ, На­дзви­чай­ний і Пов­но­ва­жний По­сол Укра­ї­ни:

— Пе­ред на­ми стоїть на­галь­ність ре­аль­но­го всту­пу, не тіль­ки де­кла­ра­тив­но­сті, адже мо­жна до­сяг­ти кри­те­рі­їв всту­пу до ви­що­го на­вчаль­но­го за­кла­ду, і ні­ко­ли в ньо­го не всту­пи­ти. По­трі­бно ста­ви­ти пе­ред со­бою ме­ту і по­кро­ко­во йти до неї. В рік сто­лі­т­тя укра­їн­ської революції доречно на­га­да­ти, що позаблоковість, як то­ді, так і за­раз, ма­ла згубні по­лі­ти­чні наслідки для Укра­ї­ни. Де­я­ким си­лам ви­гі­дно при­кри­ва­ти­ся те­зою, що нам «не мо­жна зли­ти Ро­сію», але Укра­ї­ні тре­ба пе­ре­ста­ти бу­ти спо­ку­сою лег­кою здо­би­чі для пу­тін­ської Ро­сії. До­свід ін­ши­хкра­їн — Поль­щі, яка всту­пи­ла до НАТО У 1999 ро­ці при Єль­ци­ні, не зва­жа­ю­чи на ро­сій­ську істе­ри­ку, кра­ї­ни Бал­тії — у 2004-му, вже при Пу­ти­ні, за­раз — Чор­но­го­рії, — до­во­дить, що по­трі­бно йти сво­їм шля­хом. На­віть вступ Ту­реч­чи­ни у 1952 ро­ці до Альян­су при Ста­лі­ні був від­по­від­дю на пре­тен­зії СРСР вста­но­ви­ти ба­зу на Бо­сфор­сько­му про­ли­ві. Укра­ї­на за­раз є кон­триб’юто­ром без­пе­ки. За­раз не си­ту­а­ція Пер­шої сві­то­вої і За­хід де-фа­кто єди­ний у під­трим­ці Укра­ї­ни. Зре­штою, до­свід кра­їн Бал­тії до­во­дить нам, що спо­ча­тку — вступ до НАТО, по­тім — до ЄС.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Ре­аль­ні «драй­ве­ри» про­це­су

За сло­ва­ми Єв­ге­на Мар­чу­ка, Укра­ї­ні за­раз по­трі­бна по­ту­жна кам­па­нія з роз’ясне­н­ня на­се­лен­ню — на­ві­що нам спів­пра­ця з Альян­сом і по­до­лан­ню пост­ра­дян­ських фо­бій

Під час кру­гло­го сто­лу бу­ло на­ве­де­но за­го­ло­вок стат­ті в га­зе­ті «День» від 23 трав­ня20 17 ро­ку «20 ро­ків по­ряд. Але не ра­зом…»

Ко­ли­шні мі­ні­стри за­кор­дон­них справ Укра­ї­ни — Бо­рис Та­ра­сюк і Ко­стян­тин Грищенко

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.