Що та­ке «на­ціо­наль­ний ком­про­міс» по-іспан­ськи?

Роль мо­нар­хії в пе­ре­хо­ді до де­мо­кра­тії

Den (Ukrainian) - - День Планети - Ігор СЮНДЮКОВ, «День»

Шлях, який по­до­ла­ла си­сте­ма ко­ро­лів­сько­го прав­лі­н­ня в кра­ї­ні на Пі­ре­не­ях, є во­і­сти­ну дра­ма­ти­чним — від сві­то­вої мо­нар­хії ХVІ — ХVІІ стст. до по­віль­но­го, про­те не­вбла­ган­но­го за­не­па­ду в на­сту­пну до­бу. Це й не див­но, адже мо­нар­хія зав­жди бу­ла ядром, осер­дям по­лі­ти­чної стру­кту­ри кра­ї­ни, асо­ці­ю­ва­лась у сві­до­мо­сті під­да­ни­хіз за­са­да­ми дер­жав­но­го по­ряд­ку, істин­ної ві­ри та на­ціо­наль­ної ве­ли­чі. Тре­ба до­да­ти, що стиль і ме­то­ди прав­лі­н­ня іспан­ськи­хвін­це­но­сців, від Фер­ди­нан­да й Іза­бел­ли ( кі­нець ХV ст.) аж до пер­шої по­ло­ви­ни ХХ ст., по су­ті, ні­ко­ли не стри­му­ва­лись «ті­сни­ми рам­ка­ми» бу­дья­кої кон­сти­ту­ції вза­га­лі ( якщо спро­би вве­сти вла­да­рю­ва­н­ня іспан­ських ко­ро­лів у ле­гі­тим­но­кон­сти­ту­цій­не ру­сло й ро­би­ли­ся, то бу­ли ко­ро­тко­ча­сни­ми та не­вда­ли­ми). Тим більш по­вчаль­ним є той про­мо­ви­стий факт, що в се­ре­ди­ні та на­при­кін­ці 70-хро­ків ХХ ст. пе­ре­бу­до­ва­на й від­нов­ле­на на но­вих, спе­ци­фі­чних за­са­дах за іні­ці­а­ти­вою ка­у­діль­йо Фран­сі­ско Фран­ко іспан­ська мо­нар­хі­чна си­сте­ма ( вже пі­сля смер­ті ка­у­діль­йо) ста­ла по­ту­жним ста­бі­лі­зу­ю­чим чин­ни­ком, « ядром » де­мо­кра­тії в кра­ї­ні — й це пі­сля про­го­ло­ше­н­ня ре­спу­блі­ки ( ще 1931 ро­ку), трьо­хро­ків жа­хли­вої гро­ма­дян­ської вій­ни ( 1936 — 1939) і кіль­кох де­ся­ти­літь ав­то­ри­тар­но­го фран­кіст­сько­го­прав­лі­н­ня!Цей­фа­ктвар­тий­ре­тель­но­го­ана­лі­зу;про­те­спо­ча­тку­зро­би­мо­сти­слийе­кс­кур­сві­сто­рію.

Упро­довж ві­ків сло­ва « Іспа­нія » та « мо­нар­хія » бу­ли си­но­ні­ма­ми. Ко­роль, аж до 1931 ро­ку (за ви­ня­тком не­ве­ли­ко­го від­різ­ку ча­су в 1873 — 1874 рр.), був вер­хов­ною вла­дою в дер­жа­ві, при­зна­чав і усу­вав по­са­до­ви­хо­сіб, від­да­вав на­ка­зи, що їхма­ли ви­ко­ну­ва­ти всі без ви­ня­тку під­да­ні. Йо­му на­ле­жа­ла та­кож най­ви­ща вій­сько­ва, су­до­ва та цер­ков­на вла­да. На іспан­сько­му Ко­ро­лів­сько­му тро­ні й у до­габс­бурзь­кий пе­рі­од, і в пе­рі­од прав­лі­н­ня ди­на­стії Габс­бур­гів (1516 — 1700), і за ди­на­стії Бур­бо­нів ( 1700 — 1931 рр. та від 1975 ро­ку до на­ших­днів) змі­ни­ла­ся си­ла-си­лен- на ко­ро­лів — і яскра­вих, і по­се­ре­дніх. Але не­за­ле­жно від їхніх зді­бно­стей до прав­лі­н­ня та осо­би­сти­хрис пре­стиж мо­нар­хії як ін­сти­ту­ту був у су­спіль­стві ви­клю­чно ви­со­ким. Ко­роль був су­про­во­дже­ний май­же бо­же­ствен­ним оре­о­лом, він вва­жав­ся вті­ле­н­ням во­лі са­мо­го Про­ви­ді­н­ня.

Ду­хов­ною осно­вою мо­нар­хі­чно­го ла­ду бу­ла ка­то­ли­цька ре­лі­гія. На­ціо­наль­на єд­ність іспан­ців вті­лю­ва­лась у ста­ро­дав­ньо­му га­слі: « Бог, Ві­тчи­зна, Ко­роль » . Іспан­ська вер­сія ка­то­ли­ци­зму ґрун­ту­ва­лась на ідеї існу­ва­н­ня вер­ти­каль­ної іє­рар­хі­чної си­сте­ми, що зв’ язує усі­хжи­ви­хна Зем­лі. Про­те на по­ча­тку ХХ ст. мо­нар­хі­чна ле­гі­тим­ність в Іспа­нії всту­пи­ла в пе­рі­од го­строї кри­зи. Мо­нар­хі­чна вла­да не­зрід­ка ( під впли­вом лі­бе­раль­но­го та со­ці­а­лі­сти­чно­го ру­ху) пе­ре­тво­рю­ва­лась на об’ єкт пря­мої кри­ти­ки, ру­хи со­ці­аль­но­го про­те­сту ча­сто спря­мо­ву­ва­ли­ся без­по­се­ре­дньо про­ти тро­ну. Кра­ї­на ста­ла аре­ною хро­ні­чної не­ста­біль­но­сті, по­стій­них по­лі­ти­чних по­тря­сінь, за­зна­ва­ла ча­стих вій­сько­вих за­ко­ло­тів ( « про­нун­сі­ам’ єн­тос » ) , вна­слі­док чо­го ті чи ін­ші ге­не­ра­ли від­ті­сня­ли на дру­гий план ко­ро­лів і ста­ва­ли фа­кти­чни­ми ке­рів­ни­ка­ми дер­жа­ви; три­ва­ла за­пе­кла бо­роть­ба при­двор­ни­хкла­нів, без­кі­не­чні змі­ни уря­дів. У кра­ї­ні по­ши­рю­ва­лись ре­спу­блі­кан­ські по­гля­ди. 12 кві­тня 1931 р. в Іспа­нії від­бу­ли­ся ви­бо­ри, на яки­хмай­же в усі­хве­ли­ки­хта се­ре­дні­хмі­стах прихильники ре­спу­блі­ки здо­бу­ли пе­ре­ва­жну біль­шість. 14 кві­тня в Іспа­нії бу­ло про­го­ло­ше­но ре­спуб- лі­ку. Ко­роль Аль­фонс ХІІІ за­ли­шив кра­ї­ну, але при цьо­му не зрі­кся тро­ну, спо­ді­ва­ю­чись, що в май­бу­тньо­му він ще по­вер­не­ться до вла­ди.

Мо­нар­хія справ­ді від­но­ви­ла­ся, але ли­ше че­рез 44 ро­ки (пі­сля ро­ків Гро­ма­дян­ської вій­ни та прав­лі­н­ня ка­у­діль­йо Фран­ко — цей своє­рі­дний ти­тул мо­жна бу­ло тлу­ма­чи­ти і як « ре­гент при мо­нар­хо­ві, яко­го тим­ча­со­во не­має», і як «Пре­зи­дент»). При­чо­му пре­стол по­сів уже онук Аль­фон­со ХІІІ — Ху­ан Кар­лос де Бур­бон (був ко­ро­лем з 1975 до 2014 ро­ку, до­бро­віль­но зрі­кся тро­ну на ко­ристь си­на, те­пе­рі­шньо­го ко­ро­ля Іспа­нії Фе­лі­пе VІ). Як же це від­бу­ло­ся? З пе­ре­мо­гою Фран­ко у Гро­ма­дян­ській вій­ні ( 1939 р.) пов’ язу­ва­лись на­дії ( їхпі­джив­лю­вав сам ка­у­діль­йо) на швид­ке по­вер­не­н­ня в Іспа­нію «тра­ди­цій­ної» мо­нар­хії. Але по­дії роз­ви­ва­лись не в тра­ди­цій­ний спо­сіб. Упро­довж до­во­лі три­ва­ло­го ча­су ( 1939 — 1947 рр.) пи­та­н­ня про фор­му прав­лі­н­ня в Іспа­нії за­ли­ша­лось від­кри­тим. Фран­ко « ви­зна­чав­ся». Тим ча­сом в емі­гра­ції по­мер Аль­фон­со ХІІІ, єди­ний ді­є­зда­тний на той час йо­го син, дон Ху­ан, граф Бар­се­лон­ський (стар­ший спад­ко­є­мець Аль­фон­со, теж дон Аль­фон­со, за­ги­нув у ав­то­ка­та­стро­фі; се­ре­дній, дон Хай­ме, був глу­хо­ні­мим й зрі­кся прав на пре­стол), ви­яви­ся над­зви­чай­но «ам­бі­тною» лю­ди­ною й бу­кваль­но ви­ма­гав від Фран­ко яко­мо­га швид­ше «під­не­сти» йо­му ко­ро­ну.

Про­те іспан­ський лі­дер хоч і пра­гнув мо­нар­хії — але з вла­сни­ми, ду­же сут­тє­ви­ми, ко­ре­кти­ва­ми. 7 черв­ня 1947 ро­ку Іспа­нія бу­ла зно­ву про­го­ло­ше­на Ко­ро­лів­ством, про­те ди­на­стія Бур­бо­нів на тро­ні ав­то­ма­ти­чно не від­нов­лю­ва­лась! За­кон « Про успад­ку­ва­н­ня по­са­ди Гла­ви Дер­жа­ви» до­зво­ляв ли­ше осо­би­сто ка­у­діль­йо в будь-який час за вла­сним ви­бо­ром при­зна­ча­ти ко­ро­ля або ре­ген­та. І Фран­ко цей ви­бір зро­бив. Ві­дро­дже­на мо­нар­хія ви­гля­да­ла як осо­би­сте ді­ти­ще Фран­ко, а не як продовження істо­ри­чної тра­ди­ції; ди­кта­тор ви­клю­чив із про­це­су успад­ку­ва­н­ня тро­ну до­на Ху­а­на, на­то­мість ого­ло­сив­ши та­ким спад­ко­єм­цем йо­го си­на — Ху­а­на Кар­ло­са. 25 сер­пня 1948 ро­ку від­бу­лась ві­до­ма іспан­цям зу­стріч Фран­ко та до­на Ху­а­на на яхті «Асор» у Бі­скай­ській за­то­ці, на якій ка­у­діль­йо рі­шу­че за­явив, що ба­чить май­бу­тнім ко­ро­лем ли­ше 10- рі­чно­го Ху­а­на Кар­ло­са. Так і ста­ло­ся.

Нав­ча­н­ня Ху­а­на Кар­ло­са (по­над 20 ро­ків, кра­щі уні­вер­си­те­ти Єв­ро­пи та США) від­бу­ва­лось під осо­би­стим жорс­тким кон­тро­лем Фран­ко. Він за­явив спад­ко­єм­це­ві: «Де­мо­кра­тію не за­про­ва­джу­ють, а пле­ка­ють. Ви зро­би­те це!». Пі­сля смер­ті пра­ви­те­ля Іспа­нії в ли­сто­па­ді 1975 ро­ку Ху­ан Кар­лос І офі­цій­но став ко­ро­лем. Не­вдов­зі но­вий мо­нарх(ра­зом з прем’єром Адоль­фо Су­а­ре­сом, роль яко­го в істо­рії кра­ї­ни ще на­ле­жить гі­дно оці­ни­ти) за­про­по­ну­вав кра­ї­ні іде­о­ло­гію «на­ціо­наль­но­го ком­про­мі­су», що ба­зу­ва­лась на: 1) пов­ній від­мо­ві на май­бу­тні ча­си від на­силь­ства як за­со­бу розв’яза­н­ня по­лі­ти­чни­х­про­блем; 2) «рів­но­від­да­ле­но­сті» мо­нар­ха як від пра­вих, так і від лі­вих— що по­зна­чи­лось і на став­лен­ні дер­жа­ви до жертв Гро­ма­дян­ської вій­ни з обо­хта­бо­рів; 3) ре­гу­ляр­но­му й без­за­сте­ре­жно­му про­ве­ден­ні ба­га­то­пар­тій­них ви­бо­рів, під­сум­ки яки­хко­роль без­умов­но ви­знає; 4) лі­бе­раль­них еко­но­мі­чни­хре­фор­ма­хз ме­тою змі­цне­н­ня «се­ре­дньо­го кла­су»; 5) швид­ко­му ухва­лен­ні де­мо­кра­ти­чної Кон­сти­ту­ції (бу­ло здій­сне­но у 1977 — 1978 рр.).

*** Не всі іспанці є фа­на­ти­ка­ми мо­нар­хії. Ба біль­ше, від­хід від вла­ди Ху­а­на Кар­ло­са 2014 р. по­ясню­є­ться не ли­ше по­ва­жним ві­ком, а й ко­ру­пцій­ни­ми скан­да­ла­ми, що за­че­пи­ли і чле­нів ко­ро­лів­ської ро­ди­ни. Про­те іспанці не за­бу­ли лю­тий 1981 р., ко­ли до бу­дин­ку Кор­те­сів ( парламенту) вдер­ли­ся озбро­є­ні лю­ди, про­го­ло­си­ли ска­су­ва­н­ня де­мо­кра­тії й від­нов­ле­н­ня фран­кі­зму, на що Ху­ан Кар­лос від­по­вів: «Цьо­го не бу­де! Як Вер­хов­ний Го­лов­но­ко­ман­ду­вач на­ка­зую за­ко­ло­тни­кам: по­вер­ні­ться у ка­зар­ми!». І йо­го по­слу­ха­ли!

ФОТО З ОФІ­ЦІЙ­НО­ГО САЙ­ТА КО­РО­ЛІВ­СЬКОЇ РО­ДИ­НИ ІСПА­НІЇ CASAREAL.ES

Па­ла­сіо Ре­аль у Ма­дри­ді, який 1561 ро­ку став ко­ро­лів­ською ре­зи­ден­ці­єю

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.