«Мав­зо­лей» іме­ні Пу­ті­на

«Істо­рі­яв Ро­сії за­зви­чай зав­жди бу­ла «слу­жни­цею» вла­ди — спро­буй на­пи­ши щось, ко­ли по­руч стоїть че­кіст із на­га­ном», — істо­рик Та­рас ОРЛЬОНОК

Den (Ukrainian) - - Nb! - Ва­лен­тин ТОРБА, Іван КАПСАМУН, «День»

«НИНІШНІ УПРАВЛІНЦІ РФ ІГНОРУЮТЬ БУДЬ-ЯКУ РЕАЛЬНІСТЬ, ЯКА НЕ ВКЛАДАЄТЬСЯ В ЇХНІХ ГОЛОВАХ»

— Бла­жен­ній­ший Лю­бо­мир Гу­зар якось ска­зав про сто­сун­ки ро­сі­ян і укра­їн­ців: « Го­во­рять, що ми « брат­ські на­ро­ди » . Ну, який ме­ні брат Іван Гро­зний або яка ме­ні се­стра Ка­те­ри­на II? Те ж са­ме з Пе­тром I... Тре­ба зна­ти істо­рію і не ма­ти ілю­зій про якийсь уто­пі­чний «один на­род». Чи ми по­вин­ні бу­ти до­бри­ми су­сі­да­ми? Так, але не біль­ше » . Все- та­ки ви вва­жа­є­те ро­сі­ян і укра­їн­ців бра­та­ми чи ли­ше су­сі­да­ми, яким один від одно­го ні­ку­ди не по­ді­ти­ся?

— Ме­ні вза­га­лі не ду­же зро­зумі­ло, як «на­ро­ди» мо­жуть бу­ти бра­та­ми. Ан­глій­ці во­ю­ва­ли зі США, Прус­сія — з Ав­стро-Угор­щи­ною. Якщо го­во­ри­ти про слов’ян, то до­ста­тньо по­гля­ну­ти на по­дії в Юго­сла­вії 90-хро­ків. Так зва­не слов’ян­ське бра­тер­ство актив­но про­су­ва­ли сво­го ча­су ро­сій­ські пан­сла­ві­сти і слов’яно­фі­ли. А ре­зуль­тат? Бол­га­рія во­ю­ва­ла про­ти Ро­сій­ської ім­пе­рії й СРСР у дво­хсві­то­ви­хвій­нах . То про яке бра­тер­ство йде­ться? Істо­рія від­но­син Поль­щі і Ро­сії в будь-яки­хін­кар­на­ці­ях­го­во­рить са­ма за се­бе. Або ось ци­та­та від гла­ви ро­сій­ськи­хвійськ про вій­ну 1877—1878 ро­ків із тур­ка­ми. «Ми за­лу­че­ні до вій­ни мрі­я­н­ня­ми на­ши­хпан­сла­ві­стів. Звіль­не­н­ня хри­сти­ян з- під іга — хи­ме­ра. Бол­га­ри жи­вуть за­мо­жні­ше і ща­сли­ві­ше, ніж ро­сій­ські се­ля­ни; їхнє за­ду­шев­не ба­жа­н­ня — щоб ви­зво­ли­те­лі за мо­жли­ві­стю швид­ше за­ли­ши­ли кра­ї­ну», — за­зна­чав го­лов­но­ко­ман­ду­вач ге­не­рал То­тле­бен. Бра­та­ми мо­жуть бу­ти лю­ди в сім’ях, шлю­бі, до то­го ж ми жи­ве­мо в та­кий час, ко­ли існує ве­ли­че­зна кіль­кість ло­каль­ни­х­спів­то­ва­риств, і лю­ди спіл­ку­ю­ться на ба­га­тьо­хрів­нях . Дер­жа­ва­ми ж ру­ха­ють пра­гма­ти­чні ін­те­ре­си, до­го­во­ри і спів­пра­ця — або її від­су­тність. А про яку спів­пра­цю мо­жна го­во­ри­ти за­раз, пі­сля ан­шлю­су і «ДНР/ЛНР»? Су­сід­ство — так, але яв­но не біль­ше.

— Не­що­дав­но Пу­тін ска­зав на зу­стрі­чі з пре­зи­ден­том Фран­ції Ем­ма­ну­е­лем Ма­кро­ном, що Ан­на Яро­слав­на бу­ла ро­сій­ською кня­жною і фа­кти­чно «при­вла­снив» її ім’я істо­рії дер­жа­ви ро­сій­ської. Як ви ди­ви­те­ся на цей ка­зус? Адже Ан­на Яро­слав­на бу­ла кня­жною Ки­їв­ською.

— Ро­сій­ські істо­ри­ки, як до ни­хра­дян­ські й ім­пер­ські, вва­жа­ли лі­нію Рю­ри­ко­ви­чів без­пе­рерв­ною че­рез Мо­скву, а Ки­їв вва­жа­ли ро­сій­ським мі­стом при мо­сков­сько­му цен­трі. Про­те за ча­сів Ан­ни Яро­слав­ни ні­якої Мо­скви про­сто не бу­ло. Сам етно­ге­нез мо­сков­ської дер­жа­ви (кня­зів­ства, цар­ства) і роз­по­чав­ся пі­зні­ше, і слов’яни бу­ли ли­ше одні­єю скла­до­вою її ча­сти­ною. До ча­сів Іва­на Гро­зно­го це був уже ціл­ком етні­чний Ва­ви­лон. Але і Пу­тін, і ім­пер­ські істо­ри­ки Ро­сії вва­жа­ли Укра­ї­ну не дер­жа­вою, а шту­чно ство­ре­ним утво­ре­н­ням, ігно­ру­ю­чи той факт, що ще Гіп­пі- ус пи­са­ла про ве­ли­кі де­мон­стра­ції за не­за­ле­жність Укра­ї­ни в Пе­тер­бур­зі (1917 рік, якщо не по­ми­ля­ю­ся), при­бу­т­тя окре­мої де­ле­га­ції Укра­ї­ни до Брест-Ли­тов­ська 1918 ро­ку, Гри­гор’єва, Ма­хна й ін­ших. Нинішні ж управлінці РФ ігнорують будь-яку реальність, яка не вкладається в їхніх головах, жи­вуть ім­пер­ським мі­фом.

«ПРАВОСЛАВ’Я В РО­СІЇ ДЕДАЛІ МЕН­ШЕ ПОЧАЛО БУ­ТИ СХОЖИМ НА ХРИСТИЯНСТВО»

— Сво­го ча­су Ра­дзин­ський на­пи­сав кни­гу «Ста­лін», де ди­кта­тор на­чеб­то по­да­вав­ся об’ єктив­но, про­те все- та­ки в текс­ті від­чу­ва­ла­ся сим­па­тія ав­то­ра ( ні­би­то лі­бе­ра­ла) до го­лов­но­го ге­роя. Якось дра­ма­тург ска­зав ще у 80-ті, ко­ли Ста­лі­на осо­бли­во за­су­джу­ва­ли де­мо­кра­ти, що че­рез де­який час йо­го порт­ре­ти зно­ву з’ яв­ля­ться на пло­щах. Звід­ки у ро­сі­ян за­пит на ба­тіг?

— Це по­ясню­є­ться істо­ри­чно. Справ­ді, ди­кта­ту­ру на­са­джу­ва­ла не ли­ше вла­да, але й на­род яко­юсь мі­рою жа­дав ав­то­ри­та­ри­зму. Адже ав­то­ри­та­ризм — це теж ста­біль­ність, ясність і яко­юсь мі­рою впев­не­ність у зав­тра­шньо­му дні для пев­ної ча­сти­ни су­спіль­ства. Не­зва­жа­ю­чи на те, що ке­рів­ни­ки ком­пар­тії бу­ли да­ле­ко не зав­жди етні­чни­ми ро­сі­я­на­ми, во­ни за су­т­тю сво­єю ста­ва­ли ча­сти­ною ці­єї за­галь­ної ім­пер­ської мен­таль­но­сті.

— «Хо­ло­пий своих мы воль­ны жа­ло­вать и ка­знить » — так пи­сав теж не зов­сім ро­сій­ський по кро­ві цар Мо­ско­вії Іван Гро­зний.

— У ре­зуль­та­ті ро­сій­ська ін­те­лі­ген­ція, яка не емі­гру­ва­ла, теж ста­ла за су­т­тю сво­єю со­ці­а­лі­сти­чною. До 70-хро­ків ця ін­те­лі­ген­ція схи­ли­ла­ся до шо­ві­ні­зму, ксе­но­фо­бії, ім­пер­ства. На­віть у ві­рі православ’я дедалі мен­ше почало в Ро­сії бу­ти схожим на християнство, ста­ю­чи тим са­мим, що на­зи­ва­ють ни­ні РПЦ. Зре­штою за­раз ми ма­є­мо та­кий про­ша­рок у су­спіль­стві, який на­зи­ває се­бе ро­сій­ськи­ми ін­те­лі­ген­та­ми і при цьо­му на озбро­єн­ні яких­сто­їть ши­ро­кий ар­се­нал ім­пер­ства. Яскра­вий при­клад то­му Ду­гін. Ці лю­ди не обме­жу­ю­ться лі­те­ра­ту­рою або пу­блі­ци­сти­кою. Ви­сту­пи, те­ле­пе­ре­да­чі, де­мо­ти­ва­то­ри в ін­тер­не­ті у рі­зних­гру­па­хсо­ці­аль­ни­хме­реж — усе це пра­цює на аб­со­лю­тно кон­кре­тні уста­нов­ки ве­ли­чі одні­єї на­ції, її зверх­но­сті то­що.

— На­скіль­ки за­раз ро­сі­я­ни ото­то­жню­ють Пу­ті­на зі Ста­лі­ним? Від­чу­т­тя та­ке, що так са­мо, як Ста­лін сво­го ча­су по­бу­ду­вав мав­зо­лей Ле­ні­ну, де остан­ній слу­жив ди­кта­то­ро­ві як та­ка со­бі «бо­го­лю­ди­на», від якої він прийняв вла­ду, так і за­раз Пу­тін по­бу­ду­вав та­кий со­бі вір­ту­аль­ний «мав­зо­лей» Ста­лі­на.

— Ви­хо­дить, що так. Але я ска­жу, що най­більш упер­ті на- ціо­на­лі­сти- ста­лі­ні­сти по­стій­но ла­ють Пу­ті­на за йо­го м’якість. — Тоб­то жа­да­ють ре­пре­сій. — Так. — Як не при­га­да­ти фра­зу Сер­гія Дов­ла­то­ва про те, що Ста­лін, зви­чай­но ж, по­га­на лю­ди­на, але хто на­пи­сав 4 міль­йо­ни до­но­сів.

— Так, во­ни хо­чуть роз­стрі­лів, хо­чуть пе­ре­се­ля­ти не­уго­дні на­ро­ди, при­гні­чу­ва­ти су­про­тив­ни­ків будь-яки­ми за­со­ба­ми.

— Зга­дую лу­ган­сько­го стар­ця, який вва­жав, що Ста­лін пе­ре­се­лив че­чен­ців і крим­ських та­тар « по уму » . Та­ка со­бі бу­зу­вір­ська ло­гі­ка, в осно­ві якої ра­фі­но­ва­ний ци­нізм і шо­ві­нізм.

— І ці стар­ці ні­ку­ди не зни­кли. Істо­ри­чний пласт ім­пе­рії і ста­лі­нізм ні­ку­ди не по­ді­ли­ся, а ли­ше син­те­зу­ва­ли­ся. В ім­пер­сько­му мі­фі не­має ча­су, то­му він ко­чує з епо­хи в епо­ху, зна­хо­дя­чи в но­ви­хпо­ко­лі­н­ня­хв­дя­чних при­хиль­ни­ків. За­раз в умах ба­га­тьо­хві­дмін­но­стей Пе­тра Пер­шо­го від Ста­лі­на і Пу­ті­на не ду­же ба­га­то.

«ПУ­ТІН ПОЧУВАЄТЬСЯ БОГОМ ЗА ЖИТТЯ, А ВЛА­ДУ ВВАЖАЄ — САКРАЛЬНОЮ...»

— Був ви­па­док, ко­ли Пу­тін про­їжджав ву­ли­ця­ми Мо­скви, і по всіх те­ле­ка­на­лах мо­жна бу­ло по­ба­чи­ти, що за мар­шру­том слі­ду­ва­н­ня не­має лю­дей. То­ді са­ти- рик Ми­хай­ло Жва­не­цький до­зво­лив со­бі по­жар­ту­ва­ти, що Мо­сква схо­жа на жін­ку, яка фар­бу­є­ться вран­ці пе­ред дзер­ка­лом перш ніж... пі­ти до­до­му. Все­та­ки є від­чу­т­тя то­го, що між мі­фом Пу­ті­на і са­мим Пу­ті­ним у сві­до­мо­сті ро­сі­ян є роз­рив? А роз­рив ра­но чи пі­зно зу­мов­лює роз­ча­ру­ва­н­ня...

— Ле­нін кра­ї­ною не їздив, Ста­лін пі­сля то­го, як став пов­но­вла­дним ген­се­ком, так са­мо уни­кав пе­ре­су­вань. За­раз мо­жли­во­сті охо­ро­ни гла­ви дер­жа­ви до­ско­на­лі­ші, то­му Пу­тін, без­умов­но, пе­ре­су­ва­є­ться біль­ше. Але йо­го охо­ро­ня­ють, м’ яко ка­жу­чи, скрізь. І цей за­слін між пре­зи­ден­том і на­ро­дом від­чу­ва­є­ться. Але по­трі­бно ска­за­ти, що те ж са­ме бу­ло і за Єль­ци­на — снай­пе­ри та­кож бу­ли на да­хах. Пов­ні­стю за­чи­ще­ни­ми від лю­дей ву­ли­ця­ми Мо­скви Пу­тін їхав на остан­ню інав­гу­ра­цію, як та­кий со­бі трі­ум­фа­тор — до ре­чі, про­ве­зе­н­ня ста­лін­сько­го ті­ла ву­ли­ця­ми мі­ста 1953 ро­ку ви­гля­да­ло так са­мо. Су­дя­чи з йо­го слів про Ган­ді, він уже почувається богом за життя, а вла­ду вважає — сакральною, звід­си й по­ді­бне ставлення до «мас», «на­тов­пу». При цьо­му ча­сто ба­га­то хто не має ні­чо­го про­ти, і я сам чи­тав на одно­му ре­гіо­наль­но­му фо­ру­мі си­ло­ви­ків, як во­ни на­зи­ва­ють Пу­ті­на « па­пою » . Ба­тько, го­ло­ва ро­сій­ської се­лян­ської ве­ли­кої сім’ї, так зва­ний «боль­шак» (по­рів­няй­те з «біль­шо­вик») і є «за­галь­ний ба­тько», ро­сій­ські ім­пе­ра­то­ри від­чу­ва­ли се­бе при­бли­зно тим же по від­но­шен­ню до кра­ї­ни. Для не­дав­ні­хна­щад­ків се­лян, що жи­вуть у мі­стах(ур­ба­ні­за­ція йшла все XX сто­лі­т­тя і щой­но більш-менш за­вер­ши­ла­ся), па­трі­ар­халь­ні від­но­си­ни — да­ність. Гли­бо­ко ур­ба­ні­зо­ва­не ж на­се­ле­н­ня ве­ли­ки­хміст «рі­зно­го чи­ну і зва­н­ня » до та­кої мо­де­лі вза­є­мин ста­ви­ться за­зви­чай, м’яко ка­жу­чи, прохо­ло­дно, це ча­сто пра­гма­ти­ки, ре­а­лі­сти і лю­ди спра­ви.

— Ця від­стань між Пу­ті­ним і су­спіль­ством спри­яє до­ма­льо­ву­ван­ню йо­му «рі­жок» або нав­па­ки «кри­лець»?

— Уся йо­го пі­ар-ма­ши­на чі­тко ре­а­гує на за­пи­ти су­спіль­ства. Тоб­то образ фор­му­є­ться не стіль­ки осо­би­сті­стю Пу­ті­на, а за­ле­жить від то­го, яким хо­чуть Пу­ті­на ба­чи­ти ро­сі­я­ни. Ро­сій­ська про­па­ган­да дав­но пе­ре­плю­ну­ла і ра­дян­ський агі­т­проп, і Геб­бель­са. Крем­лів­ський агі­т­проп 2.0 не­зви­чай­но ви­тон­че­ний і рі­зно­ма­ні­тний. Слід ска­за­ти, що За­хід аб­со­лю­тно не го­то­вий до вій­ни на цьо­му ін­фор­ма­цій­но­му фрон­ті.

«РО­СІЙ­СЬКИЙ ІНТЕЛІГЕНТ ЧА­СТО Є ІМПЕРЦЕМ»

— При­га­дую дві ста­рі фо­то­гра­фії Пу­ті­на. На одній він схо­жий на «ба­ри­гу» або ре­ке­ти­ра в кур­тці з бар­се­ткою, а на ін­шій він із порт­фе­лем Соб­ча­ка. Чи справ­ді він та­кий монстр, як ви­гля­дає за­раз?

— Монстр не Пу­тін, а си­сте­ма, яка стоїть за Пу­ті­ним. Пу­тін — про­дукт ці­єї си­сте­ми. Він її плоть і кров. Тим біль­ше не вар­то за­бу­ва­ти, що Пу­ті­на КДБ го­ту­ва­ло для ро­бо­ти за кор­до­ном,

де він у ре­зуль­та­ті і про­пра­цю­вав до­ста­тній час. Що сто­су­є­ться Пу­ті­на як пре­зи­ден­та кра­ї­ни, то тре­ба ро­зу­мі­ти, що ме­ха­нізм вла­ди пе­ред­ба­ча­єаб­со­лю­тно осо­бли­ву ло­гі­ку. Во­на від­мін­на від по­бу­то­вої. На цьо­му бу­ду­є­ться вла­да. На обра­зі во­ждя, на не­до­сту­пно­сті і при цьо­му ні­би­то при­ві­тно­сті. Про­те ті, хто при вла­ді, зокре­ма й ста­рі ра­дян­ські ре­во­лю­ціо­не­ри, го­то­ві бу­ли пі­ти на будь- яку мер­зен­ність, якщо це ви­зна­ча­ло­ся до­ціль­ні­стю. Та­ким чи­ном, тут аб­со­лю­тно ін­ша мо­раль.

— Або її пов­на від­су­тність...

— При цьо­му Пу­тін уві­брав у се­бе пев­ні за­бо­бо­ни ін­те­лі­ген­ції сво­го пе­рі­о­ду. До ре­чі, у пев­ний мо­мент КДБ почало ло­яль­но ста­ви­ти­ся до то­го ж Сол­же­ні­ци­на.

— Аб­со­лю­тно ім­пер­ської лю­ди­ни.

— Так. Мо­жна ска­за­ти, що він вкла­дав­ся в ім­пер­ську си­сте­му. Як і сво­го ча­су лі­бе­рал Мі­лю­ков, який був одним із лі­де­рів лю­тне­вої революції 1917 ро­ку, був слов’яно­фі­лом і при­хиль­ни­ком об’ єд­на­н­ня всьо­го слов’ ян­ства. 1939 ро­ку він ска­зав, що йо­му шко­да фі­нів, але Ро­сії по­трі­бна Ви­борзь­ка гу­бер­нія. І це го­во­рив лі­бе­рал! Зав­да­н­ня ім­пе­рії — по­не­во­лю­ва­ти під ви­гля­дом об’ єд­на­н­ня або ство­рю­ва­ти гній­ни­ки на кшталт « ЛНР » , «ДНР», При­дні­стров’я, Аб­ха­зії або Пів­ден­ної Осе­тії. І для них ва­жли­во, щоб та­ких гній­ни­ків бу­ло яко­мо­га біль­ше, бо це до­зво­ля­єім­пе­рії три­ма­ти в ста­ні на­пру­же­н­ня су­сі­дні дер­жа­ви.

— Па­ра­докс. Сол­же­ні­цин про­йшов Гу­лаг, на­пи­сав фун­да­мен­таль­ний « Ар­хі­пе­лаг ГУ­ЛАГ», на­ту­ра­лі­сти­чне опо­віда­н­ня «Один день Іва­на Де­ни­со­ви­ча» і при цьо­му за­ли­шив­ся за су­т­тю сво­єю імперцем. Ви­ни­кає пи­та­н­ня: а чи існу­ва­ла в Ро­сії ін­те­лі­ген­ція вза­га­лі? Адже інтелігент від сло­ва intelligence, тоб­то ін­те­лект. А ін­те­лект — це, перш за все, кри­ти­чний ро­зум. На­віть у фі­ло­со­фії є прин­цип сум­ні­ву. Чо­му ж ці ін­те­лі­ген­ти по су­ті ста­ва­ли твор­ця­ми мі­фів, а не зна­н­ня?

— За­раз на тлі ставлення до ане­ксії Кри­му без­ліч ін­те­лі­ген­тів і лі­бе­ра­лів про­я­ви­ли се­бе тим, ким во­ни єна­справ­ді. Мо­жу ска­за­ти, що ба­га­тьох із них я за­ба­нив у со­ці­аль­них ме­ре­жах. На жаль, ро­сій­ський інтелігент ча­сто єім­пер­цем. За ду­же рід­кі­сним ви­ня­тком. Ро­сія на­вча­є­ться за ра­дян­ськи­ми під­ру­чни­ка­ми, які за су­т­тю сво­єю є мі­фо­ло­гі­єю, а не істо­рі­єю. Фран­цузь­ку ре­во­лю­цію ро­би­ли не ві­дір­ва­ні від життя мрій­ни­ки, крім те­о­ре­ти­ків, в управ­лін­ні бра­ли участь і фі­нан­си­сти, і юри­сти — « лю­ди дії і спра­ви » . У Ро­сії про­бле­мою бу­ло те, що клу­би ін­те­лі­ген­тів за­зви­чай від­штов­ху­ва­ли лю­дей спра­ви. Та­ким чи­ном, ро­сій­ський інтелігент ви­бу­до­ву­вав образ іде­аль­ної дер­жа­ви у се­бе в го­ло­ві. Ра­дян­ська уто­пія — це і євір­ту­аль­ний про­ект, який із ре­аль­ні­стю спів­від­но­сив­ся ду­же ма­ло. Во­ни ду­ма­ли, що сво­ї­ми іде­я­ми ру­ха­ють істо­рію впе­ред, на­справ­ді ж це ви­яви­лось ілю­зі­єю. За­раз та­ких ілю­зій у ро­сій­сько­му су­спіль­стві мен­ше не ста­ло.

«ЕЛІТИ РФ НЕ ВВА­ЖА­ЛИ УКРА­Ї­НУ САМОСТІЙНОЮ, ЯК НЕ ВВА­ЖА­ЮТЬ І ЗА­РАЗ»

— 2004 ро­ку ме­ні до­ве­ло­ся бу­ти в Мо­скві та Ро­сто­ві до «по­ма­ран­че­во­го» Май­да­ну. Див­но, але і в Мо­скві, і в Ро­сто­ві до нас на ви­став­ці під­хо­ди­ли ро­сі­я­ни і ра­ди­ли, що го­ло­су­ва­ти нам по­трі­бно за Яну­ко­ви­ча, а Ющен­ко — ні­би­то агент США. На­га­даю, що це бу­ли дні Бе­сла­на. Ще не­дав­но про­гри­мі­ли ви­бу­хи в мо­сков­сько­му ме­тро на стан­ції « Ризь­ка » . Зда­ва­ло­ся б, го­ло­ви ро­сі­ян ма­ли бу­ти зайня­ті ци­ми тра­ге­ді­я­ми, а не тим, за ко­го укра­їн­цям го­ло­су­ва­ти. При цьо­му во­ни геть від­мов­ля­ли­ся ві­ри­ти в те, що Яну­ко­вич був кіль­ка ра­зів су­ди­мий. Звід­ки та­кий мен­тор­ський тон? Як ви мо­же­те по­ясни­ти цей фе­но­мен по­вчаль­ни­цтва?

— Пи­та­н­ня в то­му, що це за ро­сі­я­ни — зви­чай­ні лю­ди чи, ска­жі­мо, спів­ро­бі­тни­ки пев­них ЗМІ, і які мі­сця во­ни за­йма­ли в тій іє­рар­хії, яка вже від­бу­до­ву­ва­лась. У ме­не за­раз не­ма­є­то­чних да­них, ко­ли ро­сій­ський агі­т­проп по­чав « від­пра­цьо­ву­ва­ти » по Укра­ї­ні. Але ціл­ком мо­жли- во, що по­ча­ли вже то­ді, за яв­ної під­трим­ки Крем­лем Яну­ко­ви­ча. Су­дя­чи з книж­ки Ми­хай­ла Зи­га­ря, Пу­тін вва­жав, що Укра­ї­на мо­же «ви­йти» із зо­ни впли­ву РФ. Іна­кше ка­жу­чи, ціл­ком до­пу­скаю, що еліти РФ (осо­бли­во спец­слу­жби і ко­ли­шні дер­ж­апа­ра­тни­ки) не вва­жа­ли Укра­ї­ну самостійною, як не вва­жа­ють і за­раз — а звід­си вка­зів­ки про те, як пра­цю­ва­ти агі­т­про­пу з на­се­ле­н­ням кра­ї­ни. Але це мо­гли бу­ти і ціл­ком щи­рі «па­трі­о­ти», як ми їх на­зи­ва­є­мо за­раз, з ти­ми са­ми­ми по­гля­да­ми, що й у пу­тін- ців. Як ви зна­є­те, спец­слу­жби й еліти пі­зньо­го СРСР осо­бли­во силь­но схи­бле­ні на «зов­ні­шньо­му впли­ві», «ру­ці США» то­що, кон­спі­ро­ло­гія осо­бли­во силь­но роз­ви­не­на са­ме в цих ко­лах.

«ІСТО­РІЯ В РО­СІЇ ЗА­ЗВИ­ЧАЙ БУ­ЛА «СЛУ­ЖНИ­ЦЕЮ» ВЛА­ДИ»

— Є у ро­сі­ян ро­зу­мі­н­ня, що ни­ні між на­ши­ми кра­ї­на­ми три­ває вій­на?

— Є у тих, хто не під­да­ний про­па­ган­ді, во­ни в мен­шо­сті, але які від­со­тки — без со­ціо­ло­гії ска­за­ти скла­дно. І це не­зва­жа­ю­чи на тру­ни, актив­ність військ по­ряд із «ДНР/ЛНР» та ін­ши­ми озна­ка­ми, які ясно по­ка­зу­ють, що від­бу­ва­є­ться (не го­во­ря­чи вже про Де­баль­це­ве або «від­пу­скни­ків»). При цьо­му я вва­жаю, що на­віть якщо по­ві­дом­лять про вій­ну пу­блі­чно, то не факт, що ба­га­то хто не під­три­ма­є­ни­ні­шню вла­ду.

— Ре­аль­на істо­рія від­но­син Укра­ї­ни і Ро­сії ні­чо­го спіль­но­го не має з офі­цій­ною ро­сій­ською істо­рі­єю. Чи ба­чи­те ви мо­жли­вість Ро­сії від­мо­ви­ти­ся від уко­рі­не­но­го мі­фу « Ро­сія — Тре­тій Рим» у май­бу­тньо­му?

Офі­цій­на вер­сія ро­сій­ської істо­рії ба­га­то в чо­му на­га­ду­є­лу­бо­чну кар­тин­ку, го­стрі мо­мен­ти ча­сто за­ву­а­льо­ва­ні або не зга­ду­ю­ться зов­сім. Істо­рія в Ро­сії за­зви­чай бу­ла «слу­жни­цею» вла­ди — спро­буй на­пи­ши щось, ко­ли по­руч стоїть че­кіст із на­га­ном. Ло­мо­но­сов зви­ну­ва­чу­вав сво­їх опо­нен­тів, нім­ців-ака­де­мі­ків, фа­кти­чно в ру­со­фо­бії, і це не ви­пад­ко­вість, а да­ність. На­скіль­ки пам’ятаю, Пу­тін на по­ча­тку прав­лі­н­ня теж обу­рю­вав­ся змі­стом під­ру­чни­ків істо­рії — ре­зуль­тат мо­жна ба­чи­ти сьо­го­дні в книж­ко­вих ма­га­зи­нах із їхньою по­стій­ною апо­ло­гі­єю ЧК/ГПУ/НКВД/КГБ/ФСБ.

Що сто­су­є­ться мі­фу, то сум­нів­но, що вже за­раз ба­га­то хто про ньо­го хо­ча б знає, все- та­ки Мо­сков­ське цар­ство то­го ча­су і ни­ні­шня РФ не на­стіль­ки то­то­жні одне одно­му. Я ду­маю, той міф бу­де за­бу­тий, і не факт, що йо­го зміст ба­га­то хто пам’ята­є­хо­ча б за­раз. Ни­ні­шній офі­цій­ний міф ба­зу­є­ться на « роз­ва­лі СРСР » , « ша­ле­них 90- х » , « під­йо­мі з ко­лін » і « не­без­пе­ці ко­льо­ро­вих ре­во­лю­цій».

— Чи мо­жли­во Ро­сії ста­ти ре­аль­ною фе­де­ра­ці­єю за обра­зом США?

— Ба­га­то хто ду­ма­є­про та­кий ва­рі­ант, але ре­аль­них пе­ред­умов для цьо­го за­раз не спо­сте­рі­га­є­ться, дер­жа­ва як бу­ла над­цен­тра­лі­зо­ва­ною, так і за­ли­ши­лась. Мо­жли­во, ре­аль­не зро­ста­н­ня ре­гіо­наль­них цен­трів дасть якийсь ім­пульс, але яв­но не за ни­ні­шніх акто­рів аб­со­лю­тної вла­ди в Ро­сії, до то­го ж ко­ну­си ро­сій­сько­го « но­во­го НЕП- у » ну­льо­вих яв­но під­рі­за­ні.

Не за­бу­вай­мо, що США фор­му­ва­лись аб­со­лю­тно не так, як РФ. Кра­ї­на більш одно­рі­дна, « те­ри­то­рії » по­сту­по­во за­се­ля­лись, осво­ю­ва­лись і ста­ва­ли но­ви­ми шта­та­ми. РФ скла­да­є­ться з рі­зних етні­чних утво­рень, це не пла­виль­ний ко­тел ( melting pot), а Ве­ли­ко­ро­сія, Си­бір. Урал, Та­тар­стан, Че­чня то­що. Що­прав­да, за­раз етні­чно РФ більш одно­рі­дна, ніж ра­ні­ше ( Ім­пе­рія й СРСР роз­па­да­ли­ся са­ме за етні­чни­ми кор­до­на­ми), і, мо­жли­во, їй уда­сться « пе­ре­пла­ви­ти » все­ре­ди­ні са­му се­бе — але для цьо­го умов­ний Ка­те­рин­бург або Но­во­си­бірськ по­вин­ні озна­ча­ти в дер­жа­ві не мен­ше, ніж Мо­сква і Пе­тер­бург.

На жаль, ро­сій­ський інтелігент ча­сто є імперцем. За ду­же рід­кі­сним ви­ня­тком. Ро­сія на­вча­є­ться за ра­дян­ськи­ми під­ру­чни­ка­ми, які за су­т­тю сво­єю є мі­фо­ло­гі­єю, а не істо­рі­єю. Фран­цузь­ку ре­во­лю­цію ро­би­ли не ві­дір­ва­ні від життя мрій­ни­ки, крім те­о­ре­ти­ків, в управ­лін­ні бра­ли участь і фі­нан­си­сти, і юри­сти — «лю­ди дії і спра­ви». У Ро­сії про­бле­мою бу­ло те, що клу­би ін­те­лі­ген­тів за­зви­чай від­штов­ху­ва­ли лю­дей спра­ви. Та­ким чи­ном, ро­сій­ський інтелігент ви­бу­до­ву­вав обра­зі­де­аль­ної дер­жа­ви у се­бе в го­ло­ві. Ра­дян­ська уто­пія — це і є вір­ту­аль­ний про­ект, який ізре­аль­ні­стю спів­від­но­сив­ся ду­же ма­ло. Во­ни ду­ма­ли, що сво­ї­ми іде­я­ми ру­ха­ють істо­рію впе­ред, на­справ­ді ж це ви­яви­лось ілю­зі­єю. За­раз та­ких ілю­зій у ро­сій­сько­му су­спіль­стві мен­ше не ста­ло.

ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.