Як оздо­ро­ви­ти су­спіль­ство?

Жи­те­лі Рів­нен­щи­ни — про ко­ру­пцій­ні скан­да­лиі ми­сте­цтво, яке об’єд­нує, на­віть по­при­кон­флі­кти

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Те­тя­на ІЛЬНИЦЬКА, Рів­не

Юрій ПО­ЛІ­ЩУК, акти­віст ГО «Від­по­від­аль­на гро­ма­да», член гро­мад­ської ра­ди­при­МОЗ:

— За­раз про­сте­жу­є­ться тен­ден­ція до оздо­ров­ле­н­ня ме­ди­чної спіль­но­ти. Це, без­умов­но, по­зи­тив. На сьо­го­дні про­яв­ля­ю­ться про­бле­ми у цій сфе­рі. І актив­ну участь у цьо­му бе­ре гро­мад­ськість. Маю на ува­зі скан­даль­ну си­ту­а­цію, яка ви­ни­кла у Рів­нен­сько­му мед­ко­ле­джі. Донь­ці бій­ця 128 бри­га­ди, яка єсту­ден­ткою цьо­го за­кла­ду, не при­зна­чи­ли со­ці­аль­ну сти­пен­дію, хо­ча на неї во­на ма­є­пра­во. То­му дів­чи­на звер­ну­ла­ся по до­по­мо­гу в Спіл­ку ве­те­ра­нів АТО. Пі­сля цьо­го її ви­кли­ка­ли в на­вчаль­ну ча­сти­ну і по­ре­ко­мен­ду­ва­ли ви­ба­чи­ти­ся пе­ред ке­рів­ни­цтвом мед­ко­ле­джу за те, що ство­ри­ла та­кий ін­ци­дент. Си­ту­а­ція обу­ри­ла АТОв­ців, то­му во­ни при­йшли «ви­ба­ча­ти­ся» ра­зом із донь­кою по­бра­ти­ма. В ре­зуль­та­ті адмі­ні­стра­ція за­кла­ду ви­ба­чи­ла­ся пе­ред сту­ден­ткою за не­до­пра­цю­ва­н­ня, по­ві­до­ми­ла, що не­до­лі­ки ви­пра­ви­ли ще на­пе­ре­до­дні, тож дів­чи­на та­ки отри­му­ва­ти­ме со­ці­аль­ну сти­пен­дію. Вза­га­лі ми ба­чи­мо при­клад бо­роть­би за свої пра­ва. І це, без­умов­но, до­бре. Да­ний ви­па­док до­по­міг ви­яви­ти «со­вок», який до­сі си­дить у на­вчаль­них за­кла­дах ме­ди­чно­го про­фі­лю. Адже де-фа­кто сту­ден­тку зму­шу­ва­ли ви­ба­ча­ти­ся за спро­бу від­сто­я­ти вла­сні пра­ва. За­галь­но­ві­до­мо, що за­хво­рю­ва­н­ня не­мо­жли­во ви­лі­ку­ва­ти без пра­виль­но по­став­ле­но­го ді­а­гно­зу. Так і в да­ній си­ту­а­ції — ми цей «со­вок» ви­яви­ли, «ді­а­гноз» вста­но­ви­ли. А за­раз, спо­ді­ва­ю­ся, по­чи­на­є­ться про­цес оду­жа­н­ня.

На продовження ці­єї ж теми хо­чу зга­да­ти істо­рію з за­три­ма­н­ням го­лов­но­го лі­ка­ря Рів­нен­сько­го обла­сно­го ді­а­гно­сти­чно­го цен­тру Ро­ма­на Шу­сти­ка (йо­го ні­би­то спі­йма­ли на ха­ба­рі. Але, на дум­ку ба­га­тьох акти­ві­стів, до­ка­зо­ва ба­за ви­яви­ла­ся до­во­лі слаб­кою, та й ре­пу­та­ція за­яв­ни­ка у спра­ві ви­кли­ка­є­сум­ні­ви). Скла­ла­ся си­ту­а­ція, ко­ли, ви­ко­ри­сто­ву­ю­чи не­до­лі­ки ме­ди­чної си­сте­ми, бу­ло здій­сне­но спро­бу ма­ні­пу­лю­ва­ти лі­ка­ря­ми. Це ски­да­є­ться на по­ка­зо­ву акцію, спря­мо­ва­ну на сві­до­мість лі­ка­рів та го­лов­них лі­ка­рів, щоб за­пев­ни­ти їх, що ме­ди­ки єбез­прав­ни­ми мов­ча­зни­ми ко­ру­пціо­не­ра­ми. Мов­ляв, до ко­жно­го з них мо­жна при­йти, зви­ну­ва­ти­ти в ко­ру­пції й ки­ну­ти за ґра­ти. По­зи­тив у то­му, що на за­хист го­лов­но­го лі­ка­ря, яко­го зви­ну­ва­чу­ють у ко­ру­пції, під­ня­ло­ся су­спіль­ство. І це без­пре­це­ден­тно. Та­ко­го ще не бу­ло. Так, за Шу­сти­ка за­сту­па­ю­ться і во­лон­те­ри, і гро­мад­ські акти­ві­сти, а го­лов­не — са­мі ж ме­ди­ки. Адже во­ни за­зви­чай на­ле­жать до то­го се­ре­до­ви­ща, яке мов­чить, до­ки ко­гось із них б’ють. Маю ве­ли­кі спо­ді­ва­н­ня, що це крок до ство­ре­н­ня гро­мад­ських ор­га­ні­за­цій се­ред пра­ців­ни­ків ме­ди­ци­ни.

Ель­ві­ра ШИЛІНА, ке­рів­ник ГО «Крим­ська ді­а­спо­ра Рів­нен­щи­ни»:

— Не­що­дав­но, до Дня за­хи­сту ді­тей, ми вла­шту­ва­ли пра­во­вий май­стер-клас для учнів 1—4 кла­сів. І це не за­ра­но. Річ у тім, що пра­во­ва осві­та ма­є­по­чи­на­ти­ся са­ме з та­ко­го ві­ку. То­ді справ­ді бу­де ефект. Під час за­ня­т­тя я роз­по­від­а­ла ді­тям, що у них єпра­ва, во­ни да­ю­ться від на­род- же­н­ня і на все життя, і що по­трі­бно за­хи­ща­ти­ся. Ми пра­кти­ку­ва­ли­ся у цьо­му. Я го­во­ри­ла ді­тям, що за­зви­чай до­ро­слі не до­зво­ля­ють їм кру­ти­ти в ру­ках те­ле­фон і кри­ча­ти, а я бу­ду на­вча­ти зво­ро­тно­му — на­би­ра­ти на те­ле­фо­ні слу­жбу по­ря­тун­ку за но­ме­ром 101 і про­си­ти про до­по­мо­гу. Я по­ясни­ла, що єлю­ди, які отри­му­ють зар­пла­ту за те, щоб ря­ту­ва­ти їх. І ді­ти не по­вин­ні бо­я­ти­ся звер­та­ти­ся по до­по­мо­гу, бо це їхнє­пра­во. По­тім ми вчи­ли­ся кри­ча­ти, кли­ка­ти на до­по­мо­гу. Адже на­справ­ді по­трі­бно на­пра­цю­ва­ти на­ви­чку, щоб в екс­тре­но­му ви­пад­ку ди­ти­на це зро­би­ла ме­ха­ні­чно, не бо­я­ла­ся, по­до­ла­ла свій вну­трі­шній бар’єр. А ще я по­яснюю ді­тям, що во­ни — це до­ро­го­цін­ність. Є рі­зно­ма­ні­тні слу­жби, які ма­ють сте­жи­ти за до­три­ма­н­ням їхніх прав і на­да­ва­ти до­по­мо­гу. Але крім цьо­го, ді­ти ма­ють пам’ята­ти, що до­ро­слі їх лю­блять і то­му зав­жди го­то­ві їх за­хи­сти­ти. Го­лов­не — не бо­я­ти­ся про це по­про­си­ти. Дня­ми я на­тра­пи­ла на ві­део­ро­лик, де п’яти­рі­чна ди­ти­на го­во­рить із суд­дею. Все це від­бу­ва­є­ться у США під час су­до­во­го за­сі­да­н­ня. Ро­з­гля­да­є­ться спра­ва ба­тька цьо­го хло­пчи­ка (чо­ло­вік не­пра­виль­но при­пар­ку­вав­ся). Тим ча­сом су­д­дя бе­ре цю ди­ти­ну на ру­ки і по­чи­на­єз нею спіл­ку­ва­ти­ся. І п’яти­рі­чний хло­пчик зов­сім не бо­ї­ться і не со­ро­ми­ться. Від­чу­ва­є­се­бе віль­но та спо­кій­но. Ди­ти­на знає, що про неї пі­клу­ю­ться, її по­ва­жа­ють та за­хи­ща­ють, то­му й стра­ху не­має. Йо­го про­сто так ви­хо­ву­ва­ли. Хо­ті­ло­ся б, щоб і на­ші ді­ти ма­ли ана­ло­гі­чне ро­зу­мі­н­ня.

А з не­га­ти­ву мо­жу від­зна­чи­ти те, що про­ве­де­н­ня ме­ди­чної ре­фор­ми на­ра­зі під за­гро­зою зри­ву. І це три­во­жна тен­ден­ція. Дня­ми у Рів­но­му, як і в ін­ших мі­стах Укра­ї­ни, від­бу­ла­ся акція на під­трим­ку ме­дре­фор­ми. Як ка­жуть спе­ці­а­лі­сти га­лу­зі, якщо не змі­ни­ти си­сте­му охо­ро­ни здо­ров’я, ми не про­сто за­ли­ши­мо­ся на то­му ж мі­сці, а від­ко­чу­ва­ти­ме­мо­ся у зво­ро­тно­му на­прям­ку. З цим по­трі­бно бо­ро­ти­ся. Зре­штою, це ми і ро­би­мо.

Оле­ксандр ХАРВАТ, фо­то­ху­до­жник:

— Дня­ми від­кри­ла­ся тре­тя між­на­ро­дна ви­став­ка LifePressPhoto2017. Це кон­курс ре­пор­тер­ської фо­то­гра­фії. Йо­го уча­сни­ка­ми цьо­го ро­ку ста­ли ав­то­ри з 26 кра­їн сві­ту. Ви­став­ку від­кри­ли в Острозь­кій ака­де­мії. Осо­би­сто ме­не чи не най­біль­ше вра­зи­ли знім­ки іспан­сько­го фо­то­гра­фа. Це знім­ки із кра­їн так зва­но­го тре­тьо­го сві­ту. Ду­же силь­ні ро­бо­ти. Цьо­го­річ актив­ни­ми уча­сни­ка­ми про­е­кту ста­ли ав­то­ри з Поль­щі, Ли­тви, Азер­бай­джа­ну, а та­кож, не­зва­жа­ю­чи на скла­дні від­но­си­ни з ці­єю кра­ї­ною, з Ро­сії. До ре­чі, один із там­те­шніх ав­то­рів на­ді­слав ро­бо­ту, яка сто­су­є­ться Смо­лен­ської тра­ге­дії. Знім­ки на цю те­му єта­кож у ав­то­ра з Япо­нії.

З по­зи­тив­них но­вин та­кож від­зна­чу пре­зен­та­цію на Рів­нен­щи­ні уні­каль­но­го ви­да­н­ня — «Пе­ре­со­пни­цько­го Єван­ге­лія від Ма­твія». Це ко­пія одні­єї з ча­стин зна­ме­ни­тої укра­їн­ської Пер­шо­кни­ги. І впер­ше во­на бу­де до­сту­пною для за­га­лу.

А з не­га­ти­ву від­зна­чу те, що пред­став­ни­ки вла­ди за­яв­ля­ють: мов­ляв, в Укра­ї­ні зро­ста­ють еко­но­мі­чні по­ка­зни­ки. Во­дно­час для пе­ре­сі­чних гро­ма­дян це зов­сім не від­чу­тно.

Ще одні­єю акту­аль­ною на сьо­го­дні те­мою за­ли­ша­є­ться без­віз. Йо­го тра­кту­ють як до­ся­гне­н­ня, а на­справ­ді це ма­ло б бу­ти нор­мою. Ну, і на­сто­ро­жу­ють ша­ле­ні чер­ги за біо­ме­три­чни­ми па­спор­та­ми. Та­ке вра­же­н­ня, що пів­кра­ї­ни хо­че ви­їха­ти у Єв­ро­пу.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.