Укра­їн­ці – не чу­жин­ці на сво­їй зем­лі

Тро­хи­про по­хо­дже­н­ня на­зви­на­шої кра­ї­ни

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Ігор ДЕМ’ЯНЧУК, кан­ди­дат те­хні­чних на­ук

... Пер­ша згад­ка про Укра­ї­ну в лі­то­пи­су ( 1187 р.) пов’ яза­на з кня­зем Во­ло­ди­ми­ром Глі­бо­ви­чем, який по­мер під час вій­ни з по­лов­ця­ми- сте­по­ви­ка­ми. На той час Русь- Укра­ї­на бу­ла у лі­со­сте­по­вій зо­ні, й са­ме у ній по­се­ля­ли бе­рен­де­їв, чор­них кло­бу­ків, які пе­ре­хо­ди­ли зі сте­пу, сте­по­ва ча­сти­на уві­йшла до Укра­ї­ни пі­зні­ше. Та нев­же Укра­ї­ною на­зи­ва­ли Ди­ке по­ле?

Оче­ви­дно, вар­то да­ти по­ясне­н­ня до дум­ки істо­ри­ка С. Ше­лу­хі­на, який по­ка­зав, що на­зва «Укра­ї­на» по­хо­дить від ді­є­сло­ва «кра­я­ти » . Кра­я­ти мо­жна не ли­ше з краю, а й нав­піл, от­же, Укра­ї­на не єо­кра­ї­ною Ро­сії чи Поль­щі; « край » ма­є­зна­че­н­ня « зем­ля » , а не ли­ше те, що на ме­жі. Ше­лу­хін це до­вів, по­ка­зав­ши на 30 при­кла­дах, що пре­фі­кси «о» та «у(в)» на­да­ють укра­їн­ським сло­вам зов­сім рі­зно­го зна­че­н­ня.

Вся­кий на­род перш за все ви­кра­ю­єу сві­до­мо­сті з ве­ли­ко­го сві­ту свою зем­лю, по­тім од­кра­ю­є­по­дум­ки від ма­ло­ві­до­мо­го сві­ту більш зна­ні (мо­ва, зви­чаї,пра­ви­те­лі) зем­лі су­сі­дів, ви­ді­ля­є­їх як окре­мі ча­сти­ни, са­мо­стій­ні зем­лі, обла­сті, краї, кра­ї­ни, укра­ї­ни. Та­ких укра­я­них зе­мель бу­ло ба­га­то: «Ой, по го­рах, по до­ли­нах, по ши­ро­ких укра­ї­нах». Во­ни бу­ли в Мо­ско­вії, Укра­ї­ні, Поль­щі; на Бал­ка­нах при­жив­ся ва­рі­ант «крА­ї­на»; у лі­то­пи­су С.Ве­ли­чка мо­ви­ться про По­ме­ра­нію як про «та­мо­шню укра­ї­ну». У пі­сні «По­бра­тав­ся со­кіл...» єсло­ва: «А сам я по­ли­ну в чу­жу укра­ї­ну, в чу­жу вкра­ї­нонь­ку, в чу­жу сто­ро­нонь­ку». Є пе­ре­гук з лу­жи­ча­на­ми, але во­ни не вжи­ва­ли при­кме­тник «чу­жа», бо у них сам імен­ник «вукра­ї­на» ма­є­та­кий смисл, укра­їн­ці ж да­ва­ли цей озна­чаль­ний при­кме­тник зем­лям, що ле­жа­ли по­за їх рі­дною, то­му й не на­го­ло­шу­ва­ли, що їхня Укра­ї­на «своя».

Біль­шість на­ро­дів до­да­ва­ли до назв сво­їх кра­їв на­ціо­наль­ну озна­ку: єСерб­ська Кра­ї­на; в Угор­щи­ні в 1918—1919рр. бу­ла ав­то­но­мія Ру­ська Кра­ї­на. Укра­їн­ці обі­йшли­ся без при­кме­тни­ків. По­сту­по­во ім’я за­галь­не «укра­ї­на» пе­ре­тво­ри­ло­ся в них на вла­сне, спо­ча­тку до ньо­го, як ви­дно з пі­сень і дум, за­сто­со­ву­ва­ли­ся озна­че­н­ня «своя», «на­ша», «рі­дна» Укра­ї­на, по­тім во­ни ста­ли не­о­бов’яз­ко­ви­ми, від­па­ли. Укра­їн­ці бу­ли впев­не­ні, що весь світ і так му­сить зна­ти, де їхня зем­ля і хто во­ни та­кі.

Укра­їн­ці жи­вуть на сво­їй зем­лі.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.