Чи це шля­хе­тно – в ім’я ді­тей кра­сти у вну­ків і прав­ну­ків?

Про мо­раль­но-ети­чний аспект «бур­шти­но­вої ли­хо­ман­ки»

Den (Ukrainian) - - Пошта «дня» - Сер­гій ЛАЩЕНКО

Ко­ли їхав на По­ліс­ся, то не ста­вив со­бі за ме­ту ви­вчи­ти, ко­му най­біль­ше по­ща­сти­ло під час «бур­шти­но­вої ли­хо­ман­ки». Знаю, що з’яви­ла­ся чи­ма­ла кіль­кість міль­йо­не­рів, але це вже про­бле­ма фі­скаль­них ор­га­нів. Біль­ше ме­не ці­ка­вив мо­раль­но­е­ти­чний аспект про­бле­ми. Бо ко­лись я пи­сав про до­не­цькі ко­пан­ки і, зі­зна­ю­ся, то­ді не без гор­до­сті зро­бив ка­те­го­ри­чний ви­сно­вок: на За­хі­дній Укра­ї­ні по­ді­бне ка­лі­че­н­ня рі­дної зем­лі не­мо­жли­ве. Му­шу те­пер ви­зна­ти, що по­ми­ляв­ся. Край ви­со­кої на­ціо­наль­ної сві­до­мо­сті та ге­ро­їв УПА ви­явив­ся без­си­лим про­ти люд­ської за­жер­ли­во­сті. То які ж ме­ха­ні­зми по­сту­по­вої втра­ти кон­тро­лю над вла­сни­ми вчин­ка­ми? Не пре­тен­дую на гли­бо­кий ана­ліз, але де­що та­ки до­слі­див. Мо­жли­во, на­сту­пни­кам вда­сться зро­би­ти біль­ше. А що за­йма­ти­ся ці­єю про­бле­мою до­ве­де­ться — не маю жо­дно­го сум­ні­ву. До­ве­де­ться на­віть то­ді, ко­ли за­кін­чи­ться весь бур­штин. Бо епі­де­мія зло­дій­ства на цьо­му не при­пи­ни­ться. На­ка­та­ні схе­ми за­пра­цю­ють в ін­ших мі­сцях.

Про мас­шта­би ли­ха го­во­рить та­ка де­таль. Роз­шу­кав по ін­тер­не­ту кіль­ка те­ле­фо­нів пра­ців­ни­ків лі­со­во­го го­спо­дар­ства. І ось те­ле­фо­ную мо­ло­до­му лі­сни­чо­му: чи не да­сте на кіль­ка днів план лі­со­вих на­са­джень, щоб я міг кра­ще орі­єн­ту­ва­ти­ся в лі­сі? По­вер­ну не­о­дмін­но — сло­во ко­ле­ги. А той від­по­від­ає: «Бур­штин зби­ра­є­те­ся до­бу­ва­ти? То­ді бе­ріть нас у до­лю, іна­кше до­по­ма­га­ти не бу­де­мо! » Уяв­ля­є­те — ка­за­ти та­ке зов­сім не­зна­йо­мій лю­ди­ні та ще й по те­ле­фо­ну. Вже це го­во­рить про чи­ма­лі мас­шта­би до­бу­ва­н­ня бур­шти­ну і про від­су­тність стра­ху. А що ж то­ді стри­му­є­за­ро­бі­тчан­ське цу­на­мі? Там, де «ста­ра­те­лі» ро­зі­гна­ли­ся не на жарт, їх тро­хи галь­му­ють си­ло­ви­ки — по­лі­ція, На­ціо­наль­на гвар­дія то­що. Але всі, з ким ме­ні до­ве­ло­ся роз­мов­ля­ти, ствер­джу­ють, що си­ло­ви­ки «в до­лі», а якщо не во­ни са­мі, то їхнє­на­чаль­ство. В ін­ші ва­рі­ан­ти лю­ди ка­те­го­ри­чно не хо­чуть ві­ри­ти.

Ми­ну­лої ве­сни я спіл­ку­вав­ся з чіль­ни­ми пра­ців­ни­ка­ми лі­со­во­го го­спо­дар­ства Укра­ї­ни — як чин­ни­ми, так і пен­сіо­не­ра­ми. Во­ни ка­жуть, що най­кра­щий спо­сіб змен­ше­н­ня мас­шта­бів ви­до­бу­ва­н­ня бур­шти­ну — це уза­ко­не­н­ня йо­го. Тоб­то лю­ди­на по­вин­на пла­ти­ти вста­нов­ле­ний від­со­ток із за­ро­бле­но­го у бю­джет. А го­лов­не — по­за­си­па­ти й по­за­рів­ню­ва­ти ями, зро­би­ти мі­сце­вість при­да­тною для по­са­док мо­ло­до­го лі­су. Бо іна­кше ви­хо­дить так: те­ри­то­рію зни­щи­ли, рі­вень ра­ді­а­ції під­ня­ли, са­мі зба­га­ти­ли­ся й... вте­кли. Хоч би те, що ро­сло на мі­сці «бур­шти­но­вих» ді­ля­нок, да­ва­ли лі­сів­ни­кам своє­ча­сно зрі­за­ти й ре­а­лі­зу­ва­ти! Хоч би яка ко­пій­ка бу­ла лі­сни­цтвам на паль­не та на за­без­пе­че­н­ня но­вих лі­со­по­са­док. Але ж ні, зру­ба­ють ціл­ком здо­ро­ву со­сну і по­чи­на­ють вгри­за­ти­ся в зем­лю. Че­рез де­який час ба­чать, що во­на й на зем­лі за­ва­жає. То по­рі­жуть її так, що во­на вже ні на що не при­да­тна. Про це ме­ні з бо­лем роз­по­від­ав ко­ли­шній лі­сів­ник, яко­го пам’ятаю ще 10рі­чним хло­пчи­ком. На­віть тро­хи ли­сту­вав­ся з до­пи­тли­вим шко­ля­рем, то­му до­бре ви­вчив йо­го ха­ра­ктер. Та­ких за­тя­тих при­ро­до­лю­бів, як Сер­гій, се­ред по­лі­щу­ків оди­ни­ці. Але й він не всто­яв — ви­му­ше- ний був по­да­ти­ся на «бур­шти­но­ві» за­ро­бі­тки. Бо тре­ба ж якось го­ду­ва­ти чо­ти­рьох ді­тей! А ще якось ми­мо­во­лі про­го­во­рив­ся про за­ро­бі­тки сво­го си­на лі­тній «сво­бо­ді­вець»... Тоб­то ні еко­ло­гі­чна, ні на­ціо­наль­на сві­до­мість у роз­пал бур­шти­но­вої ли­хо­ман­ки вже не стри­му­ють. Що­прав­да, ви­ще­зга­да­ні лю­ди за­ро­бля­ли по мі­ні­му­му й у жо­дні зло­чин­ні схе­ми не встря­ва­ли.

А за­раз по­го­во­ри­мо про по­лі­ських ба­бусь. Про тих ба­бусь, з яких бур­шти­но­ві ста­ра­те­лі — ні­які. При­кро, але ягід та гри­бів з тих за­ги­дже­них лю­ди­ною місць їм вже зби­ра­ти не до­ве­де­ться. Бо рі­вень ра­ді­а­ції сут­тє­во зро­сте — са­ма лю­ди­на під­ні­ме на по­верх­ню ті ра­діо­ну­клі­ди, які три де­ся­ти­лі­т­тя до­ща­ми зми­ва­ли­ся в ни­жні ша­ри ґрун­ту. А бу­ло ж ко­лись чор­ни­ці! З но­сталь­гі­єю ста­рень­кі роз­по­від­а­ли, що в ра­дян­ські ча­си де­які зби­ра­чі ма­ли по 40 ти­сяч ра­дян­ських кар­бо­ван­ців на книж­ці. За чор­ни­цю, бру­сни­цю, жу­рав­ли­ну, бі­лі гри­би, ли­си­чки... Все во­но з кра­хом СРСР про­па­ло, але ж які мас­шта­би за­ро­бі­тків бу­ли, яка ві­ра в по­тен­ці­ал рі­дно­го краю! А те­пер і на шма­ток хлі­ба не за­ро­биш... Бо якщо й збе­руть ба­бу­сі де­щи­цю, то ні­хто у них ра­ді­а­цій­но­го не ку­пить. Або ж до­ве­де­ться їха­ти в Ки­їв і бре­ха­ти, що чор­ни­ця не з По­ліс­ся, а з Кар­пат. Так що не­до­лу­го го­спо­да­рю­ють ни­ні по­лі­щу­ки: до­ро­ги не ла­та­ю­ться, но­ві сад­ки й шко­ли не від­кри­ва­ю­ться, все йде в ки­ше­ні бе­ру­чким і най­хи­трі­шим. Че­сні зно­ву в про­гра­ші. Ду­ма­є­те, це не впли­не на ін­ші ре­гіо­ни та на ін­ші сто­ро­ни життя укра­їн­ців?

*** Бу­ли, що­прав­да, й при­єм­ні мо­мен­ти. Одна мо­ло­да хри­сти­я­но­чка роз­по­від­а­ла, що ві­ру­ю­чі хло­пці з її се­ла спо­ча­тку теж по­ча­ли ви­до­бу­ва­ти бур­штин. Але по­тім пре­сві­тер ска­зав, що рі­дну зем­лю ка­лі­чи­ти не мо­жна, й во­ни при­пи­ни­ли. По­ї­ха­ли на за­ро­бі­тки в Поль­щу. Та й ця мо­ло­да дів­чи­на вже їзди­ла «на те­пли­ці» в су­сі­дню Бі­ло­русь. До­жи­ли­ся укра­їн­ці! Вже в Бі­ло­русь їде­мо, як ко­лись в Аме­ри­ку чи в Ка­на­ду. А що по­ро­биш, ко­ли на рі­дній зем­лі го­спо­да­рю­ва­ти не вмі­є­мо? Мо­же б, сто­ли­чним до­ку­мен­та­лі­стам вар­то по­їха­ти в ту по­лі­ську глу­ши­ну й по­зна­йо­ми­ти­ся із справ­жні­ми хри­сти­я­на­ми? Фільм зня­ти про най­стій­кі­ших... Бо й се­ред хри­сти­ян, схо­же, став­ся роз­кол. Є та­кі, що вже го­то­ві кра­сти у сво­їх на­щад­ків. Що­прав­да, го­то­ві при цьо­му на­ба­га­то біль­ше мо­ли­ти­ся. Ін­те­лі­ген­тна жін­ка із Сарн роз­по­ві­ла ме­ні про свою ро­дин­ну тра­ге­дію. Не­віс­тка пі­шла від її си­на, бо він, як ві­ру­ю­чий, не хо­тів за­йма­ти­ся бур­шти­ном. А гро­шей в ро­ди­ні не ви­ста­ча­ло... От­же, на­віть в хри­сти­ян­сько­му се­ре­до­ви­щі не всі одна­ко­во став­ля­ться до Бо­жих за­по­від­ей. То­му вва­жаю, що хри­сти­ян­ські кон­фе­сії Укра­ї­ни по­вин­ні офі­цій­но ви­зна­ти, що єпро­бле­ма МАСОВОГО по­ру­ше­н­ня укра­їн­ця­ми за­по­віді «не вкра­ди». І якось крок за кро­ком хри­сти­я­ні­зу­ва­ти на­цію. Обли­ши­ти ні­ко­му не по­трі­бні ри­ту­а­ли і вчи­ти­ся по­ши­рю­ва­ти хри­сти­ян­ські цін­но­сті. А ще цер­ков­ні іє­рар­хи по­вин­ні чі­тко усві­до­ми­ти: ве­ли­кий гріх — ре­лі­гію лю­бо­ві та ми­ло­сер­дя пе­ре­тво­рю­ва­ти на ре­лі­гію по­ря­тун­ку вла­сної шку­ри... Над­то вже ко­мі­чно ви­гля­да­є­про­слав­ля­н­ня Твор­ця в той час, ко­ли ми, ледь не кон­сен­су­сом, при­сту­пи­ли до ма­кси­маль­но­го плюн­дру­ва­н­ня рі­дної зем­лі. А він же нам сво­го ча­су укра­яв її так ще­дро! Са­ме для ща­стя на­шо­го, а не для ни­ще­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.