Чи бу­ла змо­ва мар­ша­ла Ту­ха­чев­сько­го?

До 80-річ­чя одно­го зі зна­ме­ни­тих «ста­лін­ських» про­це­сів

Den (Ukrainian) - - Iсторія Та «я» - Бо­рис СОКОЛОВ

80 ро­ків то­му, 11 черв­ня 1937 ро­ку, Спе­ці­аль­ною су­до­вою при­су­тні­стю Вер­хов­но­го Су­ду СРСР на чо­лі з арм­вій­ськю­ри­стом Ва­си­лем Уль­рі­хом в хо­ді одно­ден­но­го за­кри­то­го су­до­во­го за­сі­да­н­ня, без за­хи­сни­ків і без пра­ва оскар­же­н­ня ви­ро­ку, бу­ли за­су­дже­ні до стра­ти уча­сни­ки так зва­ної вій­сько­во-фа­шист­ської змо­ви: мар­шал Ми­хай­ло Ту­ха­чев­ський, ко­ли­шній 1-й за­сту­пник нар­ко­ма обо­ро­ни; ко­ман­дар­ми 1-го ран­гу Йо­на Якір та Іє­ро­нім Убо­ре­вич, ко­ли­шні ко­ман­ду­ва­чі, від­по­від­но, Ки­їв­сько­го і Бі­ло­ру­сько­го вій­сько­вих окру­гів; ко­ман­дарм 2- го ран­гу Ав­густ Корк, ко­ли­шній на­чаль­ник Вій­сько­вої ака­де­мії іме­ні Фрун­зе; ком­ко­ри Ро­берт Ей­де­ман, ко­ли­шній го­ло­ва Цен­траль­ної ра­ди «Осо­а­ви­а­хим»; Ві­товт Пу­тна, ко­ли­шній вій­сько­вий ата­ше в Ан­глії; Бо­рис Фель­дман, ко­ли­шній на­чаль­ник Управ­лі­н­ня з ко­ман­дно­го і на­чаль­ни­цько­му скла­ду «РККА»; Ві­та­лій При­ма­ков, за­снов­ник «чер­вон­но­го ка­за­че­ства», який пе­ред аре­штом був за­сту­пни­ком ко­ман­ду­ва­ча Ле­нін­град­сько­го вій­сько­во­го окру­гу. Це був не суд, а тра­гі­ко­ме­дія з ви­рі­ше­ним на­пе­ред ви­ро­ком. У ніч з 11 на 12 черв­ня за­су­дже­них роз­стрі­ля­ли по­стрі­лом в по­ти­ли­цю. Ли­ше Ту­ха­чев­сько­му, згі­дно з до­не­се­н­ням НКВС, за йо­го на­по­ле­гли­вим про­ха­н­ням, ку­лю вса­ди­ли в лоб.

Ра­зом з уча­сни­ка­ми «вій­сько­во­фа­шист­ської змо­ви» на ла­ві під­су­дних мав пе­ре­бу­ва­ти ар­мій­ський ко­мі­сар 1-го ран­гу Ян Га­мар­ник. Однак він пі­сля звіль­не­н­ня з по­са­ди на­чаль­ни­ка По­лі­т­управ­лі­н­ня Чер­во­ної Ар­мії і в очі­ку­ван­ні не­ми­ну­чо­го аре­шту пе­ред­ба­чли­во за­стре­лив­ся 31 трав­ня 1937 ро­ку. Про­цес Ту­ха­чев­сько­го став по­ча­тком ши­ро­кої кам­па­нії ре­пре­сій у Чер­во­ній Ар­мії, в хо­ді якої бу­ло ре­пре­со­ва­но або звіль­не­но з ар­мії де­ся­тки ти­сяч ко­ман­ди­рів і ко­мі­са­рів.

■ Утім, до­ля суд­дів бу­ла не на­ба­га­то кра­щою за до­лю під­су­дних. З 9 чле­нів Спе­ці­аль­ної при­су­тно­сті ли­ше троє пе­ре­жи­ли ста­лін­ські ре­пре­сії: Уль­ріх, мар­шал Се­мен Бу­дьон­ний і ко­ман­дарм 1-го ран­гу Бо­рис Ша­по­шни­ков. Мар­шал Ва­силь Блю­хер по­мер пі­сля по­бо­їв під час слід­ства, ко­ман­дарм 1-го ран­гу Іван Бє­лов і ко­ман­дар­ми 2-го ран­гу Яків Ал­ксніс, Пав­ло Ди­бен­ко і Ми­ко­ла Ка­ши­рін бу­ли роз­стрі­ля­ні, а ком­див Єли­сей Го­ря­чев, по­ді­бно Га­мар­ни­ку, за­стре­лив­ся в очі­ку­ван­ні аре­шту.

Ту­ха­чев­сько­му і йо­го то­ва­ри­шам ін­кри­мі­ну­ва­ли на­мір здій­сни­ти вій­сько­вий пе­ре­во­рот, а та­кож шпи­гун­ство на ко­ристь Ні­меч­чи­ни і Поль­щі, зв’язок з тро­цькіст­ською та бу­ха­рин­ською опо­зи­ці­єю, на­мір пе­ре­да­ти ча­сти­ну ра­дян­ської те­ри­то­рії Ні­меч­чи­ні та Япо­нії і роз­роб­ку пла­ну по­раз­ки Чер­во­ної Ар­мії в май­бу­тній вій­ні з Ні­меч­чи­ною та Поль­щею, яку то­ді вва­жа­ли в Мо­скві ві­ро­гі­дним ні­ме­цьким со­ю­зни­ком. Про­те в ма­те­рі­а­лах слід­ства і су­ду не­має жо­дних вка­зі­вок на кон­кре­тну під­го­тов­ку вій­сько­во­го пе­ре­во­ро­ту в Мо­скві. Адже для цьо­го тре­ба бу­ло ма­ти на­дій­ну вій­сько­ву час- ти­ну або в са­мій сто­ли­ці, або не­да­ле­ко від неї, щоб за не­об­хі­дно­сті її мо­жна бу­ло швид­ко пе­ре­ки­ну­ти до Мо­скви до мо­мен­ту пе­ре­во­ро­ту. Але жо­дних слі­дів та­кої ча­сти­ни не­має в ма­те­рі­а­лах ско­ро­стріль­но­го слід­ства, яке у ви­пад­ку з Ту­ха­чев­ським три­ва­ло мен­ше трьох ти­жнів.

■ І чо­му Ту­ха­чев­ський, який пі­сля від­мі­ни сво­єї по­їзд­ки до Лон­до­на на ко­ро­на­цію ан­глій­сько­го ко­ро­ля мав би зро­зу­мі­ти, що змо­ва роз­кри­та, не спро­бу­вав під­ня­ти ба­таль­йон або хо­ча б ро­ту, аби за­хо­пи­ти Кремль? Втра­ча­ти все одно бу­ло вже ні­чо­го! Що­прав­да, ко­ли­шній на­чаль­ник ВПС і ко­ли­шній нар­ком зов­ні­шньої тор­гів­лі Ар­ка­дій Ро­зен­гольц, за­а­ре­што­ва­ний вже пі­сля стра­ти Ту­ха­чев­сько­го, по­ка­зав на слід­стві, ні­би той роз­гля­дав « мо­жли­вість для гру­пи вій­сько­вих, йо­го при­бі­чни­ків, зі­бра­ти­ся у ньо­го на квар­ти­рі під яким-не­будь при­во­дом, про­ни­кну­ти до Крем­ля, за­хо­пи­ти крем­лів­ську те­ле­фон­ну стан­цію і вби­ти ке­рів­ни­ків пар­тії та уря­ду». А ось це вже якась без­глу­зда ви­дум­ка слід­ства. Квар­ти­ра у Ту­ха­чев­сько­го бу­ла ве­ли­ка, але біль­ше 20—30 чо­ло­вік ту­ди б на­вряд чи по­мі­сти­ло­ся. Нев­же з на­стіль­ки ма­лим за­го­ном, озбро­є­ним ли­ше лег­кою стрі­ле­цькою збро­єю, Ту­ха­чев­ський міг роз­ра­хо­ву­ва­ти на сер­йо­зне захоплення Крем­ля?

Та­ко­жу ма­те­рі­а­лах слід­ства і су­ду не­має жо­дних слі­дів «чер­во­ної па­пки» з ком­про­ма­том на Ту­ха­чев­сько­го, яка, за твер­дже­н­ням одно­го з ке­рів­ни­ків ні­ме­цьких спец­служб Валь­те­ра Шел­лен­бер­га, бу­ла пе­ре­да­на ні­ме­цькою роз­від­кою Ста­лі­ну. І вза­га­лі не­зро­зумі­ло, чо­му для то­го, аби зро­би­ти вій­сько­вий пе­ре­во­рот, Ту­ха­чев­сько­му і йо­го то­ва- ри­шам ра­ні­ше не­о­дмін­но тре­ба бу­ло ста­ти ні­ме­цьки­ми шпи­гу­на­ми. І чо­му ви­рок ба­зу­вав­ся ли­ше на ви­зна­н­нях під­су­дних, ви­би­тих слід­ством шля­хом тор­тур?

■ А що жбу­ло на­справ­ді? Бу­ло су­пер­ни­цтво «кін­но­ар­мій­сько­го » угру­по­ва­н­ня в ке­рів­ни­цтві «РККА» на чо­лі з Во­ро­ши­ло­вим і «пі­хо­тно­го» — на чо­лі з Ту­ха­чев­ським. У чо­му Ту­ха­чев­ський і йо­го со­ра­тни­ки че­сно зі­зна­ли­ся, так це в на­мі­рі змі­сти­ти Во­ро­ши­ло­ва з по­са­ди нар­ко­ма обо­ро­ни. Але на змо­ву, а тим біль­ше на пе­ре­во­рот це не тя­гне — в кра­що­му ра­зі — на ін­три­гу. Ста­лін та­ке про­ти­сто­я­н­ня ви­рі­шив на ко­ристь близь­ких йо­му по гро­ма­дян­ській вій­ні «кін­но­ар­мій­ців». А угру­по­ва­н­ня Ту­ха­чев­сько­го і всіх вій­сько­вих, хоч тро­хи пов’яза­них з ним, зни­щив.

Ці­ка­вим є на­ціо­наль­ний склад під­су­дних і суд­дів. Се­ред пер­ших ро­сі­я­нин — один Ту­ха­чев­ський. Є три єв­реї (Якір і Фель­дман, а та­кож Га­мар­ник), два ли­тов­ці (Убо­ре­вич і Пу­тна), один есто­нець ( Корк), один ла­тиш (Ей­де­ман) і один укра­ї­нець (При­ма­ков). Се­ред ін­ших — ро­сі­ян ше­сте­ро (Бу­дьон­ний, Блю­хер, Ша­по­шни­ков, Бє­лов, Ка­ши­рин, Го­ря­чев), один ні­мець (Уль­ріх), один ла­тиш (Ал­ксніс) і один укра­ї­нець (Ди­бен­ко). Ста­лін вже то­ді по­чи­нав змі­ню­ва­ти про­ле­тар­ський ін­тер­на­ціо­на­лізм на ро­сій­ський ім­пер­ський на­ціо­на­лізм, під пра­по­ром яко­го зби­рав­ся пе­ре­мог­ти в но­вій сві­то­вій вій­ні.

■ Ра­дян­ський вождь пла­ну­вав ве­ли­ку вій­ну з Ні­меч­чи­ною, яка, за йо­го пла­на­ми, бу­де зви­тя­жною і не ду­же три­ва­лою. Ста­лін ко­ло­саль­но пе­ре­оці­ню­вав боє­зда­тність «РККА» і не­до­оці­ню­вав по­ту­жність Вер­ма­хту. У пе­ред­день швид­кої вій­ни ген- сек по­збав­ляв­ся від усіх по­тен­цій­них бо­на­пар­тів, які пі­сля пе­ре­мо­ги мо­гли б спро­бу­ва­ти зни­щи­ти йо­го, спи­ра­ю­чись на вір­ні їм вій­ська. Єди­ним справ­жнім пол­ко­вод­цем вождь вва­жав са­мо­го се­бе. І по­тре­бу­вав вій­сько­вих не над­то та­ла­но­ви­тих, та­ких, які б не пре­тен­ду­ва­ли на роль «бо­на­пар­та», зі­рок з не­ба не ха­па­ли, за­те бу­ли сум­лін­ни­ми, на кшталт Во­ро­ши­ло­ва. І вва­жав за кра­ще ма­ти не про­фе­сій­ну, до­бре на­вче­ну ар­мію, яка мо­гла ста­ти опо­рою для по­тен­цій­но­го «бо­на­пар­та», а більш чи­слен­не, однак не­ква­лі­фі­ко­ва­не опол­че­н­ня. Ста­лін спо­ді­вав­ся при­ду­ши­ти во­ро­га на­ба­га­то чи­сель­ні­шою ма­сою лю­дей, тан­ків і лі­та­ків, що при- зве­ло до стра­шних втрат під час Ве­ли­кої Ві­тчи­зня­ної.

Якщо у Ту­ха­чев­сько­го і бу­ли бо­на­пар­тист­ські ам­бі­ції (хо­ча до­ка­зів цьо­го не­має), то він зби­рав­ся ре­а­лі­зу­ва­ти їх ли­ше пі­сля пе­ре­мо­ги в но­вій сві­то­вій вій­ні, до якої по­си­ле­но го­ту­вав­ся, спо­ді­ва­ю­чись очо­ли­ти вій­ська на фрон­ті. Хо­ча ло­гі­чні­ше бу­ло б йо­му спро­бу­ва­ти за­хо­пи­ти вла­ду ві­дра­зу пі­сля гро­ма­дян­ської вій­ни. І вже зов­сім без­глу­здо бу­ло ро­би­ти це в 1937 ро­ці, че­рез 15 ро­ків пі­сля за­вер­ше­н­ня гро­ма­дян­ської вій­ни, ко­ли про ко­ли­шні пе­ре­мо­ги Ту­ха­чев­сько­го вже по­ча­ли за­бу­ва­ти, а но­вих по­ки що не бу­ло.

■ 2 черв­ня 1937 ро­ку, ви­сту­па­ю­чи на роз­ши­ре­но­му за­сі­дан­ні Вій­сько­вої ра­ди при Нар­ко­мі обо­ро­ни, Ста­лін го­во­рив про Ту­ха­чев­сько­го, по­си­ла­ю­чись на про­ди­кто­ва­ні слід­чим мар­ша­ло­ві «вла­сні свід­че­н­ня » : « Він опе­ра­тив­ний план наш, опе­ра­тив­ний план — на­ше най­свя­ті­ше пе­ре­дав ні­ме­цько­му рей­хсве­ру». Тут Йо­сиф Віс­са­ріо­но­вич не бре­хав, однак сві­до­мо спо­тво­рив ба­га­то об­ста­вин. Про­да­но бу­ло не опе­ра­тив­ний, а мо­бі­лі­за­цій- ний план, не рей­хсве­ру, а поль­сько­му ге­не­раль­но­му шта­бу, і не в 30-і ро­ки, а в 1923—1924 ро­ках. І не справ­жній план, а де­з­ін­фор­ма­цій­ний, ви­го­тов­ле­ний у рам­ках че­кіст­ської опе­ра­ції «Трест», ле­ген­да існу­ва­н­ня по­ту­жної і впли­во­вої Мо­нар­хі­чної ор­га­ні­за­ції Ро­сії, чле­на­ми якої ні­би­то бу­ли ви­со­ко­по­став­ле­ні ко­ман­ди­ри Чер­во­ної Ар­мії, вра­хо­ву­ю­чи Ту­ха­чев­сько­го. За до­по­мо­гою «Тре­сту» стри­му­ва­ли те­ро­ри­сти­чну актив­ність бі­лої емі­гра­ції, а та­ко­жде­з­ін­фор­му­ва­ли іно­зем­ні роз­від­ки про стан і пла­ни Чер­во­ної Ар­мії. Як зга­ду­вав у 1965 ро­ці ко­ли­шній поль­ський вій­сько­вий ата­ше в Есто­нії Ві­ктор-То­мір Дрім­мер, за со­лі­дну на ті ча­си су­му в 10 ти­сяч до­ла­рів поль­ська роз­від­ка ку­пи­ла у «Тре­сту» (МОР) мо­бі­лі­за­цій­ний план ра­дян­ських за­лі­зниць, при­чо­му дру­гу по­ло­ви­ну гро­шей по­ля­ки ма­ли за­пла­ти­ти ли­ше то­ді, ко­ли пе­ре­ко­на­ю­ться в до­сто­вір­но­сті пла­ну. Вся ця су­ма зре­штою по­пов­ни­ла бю­джет ОДПУ.

У поль­сько­му Ген­шта­бі план ви­зна­ли до­сто­вір­ним. Але ко­ли Піл­суд­ський 1926 ро­ку по­вер­нув­ся до вла­ди, він за­хо­тів озна­йо­ми­тись з пла­ном і, за сло­ва­ми Дрім­ме­ра, швид­ко ви­явив «по­мил­ки в ра­дян­ських роз­ра­хун­ках про­пу­скної спро­мо­жно­сті за­лі­зни­чних стан­цій». План ство­рю­вав вра­же­н­ня, що го­лов­но­го уда­ру за­знає Львів, то­ді як Піл­суд­ський був упев­не­ний, що, як і в 1920 ро­ці, Чер­во­на Ар­мія на­сту­па­ти­ме на Вар­ша­ву. В ре­зуль­та­ті « план бу­ло по­вер­не­но М. О. Р. з від­по­від­ною оцін­кою » . Моя ро­бо­та в Цен­траль­но­му вій­сько­во­му ар­хі­ві Поль­щі у Вар­ша­ві пов­ні­стю під­твер­джує по­ві­дом­ле­н­ня Дрім­ме­ра. В опи­сі справ 2-го від­ді­лу Ген­шта­бу (роз­від­ка) в спра­ві 1761, да­то­ва­ній 1923—1924 ро­ка­ми, по­зна­че­но «план мо­бі­лі­за­ції при­кор­дон­них окру­гів » . Про­те фа­кти­чно цьо­го пла­ну в спра­ві не­має. Як по­ві­до­ми­ли пра­ців­ни­ки архіву, з ці­єї спра­ви бу­ло ви­да­ле­но спра­ви 1741 і 144. Оста­н­ня є до­ку­мен­таль­ним свід­че­н­ням за­лі­зни­чних пе­ре­ве­зень. Її бу­ло від­кри­то у зв’яз­ку з тим, що пи­та­н­ня транс­порт­них пе­ре­ве­зень 1 гру­дня 1926 ро­ку бу­ло пе­ре­да­не з 2-го від­ді­лу Ген­шта­бу до 4-го. А у спра­ві 1741 є за­пис про від­су­тність у ній ар­ку­шів ( або до­ку­мен­тів) з 2 по 17, зро­бле­ний 18 ве­ре­сня 1967 ро­ку. Про­те, най­імо­вір­ні­ше, са­ме ці ар­ку­ші і мі­сти­ли фаль­ши­вий план мо­бі­лі­за­цій­них пе­ре­ве­зень, по­вер­не­ний «Тре­сту» ще до 1 гру­дня 1926 ро­ку. Не ви­клю­че­но, що ви­лу­че­н­ня справ що­до транс­порт­них пе­ре­ве­зень з ком­пе­тен­ції 2-го від­ді­лу і бу­ло пов’яза­не з тим, що поль­ські роз­ві­дни­ки прийня­ли во­че­видь де­з­ін­фор­ма­цій­ний план мо­бі­лі­за­цій­них пе­ре­ве­зень за чи­сту мо­не­ту. Ви­дно, при пе­ре­да­чі пла­ну по­ля­кам пред­став­ни­ки « Тре­сту » зга­ду­ва­ли, що роз­до­бу­ли йо­го за до­по­мо­гою Ту­ха­чев­сько­го.

■ Ста­лін на­пев­но знав, що мо­бі­лі­за­цій­ний план 1924 ро­ку був де­з­ін­фор­ма­ці­єю, так са­мо як і те, що по­ля­ки по­вер­ну­ли йо­го ( ду­маю, що він до­сі збе­рі­га­є­ться десь в Ар­хі­ві ФСБ або в Пре­зи­дент­сько­му ар­хі­ві). Але ген­се­ко­ві тер­мі­но­во по­трі­бно бу­ло за­пля­му­ва­ти Ту­ха­чев­сько­го в очах ра­дян­сько­го ге­не­ра­лі­те­ту. От тіль­ки 1924 рік був вже ар­ха­ї­кою, та й го­лов­ним су­про­тив­ни­ком ста­ла ни­ні не Поль­ща, а Ні­меч­чи­на. То­му Ста­лін і при­ду­мав вер­сію що­до пе­ре­да­чі Ту­ха­чев­ським мо­бі­лі­за­цій­но­го пла­ну рей­хсве­ру. Та ще й до­лу­чив сю­ди фа­таль­ну жін­ку Жо­зе­фі­ну Ген­зі, яка ні­би­то вер­бу­ва­ла Ту­ха­чев­сько­го та ін­ших чер­во­них ко­ман­ди­рів, за зав­да­н­ням ні­ме­цької роз­від­ки. Але це вже ін­ша істо­рія.

ФОТО С САЙ­ТА WIKIMEDIA.ORG

Мар­шал Ми­хай­ло Ту­ха­чев­ський (фото). Се­ред ра­дян­ських воє­на­чаль­ни­ків 30-х ро­ків йо­го осо­би­стість бу­ла, ма­буть, най­більш не­о­дно­зна­чною

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.