Вер­шник не­ба

У На­ціо­наль­но­му му­зеї лі­те­ра­ту­ри Укра­ї­ни впер­ше за ча­сів не­за­ле­жно­сті пред­ста­ви­ли ви­став­ку жи­во­пи­су Ва­си­ля Бар­ки

Den (Ukrainian) - - Культура - Ган­на ПАРОВАТКІНА Фото Ар­те­ма СЛІПАЧУКА, «День»

Наш ле­ген­дар­ний пи­сьмен­ник і пе­ре­кла­дач був ще й не­аби­яким ху­до­жни­ком, тво­ри яко­го не гір­ші за «ду­хо­вид­ця » Чюр­льо­ні­са! Не ви­ста­чає слів. Адже ми на вла­сні очі спо­сте­рі­га­ли ди­во. Ви­став­ку, про яку не­о­дмін­но зга­ду­ва­ти­муть на­віть у під­ру­чни­ках істо­рії. Про­сто в Укра­ї­ні з’явив­ся... вла­сний Чюр­льо­ніс або свій Ре­ріх, тіль­ки без ша­ру со­лод­ку­ва­тої «схі­дної» мі­сти­ки й ек­зо­ти­ки.

■ Впер­ше в істо­рії зав­дя­ки ро­бо­ті Ко­мі­сії з по­вер­не­н­ня в Укра­ї­ну на­ціо­наль­них куль­тур­них цін­но­стей у На­ціо­наль­но­му му­зею лі­те­ра­ту­ри Укра­ї­ни від­кри­то ви­став­ку «Світ очи­ма ду­ші: ма­ляр­ські ро­бо­ти Ва­си­ля Бар­ки». Ни­ні в Ки­є­ві на ній екс­по­ну­є­ться 21 ху­до­жня ро­бо­та ви­да­тно­го пи­сьмен­ни­ка Ва­си­ля Бар­ки (справ­жнє ім’я — Ва­силь Ко­стян­ти­но­вич Оче­рет, 1908 — 2003 рр.): пей­за­жі, ви­ко­на­ні у те­хні­ці па­сте­лі в 1960-х у США. Ця ви­став­ка має увійти до ан­на­лів із двох при­чин. По-пер­ше, то­му, що Укра­ї­на на­ре­шті від­кри­ла для се­бе Бар­ку-ху­до­жни­ка. І вла­сне, че­рез ми­сте­цьку якість са­мо­го твор­чо­го до­роб­ку зна­ме­ни­то­го про­за­ї­ка, по­е­та і пе­ре­кла­да­ча.

■ Про те, що ви­да­тний пи­сьмен­ник, ав­тор пер­шо­го в істо­рії ро­ма­ну про Го­ло­до­мор «Жов­тий князь», чи­слен­них вір­шів та есе­їв, Ва­силь Бар­ка був та­кож­хри­сти­ян­ським мі­сти­ком, зга­ду­ють у нас. Йо­го збір­ка «Вер­шник не­ба» мі­стить са­ме хри­сти­я­но­цен­три­чні бо­го­слов­ські роз­ду­ми. В усіх біо­гра­фі­ях ми­тця на­пи­са­но, що, мов­ляв, він на­вчав­ся в «бур­сі». І окре­мо на­го­ло­шу­ють, як уже 1930 р. йо­го зму­си­ли прив­се­лю­дно ка­я­ти­ся за, мов­ляв, спро­бу від­но­ви­ти ре­лі­гій­ний «пе­ре­жи­ток ка­пі­та­лі­зму» у твор­чо­сті (на збо­рах РАППу — Ро­сій­ськоп асо­ці­а­ціп про­ле­тар­ських пи­сьмен­ни­ків, до укра­пн­ськоп се­кцiп якоп вiн вхо­див). До­бре ві­до­мо, що Бар­ка-фі­ло­лог до вій­ни на­пи­сав (за­хи­стив уже 1940 р. у Мо­скві) кан­ди­дат­ську ди­сер­та­цію, те­мою якої ста­ла «Бо­же­ствен­на ко­ме­дія» Дан­те. І мен­ше ві­до­мо про те, що во­дно­час він пра­цю­вав у Кра­сно­дар­сько­му ху­до­жньо­му му­зеї.

■ «У му­зеї слу­жба скін­чи­лась ка­та­стро­фою з від­да­н­ням під суд, — роз­по­від­ав сам ми­тець в ав­то­біо­гра­фії. — Хоч до­ста­тніх при­чин до то­го не бу­ло; я з фон­ду, ви­зна­чив­ши да­ні про кар­ти­ни, вклю­чив в екс­по­зи­цію естамп Дю­ре­ра: «Чо­ло­вік сму­тку» (би­чу­ва­н­ня Хри­ста), ко­пію О. Іва­но­ва (ав­то­ра «Яв­ле­н­ня Хри­ста на­ро­до­ві») — з кар­ти­ни Ве­ро­не­зе «Пі­є­та», гар­ні ко­пії з Ра­фа­е­ле­вої «Ма­дон­ни зі свя­тим Ге­ор­гі­єм»; із «Но­чі» («Рі­здва») Ко­ре­джіо; та низ­ку ін­ших кар­тин справ­жньої ми­сте­цької вар­то­сти, з ре­лі­гій­ни­ми сю­же­та­ми. Для су­ду фор­му­ла обви­ну­ва­че­н­ня бу­ла: «контр­ре­во­лю­цій­не оформ­ле­н­ня ху­до­жньо­го му­зею».

■ От­же, мо­жна ді­зна­ти­ся, що лю­бов і до Дан­те, і до ре­лі­гій­но­го жи­во­пи­су Бар­ка про­ніс із са­мо­го ди­тин­ства. Са­ме «Бо­же­ствен­на ко­ме­дія» (з гра­вю­ра­ми Гю­ста­ва До­ре) ста­ла, як він сам пи­ше, одні­єю із тих пер­ших «до­ро­слих» кни­жок, яку він, сіль­ський хло­пчи­на, про­чи­тав ра­зом із «Гай­да­ма­ка­ми» Шев­чен­ка. А йо­го «пер­шим ми­сте­цьким вра­же­н­ням» у жит­ті, як свід- чить «Ав­то­біо­гра­фія», ста­ло: «Ман­дрів­ний ди­я­кон-жи­во­пи­сець на за­мов­ле­н­ня ба­тька на­ма­лю­вав на ве­ли­ко­му ар­ку­ші по­крі­вель­но­го за­лі­за іко­ну «Мо­лі­н­ня про ча­шу»: Хри­стос бі­ля ске­лі, се­ред сму­тних де­рев Ге­тси­ман­сько­го са­ду. Образ за­ймав усе по­ку­т­тя ха­ти».

■ Втім, Ва­силь Бар­ка — ху­до­жник, та ще й по­ді­бний на­віть сво­єю ко­ло­ри­сти­кою до Чюр­льо­ні­са та Ре­рі­ха? Ху­до­жник-ду­хо­ви­дець, чиї жи­во­пи­сні тво­ри, до то­го ж, і по­ясню­ють, і до­пов­ню­ють про­зо­ві? Оце вже аб­со­лю­тне від­кри­т­тя. Між тим, роз­див­ля­ю­чись не­ве­ли­кі за роз­мі­ра­ми пей­за­жі, ви­ко­на­ні на до­ще­чках і за­для мі­цно­сті укрі­пле­ні ла­ком са­мим ав­то­ром, жо­дним чи­ном не мо­жна уни­кну­ти по­ді­бної асо­ці­а­ції. Див­ний, май­же рай­ський спо­кій при­ро­ди, зо­бра­же­ної на кар­ти­нах, на­га­дує са­ме «Рай» Чюр­льо­ні­са. А ще, мо­жли­во, Де Кі­рі­ко. По­ді­бна на­віть ко­ло­ри­сти­ка: охри­сті й жов­ті ко­льо­ри, зе­ле­ні, си­ні, чер­во­ні «не­ро­зве­де­ні» фар­би. Тя­жі­н­ня до гео­ме­трії по- ді­бне до твор­чої ма­не­ри Кі­рі­ко. Хі­ба що ян­го­лів на по­ло­тнах не ви­дно — са­мі за­сти­глі у ві­чно­сті де­ре­ва. («В си­ньо­гір’я на­пли­ва­ють хма­ри, з тай­но­сти: мов гіл­ка бли­зить. Огній кле­ник — смо­ло­ски­пник, ма­рить; роз­світ в озе­рі лю­би­ти».) Си­ні ж го­ри на одно­му з пей­за­жів уже на­га­ду­ють ти­бет­ські ре­рі­хів­ські. Та Шам­ба­лою для Бар­ки-ху­до­жни­ка ста­ли аме­ри­кан­ські го­ри, які зов­ні на­про­чуд схо­жі на кар­пат­ські. Остан­ні ро­ки пи­сьмен­ник про­жив у Глен Спеї (штат Нью-Йорк), у бу­дин­ку від­по­чин­ку «Вер­хо­ви­на» Брат­сько­го со­ю­зу ро­бі­тни­ків-укра­їн­ців. Йо­го хи­жа хо­ва­ла­ся за сті­ною ва­лу­нів, що її ви­клав сам го­спо­дар. Життя у спо­гля­дан­ні при­ро­ди і в роз­ду­мах про Бо­га бу­ло вкрай уса­мі­тне­ним, від­лю­дни­цьким... На згад­ку про ми­тця, крім про­зо­вих тво­рів, сві­то­ві за­ли­ши­ли­ся та­ко­жме­ди­та­тив­ні кар­ти­ни. Ро­з­гля­да­ю­чи ці кар­ти­ни, ні­би за­ну­рю­є­шся у ме­ди­та­цію і від­чу­ва­єш на до­тик рай­ську ві­чність. Ба­чиш їх — і не­мов­би чу­єш ти­ху роз­мо­ву з Богом. Та­ку, як умі­ють роз­мов­ля­ти тіль­ки свя­ті та ян­го­ли: мо­вою сві­тлих від­чут­тів і не­су­є­тних обра­зів.

— Ця ви­став­ка — пер­ша в істо­рії Укра­ї­ни. Наш му­зей ду­же гор­ди­ться тим, що са­ме нам по­ща­сти­ло пред­став­ля­ти жи­во­пис Ва­си­ля Бар­ки. І що са­ме в нас збе­рі­га­ти­му­ться ці не­зви­чай­ні, справ­ді, пре­кра­сні ро­бо­ти, — від­зна­чи­ла за­сту­пник ге­не­раль­но­го ди­ре­кто­ра з на­у­ко­во­осві­тньої ро­бо­ти На­ціо­наль­но­го му­зею лі­те­ра­ту­ри Укра­ї­ни Ра­ї­са СЕННІКОВА. — Кар­ти­ни де­що по­тер­пі­ли від ча­су й під час транс­пор­ту­ва­н­ня, тож­спо­ча­тку про­йшли ре­став­ра­цію в Цен­траль­них ре­став­ра­цій­них май­стер­нях. Ми пла­ну­є­мо ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти їх у рі­зних ви­став­ках. А зокре­ма, «до­бу­ду­ва­ти» в по­стій­ній екс­по­зи­ції роз­діл 1960-х і до­пов­ни­ти роз­діл, при­свя­че­ний Ва­си­ле­ві Бар­ці. Адже то бу­де не два де­ся­тки кар­тин! Тож за­про­шу­є­мо по­ці­но­ву­ва­чів лі­те­ра­ту­ри і жи­во­пи­су по­ква­пи­ти­ся й обов’яз­ко­во від­ві­да­ти «істо­ри­чну» пер­со­наль­ну ви­став­ку, ку­ра­то­ром якої ста­ла Пав­лі­на Ду­най. По­вір­те, ви не по­шко­ду­є­те: тут, до всьо­го, про­сто не­ймо­вір­на енер­ге­ти­ка! Окре­мо всіх за­про­шу­є­мо 14 черв­ня на кон­церт «Світ очи­ма ду­ші». Він роз­по­чне­ться о 18.00 у за­лі, де екс­по­ну­є­ться «Світ очи­ма ду­ші: ма­ляр­ські ро­бо­ти Ва­си­ля Бар­ки». Му­зи­чну ча­сти­ну про­гра­ми скла­да­ти­муть ви­сту­пи ві­до­мо­го бар­да і ком­по­зи­то­ра Іго­ря Яку­бов­сько­го та бан­ду­рис­тки й ви­ко­на­ви­ці На­дії Ба­я­нів­ської. По­е­зії Ва­си­ля Бар­ки чи­та­ти­ме Га­ли­на Сте­фа­но­ва. Твор­чість са­мо­го Бар­ки в по­єд­нан­ні з на­ди­хну­тою ним — це має бу­ти ду­же не­зви­чно і не­ймо­вір­но ці­ка­во!

В. БАР­КА. «ОСЕРЕДОК СЕ­ЛИ­ЩА»

В. БАР­КА. «ОЗЕРО»

В. БАР­КА. «ГІРСЬКА САДИБА»

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.