«На­ше сло­во»:

Як но­вий го­лов­ний ре­да­ктор Хри­сти­на За­ник змі­нює най­ста­рі­ше і най­біль­ше укра­їн­ське ви­да­н­ня у Поль­щі

Den (Ukrainian) - - 25 - Спіл­ку­ва­ла­ся Ма­рія СЕМЕНЧЕНКО

Пер ше чис ло тиж не ви ка « На ше сло во » по ба чи ло світ 15 черв­ня 1956 ро­ку у Вар­ша­ві. Це ста­ло мо­жли­вим зав­дя­ки по­лі­ти­чній від­ли­зі 1950-х ро­ків, то­ді у Поль­щі з’яви­ли­ся одра­зу кіль­ка ча­со­пи­сів для на­ціо­наль­них мен­шин. Га­зе­та об’єд­ну­ва­ла укра­їн­ців, де­пор­то­ва­них на пів­ніч і за­хід Поль­щі вна­слі­док опе­ра­ції «Ві­сла», до­по­ма­га­ла їм три­ма­ти зв’язок та збе­рі­га­ти свою іден­ти­чність. І ось уже по­над 60 ро­ків ви­да­н­ня має по­стій­них чи­та­чів, вже тре­тє по­ко­лі­н­ня поль­ських укра­їн­ців що­ти­жня чи­та­ють «На­ше сло­во», а де­які з них вже зі­бра­ли пов­ний ар­хів га­зе­ти, не ви­ки­нув­ши жо­дно­го при­мір­ни­ка.

У бе­ре­зні цьо­го ро­ку ре­да­кцію «На­шо­го сло­ва» очо­ли­ла ви­пу­скни­ця Мо­ги­лян­ської шко­ли жур­на­лі­сти­ки Хри­сти­на За­ник. Во­на при­йшла у ви­да­н­ня з іде­я­ми та пла­на­ми, як змі­ни­ти га­зе­ту на кра­ще, вди­хну­ти у неї но­ве життя і за­лу­чи­ти но­вих чи­та­чів, зокре­ма мо­лодь. Ми­ну­ло ли­ше кіль­ка мі­ся­ців, а змі­ни вже від­чу­тні. Втім, роз­по­від­ає Хри­сти­на, до них тре­ба під­хо­ди­ти з ро­зу­мом і ду­же де­лі­ка­тно, й не ла­ма­ти те, що бу­ду­ва­ло­ся 60 ро­ків, а до­пов­ню­ва­ти.

«Га­зе­та мо­же ста­ти кра­щою, більш на­бли­же­ною до чи­та­ча, я над цим хо­чу пра­цю­ва­ти і пра­цюю. Те, що ви­да­н­ня є кон­се­рва­тив­ним — це ло­гі­чно. Не бу­ду­чи кон­се­рва­тив­ною, укра­їн­ська гро­ма­да не за­ли­ша­ла­ся б укра­їн­ською, ад же 70 ро ків то му бу ло зро­бле­но все, щоб її аси­мі­лю­ва­ти і та­ким чи­ном «ви­рі­ши­ти укра­їн­ське пи­та­н­ня». І то­му я це ро­зу­мію. Цей кон­се­рва­тизм по­ля­гає не у за­кри­то­сті та не­ба­жан­ні змі­ню­ва­ти­ся, а в по­тре­бі збе­рег­ти свою то­то­жність. Тоб­то й на­да­лі роз­мов­ля­ти укра­їн­ською в сім’ях, по­си- ла­ти ді­тей до укра­їн­ських шкіл, вчи­ти їх укра­їн­ської куль­ту­ри, хо­ди­ти до гре­ко-ка­то­ли­цької чи пра­во­слав­ної цер­кви. Та­ка по­тре­ба стає зро­зумі­лі­шою, ко­ли кра­ще пі­зна­єш поль­ське су­спіль­ство і по­лі­ти­чну си­ту­а­цію. Це не лі­бе­раль­на Фран­ція, ска­жі­мо, це кра­ї­на, де над­зви­чай­но силь­ним є вплив ко­сте­лу. Якщо до­да­ти до цьо­го при­хід до вла­ди пра­вих пар­тій і га­сла «Поль­ща для по­ля­ків», ро­зу­мі­єш, що все від­но­сно, — по­яснює Хри­сти­на За­ник. — Во­дно­час га­зе­та є від­кри­тою і під­хо­дить то­ле­ран­тно до ба­га­тьох спір­них пи­тань. То­му кон­се­рва­тизм не ля­кає, а є зро­зумі­лим».

Роз­по­всю­джу­є­ться га­зе­та пе­ре­ва­жно че­рез пе­ред­пла­ту. По­стій­них чи­та­чів має май­же три ти­ся­чі. «Але ця ци­фра є біль­шою, бо на­ша га­зе­та — ро­дин­на. На­при­клад, пе­ред­пла­чує її хтось один із сім’ї, пе­ре­ва­жно це стар­ше по­ко­лі­н­ня, та ді­ти і вну­ки при­хо­дять у не­ді­лю в го­сті й бе­руть до рук «На­ше сло­во», — го­во­рить Хри­сти­на.

Ви­дав­цем га­зе­ти є Об’єд­на­н­ня укра­їн­ців у Поль­щі. Во­но отри­мує до­та­цію від уря­ду на ді­яль­ність укра­їн­ської на­цмен­ши­ни. «Тре­ба ро­зу­мі­ти, що це не є якісь по­да­ро­ва­ні ко­шти, бо укра­їн­ська на­цмен­ши­на — гро­ма­дя­ни Поль­щі, які пла­тять по­да­тки. З ці­єї до­та­ції ча­сти­на ко­штів йде на ви­да­н­ня га­зе­ти. Але на­віть із до­та­ці­єю ви­да­н­ня за остан­ні ро­ки ма­ло зби­тки. Втім, я ві­рю, що мо­жна ви­йти на рі­вень са­мо­оку­пно­сті. Пра­цю­є­мо над цим», — роз­по­від­ає но­ва ре­да­ктор­ка ви­да­н­ня.

«МІЙ ДІДУСЬ ТА­КОЖ БУВ ПЕРЕСЕЛЕНИМ У 1946 РО­ЦІ З НАДСЯННЯ ДО РА­ДЯН­СЬКОЇ УКРА­Ї­НИ»

Хри­сти­на За­ник роз­по­від­ає, що про « На­ше сло­во » ді­зна­ла­ся ви­пад­ко­во ро­ки чо­ти­ри то­му. «По­ба­чи­ла її якось в укра­їн­сько­му кон­суль­стві в Кра­ко­ві. Взя­ла по­чи­та­ти. Ба­га­то чо­го не зро­зумі­ла. Я ду­же ма­ло зна­ла про укра­їн­ців з Поль­щі, а біль­шість ма­те­рі­а­лів бу­ла са­ме про них і для них. Ба­га­то бу­ло про істо­рію і вузь­кі теми, які то­ді ме­не не над­то за­хо­пи­ли, щи­ро ка­жу­чи. На той час я ли­ше при­їха­ла до Поль­щі й пра­гну­ла ді­зна­ти­ся біль­ше про по­ля­ків та їхню куль­ту­ру, від­чу­ти, як це — жи­ти в тій кра­ї­ні, ви­вчи­ти мо­ву. Пі­зні­ше, ко­ли вже ма­ла кіль­кох дру­зів-укра­їн­ців, пред­ків яких бу­ло пе­ре­се­ле­но в рам­ках Акції «Ві­сла» із За­кер­зо­н­ня на пів­ні­чні та за­хі­дні зем­лі, то ду­же за­хо­пи­ла­ся ці­єю не­зна­ною ме­ні істо­рі­єю. Їхні сі­мей­ні роз­по­віді до­по­мо­гли зро­зу­мі­ти, які це ве­ли­кі зусилля — збе­рі­га­ти свою то­то­жність. Ме­не так вра­зи­ли ці осо­би­сті істо­рії, що я по­ча­ла чи­та­ти « На­ше сло­во » із зов­сім ін­шим під­хо­дом. Мій дідусь та­ко­жбув переселеним у 1946 ро­ці з Надсяння до Ра­дян­ської Укра­ї­ни. І я по­ча­ла ро­зу­мі­ти де­які ре­чі, ко­трі про ньо­го зна­ла і яких не ро­зумі­ла ра­ні­ше».

Хри­сти­на всту­пи­ла до Ягел­лон­сько­го уні­вер­си­те­ту на «Управ­лі­н­ня в ме­діа», по­ча­ла пи­са­ти ди­плом про Ре­во­лю­цію Гі­дно­сті та її ви­сві­тле­н­ня в поль­ських і ро­сій­ських ме­діа. «І тут ді­зна­ю­ся, що ви­да­вець «На­шо­го сло­ва» ого­ло­сив кон­курс на по­са­ду го­лов­но­го ре­да­кто­ра га­зе­ти. Ви­рі­ши­ла, що не спро­бу­ва­ти не мо­жу. Не­об­хі­дно бу­ло зро­би­ти ана­ліз SWOT ( ана­ліз силь­них, слаб­ких сто­рін, мо­жли­во­стей та не­без­пек) та за­про­по­ну­ва­ти своє ба­че­н­ня роз­ви­тку га­зе­ти. То­ді я по­ду­ма­ла: це жна­ба­га­то кру­ті­ша те­ма для ди­пло­му, крім то­го, ро­бо­та ма­ти­ме пра­кти­чне зна­че­н­ня. Ке­рів­ни­ка ди­пло­му пе­ре­ко­на­ла, хо­ча бу­ло кіль­ка мі­ся­ців до зда­чі, — роз­по­від­ає Хри­сти­на. — На спів­бе­сі­ді, ко­тра бу­ла остан­нім ета­пом від­бо­ру на по­са­ду го­лов­но­го ре­да­кто­ра, зро­зумі­ла, що це дій­сно моє, що ра­зом із ви­дав­цем ма­є­мо ба­га­то схо­жих по­гля­дів на су­ча­сний стан га­зе­ти та її мо­жли­во­сті роз­ви­тку».

ТРИ ПЕ­РЕ­ВА­ГИ «НА­ШО­ГО СЛО­ВА»

Основ­на пе­ре­ва­га «На­шо­го сло­ва», го­во­рить Хри­сти­на За­ник, це те, що га­зе­та є єди­ним та­ким ви­да­н­ням у сво­є­му ро­ді. «Біль­ше ні­хто не пи­ше про та для укра­їн­ської на­цмен­ши­ни в Поль­щі, про по­дії і тенденції у цьо­му се­ре­до­ви­щі, ні­хто біль­ше не ана­лі­зує поль­ської по­лі­ти­ки під ку­том від­но­син із на­цмен­ши­на­ми та, зокре­ма, укра­їн­ця­ми. Го­во­рю за­раз са­ме про укра­їн­ців із Поль­щі, тих, які ні­ко­ли сю­ди не при­їжджа­ли, а чиї пред­ки бу­ли ви­се­ле­ни­ми зі схі­дних зе­мель поль­ської дер­жа­ви, — роз­по­від­ає ре­да­ктор­ка. — Ще одні­єю пе­ре­ва­гою га­зе­ти є її від­да­ні чи­та­чі. Є та­кі, ко­трі ма­ють і збе­рі­га­ють всі но­ме­ри га­зе­ти за 60 ро­ків, від­ко­ли во­на ви­хо­дить. Пам’ятаю, як ко­лись одна зна­йо­ма укра­їн­ка з Поль­щі ска­за­ла: «Ти що? Ви­ки­ну­ти при­мір­ни­ки га­зе­ти? Ні­ко­ли, це ж«На­ше сло­во»». І тре­тє, ма­буть, це істо­рія та тра­ди­ції га­зе­ти. Лем- ків­ська сто­рін­ка, на­при­клад, ви­хо­дить пе­ре­ва­жно лем­ків­ською го­вір­кою. В га­зе­ті по­стій­но з’яв­ля­ю­ться стат­ті на істо­ри­чну те­ма­ти­ку цих зе­мель, яку ні­де біль­ше не вда­сться зна­йти, га­зе­та ви­сві­тлює основ­ні куль­тур­ні, осві­тні та су­спіль­ні по­дії укра­їн­ців у Поль­щі».

Що­до змін, ка­же Хри­сти­на, то га­зе­та те­пер по­ча­ла біль­ше орі­єн­ту­ва­ти­ся на мо­лод­шо­го чи­та­ча. «Ми пи­ше­мо про тре­тє по­ко­лі­н­ня Акції «Ві­сла», про но­ві іні­ці­а­ти­ви в цьо­му се­ре­до­ви­щі, зна­йо­ми­мо чи­та­чів із ци­ми лю­дьми. Ду­же вда­лим ви­йшов но­мер на­пе­ре­до­дні 70-ї рі­чни­ці Акції «Ві­сла», де бу­ли стат­ті про са­мо­і­ден­ти­фі­ка­цію тре­тьо­го по­ко­лі­н­ня де­пор­то­ва­них. Це бу­ла і ста­т­тя на осно­ві да­них со­ціо­ло­гі­чно­го до­слі­дже­н­ня ав­тор­ки, і роз­по­віді мо­ло­дих лю­дей про те, що для них зна­чить бу­ти укра­їн­цем. Та­ко­жнаш жур­на­ліст Пав­ло Ло­за зі­брав близь­ко 130 фо­то­гра­фій цих лю­дей і зро­бив ко­лаж. Се­ред стат­тей з роз­ді­лу куль­ту­ри: інтерв’ю з Ми­ро­сла­вом Ско­ри­ком, роз­мо­ва з Кри­сти­ною Чер­ні, до­слі­дни­цею твор­чо­сті Єжи Но­во­сель­сько­го... В остан­ньо­му но­ме­рі бу­ла ста­т­тя про крим­ських та­тар, про те, як їм вда­ло­ся збе­рег­ти свою то­то­жність пі­сля де­пор­та­ції і по­стій­ної бо­роть­би.

По-дру­ге, ста­ра­є­мось по­да­ва­ти теми, які бу­дуть ці­ка­ви­ми і для ім­мі­гран­тів з Укра­ї­ни. На­при­клад, за­по­ча­тку­ва­ли се­рію ста­тей про успі­шні бі­зне­си укра­їн­ців: про кав’яр­ні та ре­сто­ра­ни у Вар­ша­ві; про мо­ло­дих укра­їн­ських ди­зай­не­рок, які жи­вуть за­раз у Кра­ко­ві та ін­ші. І тре­тє — ми орі­єн­ту­є­мо­ся на теми про лю­дей. На­ма­га­є­мо­ся в ко­жно­му но­ме­рі по­да­ва­ти люд­ські істо­рії, че­рез їх при­зму по­ка­зу­ва­ти якісь про­бле­ми чи тенденції. З то­го, що ще пла­ную ре­а­лі­зу­ва­ти — мо­дер­ні­за­ція сай­ту, актив­ні­ший діа­лог з чи­та­ча­ми, кра­ща ві­зу­а­лі­за­ція», — пе­ре­ра­хо­вує За­ник.

ПРО ДІА­ЛОГ ІЗ ЧИ­ТА­ЧА­МИ

«Ми по­ча­ли актив­ні­ше вза­є­мо­ді­я­ти з ау­ди­то­рі­єю. Про­си­мо над­си­ла­ти фото з на­го­ди рі­зних по­дій і отри­му­є­мо від­гук, який нас ду­же на­ди­хає. На­при­клад, до 70-ї рі­чни­ці Акції «Ві­сла» по­про­си­ли чи­та­чів на­ді­сла­ти фото ре­чей, які їхні рі­дні пе­ре­ве­зли з со­бою під час де­пор­та­ції. Це бу­ли та­кі зво­ру­шли­ві ре­чі та істо­рії. Одна, на­при­клад, ви­ши­та ху­сти­на, яку ба­бу­ся на­шої чи­та­чки ви­ши­ла сво­є­му на­ре­че­но­му, ко­ли той пі­шов на вій­ну. За той час ба­бу­ся, ще то­ді мо­ло­да дів­чи­на, зна­йшла ін­шо­го хло­пця і ви­йшла за­між, а той пер­ший, як по­чув, з го­ря ви­їхав у Фран­цію. Та че­рез ба­га­то ро­ків він ви­рі­шив роз­шу­ка­ти свою дав­ню лю­бов. Але та жін­ка вже по­мер­ла. Він від­дав ви­ши­ту ху­сти­ну її ді­тям. А на са­мій ху­сти­ні — сло­ва «Хри­стос во­скрес», де­які бу­кви ви­по­ро­ті, щоб не бу­ло зро­зумі­ло, що са­ме там на­пи­са­но (бо в той час укра­їн­ці ча­сом бо­я­ли­ся ви­зна­ва­ти, хто во­ни, че­рез не­га­тив­не ставлення). Ми ці­лою ре­да­кці­єю за­чи­ту­ва­ли­ся та­ки­ми істо­рі­я­ми. Зві­сно, їх на­дру­ку­ва­ли ра­зом з фото. І про­дов­жу­є­мо по­ді­бні акції. Це ви­бу­до­вує до­ві­ру між­на­ми та чи­та­ча­ми і по­ка­зує, що во­ни — на­ші основ­ні ге­рої», — ка­же Хри­сти­на За­ник.

ПРО «НА­ШЕ СЛО­ВО» І РІ­ЗНІ СЕ­РЕ­ДО­ВИ­ЩА

Ко­ли «На­ше сло­во» тіль­ки з’яви­ло­ся, йо­го роль бу­ла оче­ви­дною: ко­му­ні­ка­ція та збе­ре­же­н­ня іден­ти­чно­сті укра­їн­ців у Поль­щі. Ми­ну­ло по­над 60 ро­ків, світ змі­нив­ся, а от­же і роль ви­да­н­ня ни­ні пе­ре­жи­ває транс­фор­ма­цію.

«Роль на­шо­го ви­да­н­ня сьо­го­дні — пи­са­ти об’єктив­но про те, що від­бу­ва­є­ться. Ми по­стій­но пи­ше­мо про по­лі­ти­ку, яка нас тор­ка­є­ться, про істо­ри­чні теми, які під­ні­ма­ю­ться, про су­спіль­ні на­строї, але не на­ма­га­є­мо­ся зро­би­ти з цьо­го сен­са­цію, а ви­ва­же­ний ана­ліз, по­ка­зу­є­мо рі­зні пер­спе­кти­ви. Є рі­зні се­ре­до­ви­ща в Поль­щі. Одне з них — це се­ре­до­ви­ще ін­те­лі­ген­ції, гро­мад­ських ді­я­чів, ко­тре актив­но підтримує укра­їн­ців, бе­ре участь в на­ших іні­ці­а­ти­вах, са­ме по­ді­бні іні­ці­а­ти­ви про­во­дить. На­при­клад, ко­ли цьо­го ро­ку впер­ше уряд Поль­щі не ви­ді­лив ні зло­то­го на від­зна­че­н­ня рі­чни­ці Акції «Ві­сла», а на­віть по­ча­ли з’яв­ля­ти­ся го­ло­си про те, що акція бу­ла не­об­хі­дною, са­ме то­ді це се­ре­до­ви­ще ого­ло­си­ло про збір ко­штів. До то­го ко­мі­те­ту з-по­мі­жін­ших уві­йшли упов­но­ва­же­ний з прав лю­ди­ни Ан­джей Бо­днар, гро­мад­ська ді­я­чка Да­ну­та Ку­ронь, актри­са і гро­мад­ська ді­я­чка Кри­сти­на За­хва­то­віч-Вай­да, ві­до­мий пи­сьмен­ник Ан­джей Ста­сюк. Іні­ці­а­ти­ву під­три­ма­ли поль­ські ме­діа. Вда­ло­ся зі­бра­ти по­над сто ти­сяч зло­тих. І це бу­ли пе­ре­ва­жно по­ля­ки.

Тоб­то, є не тіль­ки Поль­ща, яка пра­гне зро­би­ти кра­ї­ну мо­но­е­тні­чною, є й ін­ша Поль­ща: від­кри­та і де­мо­кра­ти­чна. І та­ку ми та­кож­по­ка­зу­є­мо, ро­би­мо інтерв’ю з ци­ми лю­дьми. Або жбу­ло інтерв’ю з по­ля­ком, ко­трий до­по­ма­гав лі­ку­ва­ти укра­їн­ських во­я­ків. Для нас ва­жли­вий цей діа­лог, ці рі­зні по­гля­ди і осо­би­сто­сті», — під­су­мо­вує Хри­сти­на За­ник.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.