«ПОСТДЕНЬ»

Den (Ukrainian) - - Прес-клуб «дня» -

Ан­на ГОЛIШЕВСЬКА,

сту­ден­тка фа­куль­те­ту жур­на­лі­сти­ки Львів­сько­го на­ціо­наль­но­го уні­вер­си­те­ту іме­ні Iва­на Фран­ка:

— Ми лю­би­ли фо­то­гра­фу­ва­ти­ся на мо­стах. Вся три­над­ця­тка, злег­ка спи­ра­ю­чись на пе­ри­ла, ві­тер у во­лос­сі, Дні­про і за­хід, не­бо і со­ня­чні оку­ля­ри. Зні­ма­ли де­ся­тки ка­дрів на миль­ни­ці п’ять або ві­сім ме­га­пі­ксе­лів, пе­ре­ки­да­ли на фле­шки, ви­би­ра­ли кіль­ка для аль­бо­мів і одну для — для фі­наль­но­го ві­део.

Якщо десь збе ре же ні спіль ні кар­тки, то це, без­пе­ре­чно, бу­дуть фото з мо­ста­ми.

Ще ми лю­би­ли го­во­ри­ти, ми­сли­ти і зва­жу­ва­ти рі­зні по­гля­ди. Ледь не вдо­сві­та на­ші те­ле­фо­ни роз­ри­вав спіль­ний чат «Лі­тня шко­ла жур­на­лі­сти­ки-2016», і з то­го мо­мен­ту ми ро­зумі­ли, день бу­де на­си­че­ним і ду­же ін­фор­ма­тив­ним. Мо­гли пе­ре­ші­пту­ва­ти­ся всю ніч про су­ча­сну лі­те­ра­ту­ру, скла­да­ти смі­шні та по­де­ку­ди над­то сер­йо­зні хо­ку й тан­ку, мір­ку­ва­ли над ки­тай­ською ка­лі­гра­фі­єю у сти­лі кай­шу, про особливості ре­ге­не­ра­ції у са­ла­мандр та но­ві су­пу­тни­ки Плу­то­на. Ми мо­гли го­во­ри­ти про все зав­го­дно, і во­дно­час, плі­дно і вдум­ли­во пра­цю­ва­ти над ці­ка­ви­ми ма­те­рі­а­ла­ми, всти­га­ти до­пи­су­ва­ти текс­ти за лі­че­ні се­кун­ди до де­длай­нів і ве­сти ін­те­ле­кту­аль­ні бе­сі­ди, за­си­на­ю­чи під са­мі­сінь­кий ра­нок. Що­ран­ку ми ба­зі­ка­ли за сні­дан­ком, в ав­то­бу­сі, ме­тро, від­пи­су­ва­ли ва­жли­ве з на­пів­по­ро­жніх ка­фе. Зав­ше хва­ли­ли­ся щой­но опу­блі­ко­ва­ни­ми ма­те­рі­а­ла­ми, обго­во­рю­ва­ли ва­жли­ве і не­ва­жли­ве, пла­ка­ли не до ла­ду, го­ло­сно смі­я­ли­ся, да­ва­ли по­ра­ди і ма­ли змо­гу на­си­ти­тись ва­жли­вим і цін­ним.

Весь мі­сяць ми на­ко­пи­чу­ва­ли зна­н­ня та вра­же­н­ня. Пі­сля ЛШЖ ми ста­ли ці­ка­ви­ти­ся рі­зно­ма­ні­тни­ми те­ма­ми, і на­віть ті, хто оби­рав вузь­ко­про­філь­ні ін­те­ре­си, зав­жди від­гу­ку­ва­лись на на­пи­са­н­ня чо­гось ін­шо­го, а по­де­ку­ди — геть не «вла­сно­те­мів­сько­го».

Лі­тня шко­ла дає най­го­лов­ні­ше — від­чу­т­тя та справ­жнє ро­зу­мі­н­ня мо­ра­лі, ві­чних цін­но­стей та му­дро­сті. Осо­би­сто в ме­не, че­рез кіль­ка днів пі­сля за­кін­че­н­ня шко­ли з’явив­ся вла­сний тер­мін — «ПостДень». Це від­чу­т­тя, ко­ли хо­че­ться ге­не­ру­ва­ти дум­ки, яко­мо­га біль­ше чи­та­ти та зна­ти біль­ше, ніж вза­га­лі мо­жли­во. Ні­ко­ли не ду­ма­ла, що в ме­не ста­не стіль­ки сил, на­сна­ги та знань пи­са­ти схо­жі, ін­те­ле­кту­аль­ні та ва­го­ві текс­ти. Все ж, «ЛШЖ» ста­ла для ме­не ті­єю са­мою «до­по­мі­жною ру­кою по­то­па­ю­чо­му», ко­ли лі­тній ін­тен­сив ря­тує вла­сним пла­стом му­дро­сті, про­па­гу­ю­чи но­ві сми­сли та роз­ду­ми.

ЛШЖ — це не уні­вер­си­тет. І тут то­чно не за­дрі­ма­єш на ну­дних ле­кці­ях або се­мі­на­рах. В пер­шу чер­гу — це по­стій­на, вмо­ти­во­ва­на пра­ця над со­бою, вдо­ско­на­ле­н­ня вла­сно­го пи­сьма, вре­гу­лю­ва­н­ня ду­мок, оброб­ка за­ду­мів від не­по­тре­бу. Це ро­бо­та в не­ймо­вір­но­му ко­ле­кти­ві пліч-о-пліч із до­свід­че­ни­ми жур­на­лі­ста­ми. Справ­жні­ми про­фі, які на ці­лий мі­сяць ста­нуть хо­ро­ши­ми і розу мі ю чи ми ре дак то ра ми, ті, які став­лять важ­кі зав­да­н­ня за­для по­ту­жних і на­си­че­них текс­тів.

Бер­нард Вер­бер якось пи­сав, що для то­го, щоб зна­йти пра­виль­ну до­ро­гу, спо­ча­тку по­трі­бно за­блу­ди­ти­ся. ЛШЖ — це са­ме те мі­сце, де хо­че­ться «за­блу­ди­ти­ся», що­би з но­ви­ми си­ла­ми та зна­н­ня­ми взя­ти но­вий, най­більш прийня­тний для се­бе курс.

Лі­тня шко­ла дає ма­су ко­ри­сних зна­йомств, вра­жа­ю­чих спі­ке­рів і... справ­жніх дру­зів-одно­дум­ців. Лі­тня шко­ла «Дня» ні­ко­ли не за­кін­чу­є­ться, во­на про­дов­жує на­га­ду­ва­ти про се­бе на вда­ло скла­де­них іспи­тах в уні­вер­си­те­ті, в роз­мо­вах з ін­те­ле­кту­а­ла­ми, і, на­віть, про­хо­дя­чи повз кі­оск, не мо­жеш огов­та­ти­ся, як уже за­би­ра­єш із рук про­дав­чи­ні сві­жий но­мер га­зе­ти «День». Адже він на­прав­ду наш: рі­дний, близь­кий та та­кий за­хо­плю­ю­чий!

Мо мен ти, вра жен ня, ба гаж знань та емо­цій — це кру­ті­ше, ніж будь-який від­по­чи­нок на бе­ре­зі мо­ря. Змі­на про­фе­сій­них орі­єн­ти­рів — як ві­тер у вла­сних ві­три­лах. Всі на абор­даж!

Ан­на Голiшевська

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.