Ан­ти-ан­ти­у­то­пія за Iр­ван­цем

Пи­сьмен­ник пред­ста­вив но­вий ро­ман «Хар­ків. 1938»

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Ма­ксим СТРІХА, спе­ці­аль­но для «Дня»

Оле­ксандр Ір­ва­нець під час пре­зен­та­ції на Книж­ко­во­му Ар­се­на­лі окре­слив жанр сво­го но­во­го ро­ма­ну «Хар­ків. 1938» як «ан­ти-ан­ти­у­то­пія». Як ві­до­мо, уто­пія (на­зва зав­дя­чує зна­ме­ни­тій«Уто­пії» То­ма­са Мо­ра) зо­бра­жає пев­ний іде­аль­ний­лад, яко­го в ре­аль­но­му жит­ті не­має, але яко­го слід пра­гну­ти, або, при­найм­ні, мрі­я­ти про ньо­го. На­то­мість ан­ти­у­то­пія (кла­си­чний при­клад — «1984» Джор­джа Ор­вел­ла) є за­сто­ро­гою: ку­ди мо­жуть при­ве­сти спро­би вті­ли­ти рі­зні по­лі­ти­чні, іде­о­ло­гі­чні йсо­ці­аль­ні мрії в ре­аль­не життя.

На­то­мість із «Хар­ко­вом. 1938» все справ­ді скла­дні­ше. З одно­го бо­ку, ав­тор ви­ди­мо за­хо­плю­є­ться ве­лич­чю ви­га­да­ної ним «У.Р.С.Р» — «Укра­їн­ської ро­бі­тни­чо-се­лян­ської ре­спу­блі­ки» на чо­лі з пре­зи­ден­том Єв­ге­ном Ко­но­валь­цем, — яка по­ста­ла пі­сля пе­ре­мо­ги Ви­зволь­них зма­гань, за­фі­ксо­ва­ної «Біл­го­род­ським за­ми­ре­н­ням» 9 трав­ня 1920 ро­ку (на від­зна­ку яко­го що­ро­ку йві­д­зна­ча­є­ться дер­жав­не свя­то — День Пе­ре­мо­ги). З не­пі­дро­бною лю­бов’ю він опи­сує ши­ро­кі кра­є­ви­ди ро­бі­тни­чо-се­лян­ської дер­жа­ви, пре­кра­сні бу­до­ви її сто­ли­ці Хар­ко­ва, зве­де­ні най­кра­щи­ми ар­хі­те­кто­ра­ми сві­ту, на­ре­шті, «Хар­ків­ський­про­ле­тар­ський­кар­на­вал» 1—2 трав­ня. На­віть опис про­це­ду­ри «ха­ри­ти­за­ції» (своє­рі­дної гро­мад­сько-по­лі­ти­чної іні­ці­а­ції 12-рі­чних дів­ча­ток, для хло­пчи­ків є ін­ша про­це­ду­ра — «дже­ри­за­ції», зві­сно, на честь лі­те­ра­тур­них пер­со­на­жів Ха­ри­ті йМи­ко­ли Дже­рі), по­при про­ся­кну­тість іро­ні­єю, не мі­стить ка­те­го­ри­чно­го від­тор­гне­н­ня.

На­то­мість цьо­го не мо­жна ска­за­ти про ін­шу ви­га­да­ну Ір­ван­цем про­це­ду­ру — «День фа­хо­вої від­по­від­но­сті» (в про­сто­річ­чі — «День їжа­ка») ко­ли ко­жен дер­жав­ний­слу­жбо­вець «У.Р.С.Р», аби до­ве­сти від­да­ність ре­спу­блі­ці, по­ви­нен що­ро­ку 8 трав­ня в при­су­тно­сті спе­ці­аль­ної ви­со­кої ко­мі­сії вби­ти (як у ві­до­мій­при­каз­ці) ого­ле­ною за­дньою ча­сти­ною ма­лень­ку ко­лю­чу тва­рин­ку. Ці сто­рін­ки в «Хар­ко­ві» справ­ді не по­сту­па­ю­ться най­по­хму­рі­шим урив­кам із Ка­фки. Та йза кіль­кі­стю «за­ма­хів на свя­те» ав­тор яв­но роз­ра­хо­ву­вав, що йо­го бу­де по­би­то ка­мі­н­ням, і за «ан­ти­укра­їн­ськість» так са­мо. Втім, під­став для зви­ну­ва­чень у « ан­ти­ро­сій­сько­сті » , « ан­ти­поль­сько­сті», «ан­ти­се­мі­ти­змі» й«го­мо­фо­бії» ро­ман Ір­ван­ця дає ще біль­ше.

При цьо­му «аль­тер­на­тив­не гео­по­лі­ти­чне йі­сто­ри­чне тло» ви­пи­са­но ав­то­ром вель­ми ре­тель­но. На спе­ці­аль­но до­да­них до ро­ма­ну кар­тах зо­бра­же­но «У.Р.С.Р» — більш-менш у кор­до­нах УРСР до ве­ре­сня 1939 ро­ку, до­да­тко­во до неї до­рі­за­но ли­ше «най­схі­дні­ший порт» Та­ган­ріг, де до­жи­ває ві­ку в по­че­сно­му ви­гнан­ні «пен­сіо­нер» Во­ло­ди­мир Вин­ни­чен­ко, та ще йБу­джак. При цьо­му прем’ єром ці­єї на­ціо­нал- ко­му­ні­сти­чної дер­жа­ви є міль­йо­нер Те­ре­щен­ко (який­ви­пу­скає ві­до­мі всьо­му сві­то­ві цу­кер­ки «Ре­щен»), спі­чрай­те­ром пре­зи­ден­та Ко­но­валь­ця — пи­сьмен­ник Ми­ко­ла Хви­льо­вий, а в її Слу­жбі без­пе­ки пра­цює бра­вий пол­ков­ник, син пи­сьмен­ни­ка Ко­цю­ба, в яко­му лег­ко впі­зна­ти Юрія Ко­цю­бин­сько­го. Ко­тов­ськийі Бу­ден­нийу Ір­ван­ця — укра­їн­ські ге­не­ра­ли, ге­рої Ви­зволь­них зма­гань, а Ігор Сі­кор­ський­кон­стру­ює свій­ге­лі­ко­птер «Укра­ї­на», зві­сно ж, у Хар­ко­ві.

АВ­ТОР ВИ­РІ­ШИВ ПОГРАТИСЯ З УСІ­МА

Цю дер­жа­ву ото­чу­ють зде­біль­шо­го во­ро­ги: Поль­ща (яка в 1932— 1933 ро­ках ор­га­ні­зу­ва­ла шту­чний го­лод на оку­по­ва­них зем­лях Во­ли­ні йГа­ли­чи­ни), під­три­му­ва­нийан­глій - ця­ми Вран­гель у Кри­му і Ро­сія-СРСР. Із ці­єю дер­жа­вою най­скла­дні­ше. Тут пі­сля усу­не­н­ня Кі­ро­вим сво­го по­лі­ти­чно­го су­пер­ни­ка Ста­лі­на сто­ли­цю бу­ло втре­тє пе­ре­йме­но­ва­но (з Пе­тро­гра­да на Ле­нін­град, по­тім на Ста­лін­град і, на­ре­шті, на Кі­ро­во­град-на­Не­ві). Са­ме це зму­шує ро­сій­ських по­е­тів Ні­ко­лая Гумі­льо­ва йАн­ну Ахма­то­ву-Го­рен­ко ви­ру­ши­ти шу­ка­ти прав­ди в дав­нійКи­їв. Прав­да, вже з Хар­ко­ва їх де­пор­ту­ють че­рез зна­йде­ні в ре­чах ко­ка­їн і мор­фій «для осо­би­сто­го спо­жи­ва­н­ня». А ось під­сту­пний­та­єм­ний­ро­сій ський­агент (по­шук яко­го Ко­цю­бою є стри­жнем роз­по­віді) кор­дон та­ки пе­ре­хо­дить, ні­ким не впі­зна­нийі не за­три­ма­ний, і май­же здій­снює свій чор­ний за­дум...

...На за­хо­ді в «У.Р.С.Р» є вір­ний­со­ю­зник — на­ціо­нал-ко­му­ні­сти­чна Ве­ли­ко­ні­меч­чи­на. При­бу­т­тям кан­цле­ра Ве­ли­ко­ні­меч­чи­ни Ер­не­ста Тель­ма­на (який­пе­ре­міг у за­тя­тій бо­роть­бі не­зда­ло­го Адоль­фа Гі­тле­ра, що хо­тів був обме­жи­ти­ся тіль­ки на­ціо­нал-со­ці­а­лі­змом) на ди­ри­жа­блі «Гін­ден­бург» з дер­жав­ним ві­зи­том до Хар­ко­ва на свя­то 9 трав­ня ро­ман і за­вер­шу­є­ться. Йо­го остан­ньою пу­ан­тою є роз­мо­ва Тель­ма­на і Ко­но­валь­ця про май­бу­тній по­діл Поль­щі...

От­же, ав­тор ви­рі­шив погратися (і до­во­лі зу­хва­ло) з усі­ма. Для на­ціо­нал­па­трі­о­тів вве­де­но спе­ці­аль­ний«кон­спект» — як ви­вча­ти у шко­лі «сві­тлий образ пол­ков­ни­ка Ко­цю­би — за­хи­сни­ка ве­ли­чі Укра­їн­ської дер­жа­ви». Ав­тор не шко­дує йін­ших мар­ко­ва­них при­йо­мів — дві сце­ни в ка­бі­не­ті пре­зи­ден­та-геть­ма­на Єв­ге­на Ко­но­валь­ця на­пи­са­но ям­ба­ми — ціл­ком у сти­лі «Яро­сла­ва Му­дро­го» Іва­на Ко­чер­ги. Десь ці при­йо­ми спра­цьо­ву­ють, а десь — опо­відь по­мі­тно про­ви­сає. Спіль­ні зйом­ки Лен­ні Рі­фен­шталь і Оле­ксан­дром Дов­жен­ком на ву­ли­цях кар­на- валь­но­го Хар­ко­ва філь­му, що має про­сла­ви­ти кра­су лю­дей­двох на­ціо­нал­ко­му­ні­сти­чних дер­жав — Укра­ї­ни і Ве­ли­ко­ні­меч­чи­ни, — ціл­ком від­по­від­а­ють сти­лі­сти­ці обох сла­ве­тних кі­но­ми­тців. А ось по­би­т­тя до­бря­че під­пи­ли­ми укра­їн­ськи­ми пи­сьмен­ни­ка­ми Че­чвян­ським, Ви­шнею, Люб­чен­ком і По­лі­щу­ком теж під­пи­лих аме­ри­кан­ських пи­сьмен­ни­ків Ге­мі­гвея і Міл­ле­ра в про­хі­дно­му по­двір’ї при Ри­мар­ській, як і ко­ло­ри­тне за­га­лом при­бу­т­тя на ма­сив­но­му ін­ва­лі­дно­му віз­ку на Хар­ків­ський­кар­на­вал ста­рень­кої но­бе­лі­ан­тки Оль­ги Ко­би­лян­ської (на за­про­ше­н­ня вла­ди «У.Р.С.Р»), ли­ши­ли­ся ма­ло пов’яза­ни­ми з го­лов­ним за­ду­мом.

Втім, до­хо­ди­мо до го­лов­но­го за­пи­та­н­ня: а який­був цей­го­лов­ний­за­дум? Що хо­тів ска­за­ти сво­їм ро­ма­ном ав­тор?

Го­то­вої від­по­віді на це за­пи­та­н­ня ре­цен­зент не має. Оче­ви­дно, те, що, за тро­хи ін­шо­го збі­гу істо­ри­чних об­ста­вин, для укра­їн­ців у ХХ сто­літ­ті мо­гла б скла­сти­ся ін­ша, на­ба­га­то спри­я­тли­ві­ша реальність (при всіх ва­дах і схо­жо­стях з Іта­лі­єю «сон­це­сяй­но­го Бе­ні­то» ви­га­да­на Ір­ван­цем «У.Р.С.Р» та­ки на­ба­га­то при­ва­бли­ві­ша від ре­аль­ної УРСР кін­ця 1930-х). Мо­жли­во, те, що то­ді на­ціо­наль­ний­ро­з­ви­ток міг від­бу­ва­ти­ся тіль­ки в то­та­лі­тар­них, лі­ва­цьких фор­мах (уся Єв­ро­па пе­ре­хво­рі­ла то­ді на то­та­лі­тар­ні ідеї; під цим ку­том зо­ру йбій ка на Ри­мар­ській, де «ідей­но під­ко­ва­ні» укра­їн­ці да­ють чо­су «гни­лим» аме­ри­кан­цям, стає зро­зумі­лі­шою). Мо­жли­во, йте, що бу­дья­кий­то­та­лі­та­ризм му­сив зре­штою при­зве­сти до то­го ж са­мо­го: про­сто змо­ву Мо­ло­то­ва — Ріб­бен­тро­па за­мі­ни­ла б змо­ва Ко­но­валь­ця — Тель­ма­на...

Так са­мо ціл­ком при­пу­сти­мі йін­ші ва­рі­ан­ти. Але са­ме ця не­о­дно­зна­чність і ро­бить вре­шті-решт но­вий ро­ман Оле­ксан­дра Ір­ван­ця ці­ка­вим і вар­тим про­чи­та­н­ня.

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.