Лю­би­ти, вчи­ти­ся... і жи­ти

«Стар­шо­кла­сни­ця. Пер­шо­кур­сни­ця» Ана­ста­сії Лев­ко­вої — ро­ман-істо­рія, по­ча­сти ав­то­біо­гра­фі­чна, по­ча­сти «мо­ги­лян­ська»

Den (Ukrainian) - - Українці — Читайте! - Дми­тро ДРОЗДОВСЬКИЙ, Ін­сти­тут лі­те­ра­ту­ри ім. Т.Г. Шев­чен­ка

Ро­ман «Стар­шо­кла­сни­ця. Пер­шо­кур­сни­ця» мо­жна бу­ло б на­зва­ти пер­шим у на­шій­лі­те­ра­ту­рі «ро­ма­ном про Мо­ги­лян­ку», своє­рі­дним гім­ном мо­ги­лян­ськійі­ден­ти­чно­сті та мо­ги­лян­ській­спіль­но­ті. Не обі­йшло­ся без іде­а­лі­за­ції, про­те во­на по­ста­ла, пе­вен, у ре­зуль­та­ті щи­ро­го захоплення ті­єю атмо­сфе­рою віль­но­дум­ства, сво­бо­ди, не­під­ку­пно­сті ви­кла­да­чів, які па­ну­ють у цьо­му ди­во­ви­жно­му уні­вер­си­те­ті. Окре­мі епі­зо­ди з ро­ма­ну «про Мо­ги­лян­ку» по­ка­зу­ють справ­ді уні­вер­си­тет «із люд­ським облич­чям», ко­ли йо­го пре­зи­дент (іде­ться про В.С. Брю­хо­ве­цько­го) сам ре­мон­тує обла­дна­н­ня в гур­то­жи­тку (все-та­ки справ­жній­сан­те­хнік, як не раз жар­ту­вав В’яче­слав Сте­па­но­вич).

Та­кі тво­ри ви­да­ю­ться ме­ні над­зви­чай­но ва­жли­ви­ми для осми­сле­н­ня ча­су, який­був бу­кваль­но «вчо­ра», при­чо­му йо­го сприйня­т­тя по­да­но очи­ма мо­ло­дої лю­ди­ни, чиє вла­сне ста­нов­ле­н­ня йві­д­обра­жає істо­ри­чну ди­на­мі­ку.

Лев­ко­ва роз­по­ві­ла свою істо­рію про те, як дів­чи­на до­лає в со­бі про­він­цій­ність, по су­ті, пи­та­н­ня, як на ме­не, по­став­ле­но шир­ше в ро­ма­ні: а що та­ке, вла­сне, про­він­цій­ність? Це гео­гра­фі­чне, по­лі­ти­чне, сві­то­гля­дне, со­ціо­куль­тур­не по­ня­т­тя? Як мо­лодь оби­рає для се­бе укра­їн­ську іден­ти­чність, чо­му ті, хто вчо­ра слу­хав «Ру­ки вверх», ра­птом хо­чуть від­кри­ти для се­бе су­ча­сну укра­їн­ську куль­ту­ру. Вза­га­лі пе­рі­од, опи­са­нийу ро­ма­ні, — один із най­ці­ка­ві­ших, що ли­ше мо­же тра­пи­ти­ся в жит­ті лю­ди­ни. Це час нон­кон­фор­мі­зму, по­шу­ку се­бе, від­на­хо­дже­н­ня тих, хто стає для те­бе або апо­ло­ге­том (як, на­при­клад, Зем­фі­ра та її текс­ти), або сум­нів­ним при­кла­дом (по­ве­дін­ка окре­мих учи­те­лів, при­мі­ром, Ку­пи Кни­же­чку). Мо­лодь то­чно влов­лює усі ва­ди су­спіль­ства, всо­тує їх і або на­слі­дує їх, або ж ви­бу­до­вує вла­сну по­зи­цію за прин­ци­пом «кон­тра».

«Стар­шо­кла­сни­ця. Пер­шо­кур­сни­ця» — це твір про час, ко­ли лю­ди­ні до­зво­ле­но втра­ти­ти го­ло­ву, за­ко­ху­ва­ти­ся, ба­ви­ти­ся у життя, бу­ти со­бою і не со­бою, при­мі­ря­ю­чи мо­де­лі чу­жої по­ве­дін­ки на се­бе йу та­кий­спо­сіб тво­ря­чи се­бе. Лев­ко­вій­вда­ло­ся на­пи­са­ти «лег­кий» текст, не­ви­му­ше­ний ро­ман, який чи­та­єш на­тхнен­но й«не без мо­ра­лі» во­дно­час. Від­чу­ва­єш, що цей­на­ра­тив бу­ло пе­ре­жи­то в ре­аль­но­му жит­ті, хо­ча до­сте­мен­но йне зна­єш, що в ньо­му ви­гад­ка, а що — зі справ­жньої ре­аль- но­сті. Про­те в ро­ма­ні по­зи­тив­ний­пер­вень пе­ре­ма­гає: дру­жба, вза­є­мо­під­трим­ка, від­чу­т­тя одне одно­го пе­ре­ва­жа­ють над свар­ка­ми йкон­флі­кта­ми, яких чи­ма­ло у під­лі­тко­во­му ві­ці.

Ав­тор­ка ство­ри­ла текст, у яко­му по­ка­за­но, як у не­за­ле­жнійУкра­ї­ні по­ча­тку 2000-х рр. від­бу­ва­є­ться ви­ла­му­ва­н­ня з пост­ра­дян­ської іде­о­ло­гі­чної мо­де­лі сві­то­с­прийня­т­тя (в сю­же­тах про «батл» між ке­рів­ни­ка­ми ко­манд і учня­ми на фі­наль­но­му ета­пі Все­укра­їн­ської олім­пі­а­ди з істо­рії), як мо­лодь, яка на­віть в за­хі­дно­укра­їн­сько­му мі­сті чо­мусь по­слу­го­ву­є­ться в по­бу­ті ро­сій­ської, ра­птом по­чи­нає усві­дом­лю­ва­ти, що кла­сно спіл­ку­ва­ти­ся укра­їн­ською (одно­го дня опо­від­а­чка по­чи­нає роз­мов­ля­ти в кла­сі йпи­са­ти за­пи­ски на уро­ках укра­їн­ською мо­вою).

«Стар­шо­кла­сни­ця. Пер­шо­кур­сни­ця» А. Лев­ко­вої — це твір про до­ро­слі­ша­н­ня йс­прий ня­т­тя вла­сних змін, пов’яза­них із рі­зни­ми но­ви­ми від­кри­т­тя­ми: від (не)спра­ве­дли­во­сті під час всту­пу до уні­вер­си­те­ту до пер­шо­го ко­ха­н­ня, від «роз­ри­вів» із близь­ки­ми по­дру­га­ми до ви­зна­че­н­ня вла­сних прі­о­ри­те­тів у жит­ті (пе­ре­мо­га на олім­пі­а­дах, вступ до уні­вер­си­те­ту чи про­сто ща­сли­ве життя).

У фі­на­лі ви­пу­скни­ки, які вже ста­ли сту­ден­та­ми йсту­ден­тка­ми, зу­стрі­ча­ю­ться і но­сталь­гу­ють: як до­бре бу­ло в шко­лі! Ро­ман «Стар­шо­кла­сни­ця. Пер­шо­кур­сни­ця» — це істо­рія про шко­лу, в якій­ва­жли­во не про­сто здо­бу­ти ґрун­тов­ні зна­н­ня, а йнав­чи­ти­ся ми­сли­ти від­по­від­аль­но, ва­жли­во, зре­штою, «на­вчи­ти­ся вчи­ти­ся».

Newspapers in Ukrainian

Newspapers from Ukraine

© PressReader. All rights reserved.